Постанова № 32837645, 14.08.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

11:30

14.08.2012 р. Справа № 2а-7807/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Мельника О. М.

за участю секретаря судового засідання Зощака В.В. розглянув адміністративну справу

за позовомДержавного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря-Машпроект", пр. Жовтневий, 42-А, м.Миколаїв,54018

доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Миколаєві, вул. Чкалова, 20, м.Миколаїв,54000

за участю в інтересах державиПрокурора Миколаївської області, вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54001 провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 22.09.2011р. № 0001063600, В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з адміністративним позовом про Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві ДПС від 22.09.2011 № 0001063600 у повному обсязі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податкове повідомлення-рішення винесено с порушенням вимог діючого законодавства є протиправним. Висновки акту перевірки не відповідають дійсності. Підставою для таких висновків стали недостовірні відомості, які були свідомо та протиправно включені перевіряючими до акту перевірки. Крім того, перевіряючими довільно, на власний розсуд розтлумачено цивільне, господарське та податкове законодавство.

Відповідач та прокурор заперечували проти задоволення позову, вважають висновки перевірки обґрунтованими, а прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення

Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві ДПС від 22.09.2011 № 0001063600-правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.

Суд заслухав думку представників сторін, всебічно і повно з'ясував фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та дійшов висновку про необхідність задоволення позову з огляду на наступне.

Спеціалізованою державою податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у М.Миколаєві (далі - СДШ з ВПП у М.Миколаєві) згідно п. 54.3. ст. 54, п. 58.1 ст. 58, п.20.1.4 ст. 20, ст. 75, 78, 79, п. 82,2 ст. 82 Податкового кодексу України прийняте податкове повідомлення-рішення від 22.09.2011 № 0001063600, яким встановлено порушення п. 1.8 ст.1, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. З пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2, пп.7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ)"у розмірі 2 698 110, 69 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 22.09.2011 №0001063600 став акт № 909/36/31821381 від 09.09.2011 «Про результати невиїзної документальної перевірки ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект» (код за ЄДРПОУ 31821381) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період травень -грудень 2010 року» (далі - Акт перевірки) та висновок до заперечень від 21.09.2011 № 84/36/31821381.

В висновках Акту перевірки зазначено, що документальною перевіркою встановлені порушення п. 1.8., пп. 3.1.1. п. 3.1. ст.. З, пп. 7.2.3. п. 7.2., пп. 7.4.1., пп.7.4.5. п.7.4., 7.5.1. п.7.5., пп. 7.7.1., пп. 7.7.2., пп. 7.7.10 п. 7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що діяв протягом періоду, за який проводилася перевірка, пп.5.12.2, 5.12.3., 5.12.4. п.5 Порядку заповнення декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 №166 (у редакції наказу ДПА України від 17.03.08 № 159), ДП НВКГ «Зоря» -«Машпроект» завищено податковий кредит за період з 01.04.2010 по 30.11.2010 на суму 735 469, 01.06.2010 по 30.06.2010 у сумі 111 666, 11 грн., за період з 01.07.2010 по 31.07.2010 у сумі 173 155, 85 грн., за період з 01.10.2010 по 31.10.2010 у сумі 215726,53 грн., за період з 01.11.2010 по 30.11.2010 у сумі 142 940,49 грн., в результаті чого завищено бюджетне відшкодування за період травень - грудень 2010 року на суму 2 339 248,77 грн., в тому числі за травень місяць 2010 року у розмірі 116 226, 01 грн. за червень 2010 року у сумі 91980,38 грн., за липень місяць 2010 року у розмірі 386 658, 16 грн., за серпень 2010 року у сумі 173 155, 85 грн., за вересень місяць 2010 року у розмірі 307 460,5 грн., за жовтень місяць 2010 року у розмірі 212 584,57 грн., за листопад місяць 2010 року у розмірі 250 969, 70 грн., за грудень місяць 2010 року у розмірі 800 213, 61 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення винесено с порушенням вимог діючого законодавства є протиправним і підлягає скасуванню на підставі наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. А статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори.

З системного аналізу положень Закону України „Про податок на додану вартість", в тому числі тих, про порушення яких з боку позивача зазначає СДПІ по роботі з ВПП у м.Миколаєві в акті невиїзної документальної перевірки № 909/36/31821381 від 09.09.2011 та податковому повідомленні-рішенні від 22.09.2011 № 0001063600, вбачається наступне.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість" визначено податковий кредит як суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно із цим законом. Пункт 1.8 ст.1 цього закону встановлює, що бюджетним відшкодуванням є сума, яка підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом.

В підпункті 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" наводиться перелік позицій, які повинна містити податкова накладна при її заповненні.

Згідно до п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" встановлено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт , послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

А відповідно до п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

- бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

- залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

В контексті наведених норм права для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон України „Про податок на додану вартість" не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентами платника податків або їх контрагентами за ланцюгом зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для них. Зазначена обставина не може бути підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Закон України „Про податок на додану вартість" та інші положення законодавства України не встановлюють та не передбачають відповідальності платника податків за дії інших платників, в тому числі підприємств, установ, організацій, СПД -фізичних осіб, з якими позивач взагалі не мав господарських відносин.

Судом в судовому засіданні досліджено усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, установленим обставинам надано оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, встановлено статус постачальників товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартості. При цьому порушень податкового законодавства в діях позивача не встановлено.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Первинним документом, який підтверджує факт здійснення першої події, є податкова накладна, яка згідно з п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Таким чином, датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до п. 7.5 ст. 7 вищеназваного Закону, вважається дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Отже, підприємством було правомірно віднесена сума, вказана в Акті перевірки, до складу податкового кредиту, оскільки факт придбання ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект» у зазначених в Акті перевірки підприємств товарів та отримання послуг підтверджується податковими накладними.

Також підприємством здійснена оплата за товар та послуги, придбані та отримані у зазначених в Акті перевірки підприємств в сумі, вказаній в податкових накладних. Крім того, поставка та оплата товарів та послуг відбулась на підставі укладених договорів зі складанням всіх необхідних документів.

Крім того, при укладенні договорів ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект» переконалося у тому, що підприємства зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та є зареєстрованими як платники податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з досліджених в судовому засіданні доказів вбачається наявність як у позивача, так і у зазначених суб'єктів господарювання, з якими позивач мав господарські відносини, реальної ділової мети, пов'язаної зі здійсненням зазначених господарських операцій і отриманням прибутку (доходу).

Згідно пункту 1.3 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість" платника податку визначено як особу, яка згідно із цим законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особою, яка імпортує товари на митну територію України. А відповідно до п.10.2 ст.10 цього закону платники податку, визначені у підпунктах „а", „в", „г", „д" п.10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Також необхідно зазначити, що одержані підприємством податкові накладні були складені відповідно до вимог законодавства. До складу суми, заявленої до відшкодування, відповідні суми ПДВ були включені на підставі п.п. 7.7.2 ст. 7 Закону про ПДВ. На момент здійснення господарських операцій зазначені в Акті перевірки підприємства були включені до Єдиного державного реєстру, а також були зареєстровані платниками ПДВ. Закон про ПДВ не ставить право платника податку на податковий кредит і відшкодування в залежність від встановлення факту формування та сплати контрагентами (продавцями) в бюджет податкових зобов'язань.

За достовірність та своєчасність визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідають платники податку (п. 10.2 Закону про ПДВ), але ніяк не їх контрагенти, тим більш, порушення податкового законодавства з боку частини контрагентів відсутні, а іншої частини контрагентів не підтверджені.

Таким чином, лише відсутність податкової накладної позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Визнання недійсними установчих документів контрагента платника податку з моменту його реєстрації не може бути підставою для висновку про недійсність податкових накладних, виданих таким контрагентом на час здійснення господарської операції.

Із наведеного судом вбачається, що сама по собі несплата податку прямими контрагентами позивача або їх контрагентами за ланцюгом (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарських операцій по поставці продукції, наданню послуг, проведенню розрахунків за них не впливає на формування податкового кредиту ДП «НВКГ «Зоря-Машпроект» та суму його бюджетного відшкодування.

З урахуванням наведених норм Закону України „Про податок на додану вартість", досліджених судом первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, наявності фактичного проведення господарських операцій з прямими контрагентами, належного їх документального підтвердження, в межах сум фактично сплаченого позивачем ПДВ в складі податкового кредиту ТОВ ДП «НВКГ «Зоря-Машпроект» правомірно було заявлено та підтверджується право підприємства на відшкодування цього податку з Державного бюджету України.

Закон України „Про систему оподаткування" від 25.06.1991р. №1251-XII (із змінами і доповненнями) для платників податків статтею 9 не передбачає обов'язку, а статтею 10 не надає права вимагати від інших платників податків будь - які відомості щодо здійснення господарської діяльності (в тому числі відносно реєстрації в якості платника податків, ведення регістрів податкового та бухгалтерського обліку, подання звітності, сплати податків до бюджету та інше).

Суд зазначає, що Закон України „Про податок на додану вартість" не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності по ПДВ або сплату ПДВ до бюджету іншими платниками податків, тим більше щодо суб'єктів господарської діяльності, з якими ДП «НВКГ «Зоря-Машпроект» взагалі не мало будь-яких господарських правовідносин. Зазначені обов'язки згідно Закону України „Про систему оподаткування", Закону України „Про державну податкову службу в Україні" та Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI покладені саме на органи державної податкової служби.

Порушення прямими контрагентами позивача або суб'єктами підприємницької діяльності, з якими ДП «НВКГ «Зоря-Машпроект» не мало господарських відносин, порядку здійснення господарської діяльності, не можуть впливати на результати діяльності позивача та не можуть бути підставою для притягнення ДП «НВКГ «Зоря-Машпроект» до відповідальності, оскільки будь -яка юридична відповідальність особи згідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер. Тому до відповідальності повинен бути притягнутий саме правопорушник, а не позивач.

Щодо доводів відповідача про порушення позивачем при укладенні договорів норм ЦК України суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок. Згідно ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Перевіркою не встановлено, в Акті перевірки належним чином не доведено, що угоди, укладені між ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект» і зазначеними в Акті перевірки підприємствами спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Між ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект» і зазначеними в Акті перевірки підприємствами було укладено реальні угоди, за якими підприємство фактично отримало товар, що підтверджується первинними документами, документами, що підтверджують використання отриманого товару у виробництві. Такі документи є на підприємстві, але дані факти не перевірялись і з невідомих причин посилання на ці документи в Акті перевірки відсутні.

Таким чином, перевіряючими проігнорований факт наявності документів, що підтверджують спрямованість на реальне настання правових наслідків і безпідставно вказано на недійсність правочинів, укладених між ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект» та зазначеними Акті перевірки підприємствами, крім того, не зазначено, які саме конкретні угоди, є недійсними.

Висновки в Акті перевірки щодо нікчемності (недійсності) правочинів, укладених з зазначеними в Акті перевірки підприємствами та завищення суми бюджетного відшкодування за травень-грудень 2010 року у розмірі 2 698 110, 69 грн. є протиправними та такими, що не відповідають реальним обставинам справи; укладені угоди є законними, товари фактично поставлені, податковий кредит сформований відповідно до вимог діючого законодавства.

Відповідно до постанови пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. №12 "Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України", під публічним порядком у цьому та інших випадках належить розуміти правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо).

Суд зазначає, що відповідачем не було доведено, що в результаті укладання між позивачем та його вищезазначеними контрагентами і виконання договорів з додатками було порушено публічний порядок, встановлений в державі. У суду також відсутні підстави вважати, що укладені правочини суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди та в силу ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Судом встановлено, що зазначені договори з додатками не були ані удаваними, ані фіктивними, мають економічний ефект, що підтверджується первинними документами податкового та бухгалтерського обліку. В матеріалах справи відсутні і відповідачем та прокурором не надані докази та факти, які свідчили б про те, що зміст договорів з додатками не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів. Зазначені договори з додатками спрямовані на реальне настання наслідків, обумовлених ними, виконані сторонами в повному обсязі та відповідають положенням цивільного, господарського і податкового законодавства.

Зокрема, суд дійшов висновку про те, що зміст укладених позивачем правочинів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особи, які вчинили ці правочини, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності та спеціальної податкової правосуб'єктності. Волевиявлення учасників правочинів було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Правочини вчинені у формі, встановленій законом, і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

У відповідності до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та її не обґрунтував.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.2010р. у справі №21-573во10 та від 31.01.2011р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

За таких підстав суд приходить до висновку про те, що зафіксоване СДПІ по роботі з ВПП у м.Миколаєві в акті невиїзної документальної перевірки № 909/36/31821381 від 09.09.2011 та податковому повідомленні -рішенні від 22.09.2011 № 0001063600 порушення ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект п. 1.8., пп. 3.1.1. п. 3.1. ст.. З, пп. 7.2.3. п. 7.2., пп. 7.4.1., пп.7.4.5. п.7.4., 7.5.1. п.7.5., пп. 7.7.1., пп. 7.7.2., пп. 7.7.10 п. 7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що діяв протягом періоду, за який проводилася перевірка, пп.5.12.2, 5.12.3., 5.12.4. п.5 Порядку заповнення декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 №166 (у редакції наказу ДПА України від 17.03.08 № 159) не відповідає дійсним обставинам; СДПІ по роботі з ВПП у м.Миколаєві при проведенні невиїзної документальної перевірки вийшла за межі своєї компетенції, встановленої законом; податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м.Миколаєві від 22.09.2011 № 0001063600 суперечить вимогам чинного законодавства України та підлягає визнанню протиправним і скасуванню, а позов задоволенню повністю.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків в м. Миколаєві від 22.09.2011 року №0001063600.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.М. Мельник