Постанова № 32817516, 05.07.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

05 липня 2013 р. (11:36) Справа №2а-4889/11/0170/7

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Ходус Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Фірми "ТЕС"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участю:

від позивача - представник Домарацький Д.Р.

відповідач - не з'явився

Обставини справи: Фірма «ТЕС» звернулася до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 12.04.2011р. №0000654101.

Ухвалою суду від 17.06.2013р. відповідач Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі замінений на відповідача Державну податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення є неправомірним, оскільки прийнято на підставі необґрунтованих висновків відповідача зроблених в акті перевірки про порушення норм податкового законодавства, яким, в результаті встановлення відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «Вікітрейд ЛТД», було зроблено висновок про порушення позивачем норми Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість.

Позивач вважає, що таки висновки були включені відповідачем до акту перевірки безпідставно, оскільки зроблені з формальних підстав, без фактичного з'ясування питань придбання позивачем у контрагента товарів та використання їх в господарській діяльності, дані висновки не відповідають фактичним обставинам господарської діяльності позивача та є необґрунтованими.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату час та місце його проведення повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив. Правова позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на адміністративний позов, які ґрунтуються на даних акту перевірки, що став підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення (а.с.78-79), в яких просить відмовити у задоволенні позову.

По справі було призначено судову - економічну експертизу, висновки якої залучені до матеріалів справи (а.с.129-147). На час проведення судової економічної експертизи провадження у справі зупинялося відповідно до п.3ч.2 ст.156 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Фірми «ТЕС» з питань правильності дотримання норм податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Віктрейд ЛТД» за період з 01.12.2010р. по 31.01.2011р. за результатом якої складений акт перевірки від 29.03.2011р. №113/41-01/16512506 (а.с.22-26).

На підставі акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення від 12.04.2011р. №0000654101 (а.с.24), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 4352529,86грн., у тому числі за основним платежем 4031268,82грн. та штрафні санкції на суму 321261,04грн.

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно висновків акту перевірки було встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, донараховано податку на додану вартість в сумі 4031268,82грн.

З акту перевірки вбачається, що висновків про порушення норм податкового законодавства відповідач дійшов в результаті встановлення тих фактів, що постачальником позивача ТОВ «Віктрейд ЛТД» відвантажувалося позивачу нафтопродукти, в результаті чого ТОВ «Віктрейд ЛТД» виписані податкові накладні на загальну суму 4031268,82грн.

У ході перевірки було встановлено розбіжність між задекларованими позивачем сумами податкового кредиту та сумами задекларованих податкових зобов'язань з ПДВ ТОВ «Віктрейд ЛТД» на загальну суму 4031268,82грн.

З аналізу інформації щодо ТОВ «Віктрейд ЛТД» відповідно до системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів встановлено, що суб'єкт господарювання ТОВ «Віктрейд ЛТД» має стан 32 «Фактична адреса не встановлена, адреса масової реєстрації».

Також в акті вказано, що по ТОВ «Віктрейд ЛТД» відсутня інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного транспорту, устаткування, обладнання, виробничих потужностей, що необхідні для здійснення господарської діяльності.

З таких обставин відповідач в акті зробив висновок, що у ТОВ «Віктрейд ЛТД» відсутні можливості на виконання господарських зобов'язань та про відсутність фактичних дій, спрямованих на взяти на себе зобов'язань, що свідчить про відсутність наміру у ТОВ «Віктрейд ЛТД» для створення правових наслідків, тобто така угода вказує на сумнівність фінансово - господарських операцій.

Відповідач вказав, що таки обставини свідчать про внесення недостовірних відомостей до податкових накладних, в зв'язку з чим у таки податкові накладні не можуть бути підставою для нарахування податкового кредиту фірмою «ТЕС».

Також в акті вказано, що в результаті порушення ТОВ «Віктрейд ЛТД» моральних засад правочини між позивачем та ТОВ «Віктрейд ЛТД» спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний характер і відповідно до ч. 2 ст. 228 ЦК України прирівнюється до нікчемного.

01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України (далі ПК України). У період, що перевірявся, був також чинний Закон України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість визначений у ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Так, відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

Відповідно до п.п.7.4.5. п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджувались податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5. статті 5 вказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень п.п.7.2.1 . п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах утримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п. 7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Статтею 185 ПК України встановлено визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

Так, відповідно до п.п. "а", "б", п.п. 185.1. встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПК України.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 2 вказаного Закону встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) (Далі по тексту - положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7. зазначеного Положення, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Пунктом 3.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлено, що облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Відповідно до п. 3.2. Положення, інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Відповідно до п. 3.5. Положення, перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів повинно здійснюватися в міру її надходження до місця обробки (бухгалтерія, обчислювальна установка), проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської і статистичної звітності, декларацій і розрахунків.

Відповідно до п. 3.7. Положення, інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерських звітів, порядок складання яких встановлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно до положень частин 1,2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Абзацом 4 частини 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Матеріали справи свідчать, що у період, який перевірявся, позивач мав відносини з ТОВ «Віктрейд ЛТД», у якого придбав нафтопродукти, в результаті чого формував податковий кредит з ПДВ.

Так, позивачем з ТОВ «Віктрейд ЛТД» були укладені договори постачання нафтопродуктів від 01.01.2011р. №01/01-11 та від 24.11.2010р. №24411-01. Згідно даних договорів ТОВ «Віктрейд ЛТД» зобов'язується поставити позивачу нафтопродукти, а позивач зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання зазначених договорів ТОВ «Віктрейд ЛТД» поставляло нафтопродукти, які за договором доручення приймалося ТОВ "ТЕС Термінал", що діяло від ім'я позивача на підставі договору доручення від 1 грудня 2010года укладеного між ТОВ "ТЕС Термінал" (Повірений) і Фірмою "ТЕС" (Довіритель). Відповідно договору доручення повірений повинен був від імені і за рахунок довірителя здійснювати приймання дизельного палива довірителя і відправляти його вагоно -цистернами. Термін дії Договору до 31/12/2012.

Нафтопродукти були перевезені на підставі залізничних накладних з порту Керч за місцем призначення і оприбутковані на підставі актів№5-нп.

Згідно наданих видаткових накладних ТОВ "Віктрейд ЛТД" (Постачальник) відвантажило нафтопродукти Фірмі "ТЭС" (Покупцеві) за період з грудня 2010 року по лютий 2011 року у кількості 3034,706т на загальну суму без ПДВ 20156344,06грн., ПДВ 4031268,81 грн., разом - 24187612,87грн.

Матеріали справи свідчать, що в результаті виконання вказаних договорів з поставки нафтопродуктів ТОВ "Віктрейд ЛТД" були виписані позивачу податкові накладні на суму 24187612,88грн., в т.ч. ПДВ 4031268,81грн.

Під час розгляду справи судом була призначена судова бухгалтерська експертиза.

З висновку №64 від 25.05.2013р. судово-економічної експертизи вбачається, що експертом були вивчені вказані операції, а також вивчені та оцінені договори, документи, створені сторонами у ході їх виконання, документи бухгалтерського обліку, документи, що підтверджують факт оприбуткування отриманих ТМЦ та їх списання, податкова звітність, реєстри податкових накладних, податкові накладні та інші документи).

Експертом було встановлено, що згідно з даними виписок банку Фирма "ТЕС" перерахувала за дизельне паливо на адресу ТОВ "Віктрейд ЛТД" за період з грудня 2010 року по січень 2011 грошових коштів в сумі 24187612,88 грн. За даними картки рахунку 631 (контрагент "Віктрейд ЛТД") за період з грудня 2010 року по лютий 2011 року господарські операції між Фірмою "ТЕС" і ТОВ "Віктрейд ЛТД" відображені бухгалтерськими проводками: 1) отримання дизельного палива: Дебет рах. 281 "Товари" - Кредит рах. 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" на суму 20156344,06грн. - вартість отриманого дизельного палива без ПДВ; Дебет рах. 644 "Податковий кредит" - Кредит рах. 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" на суму 4031268,81 грн. - сума ПДВ; 2) плата за дизельне паливо грошовими коштами з розрахункового рахунку: Дебет рах. 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" - Кредит пах. 311 "Поточний рахунок" на суму 24187612,88 грн.

Експертом встановлено, що заборгованість Фірми "ТЕС" за нафтопродукти перед ТОВ "Віктрейд ЛТД" по вищезгаданих договорах станом на 9 лютого 2011р. не числиться.

Суми ПДВ по вказаних податкових накладних, виписаних ТОВ "Віктрейд ЛТД", по операціях придбання товарів в досліджуваному періоді включені Фірмою "ТЕС" до складу податкового кредиту в сумі 4031268,81грн.

У висновку експерта вказано, що на момент здійснення господарських операцій між Фірмою "ТЕС" і ТОВ "Віктрейд ЛТД" вказані підприємства були зареєстровані; мали свідоцтва платників податку на додану вартість; ТОВ "Віктрейд ЛТД" надало належним чином оформлені документи (податкові накладні і витратні накладні); Фірма "ТЕС" в повному об'ємі сплатила ТОВ "Віктрейд ЛТД" за безготівковим розрахунком за отримане дизельне паливо.

Також експертом встановлено, що надалі паливо було реалізоване згідно з даними бухгалтерського обліку через роздрібну мережу і дрібним оптом к-т281 д-т 902 д-т361 до-702, к-т281 д-т282, д-т303и к-т702.

В результаті проведення судової економічної експертизи експерт зробив висновок, що висновки Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі, вказані в акті № 113/41-01/16512506 від 29.03.2011р. про донарахування Фірмі "ТЕС" податку на додану вартість в сумі 4031268,82 грн., у тому числі за грудень 2010р. - 1285040,17 грн., за січень 2011р. - 2746228,65 грн. нормативно і документально не обґрунтовані. Заниження податку на додану вартість Фірмою "ТЕС" по господарських операціях з ТОВ "Віктрейд ЛТД" в грудні 2010 року і в січні 2011 року не встановлено.

Досліджені експертом первинні документи відображені у відомостях дослідження, що є додатками до експертного висновку.

Висновок судово-економічної експертизи суд вважає повним та обґрунтованим та приймає у якості доказу по справі.

Відповідачем, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано належних доказів, які б спростували висновки експертизи.

Актом перевірки також підтверджується факт відносин позивача з вказаним контрагентом та оформлення первинних документів, поряд з цим, акт перевірки не містить встановлення факту недоліків в оформленні даних документів.

Документи створені у ході виконання укладених між позивачем та ТОВ "Віктрейд ЛТД" договорів, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Під час розгляду справи встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що ані Закон України "Про податок на додану вартість", ані Податковий кодекс України не ставлять право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 "Підстави виникнення цивільних прав і обов'язків" Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

З матеріалів справи вбачається, що проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан, а також про те, що придбані ТМЦ використовувалися у господарській діяльності позивача. Такий факт підтверджується висновком судової економічної експертизи.

Таким чином, надані суду первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та ТОВ "Віктрейд ЛТД" та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування податкового кредиту з ПДВ.

Щодо доводів викладених в акті перевірки суд зазначає, що викладені вище обґрунтування встановлених актом перевірки порушень податкового законодавства, що призвело до завищення валових витрат та податкового кредиту не можуть ґрунтуватися на даних актів перевірок контрагентів або даних актів про неможливість проведення зустрічної звірки таких контрагентів, такі дані не є підставою для висновків про невиконання господарських операцій.

Інформація баз даних ДПС про не встановлення фактичної адреси контрагента позивача також не дає підстав вважати, що позивачу не були поставлені товари вказаним контрагентом.

Як було вказано вище, в акті перевірки вказано, що згідно деталізованої інформації по платнику ПДВ про результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлені розбіжності між сумами податкових зобов'язань ТОВ "Віктрейд ЛТД" і сумами податкового кредиту Фірми "ТЕС", а саме встановлено завищення податкового кредиту Фірмою "ТЕС" на загальну суму 4031268,82 грн.

Поряд з цим, в матеріалах справи є податкові декларації з ПДВ ТОВ "Віктрейд ЛТД" (з відміткою ДПІ про отримання) з додатком № 5 за грудень 2010 року (а.с.102-120) і за січень 2011 року (а.с.87-98). Відповідно даних вказаних декларацій ТОВ "Віктрейд ЛТД" по господарських операціях з Фірмою "ТЕС" відображена в податковому зобов'язанні сума ПДВ у розмірі 4031268,81 грн.

В акті перевірки відсутність фактичного постачання ТМЦ ТОВ "Віктрейд ЛТД" позивачу документально не доведено. Акт перевірки не містить оцінки кожної конкретної операції проведеної контрагентами з позивачем, із з'ясуванням та з підтвердженням відповідними доказами, питання фактичної відсутності постачання позивачу товарів.

З метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, використання в господарський діяльності позивача та інше. Тобто такі фактичні дані які підтверджують господарські операції.

При проведенні перевірки відповідачем не оцінений та взятий до уваги факт подальшого використання товарів, придбаних позивачем у ТОВ "Віктрейд ЛТД" у своєї господарської діяльності, як це було встановлено проведеною по справі експертизою.

Також, відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців", державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі -ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

З вказаних норм вбачається, що зареєстровані у ЄДРПОУ контрагенти позивача є юридичними особами, наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з постачання товарів.

Відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що ТОВ "Віктрейд ЛТД" на момент укладення угод було виключено з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим було не наділено цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені

частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд відзначає, що відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 ЦК України); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 ЦК України).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору із контрагентом суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Будь - яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано.

Договори укладені між позивачем та ТОВ "Віктрейд ЛТД", виходячи з їх змісту, спрямовані не на незаконне заволодіння майном держави, а на передачу товарів покупцю і отримання за це коштів продавцем.

Таким чином, зміст правочинів з ТОВ "Віктрейд ЛТД" не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договори укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаного правочинів.

З урахуванням викладених обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача, зроблених в акті перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та Закону України «Про податок на додану вартість». За таких обставин прийнято не підставі таких висновків податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, суд вважає неспроможними доводи відповідача, по яких він просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до положень п.5 ч. 1 ст. 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Частиною 1 ст. 87 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Матеріали справи свідчать, що крім сплати судового збору, позивач здійснив витрати на проведення судової експертизи у розмірі 19035грн., які також підлягають стягненню на його користь. Отже на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 19038,40грн. судових витрат (3,40грн. судовий збір та 19035грн. витрати на проведення судових експертиз).

Під час судового засідання оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Постанову складено у повному обсязі 05.07.2013р.

Керуючись ст.ст.160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі від 12.04.2011р. №0000654101.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Фірми «ТЕС» (95011, м.Сімферополь, вул. Героїв Аджимушкая, 5 кв. 11, ЄДРПОУ 16512506) судові витрати у розмірі 19038,40грн. шляхом списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Маргарітов М.В.