Ухвала суду № 32828970, 18.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2013 року м. Київ К/9991/25892/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Блажівська Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області (далі - Кременчуцька ОДПІ)

на постанову господарського суду Полтавської області від 04.12.2008

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2009

у справі № 9/186 (22-а-7357/09)

за позовом відкритого акціонерного товариства "Кременчуцький міськмолокозавод" (далі - Товариство)

до Кременчуцької ОДПІ

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Полтавської області від 04.12.2008, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2009, позов задоволено; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 31.07.2007 № 0003042301/0/1641.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з правомірності відображення позивачем у складі валових витрат Товариства витрат на оплату інформаційно-консультативних послуг та платежів за використання об'єктів авторського права.

Не погоджуючись з висновками попередніх судових інстанцій по справі, Кременчуцькою ОДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог відповідач зазначає про порушення судами положень пункту 5.1, підпунктів 5.3.2, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та посилається на неправильність наданої судами правової кваліфікації спірних операцій.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків судів та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Кременчуцькою ОДПІ було проведено виїзну планову перевірку Товариства питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 по 31.12.2006.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 19.07.2007 № 439/23-210/00446782 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, за яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 244 420 грн. (у тому числі 166 155 грн. за основним платежем та 75 265 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для оспорюваного донарахування стало, зокрема, невизнання податковою інспекцією права позивача на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат на оплату інформаційно-консультаційних послуг, наданих позивачеві товариством з обмеженою відповідальністю «ЮніМілк» (Москва) в рамках виконання договору від 02.02.2004 № 02/02. При цьому Кременчуцька ОДПІ посилається на відсутність документального підтвердження факту надання цих послуг, позаяк у поданих позивачем первинних документах не розкрито змісту господарської операції. Крім того, за висновком відповідача, розглядувані послуги не пов'язані з господарською діяльністю Товариства, позаяк стосуються консультування щодо розвитку молочної продукції на території Російської Федерації та не мають практичного використання на території України.

Крім того, на обґрунтування висновку про завищення позивачем валових витрат у перевіреному періоді Кременчуцька ОДПІ посилається на безпідставне включення Товариством до їх складу суми платежів, перерахованих позивачем компанії Кейнс Інвестментс Лімітед (правоволоділець) за придбані права використання на території України об'єктів авторського права (художніх образів персонажів та текстів з усіх книг циклу «Дядя Федір, пес і кіт» та мультиплікаційних фільмів «Троє з Простоквашино», «Зима у Простоквашино») на підставі договору від 03.06.2006 про передачу не виключних авторських прав. На думку податкового органу, зазначена операція є операцією з придбання нематеріальних активів, вартість яких не включається до валових витрат підприємства, а амортизується у порядку, встановленому підпунктом 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

На час виникнення спірних правовідносин порядок формування валових витрат при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток регулювався Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, відповідно до пункту 5.1 статті 5 цього Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Чинним податковим законодавством не встановлено окремого правового регулювання порядку віднесення до валових витрат витрат на оплату консультаційних послуг. Отже, з урахуванням наведених приписів Закону для цілей оподаткування такі витрати враховуються за умови їх економічної обґрунтованості, документальної підтвердженості та спрямованості на збільшення доходу.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, за договором про від 02.02.2004 № 02/02 позивач (замовник) придбав у товариства з обмеженою відповідальністю «ЮніМілк» (виконавець) комплекс інформаційних та консультативних послуг у сфері фінансів, виробництва, закупівель, маркетингу, безпеки, продажу, що відповідає меті та напрямам господарської діяльності позивача; реальність надання цих послуг підтверджується наявними у справі первинними документами - договором, актами здачі-прийняття виконаних робіт, рахунками, які містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст операцій з поставки цих послуг, їх вартісну оцінку, а також письмовими звітами контрагента про виконані послуги. В акті перевірки Кременчуцькою ОДПІ зафіксовано і факти виїзду працівників виконавця на підприємство замовника для організації та проведення семінарів, надання рекомендацій.

Наведені докази було цілком об'єктивно розцінено судами як належне документальне підтвердження реальності виконання операцій з поставки розглядуваних послуг позивачеві названим контрагентом.

Посилання Кременчуцької ОДПІ про відсутність практичного значення результатів цих послуг для господарської діяльності позивача є, по суті, оцінюванням спірних господарських операцій з точки зору їх доцільності та раціональності для платника, що не відповідає компетенції контролюючого органу.

Адже платник здійснює фінансово-господарську діяльність на власний ризик, володіє у сфері господарювання самостійністю та широкою дискрецією, а тому самостійно вирішує, які саме витрати йому необхідно здійснити для забезпечення своєї діяльності.

В рамках здійснення податкового контролю податковий орган лише перевіряє реальність операцій з придбання послуг, наявність у платника належним чином оформлених первинних документів на підтвердження факту понесення витрат за цими операціями, однак без оцінювання доцільності цих послуг, їх ефективності та практичного впливу на результат діяльності платника.

Правильною є і надана судами правова оцінка обставин справи по епізоду стосовно відображення Товариством у податковому обліку господарської операції з придбання невиключних авторських прав.

Так, згідно з підпунктом 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат включаються, зокрема, витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку. Норми цього підпункту стосуються витрат на зазначені заходи незалежно від того, чи призвели такі заходи до збільшення доходів платника податку.

За змістом підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 цього ж Закону амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання.

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.30 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» роялті - це платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Таким чином, для цілей оподаткування податком на прибуток законодавець розрізняє операції з передачі права на користування об'єктом інтелектуальної власності від інших способів відчуження такого об'єкта (зокрема, придбання цього об'єкта).

Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Згідно з частиною четвертою статті 32 цього Закону за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам.

З наведених законодавчих положень випливає, що поняття передачі невиключного авторського права у цивільному законодавстві відповідає сутності господарської операції з передачі права на користування авторським правом у сфері податкового законодавства.

А відтак слід погодитися з правильністю здійсненої судами правової кваліфікації сплачених позивачем платежів за розглядуваним договором про передачу невиключних авторських прав як роялті у розумінні пункту 1.30 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що, в свою чергу, обумовлює право Товариства на врахування цих платежів у складі валових витрат при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

За таких обставин суди цілком обґрунтовано задовольнили позовні вимоги Товариства, скасувавши оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області відхилити.

2. Постанову господарського суду Полтавської області від 04.12.2008 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2009 у справі № 9/186 (22-а-7357/09) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:Н.Є. Блажівська Н.Є. Усенко