Рішення № 32847440, 05.06.2013, Ленінський районний суд міста Севастополя

Справа № 764/3785/13-ц

Провадження2/764/1891/2013

Категорія 29

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2013 року Ленінський районний суд міста Севастополя в складі: головуючого судді - Гаркуші О.М., при секретарі - Грищенко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Севастополі цивільну справу за позовом Державної установи "Кримський державний медичний університет імені С.І.Георгієвського" (КДМУ імені С.І.Георгієвського) до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до суду, просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 29 781 грн. 62 коп., а також судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 297,81 грн.

Вимоги мотивовані тим, що відповідач, навчалася у КДМУ імені С.І.Георгієвського, після закінчення закладу не відпрацювала встановлений строк за отриманою спеціальністю, тому вартість навчання підлягає стягненню з відповідачки.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні по викладених у позові підставах.

Відповідач, проти задоволення позову заперечувала в повному обсягу, надала до суду письмові заперечення та подала заяву про застосування строку позовної давності до позовних вимог.

Вислухавши представника позивача, відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, суд знаходить позовні вимоги не обґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01 вересня 2001 року між КДМУ імені С.І.Георгієвського в особі ректора професора Бабаніна А.А., та ОСОБА_2 укладено договір про підготовку спеціаліста с вищою освітою. (а.с.5)

Відповідно до умов договору, студент, після закінчення навчання зобов'язаний прибути на місце направлення та відпрацювати не менше трьох років. У разі відмови прибути за місцем призначення відрахувати до державного бюджету вартість навчання у встановленому порядку. (а.с.5)

Отже договором встановлена підстава відшкодування вартості навчання, а саме відмова виїхати за місцем призначення.

Відповідно до приписів статей 627-629, 526 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору та визначенні його умов. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до додатку 2 до договору, відповідач погодилася прибути до міста Севастополя, міської лікарні. (а.с.6)

Відповідно до запису № 2 від 01.08.2007 року трудової книжки серія АЕ № 113963, що належить відповідачу, вона була прийнята на посаду лікаря-інтерна для проходження інтернатурі з педіатрії відповідно до наказу № 343п від 31.07.2007. (а.с.20).

Отже відповідачка виконала свій обов'язок прибути до місця роботи.

Відповідно до запису № 3 від 31.07.2009 року трудової книжки серія АЕ № 113963, що належить відповідачу, у зв'язку з закінченням інтернатурі з педіатрії відповідно до наказу № 221-п від 09.07.2007 вона була звільнена з посади лікарі-інтерна та звільнена переводом до міської лікарні № 3 відповідно до п.5 ст.36 КЗпП України.(а.с.20).

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно відповіді комунального закладу "Міська лікарні № 3 імені Даші Севастопольської" лікар ОСОБА_2 переводом на роботу у лікарню не поступала, вільної вакансії на працевлаштування по відношенню ОСОБА_2 не існувало, будь яких місць за нею не зберігалось (а.с.35).

Відповідно до укладеного договору, саме позивач зобов'язаний після закінчення навчання забезпечити місце для працевлаштування студента який закінчив навчання, тому твердження позивача про відмову у відпрацюванні спростовуються матеріалами справи, оскільки відповідачка не відмовлялася прибути до місця працевлаштування, відпрацювала два роки лікарем-інтерном, а в подальшому не змогла відпрацювати залишок строку, оскільки саме позивач не забезпечив її працевлаштування.

Відповідно до частини 2 статті 52 Закону України «Про освіту» випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляться на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На виконання вищезазначеної норми Закону був розроблений Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 року № 992.

Відповідно до пункту 4 Порядку, керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду. Згідно з угодою випускник зобов'язаний глибоко оволодіти всіма видами професійної діяльності, передбаченими відповідною кваліфікаційною характеристикою та відпрацювати у замовника не менше трьох років, а вищий навчальний заклад забезпечити відповідні якість та рівень підготовки фахівця з вищою освітою.

Відповідно до частини 1 статті 10, частини 1 статті 11 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Умовами договору не передбачено відшкодування студентом вартості навчання на користь позивача - Державної установи «Кримський державний медичний університет імені С.І. Георгіївського», а встановлено перерахування коштів у державний бюджет.

Відповідно до пунктів 8, 14 вищезазначеному Порядку, випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років. У разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Як вбачається зі змісту пункту 11 постанови Кабінет Міністрів України від 29 лютого 1996 року № 266 «Про Порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконання» у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2001 року № 1650, контроль за виконанням державного замовлення покладається на державних замовників.

Позивач - Державна установа «Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгіївського» не є державним замовником, а є виконавцем державного замовлення.

Тобто, позивач не є належним позивачем по справі, не є розпорядником державного бюджету, не уповноважений державою на захист інтересів державного бюджету та стягнення коштів на користь державного бюджету. Доказів уповноваження належним позивачем на подання цього позову саме Державною установою «Кримський державний медичний університет імені С.І. Георгіївського» та стягнення коштів на користь позивача суду не надано.

Щодо застосування строку позовної давності суд вважає за необхідне відмовити у його застосуванні виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п.7 листа ВССУ № 24-150/0/4-13 від 28.01.2013 року «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» особливістю вирішення спору про захист порушеного права за умови пропуску строку позовної давності є те, що сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові лише за умови обґрунтованості позову, тобто за умови наявності порушеного права.

З урахуванням того, що строк позовної давності є пропущеним, але позов є не обґрунтованим, суд відмовляє у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності.

На підставі 256, 257, 267, 526, 627-629 ЦК України, керуючись ст. ст. 10-11, 60-61, 74, 84, 88, 169, 179, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Державної установи "Кримський державний медичний університет імені С.І.Георгієвського" до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду міста Севастополя через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення, апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -