Рішення № 32821628, 30.07.2013, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 2/63/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2013 Справа № 908/2155/13

Суддя Мойсеєнко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державного підприємства "Сервіс", м. Севастополь,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибальське підприємство "Бриз", м. Бердянськ Запорізької області,

про стягнення 429182,29 грн. основного боргу, 22149,31 грн. відсотків,16064,73 грн. пені, 27739,70 грн. штрафу, 436,10 грн. втрат від інфляції,

за участю представників сторін:

від позивача: Перепелиця О.Ю. (довіреність б/н від 11.03.2013 р.);

від відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Запорізької області звернулося Державне підприємство "Сервіс" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибальське підприємство "Бриз" про стягнення 429182,29 грн. основного боргу, 22149,31 грн. відсотків,16064,73 грн. пені, 27739,70 грн. штрафу, 436,10 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в порушення умов укладеного між сторонами по справі договору фрахтування малого риболовецького судна МРТ-С «Капітан Богомазов» від 29.09.2010 р. відповідач припинив сплачувати поточний фрахт з березня 2012 року, внаслідок чого станом на 26.04.2013 р. у останнього виникла заборгованість в розмірі 429182,29 грн. За невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань позивачем на суму заборгованості були нараховані штраф в розмірі 27739,70 грн. та пеня в розмірі 16064,73 грн. на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, а також на підставі умов договору нараховано10% річних в сумі 22149,31 грн. Крім того, позивачем враховано від'ємне значення інфляційних втрат, розрахованих згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, в сумі мінус 436,10 грн. Тому загальна сума позовних вимог складає 494699,93 грн.

Позов заявлено на підставі ст. ст. 525, 526, 610, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 231 Господарського кодексу України, ст. ст. 203, 212 Кодексу торговельного мореплавства України.

Ухвалою господарського суду від 21.06.2013 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 2/63/13 та призначено розгляд справи на 30.07.2013р.

25.07.2013 р. від позивача надійшли письмові пояснення, в яких позивач повідомив, що щомісячні акти здачі-приймання робіт (надання послуг) направлялися відповідачу разом із рахунками, тому отримання цих актів відповідачем підтверджує також факт отримання ним рахунків. Також зазначив, що договір бербоут-чартеру від 29.09.2010 р. було переукладено одразу по закінченню попереднього договору, без зміни умов та без повернення судна позивачу, тому новий акт прийому-передачі судна не складався. У зв'язку з цим позивач вважає, що генеральний акт прийому-передачі судна від 26.01.2005 р. підтверджує факт передачі судна в оренду відповідачу. Стосовно суми позовних вимог позивач зауважив, що вона залишається незмінною і становить 494699,93 грн.

В судовому засіданні 30.07.2013 р. був присутній лише представник позивача, за його заявою фіксація судового процесу технічним засобами не здійснювалась.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі. Також пояснив суду, що оскільки розраховані позивачем інфляційні втрати мають від'ємне значення, на їх суму було зменшено загальну суму заборгованості, річних відсотків та штрафних санкцій, внаслідок чого позовні вимоги складають 494699,93 грн. Тобто фактично інфляційні втрати позивачем не стягуються.

Відповідач не надав відзиву на позов та не направив у судове засідання свого представника. Надіслав суду телеграму з проханням відкласти розгляд справи у зв'язку з перебуванням у відрядженні керівника та юрисконсульта підприємства.

Суд залишив клопотання відповідача без задоволення, оскільки відповідач був завчасно належним чином повідомлений про розгляд справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 03.07.2013 р., та не був позбавлений можливості надати відзив на позов та витребувані судом документи, а також направити в судове засідання уповноваженого представника. Однак відповідачем не було виконано вимог суду.

За приписами ч.1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи належним чином не оформлене, обставини, які викладені в ньому, жодними доказами не підтверджені. Зокрема, не надано доказів перебування керівника та юрисконсульта підприємства у відрядженні.

Крім того, за нормами ГПК України здійснення представництва юридичних осіб не обмежується певним колом осіб, тому відповідач не був позбавлений можливості направити в судове засідання іншого представника.

Представник позивача заперечив проти клопотання відповідача, вважаючи, що відповідач навмисно затягує розгляд справи.

Суд зауважує, що відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Статтею 75 ГПК України передбачено, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

В судовому засіданні 30.07.2013 р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлено наступне.

29.09.2010 р. Державним підприємством "Сервіс" (судновласник, який здає в оренду, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рибальське підприємство "Бриз" (фрахтувальник/орендар, відповідач) укладено договір стандартного бербоутного чартеру (далі -договір), відповідно до якого позивач передав відповідачу в оренду риболовецький малий риболовний траулер-сейнер «Капітан Богомазов» (далі - судно) строком до 31.12.2015р.

Згідно з пунктом 41 додаткових статей до частини 1 бербоутного чартера МРТС «Капітан Богомазов» виплата орендної плати здійснюється шляхом банківського переводу, без знижки, в гривнях, за кожний місяць на підставі виставлених рахунків до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим, валютою та способом, вказаним у боксі 24 частини 1, і в місці, вказаному в боксі 25 частини 1. Розмір місячної орендної плати в національній валюті України, вказаний у статті 23, має постійно корегуватися залежно від діючого індексі інфляції. Кінцевий розрахунок з виплати орендної плати за весь період фрахту фрахтувальник має здійснити на день його закінчення, тобто включаючи день підписання між фрахтувальником та судновласником акту приймання-передачі риболовецького судна, протягом не більше трьох діб.

У підпункті «а» пункту 9 договору сторони погодили, що фрахтувальник сплачує судновласнику оренду судна на умовах люмпсум за календарний місяць, як вказано в боксі 23, починаючи з дати та часу здачі судна фрахтувальнику та сплачує погоджену паушальну суму за будь-яку частину місяця. Оплата продовжується до дати та часу, коли судно повертається фрахтувальником судновласнику.

За умовами пункту 2 договору судно має бути здано в оренду не пізніше дати, вказаної в боксі 16.

Згідно з боксом 16 частини 1 договору часом здачі судна в оренду відповідачу є 01.10.2010р.

Як свідчать матеріали справи, судно МРТ-С «Капітан Богомазов» було передано відповідачу 26.01.2005 р. на підставі попереднього договору бербоут-чартеру 26.01.2005 р., що підтверджується генеральним актом приймання-передачі судна. З оренди судно не поверталось, тому новий акт передачі судна в оренду не складався.

Факт користування судном по договору стандартного бербоутного чартеру від 29.09.2010р. відповідач визнав у своєму гарантійному листі до позивача від 17.04.2013 р. №12.

Також у справі № 5009/1309/12 ухвалою господарського суду Запорізькій області від 19.06.2012 р. була затверджена мирова угода між сторонами щодо порядку сплати заборгованості за договором фрахтування від 29.09.2010р., яка виникла в минулі періоди.

Враховуючи викладене, суд визнав доведеним факт передачі судна в оренду по договору стандартного бербоутного чартеру від 29.09.2010р.

За період з березня 2012 року по березень 2013 року позивач надав відповідачу послуги оренди на загальну суму 429182,29 грн., що підтверджується наступними актами здачі приймання-робіт (надання послуг) та рахунками-фактурами:

№ ОУ-0000005 від 31.03.2012 р. - на суму 33217,06 грн. з ПДВ (за березень 2012 р.);

№ ОУ-0000007 від 30.04.2012 р. - на суму 33417,06 грн. з ПДВ (за квітень 2012 р.);

№ ОУ-0000009 від 31.05.2012 р. - на суму 33117,56 грн. з ПДВ (за травень 2012 р.);

№ ОУ-0000010 від 30.06.2012 р. - на суму 33018,36 грн. з ПДВ (за червень 2012 р.);

№ ОУ-0000011 від 31.07.2012 р. - на суму 32952,42 грн. з ПДВ (за липень 2012 р.);

№ ОУ-0000012 від 31.08.2012 р. - на суму 32853,72 грн. з ПДВ (за серпень 2012 р.);

№ ОУ-0000013 від 30.09.2012 р. - на суму 32886,52 грн. з ПДВ (за вересень 2012 р.);

№ ОУ-0000014 від 31.10.2012 р. - на суму 32886,52 грн. з ПДВ (за жовтень 2012 р.);

№ ОУ-0000015 від 30.11.2012 р. - на суму 32853,68 грн. з ПДВ (за листопад 2012 р.);

№ ОУ-0000016 від 31.12.2012 р. - на суму 32919,29 грн. з ПДВ (за грудень 2012 р.);

№ ОУ-0000001 від 31.01.2013 р. - на суму 32985,02 грн. з ПДВ (за січень 2013 р.);

№ ОУ-0000002 від 28.02.2013 р. - на суму 33174,10 грн. з ПДВ (за лютий 2013 р.);

№ ОУ-0000003 від 31.03.2013 р. - на суму 32900,98 грн. з ПДВ (за березень 2013 р.).

Акти підписані обома сторонами та скріплені їх печатками.

В актах зазначено, що вони виписані на підставі відповідних рахунків-фактур, тому підписанням актів приймання-робіт (надання послуг) відповідач засвідчив факт прийняття рахунків на оплату.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В порушення умов п. 41 додаткових статей до частини 1 договору відповідач не здійснював оплату за оренду судна до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим, внаслідок чого за спірний період уторилась заборгованість в розмірі 429182,29 грн.

У зв'язку з наявністю заборгованості за оренду позивач звертався до відповідача з претензіями про сплату боргу від 27.03.2013 р. № 9 та від 26.06.04.2013 р. № 16. Однак відповідач залишив претензії позивача без відповіді та виконання.

За приписами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На вимогу суду відповідач не надав доказів сплати заборгованості або обґрунтованих заперечень проти позову.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 429182,29 грн. основного боргу підлягають задоволенню.

За невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань позивачем на суму заборгованості нараховано10% річних в сумі 22149,31 грн. на підставі підпункту «f» пункту 9 договору.

У підпункті «f» пункту 9 договору сторони погодили, що будь-яка затримка в платежах за оренду дає право судновласнику на отримання 10% річних.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок 10% річних, виконаний позивачем за 2012 рік, є невірним, оскільки позивачем не враховано, що в 2012 році було 366 днів, а розрахунок здійснено виходячи з 365 днів у році, що призвело до завищення суми річних.

За 2012 рік 10% річних розраховані судом наступним чином:

- за період з 21.04.2012 р. по 26.04.2013 р. (371 день) від суми боргу 33217,06 грн. 10% річних складають 3369,97 грн.;

- за період з 21.05.2012 р. по 26.04.2013 р. (341 день) від суми боргу 33417,06 грн. 10% річних складають 3116,35 грн.;

- за період з 21.06.2012 р. по 26.04.2013 р. (310 днів) від суми боргу 33117,56 грн. 10% річних складають 2807,91 грн.;

- за період з 21.07.2012 р. по 26.04.2013 р. (280 днів) від суми боргу 33018,36 грн. 10% річних складають 2528,86 грн.;

- за період з 21.08.2012 р. по 26.04.2013 р. (249 днів) від суми боргу 32952,42 грн. 10% річних складають 2244,71 грн.;

- за період з 21.09.2012 р. по 26.04.2013 р. (218 днів) від суми боргу 32952,42 грн. 10% річних складають 1959,71 грн.;

- за період з 21.10.2012 р. по 26.04.2013 р. (188 днів) від суми боргу 32886,52 грн. 10% річних складають 1692,11 грн.;

- за період з 21.11.2012 р. по 26.04.2013 р. (157 днів) від суми боргу 32886,52 грн. 10% річних складають 1413,56 грн.;

- за період з 21.12.2012 р. по 26.04.2013 р. (127 днів) від суми боргу 32853,68 грн. 10% річних складають 1142,86 грн.

Всього за 2012 рік річні складають 20276,04 грн.

За період з 20.01.2013 р. по 20.04.2013 р. річні розраховані позивачем вірно і складають 1843,59 грн.

Таким чином, загалом з відповідача на користь позивача підлягає стягненню10% річних в сумі 22119,63 грн. У стягненні 29,68 грн. - 10% річних суд відмовляє.

Крім того, позивачем розраховано інфляційні втрати згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України за період з квітня 2012 року по березень 2013 року в сумі мінус 436,10 грн.

Верховний Суд України у листі від 03.04.1997р. № 62-97Р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» зазначає, що для визначення індексу за будь-який період необхідно помісячні індекси, що складають відповідний період, перемножити між собою. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

В п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» звернуто увагу господарських судів на те, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Розрахунок інфляційних втрат позивача є невірним, оскільки позивачем взято для розрахунку не середній індекс інфляції за період прострочення сплати кожного платежу, а помісячно нараховувався індекс інфляції на суму боргу, яка збільшувалась наростаючим підсумком.

Крім того, з розрахунку ціни позову вбачається, що фактично інфляційні втрати позивачем не стягуються, а на їх суму зменшено сукупну суму інших нарахувань, які пред'явлені до стягнення (основного боргу, відсотків та штрафних санкцій).

Зокрема, ціна позову мала складати суму всіх вимог, зазначених в прохальній частині позову: 429182,29 грн. основний борг + 22149,31 грн. відсотки + 436,10 грн. збитки від інфляції + 16064,73 грн. пеня + 27739,70 грн. штраф, загалом 495572,13 грн. Однак позивач зменшив загальну суму вимог про стягнення основного боргу, відсотків та штрафних санкцій на від'ємне значення інфляційних втрат (429182,29 грн. основний борг + 22149,31 грн. відсотки + 16064,73 грн. пеня + 27739,70 грн. штраф - 436,10 грн.), тому ціна позову склала 494699,93 грн.

В письмових поясненнях від 25.07.2013 р. стосовно вимоги суду про уточнення позовних вимог позивач зауважив, що сума позовних вимог залишається незмінною і становить 494699,93 грн.

В судовому засіданні 30.07.2013 р. представник позивача пояснив суду, що оскільки розраховані позивачем інфляційні втрати мають від'ємне значення, на їх суму було зменшено загальну суму заборгованості, річних відсотків та штрафних санкцій, внаслідок чого позовні вимоги складають 494699,93 грн. Тобто фактично інфляційні втрати позивачем не стягуються.

Таким чином, незважаючи на те, що інфляційні втрати в сумі 436,10 грн. зазначені в прохальній частині позову, фактично дані витрати позивачем не стягуються, тому вони не підлягають стягненню з відповідача.

Також за невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань позивачем на суму заборгованості були нараховані штраф в розмірі 27739,70 грн. та пеня в розмірі 16064,73 грн. на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, на яку посилається позивач, передбачено, що у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із змісту наведеної норми, застосування до боржника штрафних санкцій можливо, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу, тобто за порушення не грошових зобов'язань.

В даному випадку, за умовами договору бербоут-чартеру від 29.09.2010 р., відповідач має перед позивачем лише грошові зобов'язання - сплачувати фрахт. Тому за порушення цих зобов'язань не можуть застосовуватись штрафні санкції, передбачені частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

Зазначена правова позиція суду підтверджується судовою практикою Верховного Суду України, викладеною в постановах від 06.12.2010 р. № 42/562 та від 28.02.2011 р. №23/225, відповідно до яких, виходячи із положень норми ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу та пені є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Таким чином, позов задоволено судом частково.

Відповідно до 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибальське підприємство "Бриз" (вул. Халтуріна, 3-а, м. Бердянськ, Запорізька область, 71107, код ЄДРПОУ 13606589) на користь Державного підприємства "Сервіс" (вул. Рибалок, 5, м. Севастополь, Автономна Республіка Крим, 99014, код ЄДРПОУ 25139756) 429182,29 грн. (чотириста двадцять дев'ять тисяч сто вісімдесят дві грн. 29 коп.) основного боргу, 22119,63 грн. (двадцять дві тисячі сто дев'ятнадцять грн. 63 коп.) - 10% річних та 9003,54 грн. (дев'ять тисяч три грн. 54 коп.) витрат на сплату судового збору.

Видати наказ.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Суддя Т.В.Мойсеєнко

Повне рішення оформлено і підписано,

згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 05.08.2013 р.