Ухвала суду № 32797688, 25.07.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/2289/13-а

25.07.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дудкіної Т.М.,

суддів Омельченка В. А. ,

Цикуренка А.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Гаманко Є.О. ) від 11.04.13 у справі № 801/2289/13-а

за позовом Дочірнього підприємства "Фіолентмехпласт" Відкритого акціонерного товариства "Завод Фіолент" (вул. Глінки, 67,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95022)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов Дочірнього підприємства "Фіолентмехпласт" Відкритого акціонерного товариства "Завод Фіолент" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.02.13р. №0001202206 та №0001152206.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.04.13 у справі № 801/2289/13-а позовні вимоги Дочірнього підприємства "Фіолентмехпласт" Відкритого акціонерного товариства "Завод Фіолент" - задоволені.

Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 04.02.13р., прийняті відносно Дочірнього підприємства "Фіолентмехпласт" Відкритого акціонерного товариства "Завод Фіолент" №0001202206, про збільшення суми грошового зобов'язання податку на прибуток приватних підприємств на 37907,50грн. (за основним платежем - 30326,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 7581,5грн.) та №0001152206, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 28661,35грн. (за основним платежем - 22929,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5732,35грн.).

Також судом вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.04.2013 року та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Дочірнього підприємства "Фіолентмехпласт" Відкритого акціонерного товариства "Завод Фіолент" з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Скипер», ПП «Бізнеспромторг» та ТОВ «Трейд Сервіс плюс» за період з 01.10.2009р. по 30.09.2012р.

За результатами перевірки складений акт перевірки від 21.01.2013 №304/22.613/24698123 (далі-Акт).

У висновках Акту перевірки встановлено, що позивачем були допущені порушення, зокрема, встановлено ознаки нікчемності правочинів укладених між позивачем та ПП «Бізнеспромторг», ТОВ «Трейд Сервіс плюс», що привело до порушень:

1) п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 30326,00 грн., у т.ч.:

- за 4 квартал 2009р. - 1665,00грн.;

- за 2010р. - 28661,00грн. ( у т.ч за 1 квартал 2010р. - 20156,00 грн., за 2 квартал 2010р. - 8505,00грн.

2) п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.4.1, п.п.7,4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено ПДВ усього на суму 24261,00грн. у т.ч:

- за жовтень 2009р. - 1332,00 грн.,

- за березень 2010р. - 16125,00 грн.,

- за квітень 2010р. - 6804,00грн.

На підставі зазначеного Акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 04.02.13р. №0001202206, про збільшення суми грошового зобов'язання податку на прибуток приватних підприємств на 37907,50грн. (за основним платежем - 30326,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 7581,5грн.); №0001152206, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 28661,35грн. (за основним платежем - 22929,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5732,35грн.) (а.с.18-20).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті по необґрунтованим висновкам про порушення позивачем норм податкового законодавства, які були зроблені відповідачем внаслідок встановлення ним нікчемності правочинів укладених між позивачем та його контрагентами - ПП «Бізнеспромторг» та ТОВ «Трейд Сервіс плюс», як наслідок, неправомірного формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

З Акту перевірки вбачається, що відповідачем встановлено неправомірне віднесення позивачем до складу матеріальних витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість, у зв'язку із відсутністю фактичного постачання позивачу товарів, робіт (послуг) контрагентами: ПП «Бізнеспромторг», ТОВ «Трейд Сервіс плюс» та відсутністю реального виконання господарських операцій.

Відповідач, в якості обґрунтування таких доводів, в акті перевірки посилається на те, що підрозділами Державної податкової служби по контрагентам - постачальникам позивача були складені акти про неможливість проведення зустрічних перевірок з питань правомірності проведення господарських операцій з контрагентами для встановлення реальності взаємовідносин.

Виходячи з вищевикладеного відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції відповідача з зазначеними контрагентами є нікчемними на підставі ст. 228 ЦК України та виключено витрати позивача, понесені на оплату товарів та послуг за зазначеними господарськими операціями зі складу валових витрат та податкового кредиту.

При дослідженні витрат, які підлягають віднесенню до складу валових витрат позивача по взаємовідносинах з контрагентами ПП «Бізнеспромторг» та ТОВ «Трейд Сервіс плюс» колегія суддів встановила наступне.

Між позивачем та ПП «Бізнеспромторг» було укладено договір купівлі-продажу №18 від 18.03.2010р. Предметом цього договору є продаж полістиролу натурального.

Придбання позивачем полістиролу у ПП «Бізнеспромторг» підтверджується: накладними, податковими накладними, приходними ордерами, вимогами на відпуск матеріалів (форма №М-11 (АСУ)), рахунками. Оплата за отриманий товар підтверджена банківськими виписками, копії яких долучені до матеріалів справи.

Між позивачем та ТОВ «Трейд Сервіс плюс» було укладено договір №47 від 23.09.20109р., предметом якого є продаж пуансони М4 у кількості 51 шт., пуансони М5 у кількості 51шт, М4 у кількості 2 комплекту

Виконання вищенаведеного договору підтверджується: накладною, податковою накладною, приходним ордером, вимогами на відпуск матеріалів (форма №М-11 (АСУ)), рахунком. Оплата за отриманий товар підтверджена банківськими виписками, копії яких долучені до матеріалів справи.

Матеріалами справи підтверджено, що усі будівельні матеріали, які було придбано у ПП «Бізнеспромторг» та ТОВ «Трейд Сервіс плюс», було використано позивачем у його господарській діяльності.

Документи створені у ході виконання укладених договорів між позивачем та вказаними контрагентами, в силу норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Документи, що залучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Крім того, відповідачем у Акті перевірки не вказано про невідповідність первинних документів вимогам діючого законодавства.

З урахуванням викладеного слід зазначити, що посилання відповідача, в обґрунтування своїх висновків, на акти про неможливість проведення зустрічної звірки, є безпідставними, оскільки відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В той же час, Акти про неможливість проведення зустрічних перевірок, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Відповідно до вимог п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Суд першої інстанції вірно послався та проаналізував приписи ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та встановив, що позивач при проведені господарських операцій зі своїми постачальниками оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось податковими органами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Колегія суддів також вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, про нікчемність укладених договорів між позивачем та контрагентами на підставі ст. 228 та ч. 2 ст. 215 ЦК України.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В той же час, відповідачем не доведено нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ПП «Бізнеспромторг» та ТОВ «Трейд Сервіс плюс», зокрема - умисне укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; не використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача товару, який був доставлений ПП «Бізнеспромторг» та ТОВ «Трейд Сервіс плюс». Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

Зазначені обставини вірно встановив суд першої інстанції та дав правильну правову оцінку.

Що стосується висновків податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ всього на суму 24261,00грн., що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість на цю суму, та заниження податку на прибуток у розмірі 30326,00грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п.5.1 ст. 5 Закону №334, чинного на час спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Зазначений обов'язок платника податку - покупця встановлений законодавцем з врахуванням права платника податку на включення до валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг) в податковому періоді за датою оприбуткування цих товарів (робіт, послуг) незалежно від їх оплати, як це передбачено пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вказаного Закону, зменшуючи при цьому об'єкт оподаткування без понесення реальних витрат у розмірі суми, на яку відбулося таке зменшення.

У такий спосіб законодавець забезпечив відповідність об'єкту оподаткування, а відтак і податкових зобов'язань платника податку фактичним даним його фінансово-господарської діяльності, що відповідає такому принципу побудови системи оподаткування, як обов'язковість, суть якого згідно зі ст. 3 Закону України «Про систему оподаткування» полягає, в тому числі, у впровадженні норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період.

Таким чином, згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 у платника податків виникають валові витрати, в тому числі, понесені у межах відповідних договорів про виконання робіт, послуг.

Згідно з п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, обов'язковими умовами включення витрат платника податків до складу валових витрат є їх пов'язаність з веденням господарської діяльністю, а також підтвердження їх відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Слід зазначити, що п.5.11 ст. 5 Закону №334 заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Правила ведення податкового обліку визначено статтею 11 Закону №334, однак вказана стаття не містить переліку обов'язкових документів, якими повинні бути підтверджені валові витрати.

Згідно п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Пунктом 138.1.1 ст. 138 ПКУ, передбачено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПКУ, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Беручи до уваги, що господарські операції між позивачем та ПП «Бізнеспромторг» та ТОВ «Трейд Сервіс плюс» були товарними, реальними та підтверджені наданими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, суд вважає безпідставними висновки відповідача про заниження позивачем податку на прибуток підприємств за спірний період.

Відповідно до п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який втратив чинність, але діяв під час виникнення спірних відносин, далі Закон №168), поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

В силу вимог п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій

- або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4.5 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту с суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Пунктом 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити реквізити, що наведені у цій статті, зазначені окремими рядками.

Як зазначено у п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону №168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Аналогічні норми викладені у Податковому кодексі України.

Пункт 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як зазначено у п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

При цьому, в силу п. 184.5 ст. 185 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

ПП «Бізнеспромторг» та ТОВ «Трейд Сервіс плюс» на момент укладення з позивачем договорів і виписки податкових накладних були зареєстровані у якості платників податку на додану вартість.

Перевіряючи податкові накладні, виписані ПП «Бізнеспромторг» та ТОВ «Трейд Сервіс плюс» колегією суддів встановлено, що вони відповідають вимогам законодавства, чинного на час їх складання.

Також, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав у податкового органу для застосування штрафних санкцій, оскільки судом встановлено помилковість відповідних висновків податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги в зв'язку з їх спростуванням матеріалами справи і встановленими обставинами, а тому, відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, отже підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби- залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.04.13 у справі № 801/2289/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.М. Дудкіна

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.М. Дудкіна