Постанова № 32793183, 31.07.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2013 р. Справа № 805/10069/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардейської дивізії, 17

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченко Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Слов'янську та Слов'янському районі Донецької області про визнання недійсною вимоги, -

встановив:

11 липня 2013 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Слов'янську та Слов'янському районі Донецької області (далі - Відповідач або УПФУ), в якому просила визнати недійсною вимогу про сплату недоїмки № Ф 1657-У від 13 червня 2013 року.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, ОСОБА_1 зазначила, що вона є пенсіонером за віком та фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, отже - звільнена від сплати єдиного внеску.

Про дату, час і місце судового розгляду позивач повідомлена належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.24).

18 липня 2013 року через відділ діловодства та документообігу Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 надала заяву про розгляд справи за її відсутності, одночасно вказавши, що наполягає на задоволенні позовних вимог (а.с.25).

Відповідач позов не визнав, надав письмові заперечення (а.с.27-28), сутність яких полягала в наступному. 10 червня 2013 року позивач надала Звіт про нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний внесок) за 2011 рік, яким самостійно визначила суму єдиного внеску за період січень-липень 2011 року в розмірі 2 312,07 грн.

Вимога № Ф-1657-У від 13 червня 2013 року на суму 2 312,07 грн. сформована на підставі даних картки особового рахунку ОСОБА_1

Відзначив, що посилання позивача на те, що вона є пенсіонером за віком, а тому звільнена від сплати єдиного внеску, не відповідає дійсності, оскільки Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 07 липня 2011 року № 3609, яким фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком, набрав чинності 06 серпня 2011 року.

Спірна вимога сформована щодо заборгованості, яка виникла за період з січня по липень 2011 року, тобто за період, потягом якого позивач не була звільнена від сплати єдиного внеску.

З урахуванням наведеного у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Про дату, час і місце судового розгляду відповідач повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.23).

31 липня 2013 року через відділ діловодства та документообігу Донецького окружного адміністративного суду представник відповідача надала заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження (а.с.26).

На підставі положень ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с.39-40).

Позивач зареєстрована у якості фізичної особи-підприємця Виконавчим комітетом Слов'янської міської ради Донецької області 29 липня 1992 року, що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 (а.с.8).

З 15 грудня 2000 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в УПФУ як платник єдиного внеску за реєстраційним номером 05-48-11-02215/05483, що встановлено на підставі картки страхувальника з «Реєстру страхувальників ДРСС» (а.с.63-64).

Протягом 2011 року позивач перебувала на спрощеній системі оподаткування - єдиному податку.

10 червня 2013 року ОСОБА_1 надала до УПФУ Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску до органів Пенсійного фонду України за 2011 рік, самостійно визначивши в Таблиці 2. Нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування, суму єдиного внеску, яка підлягає сплаті за січень - липень 2011 року, в розмірі 2 312,07 грн. (а.с.65-66).

Правильність відомостей, наведених у звіті, позивач підтвердила особистим підписом (а.с.66).

Єдиний внесок за січень-липень 2011 рік в сумі 2 312,07 грн. позивачем не сплачений, про що свідчать дані картки особового рахунку фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування (а.с.67).

13 червня 2013 року УПФУ сформувало вимогу про сплату недоїмки за № Ф 1657-У на загальну суму 2 312,07 грн. Як вбачається зі змісту спірної вимоги та розрахунку, сума боргу складалася з недоїмки зі сплати єдиного внеску за період з січня по липень 2011 року (а.с.5).

02 липня 2013 року вимога про сплату недоїмки надіслана на адресу позивача, про що свідчить штамп підприємства поштового зв'язку на конверті, в якому здійснено поштове відправлення (а.с.6).

Одночасно з цим ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_3, виданим Пенсійним фондом України 17 березня 2011 року (а.с.7).

Як пенсіонер, позивач перебуває на обліку в УПФУ і отримує пенсію за віком з 31 жовтня 2010 року, що вбачається зі змісту протоколу від 08 лютого 2011 року № 174 (а.с.29).

Докази, які б спростовували наведені обставини, суду не надані.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені норми права.

Ст.3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства, крім іншого, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

П.12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) визначено, що перетворення Пенсійного фонду в неприбуткову самоврядну організацію здійснюється відповідно до окремо прийнятого спеціального Закону. До прийняття відповідного рішення функції виконавчої дирекції Пенсійного фонду, її територіальних органів виконують відповідно Пенсійний фонд України та головні управління Пенсійного фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах.

У період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України.

Відповідно до п.п.1, 7 Положення про Пенсійний фонду України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з п.п.1.1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 27 червня 2002 року №11-2, (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 року № 5-5) (далі - Положення), головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі разом з управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах утворюють систему територіальних органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.

П.2.1. Положення визначені основні завдання територіальних органів Пенсійного фонду України, до яких, зокрема, належить забезпечення у відповідному регіоні збору та ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших коштів відповідно до законодавства, призначених для пенсійного забезпечення.

П.п.9 п.2.4. Положення передбачено право управлінь стягувати несплачені суми єдиного внеску, страхових внесків та інших платежів з їх платників.

Зважаючи на викладене та приймаючи до уваги положення п.7 ч.1 ст.3 КАС України, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах УПФУ виступає у якості суб'єкта владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч.3 ст.2 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Спірна вимога за своєю сутністю є правовим актом індивідуальної дії, визнання протиправним та скасування якого здійснюється за правилами КАС України відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України.

Згідно з приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464).

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону, ч.1 ст.2 Закону № 2464.

Окрім іншого, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: обов'язковості сплати; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків, що передбачено ст.3 Закону № 2464.

Зі змісту п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464, відповідно до якого платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, слідує, що ОСОБА_1 належить до категорії платників єдиного внеску.

Позивач як платник єдиного внеску зобов'язана своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, про що свідчать положення п.1 ч.2 ст.6 Закону № 2464.

Згідно з п.3 ч.1 ст.7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.

Відповідно до ч.11 ст.8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

П.5 ч.1 ст.1 Закону № 2464 визначено, що мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Розмір мінімальної заробітної плати у 2011 році визначався ст.22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», відповідно до якої мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила з 1 січня - 941 грн., з 1 квітня - 960 грн., з 1 жовтня - 985 грн., з 1 грудня - 1004 грн.

Таким чином, мінімальний розмір єдиного внеску платників, які обрали спрощену систему оподаткування, у 2011 році складав з 1 січня - 326,53 грн., з 1 квітня - 333,12 грн., з 1 жовтня - 341,80 грн., з 1 грудня - 348,39 грн.

Судом встановлено, що позивач має статус фізичної особи-підприємця та протягом 2011 року перебувала на спрощеній системі оподаткування - єдиному податку, отже в період з січня по липень 2011 року вона належала до категорії платників єдиного внеску.

Як платник єдиного внеску, ОСОБА_1 зобов'язана була своєчасно і у повному обсязі обчислювати, нараховувати та сплачувати єдиний внесок у розмірі, не меншому за мінімальний.

Самостійно обчислена ОСОБА_1 сума єдиного внеску за січень-липень 2011 року, відповідає його мінімальному розміру, отже є обґрунтованою.

Проте, позивачем не виконаний обов'язок щодо сплати єдиного внеску за спірний період, що мало наслідком виникнення недоїмки.

Згідно з абз.1 ч.4 ст.25 Закону № 2464 територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій органами Пенсійного фонду України, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 27 вересня 2010 року № 21-5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2010 року за № 994/18289 (далі - Інструкція № 21-5).

Відповідно до п.6.2. Інструкції № 21-5 сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена платниками у строки, визначені відповідно до Закону № 2464 підпунктом 4.3.6 пункту 4.3, абзацом другим підпункту 4.5.2, підпунктом 4.5.3 пункту 4.5 та підпунктом 4.6.2 пункту 4.6 розділу IV цієї Інструкції, обчислена органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Згідно з п.6.3. Інструкції № 21-5 органи Пенсійного фонду надсилають платникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках а) якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника або інформація територіальних органів органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики про суми доходу (прибутку) фізичних осіб - підприємців чи осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, свідчать про донарахування (зменшення) сум єдиного внеску або органами Пенсійного фонду у повідомленнях-розрахунках визначено суми єдиного внеску, які підлягають доплаті; б) якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; в) якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених підпунктами "б" та/або "в" цього пункту, вимога надсилається: платникам, зазначеним у підпунктах 2.1.1 та 2.1.2 пункту 2.1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'яти робочих днів, наступних за календарним місяцем, у якому виникла або зросла недоїмка зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 2.1.3 та 2.1.4 пункту 2.1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, наступних за календарним місяцем, у якому виникла або зросла недоїмка зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників на суму боргу, що перевищує 10 грн.

Згідно з положеннями п.6.4. Інструкції № 21-5 вимога про сплату боргу формується на підставі актів документальних перевірок, інформації органів державної податкової служби, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з карток особових рахунків платників за формою згідно з додатком 4 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 5 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Таким чином, формуючи спірну вимогу, УПФУ діяло у межах повноважень, визначених ч.4 ст.25 Закону № 2464, в порядку та у спосіб, які передбачені ч.4 ст.25 Закону № 2464 та п.п.6.2.-6.4. Інструкції № 21-5, що зумовлює висновок про відсутність правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог.

З приводу посилання позивача на те, що оскільки вона є пенсіонером за віком, вона не зобов'язана сплачувати єдиний внесок, суд відзначає наступне.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 7 липня 2011 року № 3609-VI, який набув чинності з дня, наступного за днем його опублікування в газеті «Голос України» від 5 серпня 2011 року № 188, а саме з 6 серпня 2011 року, ст.4 Закону № 2464 доповнена ч.4 наступного змісту: «Особи, зазначені у п.4 ч.1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування».

На час виникнення спірних правовідносин Закон № 2464, зокрема ст.4 цього Закону, не передбачав звільнення фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в рішенні у справі № 1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) 9 лютого 1999 року № 1-рп/99: «В регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу».

Аналізуючи дію у часі правової норми, яка міститься в ч.4 ст.4 Закону № 2464, суд дійшов висновку, що її дія розпочалася з 06 серпня 2011 року, отже вона не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки спірна вимога сформована щодо суми боргу зі сплати єдиного внеску, яка виникла в період січень-липень 2011 року.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Відповідно ч.2 ст.94 КАС України та Закону України «Про судовий збір» судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2-15, 17-20, 69-72, 94, 98, 159-163, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Слов'янську та Слов'янському районі Донецької області про визнання недійсною вимоги про сплату недоїмки № Ф 1657-У від 13 червня 2013 року - відмовити у повному обсязі.

Постанова прийнята, складена і підписана у нарадчій кімнаті 31 липня 2013 року.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.