Рішення № 32796873, 30.07.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.07.2013р. Справа № 905/2346/13

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесника Р.М., суддів Говоруна О.В., Харакоза К.С.

при секретарі судового засідання Петраченко К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю «Спецторгобладнання», м.Маріуполь

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-польського підприємства «Регалс», м. Маріуполь

про стягнення заборгованості у розмірі 176 800,00 гривень

Представники сторін:

Від позивача: Михайлова В.М.

Від відповідача: не з'явився

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецторгобладнання» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-польського підприємства «Регалс» про стягнення заборгованості у розмірі 176 800,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання фінансової допомоги б/н від 20.04.2012р. з повернення грошових коштів в повному обсязі.

Разом з позовною заявою було надано клопотання про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії по відчуженню всього рухомого та нерухомого майна, що належить відповідачу та накладення арешту на нежитлову будівлю (адміністративна будівля літ. Н-4 з прибудовами літ. Н1-1, Н3-1), загальною площею 8080,1 кв.м., що знаходиться за адресою м. Маріуполь, вул. Фонтанна, 70, що зареєстрована за відповідачем.

Водночас, зазначене клопотання не підписано повноважною посадовою особою позивача або його представником, отже судом по суті не розглядалося.

Відповідач у своїх письмових поясненнях неодноразово зазначав про неможливість надати суду документи, які б спростовували заборгованість підприємства у зв'язку з тим, що фінансові та засновницькі документи ТОВ СП «Регалс» протизаконно утримуються колишнім директором підприємства Жильцовим Д.Є., у зв'язку з чим було відкрито кримінальне провадження №42013050290000082 від 20.05.2013р.

В поясненнях відповідача, наданих до суду 18.06.2013р. зазначено, що фінансова допомога призначалася для компенсації оплати за сировину, комплектуючі та витратні матеріали, які насправді використовувалися позивачем у виробництві та на даний час заборгованості відповідача перед позивачем не існує. В перебігу розгляду справи надав копію листа №372/1 від 27.12.2012р. за яким позивач просив припинити зобов'язання з повернення суми фінансової допомоги шляхом зарахування зустрічних вимог на суму, витрачену відповідачем для придбання матеріалів та послуг, що фактично було використано у господарській діяльності позивачем.

Директором позивача Жильцовим Д.Є. 09.07.2013р. були надані письмові пояснення, в яких останній повідомив, що він був директором відповідача та був незаконно звільнений з посади на початку березня 2013р. Зазначив, що листа №372/1 від 27.12.2012р., в редакції наданій відповідачем, не складалося та ним не підписувалося. За вихідним номером, вказаним у копії цього листа, у журналі вихідної кореспонденції підприємства значиться лист на ім'я ТОВ СП «Регалс», яким ТОВ «Спецторгобладнання» просить зарахувати плату за рахунком №15 від 12.07.2012р., перераховану п/д 1373 від 19.12.2012р. у розмірі 1800,00 гривень за причеп у т.ч. ПДВ. Справжність наданої копії листа представником відповідача спростовується також тим, що 30.01.2013 року на розрахунковий рахунок ТОВ «Спецторгобладнання» надійшла сума у розмірі 32700,00 гривень у рахунок погашення заборгованості за договором фінансової допомоги від 20.04.2013 року. Строк дії договору фінансової допомоги складає до 31.01.2013р. Так, 31.01.2013 року між підприємствами було підписано акт звірки, з якого видно наявний борг ТОВ СП «Регалс» перед ТОВ «Спецторгобладнання» на 31.01.2013р. у розмірі 176800,00 гривень.

Позивач в судових засіданнях підтримав вимоги викладені в позовній заяві.

Відповідав в судових засіданнях проти задоволення позовних вимог заперечував.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 30.05.2013р. призначено колегіальний розгляд справи №905/2346/13 у складі головуючого судді Колесника Р.М., суддів Говоруна О.В., Харакоза К.С.

Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, вислухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

20.04.2012 року позивачем та відповідачем укладено договір про надання фінансової допомоги, відповідно до п. 1.1. якого позивач надає відповідачу поворотну безпроцентну фінансову допомогу грошовими коштами в розмірі 209500,00 гривень.

Згідно п.п. 2.1., 2.3, та 2.4. договору позивач надає відповідачу фінансову до помок протягом трьох місяців з моменту підписання цього договору. Фінансова допомога підлягає поверненню до 31.01.2013р. Отримання грошових коштів та їх повернення позивачу здійснюється відповідачем самостійно.

На підтвердження передання грошових коштів позивачем надано банківські виписки, з яких вбачається перерахування позивачем платіжними дорученнями від 23.04.2012р., 07.05.2012р., 28.05.2013р., 30.05.2013р., 12.06.2012р. фінансової допомоги за договором б/н від 23.04.2012р. загалом на суму 209500,00 гривень.

В матеріалах справи наявний лист позивача № 155/1/1 від 19.06.2012 року, яким позивач просив платежі, по яких в призначенні містилося посилання на договір від 23.04.2012 року вважати оплатою за договором про надання фінансової допомоги від 20.04.2012 року.

Платіжним дорученням № 1028 від 30.01.2013 року відповідач повернув на рахунок позивача грошові кошти за договором б/н від 20.04.2012 року у розмірі 32700 гривень, що підтверджується матеріалами справи та сторонами не спростовується.

Після настання строку виконання зобов'язань з повернення суми фінансової допомоги (31.01.2013 року), відповідач свій обов'язок в повній мірі не виконав, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість у розмірі 176800 гривень, що стало підставою звернення позивача до суду із розглядуваним позовом.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями, Цивільним кодексом України та умовами договору про надання фінансової допомоги б/н від 20.04.2012р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

За своєю правовою природою договір від 20.04.2012 року є договором позики, правовідносини за яким регулюються параграфом 1 глави 71 Цивільного кодексу України.

Як встановлено ч.1 ст. 1046, ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, в контексті зазначених норм, укладений між позивачем та відповідачем договір про надання фінансової допомоги від 20.04.2012р. є належною підставою для виникнення у останнього зобов'язань, визначених умовами цього договору.

Перевіряючи доводи позивача, наведені ним на підтвердження виконання своїх зобов'язань з перерахування на користь відповідача суми фінансової допомоги у розмірі 209500 гривень суд приходить до наступних висновків.

Як вже встановлено судом, в банківських документах, якими позивач засвідчує факт перерахування грошових коштів на користь відповідача в призначенні платежу міститься посилання на договір від 23.04.2012 року. Та на підтвердження належності зазначеного доказу в контексті розглянутої справи позивач посилається на свій лист, направлений на адресу відповідача № 155/1/1 від 19.06.2012 року, в якому зазначено про зміну в призначенні платежу у платіжних дорученнях, зазначених вище, посилання на договір від 23.04.2012 року на договір від 20.04.2012 року.

Відповідно до п. 3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. N 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976 реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Відповідно до пункту 2.29 цієї Інструкції платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платник може змінити реквізит «Призначення платежу» до списання коштів з його рахунку, оформивши нове платіжне доручення.

Згідно листа Національного банку України від 09.06.2011р. N 25-111/1438-7141 після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті «Призначення платежу», вирішується між сторонами переказу без участі банку.

Отже, позивач був управнений вчинити зміну призначення платежу шляхом направлення на адресу відповідача відповідного письмового повідомлення. Проте, позивачем на надано доказів отримання відповідачем листа № 155/1/1 від 19.06.2012 року, що унеможливлює встановлення судом узгодження сторонами зміни призначення у вчинених позивачем платежах в контексті листа.

Водночас, як вбачається з пояснень директора позивача - Жильцова Д.Є., що він надав у судовому засіданні від 23.07.2013р., між сторонами, окрім договору від 20.04.2012 року, інших договорів про надання фінансової допомоги не укладалося.

Своєю ухвалою від 23.07.2013 року суд зобов'язав позивача надати письмові пояснення з приводу існування між сторонами інших договорів про надання фінансової допомоги ніж договір від 20.04.2012 року, на виконання якої позивачем було надано довідку, з якої також вбачається, що інших договорів про надання фінансової допомоги окрім договору від 20.04.2012 року сторонами не укладалося.

До того ж відповідач у своїх поясненнях на адресу суду жодного разу не спростовував, а ні факт укладання договору про надання фінансової допомоги від 20.04.2012 року, а ні те, що ті платежі, що було зроблено з посиланням на договір від 23.04.2012 року фактично було ним зараховано в рахунок платежів по договору від 20.04.2012 року та належних та допустимих доказів на підтвердження того, що грошові кошти за договором від 20.04.2012 року ним не отримані та те, що ті платежі, на які посилається позивач насправді стосувалися іншого договору, відповідачем не надано.

Усе це в сукупності, дає суду підстави дійти висновку, що між сторонами у розглядуваний період інших договорів фінансової допомоги, ніж договір від 20.04.2012 року не укладалося, а грошові кошти перераховані з посиланням на договір від 23.04.2012 року, слід вважати перерахованими за договором від 20.04.2012 року, отже суд вважає факт виконання позивачем свого обов'язку з перерахування грошових коштів, обумовлених договором від 20.04.2012 року таким, що доведений.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України про обов'язковість договору для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання грошових зобов'язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову відповідач посилався на те, що грошові кошти, що було отримано в межах договору про надання фінансової допомоги, було використано для придбання матеріалів та послуг, що в подальшому було передано позивачем та ним використано у своїй господарській діяльності. На підтвердження чого надав копію листа № 372/1 від 27.12.2012 року, яким позивач пропонував зарахувати надану ним фінансову допомогу у розмірі 209500 гривень в рахунок компенсації оплати рахунків сплачених відповідачем з придбання матеріалів та послуг, що використовувалися позивачем.

Надаючи наведеним доводам відповідача належну юридичну оцінку суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України докази письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Заперечуючи проти зазначених доводів відповідача позивач надав засвідчену копію та оригінал листа № 372/1 від 27.12.2012 року, який за змістом повністю відрізняється від того, що викладено в копії листа за цим же номером та датою, наданої відповідачем, та не містить посилання на залік заборгованості відповідача за договором про надання фінансової допомоги від 20.04.2012 року та заперечував факт складання листа із зазначеними реквізитами зі змістом, що надано представником відповідача.

Відповідно до п. 2.2 Постанови Пленуму №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо одним з учасників судового процесу подано засвідчені ним копії документів, а інший з цих учасників заперечує відповідність їх оригіналам, то господарський суд зобов'язаний витребувати такі оригінали для огляду у особи, яка їх подала.

Суд ухвалою від 23.07.2013 року вимагав від відповідача надати оригінали поданих відповідачем доказів, а також письмові пояснення з приводу існування розбіжностей у текстах листів від 27.12.2012 року, наданих позивачем та відповідачем, але зазначена вимога відповідачем виконана не було

Дослідивши наведені обставини, судом не приймається у якості належного та допустимого доказу припинення зобов'язань відповідача з повернення суми позики - копія листа позивача № 372/1 від 27.12.2012 року, в якому викладено пропозицію позивача про зарахування наданої фінансової допомоги у розмірі 209500 гривень в рахунок компенсації оплати рахунків з розрахункового рахунку відповідача за матеріали та послуги, що були спожиті позивачем на загальну суму 209500 гривень.

Позивач, заперечуючи проти зазначених доводів відповідача, посилається на те, що у сторін були відсутні правові підстави для проведення цього заліку, оскільки ніякі матеріали та послуги, що мали бути використані позивачем, з рахунку відповідача не оплачувалися та ним на користь позивача не передавалися.

Викладена в ухвалі суду від 23.07.2013 року вимога про надання доказів виникнення у відповідача права вимоги до позивача по зустрічних, по відношенню до розглядуваних, правовідносинах, також залишена відповідачем без виконання.

З огляду на ненадання відповідачем оригіналу листа № 372/1 від 27.12.2012 року, прийняття судом до уваги у якості доказу припинення зобов'язань відповідача з повернення суми фінансової допомоги, надану ним копію зазначеного листа суперечило б вимогам, встановленим ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, отже судом до уваги не береться.

Про недоведеність тих обставин, на які посилається відповідач, свідчить і не надання ним на вимогу суду належного підтвердження існування між сторонами тих правовідносин, про які зазначено в листі від 27.12.2012 року, зокрема, про придбання відповідачем матеріалів та послуг для їх наступного споживання позивачем.

Про суперечливість викладеної відповідачем позиції свідчить і наступне, вчинене 30.01.2013 року повернення відповідачем на рахунок позивача частини наданої фінансової допомоги у розмірі 32700 гривень, що спростовує вчинення сторонами 27.12.2012 року заліку зустрічних однорідних вимог на всю суму фінансової допомоги у розмірі 209500 гривень, отже припинення зобов'язань відповідача з повернення суми фінансової допомоги, у розумінні ст. 601 Цивільного кодексу України не відбулося.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

При цьому, з урахуванням вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, судом встановлено виникнення у сторін правовідносин з позики, встановлено факт перерахування на користь відповідача грошових коштів у розмірі 209500 гривень та обов'язок відповідача з повернення на користь позивача суми боргу у розмірі 176800 гривень (з урахуванням часткового повернення суми фінансової допомоги у розмірі 32700 гривень), заперечення відповідача не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відхилені судом, як такі, що не підтверджені належними та допустимими доказами, що зумовлює висновки суду про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 43, 49, 66, 67, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Спецторгобладнання» задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-польського підприємства «Регалс» (87505, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Ткачова, 57, код 20392605) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Спецторгобладнання» (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Фонтанна, 70, код 37793512) заборгованість за договором фінансової допомоги б/н від 20.04.2012р. у розмірі 176800,00 гривень, судовий збір у розмірі 3536,00 гривень.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 30.07.2013р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 05.08.2013р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Головуючий суддя Р.М. Колесник

Суддя О.В. Говорун

Суддя К.С. Харакоз