Постанова № 32842473, 07.08.2013, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

07.08.2013 р. справа №908/1130/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівТатенко В.М. Зубченко І.В., Радіонова О.О.,за участю представників сторін: від позивача:Мухіна Н.В. довіреність від відповідача:Мудрак Д.В. довіреність розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Завод напівпровідників», м. Запоріжжя на рішення господарського судуЗапорізької області від20.05.2013рпо справі№ 908/1130/13 (суддя: Місюра Л.С.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сілікон», м. Світловодськ Кіровоградська область до Приватного акціонерного товариства «Завод напівпровідників», м. Запоріжжя простягнення 270' 640,00 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сілікон», м. Світловодськ Кіровоградська область (далі по тексту - «Позивач») звернулось до Приватного акціонерного товариства «Завод напівпровідників», м. Запоріжжя (далі по тексту - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 270' 640,00 грн..

Рішенням господарського суду Запорізької області від 20.05.2013 року по справі № 908/1130/13 позовні вимоги були задоволені у повному обсязі.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з правомірності та обґрунтованості заявлених вимог.

Не погодившись з прийнятим рішенням Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заявник апеляційної скарги вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального та матеріального права, а також не в повній мірі дослідженні матеріали та докази по справі та невірно зроблені висновки.

Наполягає на тому, що позивачем пропущений строк позовної давності, вважає початком перебігу позовної давності, у розумінні ст. 261 ЦК України та на підставі п.3 укладеного між сторонами договору, 01.08.2008р. - дата яка слугує початком звіту для необхідності здійснення саме з цієї дати повернення суми позики.

24.07.2013р. у судовому засіданні була оголошена перерва до 07.08.2013р. - 10.15 год.

Сторони були апеляційним судом належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідач підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Позивач надав відзив, у якому звернувся з проханням рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статей 44, 811 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним з дотриманням встановлених до нього вимог, відтак - законним та обґрунтованим; а апеляційну скаргу - такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом 01.08.2007року між позивачем, як позикодавцем та Відкритим акціонерним товариством „Завод напівпровідників", правонаступником якого є відповідач, як позичальником, був укладений договір позики № 53/07 (надалі - договір).

Предмет договору викладений у п.1 складається з того, що позивач приймає на себе обов'язок надати відповідачу позику в сумі 350000,00 грн., а останній - повернути позивачу таку ж суму грошових коштів (без відсотків) у строк, обумовлений даним договором.

В п. 2 договору визначено, що видача позики здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача в Запорізькій філії ПУМБ. Таке перерахування здійснюється позивачем з моменту підписання договору та до 05.08.2007 року.

Відповідно до п.3 договору, повернення суми позики буде здійснюватися шляхом перерахунку на поточний рахунок позикодавця з 01 серпня 2008року.

Пунктом 4 договору сторони обумовили, що договір є безоплатним, тобто, сплата відсотків позивачу не проводиться.

На виконання умов договору позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача 01.08.2007 року платіжним дорученням № 3657 грошові кошти в сумі 350000,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 01.08.2007 року та двостороннім актом звірки взаємних розрахунків від 11.03.2013 року (а.с. 13-14).

В обґрунтування своїх вимог, позивач послався на те, що відповідачем умови договору не виконуються належним чином, відповідачем повернуто лише 79360,00 грн., що призвело до виникнення суми заборгованості у розмірі 270640,00 грн.

Відповідно до ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписи статті 11 ЦК України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Донецький апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що між сторонами був укладений договір, який за своєю правовою природою є договором позики.

Згідно ст. 1 ГПК України до спірного договору позики слід застосовувати відповідні положення Господарського кодексу України, оскільки між сторонами склалися господарські правовідносини і спірний договір - є господарським договором.

Стаття 179 ГК України передбачає, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписи ст.. 1046 ЦК України встановлюють, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (стаття 1047 ЦК України).

З п.3 договору вбачається, що сторони визначили момент з якого відповідач зобов'язаний почати повертати суму позики, але не визначили остаточну дату повернення суми позики .

Даний факт визнає і сам відповідач в листі № 12/3 від 12.03.2013р. (а.с.17).

Відповідно до ч. 2 ст. 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги по це, якщо інше не встановлено договором.

Отже, загальні положення ч.2 ст. 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин позики, чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.202 ГК України, яка кореспондується зі ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач взяті на себе зобов'язання за договором не виконав належним чином, повернув позивачу частину позики платіжним дорученням № 204 від 07.03.2008 року в сумі 79'360,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 07.03.2008р. та двостороннім актом звіряння взаємних розрахунків від 11.03.2013 року (ар. с. 14).

Стосовно строку позовної давності, про яке йдеться в апеляційній скарзі - колегія апеляційного господарського суду вважає цілком вірним аналіз цього питання місцевим господарським судом та - відповідний його висновок з посиланням на норми статей 256, 264, 267 ЦК України про відсутність підстав вважати зазначений срок пропущеним Позивачем.

Колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про не підтвердження відповідачем належними доказами списання суми у розмірі 270' 640,00 грн., як суми безнадійного боргу, наслідком якої є сплата відповідного податку з цієї суми.

Колегія суду вважає, що початок перебігу строку позовної давності за договором № № 53/07 від 01.08.2007р. настав з моменту визнання відповідачем свого обов'язку за договором, а саме з 12.03.2013р..

Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи місцевим господарським суд допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 103, 104 ГПК України як підстави для скасування рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на Відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Завод напівпровідників», м. Запоріжжя - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 20.05.2012 року у справі № 908/1130/13 - залишити без змін.

Головуючий суддя: В.М. Татенко Судді: І.В. Зубченко О.О. Радіонова

Надруковано примірників: 1-позивачу; 1-відповідачу; 1-у справу; 1-ГСЗО; 1-ДАГС