Рішення № 32798304, 30.07.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10430/13 30.07.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія «Урожай"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітанд Трейд"

про стягнення 84 335,83 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю № 18/04/2013-4 від 18.04.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Урожай" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітанд Трейд" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 84 335,83 грн., в тому числі 77 635,76 грн. основного боргу, 2 233,36 грн. пені та 4 466,71 грн. 30 % річних, за Дистриб'юторською угодою № 37/2012 від 15.11.2012 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеної між сторонами угоди позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.06.2013 р. порушено провадження у справі № 910/10430/13, розгляд справи призначено на 09.07.2013 р.

Представники сторін в судове засідання призначене на 09.07.2013 р. не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, заяв чи клопотань не подали і не надіслали, про дату, час та місце судового засідання повідомленні належним чином.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.07.2013 р. на підставі ст. 77 ГК України розгляд справи відкладено на 30.07.2013 р.

Представник позивача в судовому засіданні 30.07.2013 р. позов підтримав в повному обсязі, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 30.07.2013 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 30.07.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.11.2012 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (дистриб'ютор) було укладено Дистриб'юторську угоду № 37/2012 (далі - Угода), відповідно до п. 2.2. якого дистриб'ютор купує продукцію у продавця та організує прямі (безпосередньо у роздрібну торгову точку) та непрямі (через посередників) поставки продукції відповідно до вимог, зазначених у Додатку № 2, а також виконує всі інші зобов'язання, визначені цією Угодою.

Відповідно до п. 8.2. Угоди, поставка здійснюється продавцем на протязі 5 робочих днів з моменту отримання коштів на поточний рахунок або з дати, вказаної у замовленні, якщо продукція поставляється на умовах відстрочення платежу. Максимальна кількість днів відстрочення не може перевищувати 30 календарних днів від дати поставки продукції.

Згідно із п. 14.1. Угоди, вона набирає силу з моменту її підписання обома сторонами. Строк цієї Угоди складає 1 рік з дати її вступу в дію. В випадку якщо не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку цієї Угоди, ні одна із сторін не заявить про її припинення, то дана Угода вважається пролонгованою на той самий строк і на тих самих умовах.

Як зазначає позивач, на виконання умов означеної Угоди, оскільки між сторонами відсутні інші договірні відносини, позивач поставив відповідачу товар на суму 77 635,76 грн. відповідно до видаткової накладної № 217 від 11.01.2013 р.

Оскільки відповідач не розрахувався за поставлений товар, позивач вирішив звернутись за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище та визначено самим позивачем, відповідно до п. 8.2. Угоди оплата за поставлений товар здійснюється на умовах відстрочення платежу, максимальна кількість днів відстрочення не може перевищувати 30 календарних днів від дати поставки продукції.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв товар, поставлений позивачем, однак не здійснив сплати його вартості, зважаючи на відсутність правових підстав для припинення такого зобов'язання, сума боргу в розмірі 77 635,76 грн. має бути стягнута з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

Що стосується позовних вимог про стягнення пені та 30 відсотків річних суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Пунктом 9.1. Угоди сторони визначили, що у разі несвоєчасної оплати за продукцію згідно цієї Угоди дистриб'ютор, сплачує продавцю суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час порушення строків оплати, а також 30 відсотків річних від суми простроченої заборгованості (ст. 625 ЦК України), та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від несвоєчасно оплаченої суми. Продавець має право не відвантажувати продукцію дистриб'ютору в разі наявності несвоєчасно сплаченої заборгованості. В разі повторення випадків несвоєчасної оплати, продавець має право в односторонньому порядку перевести дистриб'ютора на попередню оплату. Несвоєчасною вважається оплата, що надійшла на рахунок продавця не у відповідний строк, що передбачений цією Угодою, та додатком № 4, але не більше 30 днів з дня поставки продукції.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу 2 233,36 грн. пені та 4 466,71 грн. 30 % річних за період з 12.02.2013 р. по 22.04.2013 р., розрахунок яких є вірним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань, а отже, він має сплатити суму основного боргу, а також, визначену Угодою пеню за період прострочення відповідних платежів та 30 % річних.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітанд Трейд" (04119, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Сім'ї Хохлових, будинок 11/2, код ЄДРПОУ 37797449) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Урожай» (03115, м. Київ, Святошинський район, вулиця Федора Кричевського, будинок 19, код ЄДРПОУ 34940079) 77 635 (сімдесят сім тисяч шістсот тридцять п'ять) грн. 76 коп. основного боргу, 2 233 (дві тисячі двісті тридцять три) грн. 36 коп. пені, 4 466 (чотири тисячі чотириста шістдесят шість) грн. 71 коп. 30 % річних та 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) 50 грн. витрат зі сплати судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.08.2013 р.

Суддя В.С. Ломака