Рішення № 32847895, 05.08.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-23-25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" серпня 2013 р. Справа № 911/2172/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Концерн „Сімекс-Агро"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агробонус"

про стягнення 1 288 853,14грн.

Суддя Горбасенко П.В.

За участю представників:

від позивача Двінська Е.С. (дов. № 241 від 13.06.2013р.);

від відповідача Шевельова А.С. (дов. № 03/02 від 01.02.2013р.).

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Концерн „Сімекс-Агро" (далі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агробонус" (далі - відповідач) про стягнення 1 288 853,14грн. заборгованості, з яких: 1 162 593,77грн. попередньої оплати та 126 259,37грн. штрафу за відмову від поставки товару.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару згідно договору поставки № РО37 від 14.12.2012р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.06.2013р. порушено провадження у справі № 911/2172/13, розгляд справи призначено на 21.06.2013р.

13.06.2013р. до канцелярії господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про забезпечення позову № 242 від 13.06.2013р. (вх. № 48 від 13.06.2013р.), згідно якої позивач, в порядку ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, просив з метою забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти, належні Товариству з обмеженою відповідальністю „Агробонус" у розмірі 1 288 853,14грн., що знаходяться на його банківських рахунках, а також заборонити відкривати нові рахунки до вирішення спору по суті. Вказана заява прийнята судом.

20.06.2013р. до канцелярії господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 52-06/13 від 20.06.2013р. (вх. № 13816 від 20.06.2013р.), згідно якого останній визнав позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, який прийнято судом.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.06.2013р. розгляд справи відкладено на 01.08.2013р.

У судовому засіданні 01.08.2013р. оголошено перерву до 05.08.2013р.

05.08.2013р. до канцелярії господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява від 05.08.2013р. (вх. № 16629 від 05.08.2013р.), згідно якої останній, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача 1 140 593,77грн. попередньої оплати та 126 259,37грн. штрафу за відмову від поставки товару, оскільки після порушення провадження у справі (04.06.2013р.) відповідач сплатив на рахунок позивача 22 000грн. Вказана заява прийнята судом.

Абзацами четвертим та п'ятим пункту 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. передбачено, що зменшення позивачем суми позову, в тому числі й з підстав необґрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі. Зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України „Про судовий збір" є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке зменшення пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК може бути покладений на відповідача.

Згідно ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про звільнення цього майна з-під арешту.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011р. передбачено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

У судовому засіданні 05.08.2013р. суд, розглянувши заяву позивача про накладення арешту на грошові кошти, належні Товариству з обмеженою відповідальністю „Агробонус" у розмірі 1 288 853,14грн., що знаходяться на його банківських рахунках, а також заборони відкривати нові рахунки до вирішення спору по суті, вирішив відмовити у його задоволенні, оскільки заявником не доведено суду наявності підстав для застосування таких заходів до забезпечення позову.

У судовому засіданні 05.08.2013р. представник позивача підтримав позов у повному обсязі з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, представник відповідача заперечив проти позову.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

14.12.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Агробонус" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Концерн „Сімекс-Агро" (Покупець) укладено договір поставки № РО37, згідно якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупця насіння/та або засоби захисту рослин та/або міндобрива (товар), а покупець - прийняти й оплатити товар на умовах визначених договором.

Право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить від постачальника до покупця з моменту поставки відповідної партії товару, що оформляється у порядку, визначеному п. 4.5., п. 4.6. договору. Загальний обсяг товару, що поставляється за договором, визначається сумарно і дорівнює загальній кількості товару, поставленого покупцю протягом строку дії договору (п.п. 1.4., 1.5. договору).

Відповідно до п. 4.5. договору товар повинен бути поставлений покупцю у кількості і якості, що визначені договором. Датою поставки партії товару вважається дата, вказана у видатковій накладній на відповідну партію товару.

Згідно п. 5.1. договору покупець здійснює оплату за товар в українських гривнях шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника згідно рахунку-фактури у порядку і строки, що визначені у Специфікації (ях), які є невід'мною частиною договору.

Пунктом 9.1. договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2013р., а в частині невиконаних зобов'язань - до повного їх виконання.

14.12.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Агробонус" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Концерн „Сімекс-Агро" (Покупець) погоджено специфікацію № 1 до договору поставки № РО37 від 14.12.2012р.

Відповідно до специфікації № 1 до договору поставки № РО37 від 14.12.2012р. графік оплати товару: авансовий платіж у розмірі 2 901 228,70грн. - до 18.12.2012р., відстрочений платіж у розмірі 2 901 228,70грн. - до 12.04.2013р.; поставка товару на загальну суму 5 802 457,40грн. здійснюється у термін до 15.04.2013р.

Позивач, на виконання п. 1.1. договору поставки № РО37 від 14.12.2012р., 25.12.2012р., 04.02.2013р., 22.03.2013р. та 27.03.2013р. сплатив на рахунок відповідача 2 901 230грн., 365 462,15грн., 264 327,28грн. та 203 475,48грн., всього 3 734 494,91грн. в якості передоплати за товар, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 20-23).

Судом встановлено, що відповідач, в порушення специфікації № 1 до договору поставки № РО37 від 14.12.2012р. свої зобов'язання з поставки товару виконав частково, передав позивачу товар на загальну суму 2 471 901,14грн., що підтверджується видатковим накладними (а.с. 24-30), підписаними та скріпленими печатками обох сторін договору, повернув позивачеві 100 000грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 31-34), решту грошових коштів у сумі 1 162 593,77грн. (3 734 494,91грн. - 2 471 901,14грн. - 100 000грн.) станом на момент порушення провадження у справі (04.06.2013р.) позивачу не повернув, що підтверджується довідкою ПАТ „КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" № 21122/1134 від 18.06.2013р. (а.с. 66), актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2013р. по 23.05.2013р. (а.с. 65), підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору.

Крім того, суд встановив, що після провадження у справі (04.06.2013р.) відповідач сплатив позивачу 22 000грн. в якості повернення попередньої оплати, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 103-104) та поясненнями представників сторін, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем з повернення попередньої оплати станом на момент прийняття судового рішення склав 1 140 593,77грн. (1 162 593,77грн. - 22 000грн.).

Листом № 11 від 26.03.2013р. (а.с. 35) відповідач запропонував позивачеві здійснити заміну товару.

З метою досудового врегулювання спору, 02.04.2012р. позивач, в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, звернувся до відповідача з листом (а.с. 27-28), згідно якої позивач просив відповідача повернути кошти у сумі 1 458 690,97грн. та 145 869,10грн. штрафу, який залишений відповідачем без відповіді та задоволення.

З метою досудового врегулювання спору, 30.04.2013р. позивач, в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, повторно звернувся до відповідача з претензією № 137 від 30.04.2013р. (а.с. 37), згідно якої позивач просив відповідача повернути кошти у сумі 1 242 593,77грн. та 333 055,63грн. штрафу, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Предметом позову є вимоги про стягнення 1 140 593,77грн. попередньої оплати та 126 259,37грн. штрафу за відмову від поставки товару.

Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини поставки.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд встановив, що позивач, на виконання п. 1.1. договору поставки № РО37 від 14.12.2012р., 25.12.2012р., 04.02.2013р., 22.03.2013р. та 27.03.2013р. сплатив на рахунок відповідача 2 901 230грн., 365 462,15грн., 264 327,28грн. та 203 475,48грн. відповідно, всього 3 734 494,91грн. в якості передоплати за товар, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 20-23); відповідач, в порушення специфікації № 1 до договору поставки № РО37 від 14.12.2012р. свої зобов'язання з поставки товару виконав частково, поставив позивачу товар на загальну суму 2 471 901,14грн., що підтверджується видатковим накладними (а.с. 24-30), підписаними та скріпленими печатками обох сторін договору; повернув позивачеві 100 000грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 31-34) решту грошових коштів у сумі 1 162 593,77грн. (3 734 494,91грн. - 2 471 901,14грн. - 100 000грн.) за непоставлений товар станом на момент порушення провадження у справі (04.06.2013р.) позивачу не повернув, що підтверджується довідкою ПАТ „КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" № 21122/1134 від 18.06.2013р. (а.с. 66), актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2013р. по 23.05.2013р. (а.с. 65), підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору; після провадження у справі (04.06.2013р.) відповідач сплатив позивачу 22 000грн. в якості повернення попередньої оплати, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 103-104) та поясненнями представників сторін, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем з повернення попередньої оплати станом на прийняття судового рішення склав 1 140 593,77грн. (1 162 593,77грн. - 22 000грн.).

Враховуючи те, що попередню оплату відповідачем позивачу за непоставлений товар на час прийняття судового рішення не повернуто, розмір вказаної попередньої оплати відповідає фактичним обставинам справи та підлягає поверненню, вимога позивача про стягнення з відповідача 1 140 593,77грн. попередньої оплати є обґрунтованою, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягає задоволенню.

Посилання представника відповідача на те, що оскільки позивачем в порушення специфікації № 1 до договору поставки № РО37 від 14.12.2012р. здійснено належну оплату 26.12.2012р., а не 18.12.2012р., то вказана обставина в силу положень п. 4.10. договору звільняє відповідача від відповідальності за договором, зокрема від повернення попередньої оплати, не приймається судом, оскільки повернення попередньої оплати не є відповідальністю за договором, в той час як згідно ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 126 259,37грн. штрафу за відмову від поставки товару на підставі п. 7.11. договору.

Згідно п. 7.11. договору поставки № РО37 від 14.12.2012р. у випадку відмови постачальником по виконанню своїх зобов'язань з поставки товару, продавець на протязі трьох банківських днів повинен повернути покупцю всі раніше сплачені кошти за товар та сплатити покупцю штраф в розмірі 10 % від загальної вартості непоставленого товару.

Сторони домовились, що у випадку не виконання (порушення) покупцем п.п. 5.1., 5.2. договору, постачальник звільняється від будь-яких обов'язків та відповідальності за договором і має право розірвати його в односторонньому порядку (п. 4.10. договору)

Судом встановлено, що відповідно до специфікації № 1 до договору поставки № РО37 від 14.12.2012р. позивач зобов'язаний був сплатити авансовий платіж у розмірі 2 901 228,70грн. до 18.12.2012р., який в порушення п. 5.1. договору та специфікації був сплачений позивачем 26.12.2012р., що підтверджується платіжним дорученням № 780 від 25.12.2012р. (а.с. 20).

Враховуючи встановлення судом факту прострочення позивача зі сплати авансового платежу, суд дійшов висновку про звільнення відповідача від відповідальності за договором поставки № РО37 від 14.12.2012р., зокрема від відповідальності у вигляді сплати штрафу в розмірі 10 % від загальної вартості непоставленого товару.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Агробонус" (08296, Київська обл., м. Ірпінь, смт. Ворзель, вул. Крупської, буд. 18; код ЄДРПОУ 36426339) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Концерн „Сімекс-Агро" (22500, Вінницька обл., Липовецький р-н., м. Липовець, вул. Леніна, буд. 119; код ЄДРПОУ 32513287) 1 140 593 (один мільйон сто сорок тисяч п'ятсот дев'яносто три гривні) 77 коп. попередньої оплати та 23 251 (двадцять три тисячі двісті п'ятдесят одну гривню) 87 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено: 07.08.2013р.

Суддя П.В. Горбасенко