Постанова № 32840909, 25.07.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2013 р. Справа № 804/7472/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіБоженко Наталії Василієвни при секретаріПетранцові О.Ю. за участю: представників позивача представника відповідача Потапова О.М., Кайдаш Л.В. Водопоєнко В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Дніпродормостобуд» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 22.11.2012 р. №0001472301, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Дніпродормостобуд» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби від 22.11.2012 р. №0001472301 в частині збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає спірне повідомлення-рішення, прийняте на підставі акту перевірки, необґрунтованим, прийнятим без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, що має наслідком його неправомірність та є підставою для скасування.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги та просили позов задовольнити повністю, з підстав викладених в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнавав у повному обсязі та просив у задоволенні позову відмовити, надав письмові заперечення, які містяться в матеріалах адміністративної справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.

Приватне акціонерне товариство «Дніпродормостобуд» зареєстроване Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та знаходиться на обліку в Державній податковій інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, як платник податків.

Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби згідно пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПРАТ «Дніпродормостобуд» (код ЄДРПОУ 32495478) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.02.2011 по 28.02.2011 року.

За результатами перевірки складений Акт №1766/22-2-17/32495478 від 06.11.2012 року, яким встановлено порушення п. 198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 та п. 201 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI зі змінами та доповненнями, підприємством завищено податковий кредит на загальну суму 186 250,00 грн., в т.ч. по періодах: травень 2010 року на суму 17 083,33 грн., червень 2010 року на суму 32 666,67 грн., липень 2010 року на суму 30 000,00 грн., серпень 2010 року на суму 22 500,00 грн., вересень 2010 року на суму 25 000,00 грн., жовтень 2010 року на суму 25 666,67 грн., листопад 2010 року на суму 25 000,00 грн., грудень 2010 року на суму 8 333,33 грн. за наслідками допущених порушень податкового законодавства, викладених у розділі 3 даного акту перевірки.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.11.2012 р. №0001472301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 232 812,50 грн. (в т.ч. за основним платежем - 186250,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 46562,50 грн.)

Позивачем, в порядку досудового вирішення спору, була подана первинна скарга до Державної податкової служби в Дніпропетровській області за результатами розгляду якої прийнято рішення від 25.02.2013 року про скасування податкового повідомлення рішення ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 22.11.2012 року №0001472301 в частині 46561,50 гривень штрафних (фінансових санкцій), в іншій частині залишено податкове повідомлення-рішення без змін, а скарга без задоволення.

Також, в порядку адміністративного оскарження позивачем була подана повторна скарга до Державної податкової служби України, за результатами розгляду якої прийнято рішення від 13.05.2013 року про залишення податкового повідомлення-рішення без змін, а скарги без задоволення.

Так під час перевірки податковим органом було зафіксовано, що протягом травня-грудня 2010 року позивач відніс до складу податкового кредиту 186 250,00 гривень податку на додану вартість від вартості придбаних у ВАТ «Запорізький завод феросплавів» феросплавів на загальну суму 1112792,10 гривень. В подальшому, згідно із договором комісії із ПАТ «Компанія «Приват Інтертрейдінг» (Комісіонер), вказані феросплави реалізовані позивачем нерезидентам. Так, згідно із звітом комісіонера за лютий 2011 року та ВМД від 21.02.2011 року №112030000/2011/005219 товар, відповідно до контракту №36/2011 від 20.01.2011 року в повному обсязі переданий ТОВ «Юрал» (м. Таганрог, Росія) на суму 946491,01 гривень. Враховуючи факт реалізації товару (феросплавів) за ціною 946491,01 гривень, в той час коли ціна його придбання складає 1112792,10 гривень (у т.ч. ПДВ 185465,35 гривень), податковою інспекцією зроблено висновок про те, що продаж на таких умовах не відповідає меті підприємницької діяльності - одержанню прибутку, оскільки має умовну доходність за рахунок бюджетного відшкодування ПДВ. Також, виходячи, з того, що ПрАТ «Дніпродормостобуд» не надало для перевірки документи в підтвердження факту перевезення товару (товарно-транспортні накладні або з/д квитанції тощо), у Акті зроблено висновок про нереальність операцій з реалізації ПрАТ «Дніпродормостобуд» феросплавів та зменшено податковий кредит за травень-грудень 2010 року.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесених на підставі такого висновку спірного акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Як визначено в акті перевірки, між ВАТ «Запорізький завод феросплавів» (Постачальник) та ЗАТ «Корпорація «Дніпродормостобуд» (Покупець) укладено контракт №11-08.132 від 25.07.2008 року та додаткові угода. Згідно даного контракту Постачальник зобов'язується поставити товар (феросплави) на умовах 100% передплати. За період за який була здійснена перевірка позивач вносив передплату на розрахунковий рахунок Постачальника, що підтверджується платіжними дорученнями наданими до перевірки. До перевірки також надано акти приймання-передачі продукції, податкові накладні, перелік яких міститься в акті перевірки.

Згідно договору комісії №К-01/11 від 20.01.2011 року та його додаткам ПрАТ «Дніпродормостобуд» (комітент) доручає комісіонеру - ПАТ «Компанія «Приват Інтертрейдінг», а комісіонер зобов'язується від свого імені та за рахунок комітента здійснити юридично значимі дії. Так, феросплави було передано комісіонеру для реалізації нерезидентам, згідно акту приймання-передачі продукції.

Відповідно до звіту комісіонера за договором комісії №К-01/11 від 20.01.2011 року за лютий 2011 року та вантажно-митної декларації від 21.02.2011 року №112030000/2011/005219 товар було реалізовано на експорт.

Як встановлено судом, податковим органом в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні нарахування визначені за період травень-грудень 2010 року за угодою купівлі-продажу феросплавів між позивачем та ВАТ «Запорізький завод феросплавів».

На час дії спірних взаємовідносин діяли норми Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить «0» відсотків до бази оподаткування. При цьому товари вважаються експортованими платником податку в разі, якщо їх експорт засвідчений належно оформленою митною вантажною декларацією.

Виходячи із змісту цієї норми та норми частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належно оформлена вантажна митна декларація є допустимим доказом вивезення (експортування) товару за межі митної території України, а відтак і єдиною підставою для застосування платником податку на додану вартість нульової ставки при визначенні податкових зобов'язань з цього податку за експортними поставками.

Так, згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Не відповідність податкових накладних чинним нормам законодавства не встановлена.

За змістом наведених норм право платника податку на включення сум ПДВ, нарахованих у вартості товарів (послуг), до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Тобто Закон України «Про податок на додану вартість» пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

У справі, що розглядається, об'єктом оподаткування спірних податкових зобов'язань були операції з поставки товарів на території України, тому база оподаткування таких операцій повинна визначатися за правилами пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість». Вказана правова норма не пов'язує визначення бази оподаткування ПДВ з митною вартістю товарів.

Відповідно до пункту 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі продажу товарів (робіт, послуг) база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Згідно з пунктом 1.18 ст. 1 цього Закону звичайні ціни застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, відповідно до якого якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Дослідження щодо визначення звичайної ціни в порядку, встановленому пунктом 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», тобто визначення цін, що склалися на ринку ідентичних товарів у співставних умовах продажу, в акті перевірки не наведені.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що податковим органом не виконано покладений на нього ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування правомірності свого рішення. При цьому, відшкодування за рахунок ПДВ не відбулось, а позивач сплатив податок на прибуток.

Щодо посилання відповідача на надання для перевірки документів в підтвердження факту перевезення товару (товарно-транспортні накладні або з/д квитанції тощо, слід зазначити наступне.

Оскільки поставка товару відбувалась залізничним транспортом, тому доказом перевезення товару є залізничні накладні, згідно із Статутом залізниць України, постанова КМУ від 06.04.1998 року №457, копії яких надано до матеріалів справи.

Таким чином, суд оцінивши вказані обставини у сукупності та дослідивши наявні у справі документи, дійшов висновку, що первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача.

В тому числі, судом взято до уваги акт №788/23-2-17/32495478 від 18.03.2011 року про результати планової виїзної перевірки ПАТ «Дніпродормостобуд» (код ЄДРПОУ 32495478) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2010, згідно із яким порушення щодо податку на додану вартість не виявленні.

При цьому, згідно із актом перевірки від 06.11.2012 року період перевірки визначений з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року, а нарахування грошового зобов'язання відбулось за травень-грудень 2010 р., а не за лютий 2011 року.

Суд також зазначає, що податковим органом в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні зазначено порушення позивачем норм Податкового кодексу України, при цьому період за який нараховане грошове зобов'язання є травень-грудень 2010 року, тобто під час дії Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд, згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, з урахуванням доказів у їх сукупності та висновків суду викладених вище, суд приходить висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність винесення податкового повідомлення-рішення від 22.11.2012 р. №0001472301, тому позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами ч. 1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства, згідно з якими, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Виходячи з цього, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1862 гривень 51 копійка, що підтверджується платіжним дорученням, що міститься в матеріалах справи, підлягає компенсації з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 11, 71, 72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов приватного акціонерного товариства «Дніпродормостобуд» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 22.11.2012 р. №0001472301 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області державної податкової служби від 22.11.2012 р. №0001472301 в частині збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість на за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями.

Присудити з Державного бюджету України на користь приватного акціонерного товариства «Дніпродормостобуд» (код ЄДРПОУ 32495478) судові витрати у розмірі 1862 (одна тисяча вісімсот шістдесят дві) гривні 51 копійка.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено згідно з ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко