Постанова № 32813724, 30.07.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2013 року 810/3727/13-а

Суддя Київського окружного адміністративного суду Волков А.С., при секретарі судового засідання Сюр В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Профіль" до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ-Профіль" з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення:

від 18.04.2013 № 0000382203, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на прибуток приватних підприємств" у сумі 903736,00 грн., з яких: 796172,00 грн. - за основним платежем; 107564,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом).

В основу визначення податкового зобов'язання згідно із зазначеним повідомленням-рішенням покладено твердження податкового органу про те, що позивач невірно визначив вартість зворотних відходів (металобрухту), які утворюються в процесі виробництва продукції, а саме, визначив вартість металобрухту за первісною вартістю придбаного металу, а не за ціною фактичного подальшого продажу металобрухту, що призвело до завищення прямих матеріальних витрат і заниження суми податку на прибуток.

Крім того, на думку податкового органу, позивач неправомірно включив до складу інших витрат, що пов'язані з виробництвом товарів, витрати на сплату процентів за користування факторинговим фінансуванням (кредитом), що призвело до завищення валових витрат та заниження суми податку на прибуток.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджував, що визначав вартість металобрухту у бухгалтерському обліку за ціною первісного придбання металу, а після реалізації металобрухту - корегував його вартість, виходячи з ціни продажу, та зменшував прямі матеріальні витрати виробництва саме на цей показник. Податковий орган під час перевірки ці обставини не враховував.

Позивач також зазначив, що витрати на сплату процентів за користування факторинговим фінансуванням (кредитом) відповідно до закону належать до складу інших прямих витрат, є пов'язаними з господарською діяльністю позивача і підтверджуються документально, а висновки податкового органу ґрунтуються на невірному з'ясуванні суті господарської операції (комплексу фінансових послуг банку, що надавались позивачу на підставі угоди факторингу) та помилковому застосуванні закону.

Таким чином, позивач стверджував, що він правильно визначив податкові зобов'язання з податку на прибуток, податкове повідомлення-рішення просив суд скасувати як незаконне.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити

Відповідач позову не визнав, в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що податкове повідомлення-рішення є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав заперечення проти позову, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши представлені сторонами документи та інші зібрані по справі матеріали, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ-Профіль" є юридичною особою, що зареєстрована 26.11.2003 Виконавчим комітетом Васильківської міської ради Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Васильківській об'єднаній державній податковій інспекції Київської області Державної податкової служби. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Видами діяльності позивача є, зокрема: холодне штампування та гнуття; виробництво металевих дверей і вікон.

У березні 2013 року посадовими особами Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства з період з 01.10.2011 по 31.12.2012 (акт перевірки від 15.03.2013 № 392/22-03/32659407).

Внаслідок перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про низку порушень позивачем вимог чинного законодавства, зокрема, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, пункту 153.3 статті 153 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 796172,00 грн., у тому числі по періодах: за IV квартал 2011 року - на суму 365915,00 грн.; за I квартал 2012 року - на суму 127243,00 грн.; за II квартал 2012 року - на суму 135724,00 грн.; за III квартал 2012 року - на суму 91642,00 грн.; за IV 2012 року - на суму 75648,00 грн.

Так, посадові особи податкового органу стверджували, що позивач у періоді, що перевірявся, зависив прямі матеріальні витрати виробництва на суму 1868967,00 грн. через те, що оприбутковував відходи брухту чорних металів за первісною вартістю придбаного металу, а не за вартістю продажу металобрухту, і зменшував витрати на вартість таких відходів. На думку посадових осіб податкового органу, це призвело до заниження податку на прибуток на суму 420024,25 грн.

Крім того, до задекларованого показника інших витрат (фінансових витрат) позивач неправомірно включив витрати по сплаті банку відсотків за факторинговим договором у сумі 1770808,89 грн. Такий висновок посадових осіб податкового органу пов'язується з оцінкою господарських операцій, що здійснювались між позивачем та ПАТ "Укрсоцбанк" (фактор) на підставі угоди факторингу від 07.12.2006 № 18-10/30, умовами якої передбачена сплата фактору плати за користування факторинговим фінансуванням. На думку посадових осіб податкового органу, віднесення цих витрат до показника інших витрат, пов'язаних з виробництвом, не відповідає положенням пункту 153.5 статті 153 Податкового кодексу України.

За результатами перевірки Васильківською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.04.2013 № 0000382203, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на прибуток приватних підприємств" у сумі 903736,00 грн., з яких: 796172,00 грн. - за основним платежем; 107564,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом).

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

З приводу віднесення позивачем до складу прямих матеріальних витрат вартості зворотних відходів (металобрухту), які утворюються в процесі виробництва продукції, судом під час судового розгляду встановлено наступне.

У періоді, що перевірявся, позивач здійснював операції з виробництва та продажу профілів до гіпсокартонних систем. У процесі виробництва утворювались відходи брухту чорних металів, які оприбутковувались у балансі позивача за статтею "Запаси" за первісною вартістю придбаного металу, оскільки на момент оприбуткування металобрухту ціна його реалізації не могла бути відома наперед. У подальшому позивач реалізовував металобрухт і, таким чином, достовірно визначав його вартість за ціною продажу, у зв'язку з чим корегував бухгалтерські проводки та зменшував вартість запасів (металобрухту) до ціни реалізації. При цьому, прямі матеріальні витрати відповідного податкового звітного періоду зменшувались на вартість зворотних відходів (металобрухту), виходячи з ціни їх продажу.

Дані обставини підтверджуються дослідженими під час судового розгляду накладними на внутрішнє переміщення придбаного металу, калькуляцією вартості виробництва продукції, видатковими накладними на реалізацію металобрухту, актами приймання металів чорних (вторинних), журналами-ордерами та відомостями по рахунку 901 "Собівартість реалізованої готової продукції", рахунку 23 "Виробництво", журналами проводок та бухгалтерськими довідками за відповідні податкові звітні періоди, що перевірялись.

Судом також встановлено, що під час виїзної перевірки позивача посадові особи податкового органу наведені обставини не перевіряли, первинні фінансово-господарські документи, що стосуються цих операцій, не досліджували, а при складанні висновків щодо завищення показника витрат припустилися принципової методологічної помилки, яка є результатом невірного застосування положень підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України по відношенню до встановлених обставин.

З приводу віднесення позивачем до складу інших витрат, що пов'язані з виробництвом, витрат на сплату процентів за користування факторинговим фінансуванням, судом встановлено наступне.

У грудні 2006 року між позивачем (клієнт) та Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" (фактор) укладено генеральну угоду факторингу від 27.12.2006 № 18-10/30 (у редакції договору про внесення змін та доповнень від 25.03.2011 № 28, т. 1, а.с. 126-141).

На підставі вказаної угоди банк (фактор) надавав позивачу послуги факторингу (надання фактором грошових коштів у розпорядження клієнта за плату під відступлення права вимоги), здійснював облік та управління дебіторською заборгованістю позивача, ведення обліку прав вимоги, щоденний контроль за станом дебіторської заборгованості, а також факторингове фінансування (надання позивачу авансу - кредитних коштів у сумі певного проценту від розміру права вимоги) (пункти 1.1, 1.17, 1.18.2, 1.18.3, 2.1 генеральної угоди).

Умовами угоди передбачено (п.2.6), що розмір авансу (кредитних коштів, факторингового фінансування) становить не більше 75% від суми відступленого права вимоги, а за користування факторинговим фінансуванням позивач сплачує фактору (банку) плату у процентах річних, яка визначається в залежності від строку фінансування (п.4.1).

Таким чином, на підставі аналізу положень вказаної угоди, суд дійшов висновку, що укладена між позивачем і банком угода факторингу уявляє собою складний правочин, який включає в себе елементи кредитного договору, договору з приводу надання послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, розрахункового обслуговування тощо.

Судом також встановлено, що під час перевірки посадові особи податкового органу надали оцінку вказаній угоді лише з точку зору дефініцій та інших положень Податкового кодексу України без урахування вимог Цивільного кодексу України та положень самої угоди, та визначили її зміст як господарської операції з відступлення права вимоги.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Платники податку, об'єкт оподаткування податком на прибуток, база оподаткування, ставки податку, порядок його обчислення, податковий період, строки та порядок сплати податкових зобов'язань, строки та порядок подання звітності визначаються положеннями розділу ІІІ Податкового кодексу України.

Суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, є платниками податку на прибуток (пункт 133.1 статті 133 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 134 Податкового кодексу України у цьому розділі об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Положеннями підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з положеннями пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: витрат операційної діяльності (у тому числі, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг), а також інших витрат, визначених, зокрема, згідно з підпунктом 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 цього Кодексу.

В силу пункту 138.2 статті 132 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, прямих матеріальних витрат.

Так, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України).

Так, відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 № 246, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 № 751/4044 (далі - ПСБО № 9), активи, які утримуються для подальшого продажу (розподілу, передачі) за умов звичайної господарської діяльності; або перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; або утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством/установою, вважаються запасами.

Це означає, що відходи, отримані у процесі виробництва, які утримуються для подальшого продажу, є запасами у розумінні стандартів бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 5 ПСБО № 9 запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство/установа отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Пунктами 8, 9 ПСБО № 9 передбачено, що придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства/установи за первісною вартістю. При цьому, первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат - суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків, суми ввізного мита, суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству/установі, транспортно-заготівельні витрати, а також інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Відповідно до пункту 16 ПСБО № 9 при відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продажі та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); нормативних затрат; ціни продажу.

Тобто, оцінка за ціною продажу є одним з методів оцінки запасів.

В даній справі судом встановлено, що позивач обліковував відходи (металобрухту), які утворювались у процесі виробництва продукції за первісною вартістю придбаного металу, а у подальшому за наслідками реалізації визначав їх вартість за методом ціни продажу, що відповідає положенням ПСБО № 9. В результаті цього, прямі матеріальні витрати виробництва зменшувались на вартість зворотних відходів (металобрухту), визначену за ціною продажу металобрухту, а не на вартість первісного придбання металу як це стверджував податковий орган.

Як вже зазначалось вище, суд також дійшов висновків про те, що посадові особи податкового органу при складанні висновків щодо порушення позивачем вимог підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, що виявилось у завищенні витрат виробництва та заниженні податкового зобов'язання з податку на прибуток через те, що показник витрат зменшувався на вартість зворотних відходів, визначену за ціною первісного придбання металу, а не за ціною подальшого продажу металобрухту, припустилися принципової методологічної помилки.

База оподаткування податком на прибуток визначається як різниця між доходами та витратами платника податків. Таким чином, чим більший показник витрат, тим менша база оподаткування.

На показник витрат впливає також вартість зворотних відходів, адже в силу положень підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів. Таким чином, чим більше вартість відходів, тим менше показник витрат і тим більше база оподаткування.

Первісна вартість придбання металу завжди є більшою за ціну продажу металобрухту. Це означає, що зменшення показника витрат на вартість зворотних відходів, що визначена за ціною первісного придбання металу, в принципі не може призвести до таких висновків як завищення витрат, зменшення бази оподаткування та заниження податкового зобов'язання, адже все відбувається навпаки.

З приводу віднесення до складу інших витрат, що пов'язані з виробництвом, витрат на сплату процентів за користування факторинговим фінансуванням, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось вище, у складі витрат при обчисленні об'єкта оподаткування враховуються інші витрати, що передбачені підпунктом 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, до яких включаються фінансові витрати, у тому числі на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою).

Водночас, згідно з пунктом 153.5 статті 153 Податкового кодексу України з метою оподаткування платник податку веде облік фінансових результатів операцій від проведення операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги третьої особи, зобов'язань за фінансовими кредитами, а також за іншими цивільно-правовими договорами.

При першому відступленні зобов'язань витрати, понесені платником податку - першим кредитором, визначаються в розмірі договірної (контрактної) вартості товарів, робіт, послуг, за якими виникла заборгованість, за фінансовими кредитами - у розмірі заборгованості за даними бухгалтерського обліку на дату здійснення такого відступлення відповідно до вимог цього Кодексу, а за іншими цивільно-правовими договорами - у розмірі фактичної заборгованості, що відступається. До складу доходів включається сума коштів або вартість інших активів, отримана платником податку - першим кредитором від такого відступлення, а також сума його заборгованості, яка погашається, за умов, що така заборгованість була включена до складу витрат згідно з вимогами цього Закону.

Якщо доходи, отримані платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, перевищують витрати, понесені таким платником податку на придбання права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника), отриманий прибуток включається до складу доходу платника податку.

Якщо витрати, понесені платником податку на придбання права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника), перевищують доходи, отримані таким платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, від'ємне значення не включається до складу витрат або у зменшення отриманих прибутків від здійснення інших операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги третьої особи.

Аналіз положень пункту 153.5 статті 153 Податкового кодексу України надає підстави для висновку, що ці норми регулюють податковий облік господарських операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги і не застосовуються до регулювання відносин, пов'язаних з оподаткуванням операцій кредитування.

Як вже зазначалось, судом встановлено, що укладена між позивачем і банком угода факторингу уявляє собою складний правочин, який включає в себе елементи кредитного договору, договору щодо надання послуг, пов'язаних із грошовими вимогами, розрахунковим обслуговуванням тощо. При цьому, витрати на сплату процентів за користування факторинговим фінансуванням (кредитом) позивач відносив до складу інших витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування згідно з вимогами, підпунктом 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України.

Це означає, що податковий орган надав невірну оцінку змісту господарських операцій в межах реалізації угоди факторингу і помилково застосував до кредитних відносин положення пункту 153.5 статті 153 Податкового кодексу України.

За наведених обставин податкове повідомлення-рішення від 18.04.2013 № 0000382203, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на прибуток приватних підприємств" у сумі 903736,00 грн., з яких: 796172,00 грн. - за основним платежем; 107564,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом), підлягає скасуванню як неправомірне, а позов є таким, що підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню з державного бюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 18.04.2013 № 0000382203, згідно з яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Київ-Профіль" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на прибуток приватних підприємств" у сумі 903736,00 грн., з яких: 796172,00 грн. - за основним платежем; 107564,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Профіль" судові витрати у сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) гривень.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Волков А.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - "30" липня 2013 р.