Рішення № 32817744, 31.07.2013, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь)

Справа №:0101/2304/2012Головуючий суду першої інстанції:Гордєйчик Т.Ф.№ провадження:22-ц/190/4667/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Пономаренко А. В. ___________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Пономаренко А.В. суддів:Болотова Є.В., Сокола В.С. при секретарі:Щегловій Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності на частку будинку ,

за апеляційною скаргою ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_7 на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 31 травня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_7, який згодом уточнила, посилаючись на те, що сторонам на праві спільної сумісної власності належить 1/3 частка житлового будинку літер «А» та господарських будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, що складаються з: прихожої № 2-1 площею 6,8 кв.м, жилої кімнати № 2-1 площею 9,5 кв.м, жилої кімнати № 2-3 площею 10,3 кв.м, 1/3 частки сараю літер «Е», сараю літер «Б», навісу літер «Ц», вбиральні літер «У» та літнього душу літер «Ф».

Спірний будинок перебуває у незадовільному технічному стані та унаслідок значної зношеності не підлягає поділу в натурі, що встановлено висновком судової будівельно-технічної експертизи від 28 грудня 2012 року і рішенням Алуштинського міського суду від 29 січня 2013 року по іншій цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про поділ в натурі будинку та земельної ділянки.

Вказуючи на ці обставини, а також враховуючи, що частка ОСОБА_7, який постійно проживає разом з сім'єю у м.Феодосія, у спільному майні є незначною і не може бути виділена в натурі , припинення права власності не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача , ОСОБА_6 просила визнати за нею право власності на 1/6 частку житлового будинку та господарських будівель, що знаходяться у АДРЕСА_1 , припинивши право власності на це майно відповідача ОСОБА_7 та покласти на позивачку обов'язок з виплати ОСОБА_7 вартості спірної частки будинку у розмірі 25 851 грн.

Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 31 травня 2013 року зазначений позов ОСОБА_6 задоволено. Припинено право власності ОСОБА_7 на 1/6 частку у спільному майні - житловому будинку із відповідною часткою господарських споруд по АДРЕСА_1 Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/6 частку житлового будинку із відповідною часткою господарських споруд, розташованого по АДРЕСА_1 Повернуто ОСОБА_7 вартість 1/6 частки житлового будинку із відповідною часткою господарських споруд, що розташований по АДРЕСА_1, у сумі 25 851 грн., яка поміщена на розрахунковий рахунок НОМЕР_1 територіального управління Державної судової адміністрації АР Крим МФО 82426 Головне управління Державного Казначейства в АР Крим м.Сімферополь, код отримувача 26273942 згідно квитанції від 06 червня 2012 року.

В апеляційній скарзі на вказане рішення представник ОСОБА_7 - ОСОБА_9 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд однобічно розглянув справу і не дав належної правової оцінки наданим відповідачем доказам, зокрема, не звернув увагу на наявність технічної можливості поділити спірну частку будинку в натурі з проведенням переобладнання згідно висновку будівельно-технічної експертизи від 20 квітня 2011 року , крім того суд проігнорував , що частки у спірному будинку позивачки і відповідача є рівними і значними , ОСОБА_7 проти одержання грошової компенсації за частку у спільній власності, тому суд не мав право призначити її примусово, дійсна вартість спірного будинку та його частки на час розгляду справи не встановлювалася і експертиза не призначалася , відповідач був позбавлений єдиної власності, тому у даному випадку були відсутні підстави, визначені частиною 1 статті 365 Цивільного Кодексу України.

Крім того, суд несвоєчасно сповістив ОСОБА_7 про час та місце розгляду справи, чим позбавив його можливості брати безпосередню участь у розгляді справи та давати особисті пояснення і захищати свої права, що у своїй сукупності, на думку представника відповідача, призвело до ухвалення судом незаконного рішення.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_6 просить її відхилити , залишивши рішення місцевого суду без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене у справі рішення не відповідає зазначеним вимогам процесуального закону.

Задовольняючи позов , суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_6 і наявності правових підстав для застосування положень статті 365 Цивільного Кодексу України.

Судова колегія не може погодитися з таким висновком суду, який суперечить вимогам закону і матеріалам справи .

Стаття 321 Цивільного кодексу (далі-ЦК) України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, який означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Таким чином законом визначена непорушність права власності і заборона протиправного обмеження або позбавлення цього права . Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом , та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості.

Положеннями частини 1 статті 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні, а саме : частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Із змісту зазначеної норми закону випливає, що припинення права особи на частку у спільному майні допускається за наявності будь-якої з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини 1 статті 365 ЦК України але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника і членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, при цьому такі обставини мають бути встановлені судом на основі зібраних у справі доказів та їх дослідження на предмет належності і допустимості, як кожного окремо, так і у їх сукупності.

Водночас відповідно до статті 365 ЦК України згоди особи, право якої на частку у спільному майні припиняється, на отримання компенсації за його частку не потрібно, позивачу лише необхідно внести вартість частки, право на яку припиняється, на депозитний рахунок суду та довести визначені законом умови для припинення права власності.

Однак усупереч вимог статей 10 і 60 ЦПК України , якими на позивача покладений обов'язок довести правову і фактичну підставу своїх вимог, ОСОБА_6 не наведено переконливих доказів , що припинення права власності ОСОБА_7 на частку спірного будинку не завдасть істотної шкоди його інтересам як співвласника.

Як встановив суд першої інстанції і це підтверджено матеріалами справи , сторонам на праві спільної часткової власності у рівних частках ( по 1\ 6 ) належить 1/3 частки житлового будинку і господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1, власником інших 2/3 часток цього будинку є ОСОБА_8

Крім того, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на підставі Державного акту про право приватної власності на землю від 28 травня 2001 року є співвласниками земельною ділянки загальною площею 0,0563 га, що знаходиться за зазначеною адресою ( а.с. 8).

Вважаючи обґрунтованими вимоги ОСОБА_6 про припинення права власності ОСОБА_7 на 1\6 частку у спільному майні - вищевказаному житловому будинку , суд першої інстанції керувався тим, що ця частка є незначною і не підлягає виділу в натурі у зв'язку із незадовільним технічним станом стін , підлоги, даху і покрівлі будинку відповідно до рішення Алуштинського міського суду від 29 січня 2013 року, яке набрало чинності і має преюдиціальне значення для цієї справи за приписами частини 3 статті 61 ЦПК України, крім того, між сторонами існують стійки неприязні стосунки , що виключать спільне користування спірним майном , припинення права власності ОСОБА_7 на частку будинку не завдасть істотної шкоди його інтересам у зв'язку із одержанням грошової компенсації у сумі 25852 грн., яка визначена висновком судової будівельно-технічної експертизи № 3950 від 20 квітня 2011 року по іншій справі ( а.с. 10) і внесена позивачкою на депозитний рахунок суду .

Однак суд залишив поза увагою, що встановлена статтею 365 ЦК України вимога про попереднє внесення на депозитний рахунок суду вартості частки в спільному майні в разі припинення права власності за вимогою інших співвласників є однією з основних умов ухвалення рішення про позбавлення особи майна без її згоди, тому при ухваленні рішення про припинення частки в спільному майні суд має установити дійсний розмір вартості цієї частки відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України, яка зобов'язує суд сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

За роз'ясненнями пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 4 жовтня 1991 року "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" розмір грошової компенсації власнику майна визначається судом за відсутності угоди сторін по дійсній вартості житлового будинку на час розгляду справи, під якою розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.

Разом з тим дійсна вартість спірного майна на час розгляду справи судом не встановлювалася , експертиза з цього приводу не призначалася , а визначена судом сума грошової компенсації за частку спільного майна відповідачем оспорювалася як недійсна , оскільки не відповідає ринкової вартості цього майна .

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 неодноразово намагався захистити у судовому порядку порушене право власності на частку будинку АДРЕСА_1 шляхом звернення до суду з позовами до ОСОБА_6 про поділ будинку і земельної ділянки, визнання права власності , припинення права спільної часткової власності , усунення перешкод у користуванні власністю, де зазначав про неможливість тривалого часу користуватися належною йому часткою будинку за перешкоджання у цьому з боку ОСОБА_6 ( а.с. 3, 96-99), а доказів щодо наявності у відповідача іншого житла у матеріалах справи немає .

За таких обставин суд першої інстанції передчасно дійшов висновку, що припинення права власності відповідача на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди його інтересам , який ґрунтується на припущеннях і не підтверджений належними і допустимим доказами.

Крім того при вирішенні спору суд виходив з інтересів позивачки , залишивши поза увагою , що правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Проте , суд першої інстанції при вирішенні справи , не звернув достатньої уваги на наведені обставини та норми матеріального закону, всупереч статей 213 і 214 ЦПК України не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, чим припустився порушення норм матеріального і процесуального права і дійшов хибного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_6

За таких обставин оскаржуване рішення не можна визнати законним та обґрунтованим, тому воно не може залишатися в силі та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові згідно із пунктом 4 частини 1 статті 309 ЦПК України .

На підставі наведеного та керуючись статтями 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, статтями 313, 314 та 316 Цивільного процесуального кодексу України колегія суддів судової палати у цивільних справах,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_7 задовольнити .

Рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 31 травня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення про вімову у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності на частку будинку .

Рішення набирає законної сили у день проголошення та може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Судді

Болотов Є.В. Пономаренко А.В. Сокол В.С.