Постанова № 32797630, 15.07.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

15 липня 2013 року Справа № 814/1796/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Малих О.В. розглянуши в порядку письмового провадження адміністративну справу за

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецоборудование» (вул. Громадянська, 16, м. Миколаїв, 54001)

до відповідача: Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030)

про: скасування податкового повідомлення - рішення від 03.04.2013р. №0003352230,

ВСТАНОВИВ

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецоборудование», звернувся до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС з вимогами про скасування податкового повідомлення - рішення від 03.04.2013р. №0003352230.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що під час проведення перевірки відповідач дійшов помилкових висновків щодо нікчемності та недійсності господарських угод укладених між позивачем та ТОВ «Транс гарант Сервис», ТОВ «Ликиф-Агрострой», ТОВ «КПВ ГРАНИТ» у перевіряємий період. Позивач зазначає, що у нього були всі підстави для формування податкового кредиту за рахунок зазначених господарських угод при взаємовідносинах з ТОВ «Транс гарант Сервис», ТОВ «Ликиф-Агрострой», ТОВ «КПВ ГРАНИТ», при проведенні перевірки перевіряючи не мали претензій до документів первинного бухгалтерського обліку (їх складання, наявності тощо), окрім того господарські операції з зазначеними контрагентами вплинули й на його майновий стан та були здійсненні з метою отримання прибутку. Позивач зазначає, що прийняте на підставі невірних висновків, викладених в акті перевірки, податкове повідомлення-рішення про збільшення сум ПДВ підприємству з застосуванням до позивача штрафних фінансових санкцій належать скасуванню.

Відповідач проти заявленого позову заперечує, надав до суду письмові заперечення, де зазначив, що висновки викладені в акті перевірки відповідають фактичним обставинам справи, а відтак перевіряючи правомірно дійшли висновків щодо нікчемності та недійсності господарських угод, укладених між позивачем та ТОВ "Транс гарант Сервіс" ТОВ «Ликиф-Агрострой» , ТОВ «КПВ ГРАНИТ», та податкове рішення повідомлення винесене правомірно. Просить суд відмовити в задоволенні позову повністю

Представники сторін надали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що з 27.02.2013 року по 13 .03.2013 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецоборудование» з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ТОВ «Ликиф-Агрострой», ТОВ «Транс гарант Сервис», ТОВ «Альфа-К», ПП «МК Строй груп» за період з 01.02.2010 по 31.12.2011р., ТОВ «КПВ ГРАНИТ» за березень 2011 року та контрагентами покупцями.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 20.03.2013 року за № 283/22-300/31043840 (а.с.9-59).

У висновку акту перевірки відповідачем вказано на порушення ТОВ " Укрспецоборудование " пп.7.2.6 п. 7.2, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі по тексту - Закон про ПДВ) та норм статей 198, 200 та 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що встановлюють порядок формування податкового кредиту з ПДВ, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 460720,00 грн.

На підставі акту перевірки, 03.04.2013 р. Державною податкової інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0003352230 від 03.04.2013 р. (а.с. 60).

Відповідно до вказаного податкового рішення Товариству з обмеженою відповідальністю «УКРСПЕЦОБОРУДОВАНИЕ» Відповідачем визначено (збільшено) суму податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 460720,00 грн., у зв'язку із чим платнику податків була донарахована сума в розмірі 574118,00 грн., у тому числі 460720,00 грн. основного платежу та 113398,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись з прийнятим ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до суду.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

У відповідності до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Матеріалами Акту перевірки, зазначено, що причиною призначення позапланової документальної перевірки стали постанови:

- слідчого ОВС СВ ПОМ ДПА у Миколаївській області від 20.10.2011 року про призначення позапланової документальної перевірки позивача , в межах проведення досудового слідства по кримінальній справі № 11800031 з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ТОВ «Ликиф-Агрострой»;

- начальника ВС ПМ ДПС у Миколаївській області від 28.07.2012 року про призначення позапланової документальної перевірки позивача , в межах проведення досудового слідства по кримінальній справі № 11800038 з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ТОВ «Ликиф-Агрострой». ТОВ « Транс Гарант Сервіс», ТОВ « Альфа-К» ПП « МК Строй Груп»;

Відповідно до п.п.78.1.11 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка призначається у зв'язку з тим, що отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Відповідно до ст. 86.9 ПК України у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Аналогічна норма передбачена у ст. 58.4 ПК України, що у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Таким чином, враховуючи, що перевірка позивача з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ТОВ «Ликиф-Агрострой». ТОВ « Транс Гарант Сервіс» була призначена слідчим в межах розслідування кримінальної справи, статус матеріалів цієї перевірки регулюється Кримінально-процесуальним кодексом України, і відповідач не мав право до набрання законної сили відповідним вироком суду по цій кримінальній справі виносити податкове повідомлення-рішення по відносинам позивача з ТОВ «Ликиф-Агрострой» та ТОВ « Транс Гарант Сервіс».

Крім того суд звертає увагу , що проведеною документальною позаплановою виїзною перевіркою позивача з питань правових відносин з зазначеними контрагентами не було виявлено будь-яких порушень податкового законодавства або іншого законодавства з питань оподаткування зі сторони позивача. Фактично всі недоліки та претензії сформульовано в акті перевірки щодо контрагентів, а не до позивача.

зв'язку з цим суд зазначає, що відповідачем повинно було досліджуватись факти здійснення господарської операції безпосередньо між учасниками господарської операції.

Водночас слід зазначити, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податків несплата ПДВ продавцем (підрядником, замовником) і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену разом із ціною товару (послуги) продавцю.

Відсутність доказів сплати або декларування постачальниками позивача ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для відмови позивачеві в одержанні бюджетного відшкодування.

Слід також зазначити, що відповідно до пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг. Згідно із п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг.

Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства, відповідач у даному випадку первинно мав встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків.

Позивач надав суду копії документів, що підтверджують здійснення ним реальних господарських операцій у періоді що перевірявся. Зазначені документи у повному обсязі надавалися відповідачу під час проведення перевірки, проте, відповідачем первинні документи та пояснення позивача не було взято до уваги.

Відповідно до рекомендацій викладених у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року, де зазначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Суд прийшов висновку, що позиція відповідача про недійсність та нікчемність господарських операцій укладених позивачем та ТОВ «Ликиф-Агрострой», ТОВ « Транс Гарант Сервіс» , ТОВ «КПВ ГРАНИТ» є хибною, виходячи з наступного:

У позивача бути всі документи первинного бухгалтерського обліку що підтверджують товарність операції, до первинних документів у відповідача не було жодних зауважень.

Відповідно до пп.7.7.1 п.7.7 ст7 Закону України "Про податок на додану вартість", сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що фінансово-господарські операції позивача є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами (стаття 234 Цивільного кодексу України), а також що вказана підстава, відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України є безумовною підставою для визнання вказаного правочину нікчемним.

У зв'язку з цим суд зазначає, що згідно ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частини другою цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є один із перелічених у ст.228 ЦК України напрямків.

В акті перевірки відсутні посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо притягнення посадових осіб учасників правочину до кримінальної відповідальності за цими статтями, як і відсутнє посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо недійсності або фіктивності вчинених правочинів.

Таким чином, відповідачем на надано суду достатніх та допустимих доказів спрямованості правочинів позивача на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним або на вчинення без наміру створення правових наслідків, тощо.

Крім цього, слід зазначити, що органи податкової служби не наділені повноваженнями за власною ініціативою визнавати нікчемними господарські угоди між двома суб'єктами господарювання з огляду на норми Закону "Про державну податкову службу" та ст.20 ПКУ.

В свою чергу, позивачем надано суду достатньо доказів реальності господарських операцій між ними.

Позивач повністю оплатив контрагентам - ТОВ «Ликиф-Агрострой», ТОВ « Транс Гарант Сервіс» , ТОВ «КПВ ГРАНИТ» ПДВ у вартості придбаних товарів та одержав від нього податкові накладні, які містять усі необхідні реквізити, передбачені положеннями п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивач своєчасно перерахував податки та надав звітність щодо їх оплати. Відповідачем в акті не наведено даних про порушення позивачем цих вимог Закону.

Надані для перевірки документи: товарні та податкові накладні, рахунки , виписки з банківського рахунку які свідчать про придбання: позивачем товару - не мали зауважень зі сторони відповідача (а.с.97-166).

Суд звертає увагу на те, що позивач повністю розрахувався з переліченими вище постачальниками робіт.

Не заперечуючи проти факту перерахування позивачем вказаних сум відповідач посилається на відсутність фактичного отримання від вказаних контрагентів робіт. В той же час відповідач не наводить будь-якого логічного обґрунтування таким платежам, вказуючи лише, що позивач тим самим «штучно» формує свої валові витрати та податковий кредит. Однак такі пояснення не можна вважати достатньо обґрунтованими, оскільки витрачання позивачем грошових коштів, з яких лише 20% може бути заявлено до податкового кредиту, позбавлено будь-якого сенсу.

Логічним поясненням таких платежів може бути лише незаконна конвертація коштів на банківському рахунку у готівку, шляхом їх перерахування на рахунки контрагентів за фіктивними угодами з подальшим повернення цими контрагентами готівкових коштів їх платнику.

Такі операції дійсно суперечать інтересам держави і суспільства, направленні на ухилення від сплати податків, є злочинними та передбачають кримінальну відповідальність як особи, що перераховує кошти, так і особи, яка конвертує їх у готівку.

У випадку, що розглядається, відповідач в акті перевірки не посилається на факти вчинення позивачем та його контрагентами таких злочинних дій, і не надає докази притягнення посадових осіб позивача та осіб, які причетні до діяльності вищевказаних контрагентів, до кримінальної відповідальності за такі дії.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що за відсутності доказів проведення посадовими особами чи представниками Позивача фіктивних господарських операцій та при наявності належним чином оформлених первинних документів по операціям з придбання товарів, які передбачені правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, як то видаткові та податкові накладні, рахунки, платіжні доручення, документи по перевезенню та зберіганню тощо, висновок Відповідача про завищення Позивачем валових витрат та податкового кредиту за такими операціями не може вважатися законним та обґрунтованим.

Суд звертає увагу на те, що позивач повністю розрахувався з переліченими вище постачальниками робіт.

Не заперечуючи проти факту перерахування позивачем вказаних сум відповідач посилається на відсутність фактичного отримання від вказаних контрагентів товару ( робіт). В той же час відповідач не наводить будь-якого логічного обґрунтування таким платежам, вказуючи лише, що позивач тим самим «штучно» формує свої валові витрати та податковий кредит. Однак такі пояснення не можна вважати достатньо обґрунтованими, оскільки витрачання позивачем грошових коштів, з яких лише 20% може бути заявлено до податкового кредиту, позбавлено будь-якого сенсу.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що за відсутності доказів проведення посадовими особами чи представниками Позивача фіктивних господарських операцій та при наявності належним чином оформлених первинних документів по операціям з придбання товарів, які передбачені правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, як то видаткові та податкові накладні, рахунки, платіжні доручення, документи по перевезенню та зберіганню тощо, висновок Відповідача про завищення Позивачем податкового кредиту за такими операціями не може вважатися законним та обґрунтованим.

На підставі зазначеного суд дійшов висновку, що:

- на момент здійснення правочинів між позивачем та ТОВ «Ликиф-Агрострой», ТОВ « Транс Гарант Сервіс» , ТОВ «КПВ ГРАНИТ» всі сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності й були включені до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;

- волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі (кожен з учасників був зацікавлений у здійсненні робіт, оскільки операція була спрямована на отримання прибутку обома сторонами, жоден з учасників не здійснював операцію примусово);

- правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- кожен із учасників був зареєстрований на момент укладення та виконання договору як платник податку на додану вартість.

Таким чином, суд також дійшов висновку, що відповідачем не доведено в акті перевірки неправомірність включення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту, не надано належної оцінки наявним первинним документам позивача, не надано суду доказів безтоварності або нереальності господарських операцій позивача, невірно застосовано норми податкового законодавства, що у сукупності призвело до прийняття протиправного повідомлення-рішення.

Згідно із пп.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача -такими, що підлягають судовому захисту.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

У судовому засідання проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись статтями 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд,

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003352230 від 03.04.2013 року ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість ТОВ «Укрспецоборудование» (54001, м. Миколаїв, вул. Громадянська, 16; код ЄДРПОУ 31043840) з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 574 118,00 грн.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецоборудование» (код ЄДРПОУ 31043840) шляхом безспірного списання Державною казначейською службою із рахунку Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (код ЄДРПОУ 34034100) судовий збір у сумі 2 294,00 грн., сплачений відповідно до платіжного доручення № 791 від 16.04.2013 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих