Постанова № 32837970, 22.07.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 липня 2013 року 10:39 № 826/8559/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Вєкуа Н.Г., суддів Васильченко І.П., Соколової О.А. при секретарі судового засідання Іванині М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом громадянина Сомалі ОСОБА_2

до Державної міграційної служби України

про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Громадянин Сомалі ОСОБА_2 (надалі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної міграційної служби України (надалі - відповідач) про скасування рішення про відмову в наданні статусу біженця від 10.08.2012р. № 428-12, зобов'язання визнати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 червня 2013 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено попереднє судове засідання.

Представник позивача та позивач у судовому засіданні позов підтримав, та не погоджуючись з висновком відповідача, вказує, що країна походження - Сомалі є для нього небезпечною, оскільки там він зазнає необґрунтованих переслідувань з боку терористичної організації Аль-Шабаб, які викликають загрозу бути вбитим.

На підтвердження таких доводів позивач посилається на ряд доказів, які долучені до матеріалів справи.

Відповідач позов не визнав та зазначив, що позивач мав можливість звернутися за захистом у третій безпечній країні - Російській Федерації, в якій перебував до моменту в'їзду на територію України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, враховуючи заперечення відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Громадянин Сомалі ОСОБА_2 звернувся до органів міграційної служби із заявою про надання статусу біженця, після чого отримав повідомлення від 14.09.2012р № 115 Головного управління ДМС України в м. Києві про відмову у визнанні біженцем, у зв'язку з рішенням Державної митної служби України від 10.08.2012р. № 428-12.

В червні 2013 року позивач звернувся до суду із даним позовом, а також просив суд визнати причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, оскільки ознайомився із рішенням без перекладача, у зв'язку з чим був зайнятий пошуками такого, а також пошуками юридичної допомоги та фактично не мав можливості належним чином оскаржити спірне рішення у встановлені законом строки.

Наведені доводи суд вважає достатніми для визнання пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Як вбачається зі спірного рішення, умови, передбачені п. 1 та п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», на думку відповідача, відсутні.

Відповідно до п. 1 та п. 13 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 ч. 1 ст. 1 зазначеного закону вказано, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Обґрунтовуючи відсутність наведених умов відповідач звертає увагу на відсутність доказів на підтвердження обставин та достовірності тверджень, на яких ґрунтується заява позивача.

Також відповідач звертає увагу на те, що позивач мав можливість звернутися за захистом у третій безпечній країні - Російській Федерації, в якій перебував до моменту в'їзду на територію України.

Разом з тим, зібраними в матеріалах справи доказами підтверджується помилковість таких доводів відповідача, що обумовлюється наступним.

Як встановлено судом, позивач в заяві про надання статусу біженця, анкеті, під час співбесіди з посадовими особами відповідача, а також в судовому засіданні зробив заяву про те, що він являється членом клубу національних меншин - Ашраф, за що зазнав переслідувань з боку терористичної організації Аль-Шабаб, які спалили його власний відео клуб та погрожували вбити.

Як вказує позивач, в разі повернення до країни його належності його життю та свободі буде загрожувати небезпека, а самого його можуть затримати, підвергати тортурам, і навіть вбити члени Аль-Шабаб через його приналежність до клану меншин - Ашраф та через те, що він був власником відео клубу, в якому транслювалися іноземні фільми.

Після всіх цих подій, позивач залишив країну та прибув нелегально до Російської Федерації.

Згідно з пояснення позивача, він пробув в Росії близько півтора місяці в квартирному приміщенні без документів, нікуди з квартири не виходив. Пізніше, його знайомі переправили його до України та віддали документи, де він звернувся із заявою про надання притулку.

Дослідивши наведені обставини та наявні в матеріалах справи докази, а також надані позивачем численні доповіді про ситуацію в Узбекистані, згідно яких підтверджуються побоювання позивача, суд вважає, що позивач має право на отримання статусу біженця в Україні, в зв'язку з чим звертає увагу на наступне.

Порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту регулюється ст. 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Згідно із ч. 5 ст. 10 Закону, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На думку суду, відповідачем не повною мірою досліджено питання щодо наявності чи відсутності обставин, передбачених п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону.

Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця.

Відповідач не дослідив належним чином, який рівень небезпеки існував станом на час прийняття рішення позивача та не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця, в анкеті особи, яка звернулася про надання статусу біженця, та протоколах співбесід.

Матеріали особової справи, а також матеріали, надані суду, свідчать про те, що відповідачем не надано належної оцінки доводам позивача про наяваність у нього обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в Узбекистані.

Зокрема, інформація про ситуацію з порушенням прав людини в Узбекистані щодо опублікована Міжнародною правозахисною організацією Міжнародна Амністія у доповіді за 2011 рік, згідно з якою мають місце докази масових, систематичних актів насилля, тортур з боку органів влади для видачі членів ісламських організацій та інших цілей.

Згідно із ч. 11 ст. 9 Закону, після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно із ч. ч. 3 ст. 10 Закону, у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

В даному випадку відповідачем, крім співбесіди з позивачем, не було поставлено вимоги щодо надання додаткових відомостей ні від позивача, ні від органів державної влади для уточнення інформації щодо ситуації у країні громадянської належності позивача станом на час прийняття оскаржуваного рішення.

В той же час, суд не може погодитися з посиланнями відповідача на наявність в даному випадку такої підстави для відмови як перебування до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в третій безпечній країні.

Згідно змісту оскаржуваного рішення в ньому не міститься посилання на цю обставину, тоді як на неї у запереченнях відповідача на позовну заяву.

Згідно п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону третя безпечна країна - країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки така країна:

дотримується міжнародних стандартів з прав людини у сфері притулку, встановлених міжнародно-правовими актами універсального та регіонального характеру, включаючи норми про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання;

дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року, та стосовно осіб, які потребують додаткового захисту;

має національне законодавство у сфері притулку та біженців і її відповідні державні органи визначають статус біженця та надають притулок;

забезпечить особі ефективний захист проти вислання і можливість звертатися за притулком та користуватися ним;

погоджується прийняти особу і забезпечити їй доступ до процедури визначення статусу біженця чи надання додаткового захисту.

Таким чином, для висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з посиланням на перебування у третій безпечній країні, відповідач мав дослідити відповідність Російської Федерації вимогам для визнання її безпечною країною, а також обставину транзитного перебування позивача в Росії, що в даному випадку не зроблено.

Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

З врахуванням викладеного суд дійшов висновку про порушення відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог щодо обґрунтованості оскаржуваного рішення та необхідності повторно розглянути заяву позивача.

Разом з тим, позовні вимоги щодо зобов'язання визнати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд вважає необґрунтованими, оскільки зазначені повноваження є дискреційними і суд не має права втручатися в ці повноваження.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати Рішення Державної міграційної служби України від 10.08.2012р. № 428-12 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сомалі ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в Україні відповідно до вимог чинного законодавства.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Вєкуа Н.Г.

Суддя Васильченко І.П.

Суддя Соколова О.А.

постанова складена у повному обсязі 29 липня 2013 року