Ухвала суду № 32804244, 24.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" липня 2013 р. м. Київ К/9991/78195/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Блажівська Н.Є., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Головко А.І.,

відповідача-1 - не з'явились,

відповідача-2 - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області (далі -ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2012

у справі № 2а-10205/11/2070

за позовом ДПІ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Кронекс-Україна" (далі - ТОВ «Кронекс-Україна», відповідач-1)

та товариства з обмеженою відповідальністю "Побутелектротехніка" (далі - ТОВ «Побут електротехніка», відповідач-2)

про стягнення коштів.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про стягнення з кожного з відповідачів коштів у сумі 933 299,14 грн., отриманих за договорами від 03.09.2010 № 03/09/10 та від 20.10.2010 № 20/10-1, що мають ознаки нікчемних правочинів.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2012, у позові відмовлено. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що спірні правочини були опосередковані реальним виконанням господарських операцій з поставки та не були спрямовані на порушення інтересів держави; за висновком судів, оцінка законності правочину належить до компетенції суду та перебуває поза межами повноважень податкового органу.

Посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та задовольнити позов. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що спірні договори не були спрямовані на настання відповідних ним правових наслідків, а були укладені з метою створення документообігу для безпідставного отримання його учасниками податкових переваг.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що ДПІ було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Кронекс-Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2010, оформлену актом від 28.03.2011 № 260/23/30192967.

Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено, що відповідачами у справі було укладено договори поставки від 03.09.2010 № 03/09/10 та від 20.10.2010 № 20/10-1, умовами яких передбачалося виконання ТОВ «Побутелектротехніка» (постачальник) поставок товару (макулатури) в адресу ТОВ «Кронекс-Україна» (покупець).

У рамках здійснення податкового контролю ДПІ було виявлено, що: ТОВ «Побутелектротехніка» не задекларувало в повному обсязі та не сплатило податкові зобов'язання, які виникли у нього за вказаними операціями з поставки товару; назване товариство не має основних фондів, транспортних засобів, трудового персоналу, необхідних для виконання спірних поставок. Наведені обставини були покладені в основу висновку ДПІ про те, що виконання цих договорів не було опосередковане дійсним рухом активів їх учасників, що, в свою чергу, свідчить про завідоме укладення спірних правочинів виключно з метою зниження податкового тягаря та отримання податкової вигоди, що не відповідає основам правопорядку.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 208 названого Кодексу передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведені законодавчі положення у розрізі функцій податкової інспекції, що полягають у здійсненні контролю за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів застосовуються до правочинів, вчинених виключно з метою ухилення від оподаткування.

При цьому для правильної кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, необхідно визначити існуючий зв'язок між власне укладенням і виконанням такого правочину та застосованим його учасниками механізмом ухилення від оподаткування.

Адже якщо укладення та виконання договору є частиною такого механізму - зокрема, у випадку, коли метою укладення правочину є податкова економія - то до учасників такого правочину слід застосовувати штрафні санкції в порядку статті 208 Господарського кодексу України. У разі ж якщо ухилення від оподаткування спричинено подальшими діями з отриманими на виконання правочину активами або відображенням результатів такого правочину у податковому обліку платника, то такі дії становлять самостійний склад податкового правопорушення як підставу для притягнення платника до відповідальності сааме за порушення норм податкового законодавства. Іншими словами, правочин є таким, що порушує публічний порядок у сфері оподаткування, у разі, якщо власне вчинення та виконання правочину є необхідною умовою для побудови схеми ухилення від оподаткування.

Наведене, у свою чергу, дає підстави для висновку про те, що умовою застосування наслідків недійсності господарського зобов'язання в порядку статті 208 ГК за позовом податкового органу є доведеність останнім наявності протиправного умислу у всіх учасників правочину. Адже про відсутність господарської мети під час укладення та виконання правочину не може бути відомо лише одній особі, оскільки у разі добросовісності хоча б одного з учасників правочину для нього буде досягнута ділова мета, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди зазначили, що викладені в акті перевірки обставини не можуть слугувати підтвердженням безтоварності спірних операцій та нікчемності оспорюваних договорів. Адже з урахуванням умов розглядуваних договорів (зокрема, придбання покупцем товару на умовах самовивозу) ДПІ не зазначено, які саме основні засоби мали бути використані постачальником для виконання спірних операцій; податковим органом було встановлено наявність у штаті ТОВ «Побутелектротехніка» 12 працівників та не доведено недостатності цієї чисельності працівників для виконання спірних операцій.

Як з'ясували суди, реальність здійснення господарьких операцій на виконання спірних договорів підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними та іншими первинними документами, що відповідають за формою та змістом вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», складенням яких опосередковувалося виконання розглядуваних поставок макулатури в адресу ТОВ «Кронекс-Україна».

За таких обставин власне порушення ТОВ «Побутелектротехніка» правил оподаткування було об'єктивно розцінено судами попередніх інстанцій як недостатню підставу для застосування до відповідачів адміністративно-господарських санкцій в порядку статті 208 Господарського кодексу України та правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог ДПІ.

У той же час Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне зазначити про помилковість висновків судів щодо відсутності у податкового органу права надавати правову оцінку правочинам.

Адже, як випливає зі змісту частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, правочини, недійсність яких встановлена законом, є нікчемними та їх визнання недійсними судом не вимагається. До категорії нікчемних правочинів віднесено правочини, які порушують публічний порядок (стаття 228 Цивільного кодексу України).

При встановленні у ході податкової перевірки факту заниження бази оподаткування внаслідок невірної юридичної кваліфікації платником укладених правочинів та оцінки податкових наслідків їх виконання, податковий орган вправі самостійно змінити юридичну кваліфікацію правочину, статусу та характеру діяльності платника та звернутися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності правочину. При цьому, оскільки нікчемні правочини є недійсними незалежно від їх визнання такими в судовому порядку, суд вирішує питання про обґрунтованість зазначеної перекваліфікації в рамках розгляду справи, перевіряючи правильність здійсненої податковим органом правової оцінки правочину як нікчемного.

Однак оскільки у розглядуваному випадку помилковість зазначеного висновку судів не вплинула на прийняття ними правильного по суті спору рішення, то підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій не вбачається.

У зв'язку з реорганізацією позивача Вищий адміністративний суд України здійснює заміну ДПІ її правонаступником - державною податковою інспекцією у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Замінити державну податкову інспекцію у Зміївському районі Харківської області її правонаступником - державною податковою інспекцією у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області.

2. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

3. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2012 у справі № 2а-10205/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Блажівська І.В. Приходько