Постанова № 32816732, 24.07.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2013 року Справа № 902/616/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Юрчук М.І. , суддя Крейбух О.Г.

при секретарі Кнапець М.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не зявився

відповідача 1: Черепаха Віталій Олександрович (довіреність № б/н від 04.12.12р.)

від відповідача 2: Дейнеко Поліна Василівна (довіреність № б/н від 10.07.13р.)

розглянувши апеляційну скаргу ТОВ "ЕНМАРК" на ухвалу господарського суду Вінницької області від 06.06.13 р. у справі № 902/616/13 (суддя Яремчук Ю.О.)

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3

до Товариство з обмеженою відповідальністю "ПМК Адат" (відповідач 1)

Товариства з обмеженою відповідальністю "Енмарк" (відповідач 2)

про визнання недійсним договору фінансового лізингу № фл-54/2011 від 08.09.2011

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3, АДРЕСА_1 (надалі - позивач) звернувся в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (а.с. 3-6) до ТОВ «ПМК АДАТ», м. Вінниця, вул.. Пирогова, 148 (надалі - відповідач 1) та до ТОВ «ЕНМАРК», м. Київ, вул.. Кіквідзе, 11 (надалі - відповідач 2), в якій просить визнати недійсним договір фінансового лізингу № ФЛ-54/2011 від 08.09.11 р.

У процесі розгляду справи в суді першої інстанції позивачем заявлено клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 06.06.13 р. (а.с. 156-159) зупинено провадження у зв'язку з призначенням почеркознавчої експертизи, проведення якої доручено НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції посилався на ст.. 41, п. 1 ч. 2 ст. 79, ст.. 32 ГПК України.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 2 звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 198-199) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить ухвалу господарського суду Вінницької області від 06.06.13 року в частині зупинення провадження скасувати.

Скаржник зокрема зазначає, що зупинення провадження по справі лише затягує розгляд справ і висновки експертизи жодним чином не впливають на розгляд справи.

Позивач та відповідач 1 у відзивах на апеляційну скаргу, а представник відповідача 1 в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили, оскільки вважають, що посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 902/616/13 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Дужич С.П., суддя Юрчук М.І.

До початку розгляду апеляційної скарги по суті, розпорядженням голови суду від 22.07.13 р. внесені зміни до складу колегії суддів та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г.

Представник позивача не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить реєстр на відправку рекомендованої кореспонденції від 16 .07.13 р.

Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача за наявними в матеріалах справи доказами.

Заслухавши пояснення представників відповідача 1, відповідача 2, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржувану ухвалу скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 79 ГПК України господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадку призначення господарським судом судової експертизи.

Згідно п. 19 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012р. «Про деякі питання практики призначення судових експертиз» ГПК не передбачено можливості оскарження ухвал про призначення судової експертизи.

Водночас за приписами пункту 1 частини другої статті 79 названого Кодексу господарський суд має право зупинити провадження у справі у випадку призначення судової експертизи, а згідно з частиною п'ятою цієї ж статті ухвалу про зупинення провадження може бути оскаржено.

Отже, у вирішенні питань, пов'язаних з оскарженням відповідних ухвал, господарським судам необхідно враховувати таке.

У разі коли апеляційна чи касаційна скарга за своїм змістом стосується ухвали про зупинення провадження у справі, вона може бути розглянута господарським судом у загальному порядку виключно з точки зору наявності чи відсутності передбаченої законом підстави для такого зупинення (згаданий пункт 1 частини другої статті 79 ГПК).

Судова експертиза, згідно ст.. 1 Закону України «Про судову експертизу», це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема суду.

При цьому судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Колегія суддів зазначає, що питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Як вбачається з матеріалів справи, клопотання про призначення експертизи обґрунтовано тим, що підпис голови зборів на протоколі № 2 Зборів засновників ТОВ «ПМК АДАТ», яким ухвалено рішення про затвердження проекту договору фінансового лізингу з компанією ТОВ «Енмарк», погоджено оспорюваний договір, вчинено не самим ОСОБА_3

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, колегія суду приходить до висновку, що протокол зборів № 2, яким ухвалено рішення про затвердження проекту договору фінансового лізингу з компанією ТОВ «Енмарк», є другорядним доказом при вирішення спору по суті, виходячи з наступного.

Предметом спору у даній справі за позовом фізичної особи ОСОБА_3 є визнання недійсним договору фінансового лізингу № фл-54/2011 від 08.09.2011р., укладеним між ТОВ «ПМК «Адат» та ТОВ «Енмарк». При цьому, як підставу недійсності правочину позивач визначає відсутність повноважень у директора ТОВ «Адат» ОСОБА_4 на підписання угоди.

У відповідності до п.п. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке.

Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.

Особа, призначена уповноваженим органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема відповідно до Першої директиви 68/151/ЄЕС ( 994_453) Ради Європейських співтовариств від 9 березня 1968 р.

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

З матеріалів справи вбачається, що судом не досліджувалося: - питання наявності чи відсутності обмежень представника юридичної особи; - повідомлення про такі обмеження відповідача 2; - відомості про відповідні обмеження на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців на час укладення правочину.

Разом з тим, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Оспорюваний договір фінансового лізингу від 08.09.2011р. укладений від ТОВ «ПМК «Адат» директором ОСОБА_4, який діє на підставі Статуту (а.с. 12). Водночас, судом не досліджено розділи статуту товариства, які визначають повноваження директора, зокрема п.п. 8.9.1, 8.9.2 статуту (а.с. 35).

Крім того, вирішуючи спір, пов'язаний з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарський суд, у відповідності до ст.. 241 ЦК України повинен дослідити питання схвалення даного правочину юридичною особою.

У відповідності до постанови Пленуму ВГС України від 25.05.2013р., настання передбачених статтею 241 ЦК України наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Натомість судом не досліджувалися факти схвалення (виконання) оспорюваного договору сторонами.

В описовій частині оскаржуваної ухвали суд першої інстанції звертає увагу на питання, що належать до виключної компетенції загальних зборів товариства, а саме, затвердження договорів (угод) укладених на суму, що перевищує 100 000 гривень (п.п. й, п. 8.5 статуту). При цьому судом не надано оцінки даній нормі установчих документів як доказу у справі про визнання недійсним договору.

Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до пункту "і" частини п'ятої статті 41 і статті 59 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю віднесено затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Цими нормами передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому якщо господарським судом буде з'ясовано, що статутом товариства з обмеженою відповідальністю право виконавчого органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган уклав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Враховуючи викладене, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що висновок суду першої інстанції щодо необхідності проведення експертизи з питань, визначених оскаржуваною ухвалою, є передчасним, здійсненим без дослідження та аналізу всіх матеріалів справи.

Окрім того, про призначення судової експертизи судом виноситься ухвала, в якій, крім відомостей, передбачених ч. 2 ст. 86 ГПК України, зазначаються, зокрема, підстави і мотиви призначення судової експертизи.

Отже, зупиняючи провадження у справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 79 ГПК України, суд повинен в обов'язковому порядку обґрунтувати необхідність призначення судової експертизи та визначити підстави і мотиви такого призначення.

Натомість, суд першої інстанції, прийнявши ухвалу від 06.06.13 р. про зупинення провадження у справі, вищезазначеного не врахував, а також не обґрунтував необхідність проведення експертизи, зокрема дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування.

Окрім того, слід враховувати, що п. 12 Постанови Пленуму ВГС України від 23.03.2012р. «Про деякі питання призначення судової експертизи» господарським судам необхідно також враховувати, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Враховуючи викладене, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржувана ухвала господарського суду Вінницької області від 06.06.13 р., прийнята з порушенням чинного законодавства України, підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ТОВ "ЕНМАРК" на ухвалу господарського суду Вінницької області від 06.06.13 р. у справі № 902/616/13 - задоволити.

Ухвалу господарського суду Вінницької області від 06.06.13 р. у справі № 902/616/13 - скасувати.

Справу направити на розгляд до господарського суду Вінницької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.