Постанова № 32827106, 15.07.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 липня 2013 року 12:32 № 826/9428/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Донця В.А., суддів Пащенка К.С. та Пісоцької О.В., за участю секретаря судового засідання Суховій О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доДержавної служби інтелектуальної власності України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом про: визнання протиправним та скасування наказу Державної служби інтелектуальної власності України від 06.06.2013 №50-к; поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління промислової власності Державної служби інтелектуальної власності України з 06.06.2013; стягнення з Державної служби інтелектуальної власності України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що під час звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління промислової власності Державної служби інтелектуальної власності України відповідачем не дотримано вимог статті 43 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), статті 41 Закону України "Про професійні спілки, гарантії їх діяльності" в частині отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є позивач, на її звільнення, а також згоди вищого виборного органу. У позовній заяві зазначено, що всупереч вимогам пункту 2 частини другої статті 18 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" відповідачем не отримано згоду Міністра освіти і науки України на звільнення позивача. На думку представників позивача, зміни у штатному розписі Державної служби інтелектуальної власності України, в результаті чого було ліквідовано посаду начальника управління промислової власності, яку обіймала позивач, не свідчать про скорочення чисельності або штату працівників, зміни в організації виробництва і праці, відповідно не було підстав для її звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Крім того, за твердженням представників, відповідачем не було дотримано вимог статей 42, 49-2 КЗпП України щодо пропонування працівнику вакантних посад, оцінки продуктивності праці, кваліфікації.

Представники позивача позовні вимоги підтримали, просили задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Представники відповідача проти позову заперечили, зазначивши, що ОСОБА_1 звільнено з посади в зв'язку зі скороченням штатної чисельності Державної служби інтелектуальної власності України з дотриманням вимог, встановлених КЗпП України, в тому числі й щодо попередження працівника про звільнення за два місяці, пропонування вакантних посад відповідно до кваліфікації позивача, врахування кваліфікації та продуктивності праці під час вирішення питання про призначення на посаду заступника начальника управління - начальника відділу промислової власності управління правового забезпечення та захисту прав Державної служби інтелектуальної власності України. Представники пояснили, що не було підстав для звернення до первинної профспілкової організації працівників державної системи охорони інтелектуальної власності та інших осіб, які зайняті в сфері інтелектуальної власності, оскільки вказана профспілкова організація зареєстрована не за адресою Державної служби інтелектуальної власності України, відповідно не є профспілковою організацією, яка утворена і діє на підприємстві. Також представники відповідача пояснили, що відповідно до пункту 7 статті 18 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" звертались за погодженням на звільнення ОСОБА_1 до Міністра освіти і науки України, проте протягом семи календарних днів відповіді не отримали, тому було вирішено звільнити позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах адміністративної справи, судом встановлено наступне.

Як убачається з особової справи, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, Присягу державного службовця прийняла 15.10.2002.

Згідно з наказом Державної служби інтелектуальної власності України від 11.10.2011 №25-к ОСОБА_1 призначено з 11.10.2011 на посаду начальника управління промислової власності як таку, що пройшла конкурс на цю посаду, із збереженням раніше встановленого 10 рангу державного службовця. Наказом від 11.11.2011 №33-к присвоєно 7 ранг державного службовця.

Згідно з наказом Державної служби інтелектуальної власності України від 06.06.2013 №50-к ОСОБА_1 звільнено 06.06.2013 з посади начальника управління промислової власності Державної служби інтелектуальної власності України відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці - скорочення штату працівників. Наказано виплати позивачу грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку у кількості 35 календарних днів, вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України. Як убачається зі змісту оскаржуваного наказу, підставою для його видання зазначено накази Державної служби інтелектуальної власності України від 18.03.2013 №18-к, від 27.03.2013 №20-к, від 27.02.2013 №21-к.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті визначено в Законі України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII.

За змістом статті 30 Закону України "Про державну службу" державна служба може бути припинена, в тому числі, за загальними підставами, передбаченими КЗпП України.

Як уже зазначалось, позивача звільнено наказом від 06.06.2013 №50-к відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, за яким трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Представники відповідачів пояснили, що в Державній службі інтелектуальної власності України відбулись зміни в організації виробництва і праці, що полягали у скороченні штатної чисельності - посади начальника управління промислової власності Державної служби інтелектуальної власності, яку обіймала позивач.

До матеріалів справи додано наказ Державної служби інтелектуальної власності України від 20.02.2013 №18-к "Про затвердження структури Державної служби інтелектуальної власності України", яким затверджено структуру Державної служби, погодженої Міністром освіти і науки, молоді і спорту України.

Згідно з листом Міністерства освіти і науки, молоді і спорту України від 06.02.2013 №1/12-1173 Міністерством погоджено структуру Державної служби інтелектуальної власності України на 2013 рік.

Наказом Державної служби інтелектуальної власності України від 27.02.2013 №20-к "Про затвердження штатного розпису Державної служби інтелектуальної власності України на 2013 рік" введено в дію з 01.03.2013 штатний розпис на 2013 рік, затверджений 11.03.2013, погоджений Міністерством фінансів України 25.02.2013, та визнано таким, що втратив чинність, штатний розпис Державної служби інтелектуальної власності України на 2013 рік, затверджений 04.01.2013, погоджений Міністерством фінансів України 15 січня 2013 року.

Згідно з пунктом 1 "Положення про Державну службу інтелектуальної власності України", затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року №436/2011 (у редакції, чинній станом на час погодження відповідачем структури та затвердження штатного розпису у лютому-березні 2013 році) Державна служба інтелектуальної власності України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра освіти і науки, молоді та спорту України. Пунктом 13 цього Положення встановлено, що структура апарату Державної служби затверджується Головою Державної служби за погодженням із Міністром (абзац другий). Штатний розпис, кошторис Державної служби затверджуються Головою Державної служби за погодженням із Міністерством фінансів України (абзац третій).

Таким чином, відповідачем дотримано процедуру, встановлену пунктом 13 "Положення про Державну службу інтелектуальної власності України" щодо погодження структури апарату з Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України та в частині погодження штатного розпису з Міністерством фінансів України.

Після введення нового штатного розпису в Державній службі інтелектуальної власності України: замість управління промислової власності (кількість штатних посад 11, у тому числі начальник управління), створено Управління правового забезпечення та захисту прав (кількість штатних посад 11, у тому числі начальник управління); замість відділу правового забезпечення та захисту прав (кількість штатних посад - 5, у тому числі начальник відділу та 4 головних спеціаліста), створено відділ авторського права та суміжних прав (кількість штатних посад - 5, у тому числі начальник відділу та 4 головних спеціаліста); замість відділу державних реєстрацій та інформаційного забезпечення (кількість штатних посад - 5, у тому числі начальник відділу та 4 головних спеціаліста), створено відділ промислової власності (кількість штатних посад - 5, у тому числі начальник відділу та 4 головних спеціаліста); замість відділу авторського права та суміжних прав, який входив до структури управління контролю за використанням об'єктів інтелектуальної власності (кількість штатних посад - 6, у тому числі начальник відділу та 5 головних спеціалістів), створено в цьому ж управлінні відділ надання адміністративних послуг, державної реєстрації та інформаційного забезпечення (кількість штатних посад - 6, у тому числі начальник відділу та 5 головних спеціалістів).

Загальна чисельність працівників Державної служби інтелектуальної власності України в результаті введення штатного розпису, затвердженого 04.03.2013 не змінилась та становить 64 штатних посади.

За висновком колегії суддів, наведені обставини не свідчать про скорочення чисельності чи штату працівників Державної служби інтелектуальної власності України в зв'язку зі змінами в структурі державного органу, зміною назв структурних підрозділів, затвердженням нових положень.

Частиною першою статті 49-2 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Матеріали адміністративної справи свідчать, що позивач була повідомлена про наступне вивільнення 18.03.2013, в попередженні просила надати для ознайомлення перелік всіх вакантних посад та перевести її на посаду начальника управління правового забезпечення та захисту прав. Наведена обставина представниками позивача не заперечувалась.

Отже, відповідачем дотримано вимоги статті 49-2 КЗпП України щодо попередження працівника про наступне вивільнення за два місяці.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 42-2 КЗпП України передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частина друга). Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці (частина третя).

Згідно зі частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Представники відповідача пояснили, що під час попередження про вивільнення, 18.03.2013, позивачу було надано для ознайомлення список з десяти вакантних посад, у тому числі начальника управління правового забезпечення та захисту прав, заступника начальника управління - начальника відділу промислової власності управління правового забезпечення та захисту прав, начальника відділу авторського права та суміжних прав управління правового забезпечення та захисту прав, начальника відділу надання адміністративних послуг, державної реєстрації та інформаційного забезпечення, начальника фінансово-організаційного відділу та п'яти посад головних спеціалістів. Позивач виявила бажання зайняти посаду начальника управління правового забезпечення та захисту прав, про що зробила відповідний запис на попередженні. У своїх поясненнях представники позивача також зазначили про наявність підстав у ОСОБА_1 для зайняття посади начальника управління правового забезпечення та захисту прав, не заперечивши можливість погодження нею зайняття однієї з посад начальника відділу, якщо б такі були запропоновані під час звільнення.

У свою чергу, представники відповідача звернули увагу суду, що згідно з актом від 06.06.2013 ОСОБА_1 відмовилась ознайомитись з переліком вакантних посад, при цьому вони не заперечили, що позивачу пропонувались не всі вакантні посади, а лише ті, які відповідали її кваліфікації.

Відповідно до положення про Управління правового забезпечення та захисту прав Державної служби інтелектуальної власності України начальник управління повинен володіти українською мовою, мати вищу освіту відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра спеціаліста, стаж роботи не менше семи років, досвід роботи на керівних посадах не менше п'яти років, післядипломна освіта у сфері управління: магістр державного управління за відповідною спеціалізацією.

Як убачається з особової справи, ОСОБА_1: у 2002 році закінчила Українську академію банківської справи, здобула вищу освіту, отримала диплом спеціаліста за спеціальністю "правознавство", здобула кваліфікацію юрист; у 2005 році закінчила академію банківської справи Національного банку України, здобула вищу освіту, отримала диплом спеціаліста за спеціальністю "фінанси" та здобула кваліфікацію спеціаліст з фінансів; у 2012 році закінчила Відокремлений структурний підрозділ "Інститут інтелектуальної власності Національного університету "Одеська юридична академія" в місті Києві, здобула повну вищу освіту, отримала диплом магістра за спеціальністю "Інтелектуальна власність" та здобула кваліфікацію професіонал з інтелектуальної власності; у 2011 році пройшла курси підвищення кваліфікації в Центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників юстиції Міністерства юстиції України на тему "Практика застосування Закону України "Про виконавче провадження", "Практичні питання положень виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"; у вересні 2011 року на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 06 липня 2011 року №624-р "Про підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування з питань запобігання та протидії проявам корупції на державній службі в органах місцевого самоврядування" пройшла підвищення кваліфікації за модулем: "Антикорупційне законодавство. Доброчесність поведінки".

Таким чином, позивач не відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим для начальника управління правового забезпечення та захисту прав щодо післядипломної освіти у сфері управління: магістр державного управління за відповідною спеціалізацією.

Представники відповідача зазначили, що позивач могла відповідно до свого кваліфікаційного рівня претендувати на посаду начальника відділу промислової власності у складі управління правового забезпечення та захисту прав. Водночас на цю посаду також претендувала ОСОБА_3, посаду якої було скорочено. Як зазначено в письмових запереченнях, здійснивши аналіз кваліфікаційних характеристик, особистих ділових якостей, досвіду роботи у відповідній сфері та досвіду роботи на керівних посадах ОСОБА_1 та ОСОБА_3, було встановлено що ОСОБА_3 має більш високу кваліфікацію та продуктивність праці, при рівних умовах щодо наявності освіти відповідного професійного спрямування, ОСОБА_3 має: 15-річний досвід роботи в державній системі правової охорони інтелектуальної власності та 10-річний досвід роботи на керівних посадах; вільно володіє англійською мовою; 14-річний стаж державної служби; є членом комітету Всесвітньої організації інтелектуальної власності та постійно приймає участь у роботі засідань зазначеного комітету; відсутність дисциплінарних стягнень; має Почесну грамоту Міністерства освіти і науки України, подяку Київського міського голови. Про більш високу продуктивність ОСОБА_3, за твердженням представників відповідачів, свідчать: кількість виступів в засобах масової інформації; кількість закордонних відряджень; є членом робочих груп з розробки змін до чинного законодавства з питань інтелектуальної власності. На цій підставі відповідачем надано перевагу ОСОБА_3 у зайнятті посади заступника начальника управління - начальника відділу промислової власності управління правового забезпечення та захисту прав.

При цьому, погоджуючись з такими висновками відповідача, суд вважає, що в даному випадку слід було дослідити також щорічну оцінку кожного з державних службовців.

Водночас, суд не погоджується з доводами представників відповідача про те, що позивач не могла бути переведена на новостворені посади відділу надання адміністративних послуг, державної реєстрації та інформаційного забезпечення, оскільки вказана посада передбачає виконання більш широкого кола завдань, які не входили до компетенції управління промислової власності та посадових обов'язків позивача. В даному випадку слід враховувати наявність відповідної кваліфікації для зайняття посади та переважне право на зайняття такої посади.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не вжито всіх заходів для залишення позивача на роботі. При цьому судом взято до уваги, що представники позивача в судовому засідання не заперечили можливість зайняття ОСОБА_1 посади начальника відділу в разі, якщо б такі були запропоновані.

Статтею 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 КЗпП України, може бути проведено лише за згодою виборчого органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Згідно з частиною третьою статті 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).

Відповідні гарантії для членів, керівників профспілкових організацій встановлені статтями 39, 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії" від 15 вересня 1999 року №1045-XIV.

Позивачем надано свідоцтво, видане Солом'янським районним управлінням юстиції у місті Києві, від 30.04.2013 №94 про реєстрацію Первинної профспілкової організації працівників державної системи охорони інтелектуальної власності та інших осіб, які зайняті в сфері інтелектуальної власності, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 7, кв. 151, керівний орган: профспілкові збори (конференція); основна мета діяльності: здійснення представництва та захисту трудових, професійних, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. У виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зазначено про присвоєння Первинній профспілковій організації працівників державної системи охорони інтелектуальної власності та інших осіб, які зайняті в сфері інтелектуальної власності ідентифікаційного коду 38716690.

Згідно з протоколом від 10.03.2013 №1 установчих зборів про утворення Первинної профспілкової організації працівників державної системи охорони інтелектуальної власності та інших осіб, які зайняті в сфері інтелектуальної власності вирішено створити первинну профспілкову організацію, обрати головою ОСОБА_1, затверджено статут.

Заявою від 13.05.2013 №2 Первинна профспілкова організація працівників державної системи охорони інтелектуальної власності та інших осіб, які зайняті в сфері інтелектуальної власності повідомила Голову Державної служби інтелектуальної власності України (вх. №9095 від 13.05.2013) про створення первинної профспілкової організації та про обрання її головою ОСОБА_1 Наведена обставина представниками відповідача не заперечувалась.

Відповідно до договору від 01.06.2013 Первинна профспілкова організація працівників державної системи охорони інтелектуальної власності та інших осіб, які зайняті в сфері інтелектуальної власності увійшла до Всеукраїнської незалежної профспілки працівників транспорту як організаційної ланки. Протоколом від 01.06.2013 №05/2013 засідання Ради Всеукраїнської незалежної профспілки працівників транспорту вирішено прийняти Первинну профспілкову організацію працівників державної системи охорони інтелектуальної власності та інших осіб, які зайняті в сфері інтелектуальної власності до Всеукраїнської незалежної профспілки працівників транспорту.

З огляду на те, що Первинна профспілкова організація працівників державної системи охорони інтелектуальної власності та інших осіб, які зайняті в сфері інтелектуальної власності, легалізована відповідно до вимог статті 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії", повідомила про своє створення Державну службу інтелектуальної власності України, суд вважає необґрунтованим твердження представників відповідача про відсутність профспілки в Державній службі інтелектуальної власності України. Законами України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 року №2460-XII та "Про професійні спілки, їх права та гарантії" не передбачено вимоги до первинних профспілкових організацій зазначати адресу реєстрації відповідного підприємства.

За таких обставин, суд дійшов висновку про недотримання відповідачем вимог статей 43, 252 КЗпП України, статей 39, 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії" щодо отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення позивача, а також згоди вищого виборного органу Всеукраїнської незалежної профспілки транспорту.

Наведена обставина є достатньою для визнання звільнення позивача незаконним. Відповідна правова позиція висловлена в постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці".

Водночас суд звертає увагу на те, що Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не передбачено такої підстави для зупинення провадження в адміністративній справі як необхідність звернення до виборного органу первинної профспілкової організації для отримання згоди на звільнення працівника, що встановлено частиною дев'ятою статті 43 КЗпП України. Оскільки представники сторін з відповідними клопотаннями не звертались, у суду були відсутні підстави для зупинення провадження у справі.

Відповідно до пункту 7 частини другої статті 18 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17 березня 2011 року №3166-VI міністр погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів апарату центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується ним.

Пунктом 1 "Положення про Державну службу інтелектуальної власності України" (в редакції, чинній на час звільнення позивача) встановлювалось, що Державна служба інтелектуальної власності України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра освіти і науки України. Підпунктом 13 цього Положення встановлено, що Голова Державна служба інтелектуальної власності України призначає на посади та звільняє з посад за погодженням з Міністром керівників і заступників керівників структурних підрозділів апарату Державної служби, призначає на посади та звільняє з посад інших державних службовців і працівників апарату Державної служби.

Представники відповідача пояснили, що відповідач звертався до Міністра освіти і науки України, однак протягом семи днів, як це передбачено пунктом 6 "Положення про погодження кандидатур для призначення на посади та звільнення з посад керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів апарату центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Міністром освіти і науки, молоді та спорту", затвердженого Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 02.06.2011 №516, згоди Міністра не отримали, тому було прийнято рішення звільнити позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

До матеріалів справи долучено лист Міністра освіти і науки України від 14.05.2013 №1/12-2778, адресований Голові Державної служби інтелектуальної власності України, яким повідомлено про необхідність надання, для розгляду питання щодо погодження звільнення ОСОБА_1, начальника управління промислової політики у зв'язку зі скороченням штатної одиниці, відомостей про скорочення чисельності або штату працівників, погодження звільнення з профспілковим органом. Таким чином, Міністр не погодив звільнення ОСОБА_1

Листом від 27.05.2013 №1-6/3982 Державна служби інтелектуальної власності України повторно звернулась до Міністра освіти і науки України для надання погодження звільнення ОСОБА_1 Станом на час розгляду адміністративної справи відповіді Міністра відповідачем надано не було.

За висновком суду, відсутність відповіді Міністра освіти і науки України на погодження звільнення начальника управління промислової власності Державної служби інтелектуальної власності України є свідченням про ненадання згоди на звільнення, відтак відповідачем не дотримано вимог статті 18 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" щодо погодження звільнення позивача з Міністра освіти і науки України.

Беручи до уваги викладене, враховуючи те, що позивачем не дотримано вимог статей 43, 252 КЗпП України, статей 39, 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії" щодо отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації та згоди вищого виборного органу на звільнення позивача, порушено положення статті 18 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" в частині погодження звільнення позивача з Міністром освіти і науки України, не доведено фактичної зміни в організації виробництва і праці в Державній службі інтелектуальної власності України, наслідком чого було скорочення штату, суд дійшов висновку про незаконність звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (частина перша). При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга).

Водночас, пунктом 1 частини другої статті 162 КАС України встановлено, що в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

З огляду на наведене задоволенню підлягають позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Державної служби інтелектуальної власності України від 06.06.2013 №50-к лише в частині звільнення ОСОБА_1 06.06.2013 з посади начальника управління промислової власності Державної служби інтелектуальної власності України, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці - скорочення штату працівників. Оскільки позивача звільнено 06.06.2013, відповідно на посаді начальника управління промислової власності Державної служби інтелектуальної власності України її слід поновити з 07.06.2013, дня наступного за останнім робочим днем. Позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає задоволенню в частині встановленого судом періоду вимушеного прогулу з дня наступного за останнім робочим днем по день прийняття судом відповідного рішення, відтак відповідача слід зобов'язати нарахувати та виплати позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.06.2013 по 15.07.2013.

Відповідно до частини першої статті 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).

Таким чином, постанова суду в частині поновлення позивача на посаді начальника управління промислової власності Державної служби інтелектуальної власності України з 07.06.2013 та виплати їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.06.2013 по 15.07.2013 у розмірі за один місяць, підлягає негайному виконанню.

Щодо строків звернення до адміністративного суду, то колегія суддів дійшла висновку про дотримання позивачем місячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого статтею 99 КАС України, позаяк про порушене право позивач могла дізнатись після видання наказу від 06.06.2013 №50-к, водночас до суду позивач звернулась 17.06.2013 (дата реєстрації позовної заяви), тобто в межах місячного строку.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Разом з тим, позивач на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року №3674-VI звільнений від сплати судового збору.

Оскільки сторони не надали суду доказів на підтвердження понесення ними судових витрат, відповідно судові витрати присудженню не підлягають.

Щодо клопотання представника позивача про зобов'язання відповідача надати звіт про виконання рішення суду, то відповідно до статті 267 КАС України це є правом суду. В даному випадку, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про зобов'язання відповідача надати звіт про виконання рішення суду.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 97, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби інтелектуальної власності України від 06 червня 2013 року №50-к у частині звільнення ОСОБА_1 6 червня 2013 року з посади начальника управління промислової власності Державної служби інтелектуальної власності України, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці - скорочення штату працівників.

Зобов'язати Державну службу інтелектуальної власності України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління промислової власності Державної служби інтелектуальної власності України з 07 червня 2013 року.

Зобов'язати Державну службу інтелектуальної власності України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 червня 2013 року по 15 липня 2013 року.

Постанову суду в частині зобов'язання Державної служби інтелектуальної власності України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління промислової власності Державної служби інтелектуальної власності України з 07 червня 2013 року та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 червня 2013 року по 15 липня 2013 року в розмірі за один місяць - виконати негайно.

У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 185-187 цього Кодексу шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі відкладення складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя В.А. Донець

Суддя К.С. Пащенко

Суддя О.В. Пісоцька