Постанова № 32795315, 26.07.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2013 року м. Львів № 813/3428/13-а

09 год. 40 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Клименко О.М. за участю секретаря судового засідання Надич М.О. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Морочинський А.М.;

відповідача: представники Іванчук Л.Ю., Антощук Г.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Іскра» до Львівської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Іскра» (далі - ПАТ «Іскра») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівської митниці Державної митної служби України (далі - Львівська митниця), в якому просить визнати протиправними та скасувати повідомлення - рішення від 11.04.2013 року № 29, 30, 31.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що, оскаржувані рішення прийняті Львівською митницею безпідставно. Пояснив, що у відповідача відсутні правові підстави для проведення перевірки сертифікатів походження товару СТ-1 вже після прийняття рішення про визначення країни походження товару за спливом строків тривалості перебування вантажу під митним контролем. Представник позивача крім цього вказав, що відповідачем не було прийнято у встановленому порядку і формі рішення про визнання сертифіката недійсним. А тому прийняті Львівською митницею повідомлення - рішення від 11.04.2013 року № 29, 30, 31 є протиправними і підлягають скасуванню.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просить позов задовольнити.

Представники відповідача проти позову заперечили, просили відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що Львівська митниця при винесенні оскаржуваних повідомлень - рішень від 11.04.2013 року, діяла у чіткій відповідності до вимог Правил визначення країни походження товарів від 20.11.2009 року, визначених Угодою про правила визначення країни походження товарів у Співвдружності Незалежних Держав, ратифікованих Законом від 06.07.2011 року №3592-VI та Митного кодексу України. Крім того, зазначили, що Львівською митницею підставно нараховане антидемпінгове мито, оскільки згідно акта перевірки №11/13/209000000/00214244 країна походження товару «лампи» визнана невідомою. Представники відповідача також пояснили, що були надіслані листи до Смоленської торгово-промислової палати Російської Федерації щодо підтвердження відомостей, зазначених у сертифікаті, але жодної відповіді на адресу відповідача не надходило. Таким чином, за відсутності підтвердження від уповноваженого органа достовірності (автентичності) сертифіката та відомостей у ньому, відповідачем прийняті оскаржувані повідомлення - рішення.

Суд заслухав пояснення представників сторін, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності і встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ПАТ «Іскра» зареєстроване як юридична особа 01.04.2011 року Виконавчим комітетом Львівської міської ради.

З 14.03.2013 року по 15.03.2013 року Львівською митницею проведено невиїзну документальну перевірку стану дотримання ПАТ «Іскра» законодавства України з питань митної справи в частині митного оформлення товарів за преференційним сертифікатом про походження товару форми СТ-1 від 20.10.2011 року № RU UA10530043090110271 по ВМД № 209000010/2011/044862 від 16.11.11 року, за наслідками якої складено акт № 11/13/209000000/00214244 від 15.03.2013 року (далі - акт перевірки від 15.03.2013 року).

Під час перевірки митний орган зазначив, що за ВМД № 209000010/2011/044862 від 16.11.11 року було здійснено митне оформлення в режимі ІМ40 наступних товарів:

- Лампи інфрачервоні дзеркальні, напругою 220В, потужністю 250Вт: ИКЗК 220-250 R127 Е27; Маркування виробника - Калашниково; Виробник - ООО Термолайт. (код 8539493000 згідно УКТЗЕД; ВМД № 209000010/2011/044862 від 16.11.11 року);

- Лампи розжарення електричні загального призначення, сині, потужністю 60Вт та напругою 230В: А55 С 230-60 Е27. Маркування виробника Калашниково; Виробник ООО ЗлектроПромМаркет (код 8539229010 згідно УКТЗЕД; ВМД №209000010/2011/044862 від 16.11.11 року);

- Лампи розжарення електричні потужністю 750Вт та напругою 230В: А110 225-750 Е40. Маркування виробника - Калашниково; Виробник - ООО Термолайт (код 8539299200 згідно УКТЗЕД; ВМД № 209000010/2011/044862 від 16.11.11 року).

Митне оформлення зазначених товарів здійснено із наданням звільнення від сплати ввізного мита на підставі міжурядової Угоди про вільну торгівлю з Російською Федерацією. У підтвердження країни походження товарів було надано преференційний сертифікат про походження форми СТ-1 від 20.10.2011 року № RU UA1053004309 0110271, виданий Смоленською Торгово-Промисловою Палатою Російської Федерації з поміткою у графі 5 «виданий згодом».

У висновках акта перевірки від 15.03.2013 року відповідач зазначив про порушення ПАТ «Іскра» вимог пунктів 5.1, 6.7 Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних держав від 20 листопада 2009 року, п.2.3 ч.5 та розділів 4, 5 Порядку справляння митними органами ввізного (вивізного) та особливих видів мита під час митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кодон України, затвердженого наказом ДМСУ від 23.01.2006 року №30.

На основі таких висновків було прийнято повідомлення-рішення:

- №29 від 11 квітня 2013 року, яким визначено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежем ввізне мито в розмірі 52 757,00 грн.;

- №30 від 11 квітня 2013 року, яким визначено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежем антидемпінгове мито в розмірі 61 032,66 грн.;

- №31 від 11 квітня 2013 року, яким визначено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежем податок на додану вартість в розмірі 18 537,38 грн., які позивачем оскаржені до суду.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

На правовідносини сторін, що виникли поширюються положення Митного кодексу України від 13.03.2012 року № 4495-УІ, Податкового кодексу України, Рішення Ради глав урядів Співдружності Незалежних Держав про Правила визначення країни походження товарів від 20.11.2009 року, ратифікованих із застереженням Законом №3592-VI від 06.07.2011 року.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 336 Митного кодексу України (далі - МК України) встановлено, що митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Згідно із ч. 3 ст. 345 МК України, митні органи мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи щодо: правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів; обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування.

На підтвердження підстав для проведення перевірки, відповідачем також долучено: наказ Львівської митниці від 29.03.12 № 277 «Про план роботи Львівської митниці на II квартал 2012 року»; Лист Держмитслужби України від 16.02.12 № 16/1-16.1/329-ЕП «Про перевірку сертифікатів про походження».

У відповідності до п. 7 ст.36 МК України повністю вироблені або піддані достатній переробці товари преференційного походження визначаються на основі законів України, а також міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Статтею 1 Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав (далі - Правила) встановлено, що для цілей застосування заходів тарифного й нетарифного регулювання Сторони приймають Правила визначення країни походження товарів, які є невід'ємною частиною цієї Угоди (та які визначають умови застосування режиму вільної торгівлі до товарів, а також передбачають можливість поглиблених перевірок правильності застосування цього режиму: пункти 5.1, 6.7, 9.3).

Підстави для перевірки сертифікатів встановлені пунктом 6.7. Правил, яким передбачено, що митний орган країни ввезення товару може звернутися до уповноваженого органу, який завірив сертифікат, або до компетентних органів, з країни походження товарів з мотивованим проханням повідомити додаткові або уточнювальні відомості, у тому числі прохання, пов'язані з простими вибірковими перевірками сертифікатів форми СТ-1, відповідь на яке повинна бути надана протягом 6 місяців з дати звернення.

Ця норма кореспондується з приписами ст. 336 МК України, яка передбачає, що митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів, зокрема, шляхом направлення запитів до інших державних органів, установ та організацій, уповноважених органів іноземних держав для встановлення автентичності документів, поданих митному органу.

Також, відповідно до п. 5 «Порядку проведення митними органами перевірки преференційних сертифікатів при ввезенні товарів на митну територію України на умовах угод про вільну торгівлю», затвердженого Наказом ДМСУ від 13.10.03 року № 683, передбачено, що якщо сертифікат видано в одній з країн СНД, то митний орган України відповідно до угод про вільну торгівлю, укладених Україною, має право запитувати вповноважений орган, що видав сертифікат, про додаткову інформацію про сертифікат чи товар, на який видано цей сертифікат.

Аналіз наведених норм дає право для висновку, що в межах наданих повноважень митним органом проведено перевірку преференційного сертифіката про походження форми СТ-1 від 20.10.2011 року № RU UA1053004309 0110271, з метою забезпечення здійснення митного контролю, а саме своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Наведеним спростовано посилання позивача на те, що відповідач не мав підстав на проведення перевірки, в результаті якої прийнято оскаржувані повідомлення - рішення.

Щодо порушення відповідачем строку, протягом, якого може бути проведена така перевірка, суд зазначає що відповідно до вимог ч. 2 ст. 345 МК України, документальні перевірки дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, проводяться митними органами з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України (тобто, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання).

Відносно підстав для визначення позивачу грошових зобов'язань, суд зазначає наступне.

Згідно із ч.5 ст. 280 Митного кодексу України, ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.

До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Режим вільної торгівлі між Україною та Російською Федерацією встановлено Угодою про створення зони вільної торгівлі від 15 квітня 1994 року. Дана угода була ратифікована Законом України від 06 жовтня 1999 року № 1125-XIV (діяла на момент перевірки преференційного сертифіката)

Статтею 3 цієї Угоди передбачено, що договірні Сторони не застосовують мито, податки і збори, які мають еквівалентну дію, а також кількісні обмеження на ввіз і/або вивіз товарів, які походять з митної території однієї з Договірних Сторін і призначені для митної території інших Договірних Сторін. Країна походження товару визначається відповідно до Правил визначення країни походження товарів.

У відповідності до п. 6.1 Правил для підтвердження країни походження товару в конкретній державі - учасниці Угоди для цілей надання режиму вільної торгівлі необхідне надання митним органам країни ввезення оригіналу сертифіката форми СТ-1 (бланк сертифіката наведено в додатку 2, який є невід'ємною частиною цих Правил) чи декларації про походження товару.

Проаналізувавши зазначені норми суд дійшов висновку, що сертифікат походження товару є документом, на підставі якого митний орган визначає країну походження товару, що у свою чергу впливає на нарахування тарифів та митних платежів.

Пунктом 6.7. Правил передбачено, що у разі виникнення сумнівів стосовно бездоганності сертифіката форми СТ-1 або відомостей, які в ньому містяться, митний орган країни ввезення товару може звернутися до вповноваженого органу, що засвідчив сертифікат форми СТ-1, або до компетентних органів країни походження товару з мотивованим проханням повідомити додаткові або уточнювальні відомості, у тому числі прохання, пов'язані з простими вибірковими перевірками сертифікатів форми СТ-1, відповідь на яке повинна бути надана протягом 6 місяців з дати звернення.

Аналогічну норму щодо права звернення митного органу з метою підтвердження автентичності сертифікату та відомостей, що в ньому зазначені, містить ч. 5 ст. 334 МК України, в якій визначено, що з метою здійснення митного контролю після випуску товарів митні органи мають право направляти письмові запити та отримувати документи або їх засвідчені копії, інформацію (у тому числі в електронній формі), що стосуються переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, випуску товарів та їх використання на митній території України або за її межами.

Судом встановлено, що Львівською митницею, у відповідності до п. 6.7. Правил визначення країни походження товарів та п.5 Наказу ДМСУ від 13.10.2003 № 683 «Про затвердження Порядку проведення митними органами перевірки преференційних сертифікатів при ввезенні товарів на митну територію України на умовах угод про вільну торгівлю», були направлені запити до Смоленської Торгово-промислової палати Російської Федерації від 04.04.2012 року № 8/45-4792 та від 04.07.2012 року № 8/45-9360 (повторний) із мотивованим проханням підтвердити автентичність сертифіката СТ-1 (виданого згодом) та надати додаткові відомості та первинні документи, що підтверджують виконання заявленого у графі 9 сертифіката критерію походження «Д8539», що підтверджується Списками рекомендованих відправлень ф. 103 (а.с.72,73).

У відповідності до п. 9.3. Правил сертифікат може бути не визнаний дійсним митними органами країни ввезення в разі, якщо протягом сумарного строку 6 місяців (3 місяці з дати первинного запиту й 3 місяці з дати повторного запиту) митними органами країни ввезення не отримана відповідь стосовно запитуваного сертифіката від компетентних органів країни вивезення.

Станом на 04.10.2012 року (після спливу строку, встановленого пунктами 6.7, 9.3 Правил) відповіді на запити митницею не отримано.

Враховуючи, що уповноваженим органом на запити митниці не було надано запитуваної інформації та відомостей (документів), необхідних для перевірки критеріїв достатньої обробки/переробки товару «лампи», у митниці наявні підстави для ненадання такому товару режиму вільної торгівлі.

Таким чином, сертифікат про походження СТ-1 №RU UA1053004309 0110271, який згідно пункту 9.3 Правил визнано недійсним, не може слугувати підставою для підтвердження країни походження товару.

У відповідності до пункту 5.3. Правил, товари, походження яких не встановлено або походження яких установлено, але при цьому стосовно їх не може бути застосований режим вільної торгівлі через відсутність необхідних для цих цілей документів, пропускаються до країни ввезення відповідно до вимог тарифного й нетарифного регулювання країни ввезення.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд доходить висновку, що митним органом обґрунтовано прийнято рішення про перерахунок належних до сплати сум митних платежів.

Доводи позивача щодо неприйняття відповідачем рішення про визнання сертифіката недійсним, судом не враховуються, оскільки п. 14 ст. 354 МК України, визначено, що в акті перевірки зазначаються факти заниження і факти завищення податкових зобов'язань підприємства. Рішення щодо правильності визначення заявлених у митних деклараціях кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД, їх митної вартості та країни походження, підстав для звільнення від оподаткування окремими документами не оформляються, а зазначаються в акті про результати перевірки.

Враховуючи наведене та приймаючи до уваги вимоги ч.2 ст.19 Конституції України, п. 1 ч. 3 ст. 2, ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд приходить до висновку, що висновки відповідача щодо неможливості застосування режиму вільної торгівлі позивачем - ґрунтуються на законі.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими повідомлення - рішення від 11.04.2013 року № 29, 30, 31, а вказані позивачем обставини не можуть бути підставою для їх скасування.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 71 КАС України, ці обставини повинен довести суб'єкт владних повноважень, який є відповідачем, оскільки саме з встановленням цих обставин пов'язана правомірність прийнятих рішень.

Позивач не надав належних та допустимих доказів протиправності дій відповідача при прийнятті оскаржуваних рішень при зверненні до суду за захистом своїх прав, а відтак не довів обґрунтованість та законність підстав для задоволення позовних вимог. Натомість, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності винесених ним рішень, відтак оскаржувані рішення можна визнати такими, що відповідають вимогам частини 3 статті 2 КАС України.

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги позивача необґрунтовані, безпідставні, а тому у їх задоволенні необхідно відмовити.

З урахуванням положень ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати на користь позивача не присуджуються.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 02.08.2013 року.

Суддя Клименко О.М.