Ухвала суду № 32804232, 31.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" липня 2013 р. м. Київ К/9991/30821/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Ліщини Н.А.,

відповідача - Тур Н.І.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (правонаступника Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області, далі - Кременчуцька ОДПІ)

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.11.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2012

у справі № 2а-1670/6905/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ворскла сталь" (далі - Товариство)

до Кременчуцької ОДПІ

про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень:

від 29.07.2011 № 0000572301/129, згідно з яким Товариству визначено суму завищення від'ємного значення податку на прибуток в розмірі 1 233 773 грн. із застосуванням 1 грн. штрафних санкцій;

від 29.07.2011 № 0000291701/2489, за яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у сумі 975,37 грн. (у тому числі 780,30 грн. за основним платежем та 195,07 грн. за штрафними санкціями);

29.07.2011 № 0000582301/130 про визначення позивачеві суми завищення бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 105 225 грн. із застосуванням до Товариства 22385 грн. штрафу;

від 29.07.2011 № 0000632301/131, за яким Товариству зменшено суму від'ємного значення ПДВ на 502 445 грн. із застосуванням штрафних санкцій у сумі 1 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.11.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2012, позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення: від 29.07.2011 № 0000291701/2489, 29.07.2011 № 0000582301/130, а також від 29.07.2011 № 0000572301/129 в частині визначення позивачеві суми завищення від'ємного значення податку на прибуток в розмірі 1 079 823 грн. та від 29.07.2011 № 0000632301/131 в частині зменшення Товариству суми від'ємного значення ПДВ на 482 245 грн. В решті позову відмовлено за необґрунтованістю.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного податкового законодавства, що регулює спірні правовідносин, та дійсним обставинам справи, Кременчуцька ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить повністю відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства, скасувавши ухвалені у справі судові акти у відповідній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Кременчуцькою ОДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 31.03.2011. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 12.07.2011 № 4831/23-209/33285226 та прийнято вищезазначені податкові повідомлення-рішення.

Підставою для донарахування позивачеві оспорюваної суми податку на прибуток став висновок податкового органу про завищення Товариством у перевіреному періоді витрат на суму 1 233 773 грн. внаслідок:

включення до їх складу витрат на оплату оренди офісного приміщення за договорами оренди, укладеними з товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Основа», а також вартості послуг з оренди автомобілів на підставі договорів, укладених Товариством (орендар) та закритим акціонерним товариством СП «Фінанси та Кредит» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Сітел» (орендодавці);

віднесення до валових витрат вартості телефонних послуг та послуг доступу до мережі Інтернет, наданих товариством з обмеженою відповідальністю «Сітел» в рамках виконання договору від 12.02.2009 № 30/90-5 про надання послуг зв'язку;

зменшення оподатковуваного доходу Товариства на суму витрат на оплату аудиторських послуг, понесених за договором про надання професійних послуг від 15.04.2008 № 103, укладеним з товариством з обмеженою відповідальністю «Ернст енд Янг Аудиторські послуги», а також на оплату послуг з аудиторської перевірки, понесених позивачем в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Глорія-Інформаудит» на підставі договору від 16.02.2010 № 4;

врахування при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток вартості підрядних робіт з устаткування підлоги в офісному приміщенні, виконаних товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Енергодар» за договором від 28.01.2011 № 28/01-11, а також включення до валових витрат послуг озеленення, поставлених суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_4

Висновок податкового органу про невідповідність зазначених витрат критеріям, наведеним у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», мотивований недоведеністю позивачем зв'язку цих витрат з господарською діяльністю Товариства.

Крім того, на обґрунтування своєї правової позиції щодо заниження позивачем податку на прибуток Кременчцька ОДПІ зазначає про незаконне включення позивачем до валових витрат Товариства витрат на оплату праці фахівців Товариства, що виконували роботу, пов'язану зі стратегічним розвитком майбутнього заводу, а також сум страхового збору (внесків) до фондів загальнообов'язкового страхування, нарахованих на заробітну плату цих працівників, позаяк розглядувані витрати є, по суті, витратами на придбання, будівництво та реконструкцію основних фондів, а відтак мають відображатись у податковому обліку за правилами підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 та підпункту 8.4.2 пункту 8.4 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу вимог абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наведене положення Закону дозволяють зробити висновок про те, що умовами виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного прибутку на суму понесених витрат є відповідність таких витрат критеріям документальної підтвердженості та спрямованості на збільшення доходу, а також їх реальне понесення в рамках фактичного здійснення господарських операцій.

З огляну на визначення господарської діяльності, наведене у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарський характер витрат у рамках податкового контролю має оцінюватися шляхом перевірки наявності у платника ділової мети під час здійснення відповідних операцій на підставі аналізу перспективи отримання прибутку та об'єктивного встановлення розумної можливості позитивних змін економічного стану платника.

Однак при цьому слід враховувати, що визначення способів та методів отримання прибутку внаслідок провадження підприємницької діяльності належить до виключної компетенції платника, який у сфері господарювання володіє самостійністю та широкою дискрецією. А відтак платник самостійно вирішує, які саме витрати йому необхідно здійснити для забезпечення своєї діяльності, що виключає можливість оцінки відповідних витрат податковим органом з точку зору їх доцільності, раціональності та ефективності.

У зв'язку з цим суди цілком правомірно відхилили доводи ДПІ про економічну недоцільність витрат позивача на оплату оренди офісу у м. Києві за наявності офісного приміщення у м. Комсомольську Полтавської області за місцем реєстрації Товариства.

Оскільки послуги зв'язку та послуги доступу до мережі Інтернет (вартість яких податкова інспекція не визнала у складі валових витрат) надавалися позивачеві за адресою орендованого ним офісного приміщення (у м. Києві по вул. Патріса Лумумби, 4/6), то підстави для висновку про позагосподарський характер цих послуг також відсутні.

Суди цілком об'єктивно зазначили, що факт закріплення позивачем орендованих автомобілів за відповідальними працівниками у зв'язку з виробничою необхідністю та оперативною роботою обумовлює відповідність витрат на оренду цих транспортних засобів сутності валових витрат у розумінні пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Факт перевищення позивачем обмеження, встановленого абзацом п'ятим підпункту 5.4.10 пункту 5.4 цієї ж статті Закону, при формуванні витрат на оренду автомобілів та на придбання паливно-мастильних матеріалів податковим органом встановлено не було.

У розгляді цієї справи судами було встановлено, що умовами договорів оренди нежитлового приміщення від 01.10.2009 № 127-09/81 та від 0.10.2010 № 239-10/113, укладених позивачем (орендар) та товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Основа», передбачено обов'язок орендаря підтримувати майно в робочому стані та проводити за власний рахунок поточний ремонт орендованого приміщення. Наведена умова договорів цілком відповідає вимогам частини першої статті 776 Цивільного кодексу України. У зв'язку з цим витрати позивача на ремонт підлоги в офісі пов'язані з діяльністю, спрямованою на отримання доходу, а відтак підлягають включенню до складу валових витрат.

Правильним є і висновок судів по епізоду щодо відображення позивачем у складі валових витрат витрат на оплату праці його працівників та на сплату внесків до фондів загальнообов'язкового державного страхування. Адже в силу вимог пункту 5.6 статті 5 названого Закону до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, безвідносно до їх функціональних обов'язків та фактично виконуваної ними роботи.

Що ж стосується витрат на оплату послуг з озеленення, то такі витрати враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток, якщо вони спроможні привести до збільшення прибутку платника. Якщо підприємство може функціонувати і без облаштованої території, то такі витрати у податковому обліку не відображаються.

А відтак оскільки позивачем не доведено ані існування виробничої необхідності у результатах послуг з озеленення, ані обов'язкового характеру витрат на оплату таких послуг (зокрема, якщо придбання відповідних послуг обумовлено законодавчими вимогами), ані перспективи збільшення прибутку внаслідок проведеного озеленення, з огляду на невиробничий характер цих витрат (адже об'єкти озеленення не відносяться до основних засобів позивача), їх сума не може зменшувати оподаткований дохід платника.

У зв'язку з цим слід погодитися з правомірністю зменшення позивачеві від'ємного значення об'єкта податку на прибуток на 12250 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 29.07.2011 № 0000572301/129.

З урахуванням викладеного суди обґрунтовано відхилили і доводи податкової інспекції про необхідність виключення з податкового кредиту Товариства сум ПДВ, пред'явлених позивачеві до сплати постачальниками у ціні спірних послуг з оренди службового приміщення та легкових автомобілів, телекомунікаційних послуг та послуг зв'язку, ремонтних робіт підлоги в офісі Товариства.

Однак підставою для прийняття Кременчуцькою ОДПІ податкового повідомлення-рішення від 29.07.2011 № 0000582301/130, крім зазначених обставин, слугував також і висновок податкового органу про неправомірне включення позивачем до податкового кредиту у січні 2010 року ПДВ за податковою накладною, отриманою від постачальника у грудні 2009 року.

Вищий адміністративний суд України погоджуються з наданою судами правовою оцінкою по цьому епізоду.

Адже наведені у пункті 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» правила формування податкового кредиту не виключають можливості його формування поза межами податкового періоду, в якому у платника виникло право на податковий кредит. А відтак у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані. При цьому таке право ставиться у залежність від подання платником заяви до податкового органу зі скаргою на постачальника в порядку підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону.

Також підставою для висновку про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування ПДВ стало необґрунтоване, на думку Кременчуцької ОДПІ, включення Товариством до податкового кредиту суми ПДВ по операціям з придбання підрядних робіт в рамках господарських правовідносин з ДП «Промспецбуд» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Феррошлях» При цьому податкова інспекція посилається на факт перебування цих постачальників у правовідносинах з контрагентами з ознаками фіктивності, не заперечуючи, однак, реальності виконання операцій з поставки підрядних робіт позивачеві.

Судами було досліджено фактичне виконання зазначених операцій та їх підтвердженість необхідними документами первинного обліку.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Товариством незаконної податкової вигоди, правовідносини постачальника позивача з його контрагентами не можуть впливати на оцінку правовідносин між останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім постачальником - ДП «Промспецбуд» та на податковий облік позивача.

Доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договорів за ланцюговою схемою за участю фіктивних підприємств з метою перенесення податкового навантаження на осіб, які не виконують свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

З аналогічних підстав суди цілком правомірно не погодилися з твердженнями Кременчуцької ОДПІ щодо необхідності виключення з податкового кредиту Товариства суми ПДВ, сплаченої у складі вартості придбаного у товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «Нова» товару (сталі листової), через банкрутство основного контрагента цього постачальника - товариства з обмеженою відповідальністю «СВ-Днепр».

Мотивом для донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб став висновок Кременчуцької ОДПІ про незаконне включення позивачем до валових витрат Товариства витрат на придбання питної води для працівників, позаяк відповідні витрати спрямовані на фінансування особистих потреб працівників та є додатковим благом, наданим роботодавцем.

По цьому епізоду суди попередніх інстанцій цілком обґрунтованого зазначили, що неперсоніфікованість зазначеного блага та надання його невизначеному колу осіб виключає можливість кваліфікувати кошти на придбання питної води для офісу як додаткове благо у розумінні пункту 1.1 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно визнали незаконним оспорювані податкові повідомлення-рішення у відповідних сумах.

Доводи, викладені у касаційній скарзі Кременчуцької ОДПІ, засновані на іншому розумінні вищенаведених законодавчих норм та спрямовані на переоцінку висновків судів, підтверджених відповідними доказами. Названі доводи були обґрунтуванням позиції податкового органу по справі під час вирішення спору по суті судами попередніх інстанцій та були об'єктивно відхилені як неспроможні.

В іншій частині судові акти зі спору учасниками провадження не оскаржуються; Вищим адміністративним судом України не виявлено неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права, на які не було посилань у поданій касаційній скарзі.

За таких обставин підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.11.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2012 у справі № 2а-1670/6905/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак І.В. Приходько