Постанова № 32791400, 17.06.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

17 червня 2013 р. 12:12 Справа №801/5581/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Ходус Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІАР МЕДІАКРИМ

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування наказу, скасування податкових повідомлень-рішень

за участю:

від позивача - представники Шибаєв О.А., Гур'єв С.С.

відповідач - не з'явився

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Піар Медіакрим» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби та просить визнати протиправним та скасувати наказ ДПІ у м. Сімферополі АР Крим від 15.02.2013р. №757 та скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим від 20.03.2013р. №0003651501 та №0000541504.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність висновків результатів перевірки, внаслідок чого були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, з огляду на відсутність з боку позивача порушень Податкового кодексу України при формуванні ним податкового кредиту з податку на додану вартість та матеріальних витрат при здійсненні господарських відносин з ПП «Скипер». Позивач вказує, що операції з даним контрагентом мали реальний характер, в результаті них були придбані послуги, які були використані у господарській діяльності позивача. Також позивач вказує на протиправність наказу відповідача від 15.02.2013р. №757, яким було призначено проведення перевірки позивача, через відсутність встановлених Податковим кодексом України підстав для видання такого наказу.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином, причин и неявки не повідомив.

Правова позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с.110-111), в яких відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Вивчивши обставини справи, заслухавши представника позивача, дослідивши надані докази та оцінивши їх у сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим ДПС, на підставі наказу ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 15.02.2013р. №757, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Піар Медіакрим» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Скипер», за жовтень 2011р. - грудень 2011р. За результатом перевірки складений акт №1454/15.4/37593938 від 04.03.2013 року (далі - акт перевірки) (а.с.9-27).

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення (а.с.30-31):

- №0000541504 від 20.03.2013р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 32706,25грн., в т.ч. по основному платежу 26165грн., по штрафних санкціях 6541,25грн.

- №0003651501 від 20.03.2013р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 30090грн., в т.ч. по основному платежу 30090грн.

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наказ ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 15.02.2013р. №757 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Піар Медіакрим» виданий на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 розд. І, п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п.79.2 ст.79 гл.8 розд ІІ Податкового кодексу України.

Згідно ст. 75 Податкового Кодексу України (далі - ПК України), органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п.75.1.2. ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Згідно із пунктом 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Пунктом 79.2 ст.79 ПК України встановлено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Підпунктом 78.1.1. п. 78.1 ст. 78 ПК України встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Слід зазначити, що норма п.п.78.1.1. ст.78 ПК України передбачає сукупність обставин, які надають право органам державної податкової служби проводити позапланові документальні перевірки, а саме:

- наявність інформації за результатами проведених перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства;

- не надання платником податків пояснень та їх документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит протягом 10-ті днів з дня отримання запиту.

Суду, відповідачем надана копія запиту від 08.01.2013р. вих. №139/10/15-4 «Про надання інформації та її документального підтвердження», який адресований позивачу (а.с.121).

Позивач вказує, що такого запиту він від відповідача не отримував та звертався до ДПС в АР Крим з цього приводу із скаргою від 06.03.2013р. вих. №1 (127) на незаконність наказу про проведення перевірки №757 від 15.02.2013р. через вказані обставини.

Відповідачем у порядку ч.2 ст. 71 КАС України не надані, а судом самостійно не встановлені належні докази направлення відповідачем позивачу обов'язкового письмового запиту передбаченого п.п. 78.1.1. п. 78.1 ст. 78 ПК України.

Крім того, про доведеність обставин зазначених позивачем щодо неотримання ним обов'язкового письмового запиту ДПІ, свідчить інформація викладена у листі ДПС в АР Крим від 11.14.2013р. вих. №896/10/15,1-53, у якому відповідач, за результатом розгляду скарги позивача від 06.03.2013р. вих. №1 вказує, що інформація вказана у скарзі підтверджена частково, але порушення, що були допущені посадовими особами ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС при проведенні документальної позапланової невиїзної перевірки не вплинули на висновок акту №1454/15.4/37593938 від 04.03.2013 року.

За таких підстав суд дійшов висновку, що відповідач не направляв позивачу письмовий запит, отже позивач не знав про необхідність подачі податковому органу пояснень та їх документального підтвердження і не мав можливості його виконати.

Відсутність направлення відповідачем запиту вказує на невиконання ним положень Податкового кодексу України, вказує на відсутність у відповідача підстав для прийняття рішення про призначення та проведення перевірки відносно позивача на підставі п.п. 78.1.1. п. 78.1 ст. 78 ПК України. Таки факти вказують на протиправність наказу ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 15.02.2013р. №757 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Піар Медіакрим», такий наказ підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про скасування податкових повідомлень - рішень, суд зазначає наступне.

Актом перевірки встановлені порушення:

- п. 44.1 ст.44, п.138.1, п.138.2, 138.6, 138.8, п.п.138.8.1 п.138.8 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижений податок на прибуток всього в сумі 30090грн.

- п. 185.1 ст. 185, п.198.1, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 26165грн.

Згідно акту перевірки, висновків про вказані порушення відповідач дійшов в результаті встановлення непідтвердження реальності господарських операцій з придбання послуг між позивачем та його контрагентом ПП «Скипер». Таки висновки зроблені на підставі даних комп'ютерних автоматизованих систем, акту про неможливість проведення зустрічних звірок складених відносно вказаного контрагента.

Згідно до п.п. 134.1.1. п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України - до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 185 ПК України встановлено визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

Так, відповідно до п.п. "а", "б", п.п. 185.1. встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПК України.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 2 вказаного Закону встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) (Далі по тексту - положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7. зазначеного Положення, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Пунктом 3.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлено, що облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Відповідно до п. 3.2. Положення, інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Відповідно до п. 3.5. Положення, перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів повинно здійснюватися в міру її надходження до місця обробки (бухгалтерія, обчислювальна установка), проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської і статистичної звітності, декларацій і розрахунків.

Відповідно до п. 3.7. Положення, інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерських звітів, порядок складання яких встановлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно до положень частин 1, 2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Абзацом 4 частини 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Позивач у період, який перевірявся, мав відносини з ПП «Скипер».

01.06.2011р. між позивачем та ПП «Скипер» був укладений договір №40 про надання послуг, за умовами якого позивач доручає, а ПП «Скипер» зобов'язується виконати роботи з виготовлення, монтажу, оформлення рекламно - інформаційної продукції.

Матеріали справи свідчать, що в результаті виконання умов договору сторонами складені: рахунки - фактури, акти здачі - прийняття виконаних робіт, що фіксують надання рекламних послуг, а також ПП «Скипер» виписані податкові накладні (а.с.36-39) на загальну суму 156990грн., з яких сума ПДВ складає 26165грн. Позивачем проведені розрахунки з постачальником.

З аналізу зазначених документів та виходячи з викладених вище норм вбачається, що документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства та є належним підтвердженням формування позивачем, у періоді, що перевірявся, матеріальних витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Акт перевірки в свою чергу не містить встановлення факту недоліків в оформленні даних документів.

З урахуванням положень вказаних норм Податкового кодексу України, суд зазначає, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в склад матеріальних витрат є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення та зберігання яких встановлена правилами ведення податкового обліку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до матеріальних, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку.

Також суд зазначає, що вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат, витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

Документи створені у ході виконання укладеного між позивачем та контрагентом договору, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

З урахуванням того факту, що законодавцем прямо не визначено конкретні документи, а також їх кількість або індивідуальні ознаки, для виникнення у платника податку права на віднесення таких сум до витрат, суд, встановивши наявність оформлених внаслідок господарських операцій між позивачем та контрагентом документів, які вказані вище, робить висновок про наявність у позивача достатніх підстав для формування на основі таких документів матеріальних витрат.

Слід вказати, що ні Податковий кодекс України, ні правила ведення податкового обліку, ні Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.95 р. N 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Викладене вказує, що для віднесення сум до витрат, таки витрати мають бути підтверджені розрахунковими та іншими документами. Документи, що залучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку.

Під час судового розгляду справи встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Також, суд, вважає за необхідне зазначити, що Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від виконання його постачальником вимог податкового законодавства, у тому числі щодо відображення своїх податкових зобов'язань у податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 "Підстави виникнення цивільних прав і обов'язків" Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Матеріали справи свідчать, що проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан, а також про те, що придбані послуги використовувалися у господарській діяльності позивача.

Суду, крім вказаних вище первинних документів, також були надані паперові носії, які містять інформацію про надані позивачу ПП «Скипер» рекламні послуги (копії веб сторінок, друкована продукція та ін.).

Отже, надані суду документи є первинними документами та є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та контрагентом і є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з ПДВ, а також спростовують встановлені перевіркою факти про відсутність реальності господарських операцій.

Щодо доводів викладених в акті перевірки суд зазначає, що викладені в акті перевірки обґрунтування порушень податкового законодавства, що призвело до завищення матеріальних витрат та податкового кредиту є необґрунтованими.

Неможливість проведення зустрічних звірок контрагента позивача та дані акту про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Скипер» не є підставою для висновків про невиконання господарських операцій.

В акті перевірки відсутність фактичного постачання послуг контрагентом позивача документально не доведено. Акт перевірки не містить оцінки операції проведеної контрагентом з позивачем, із з'ясуванням та з підтвердженням відповідними доказами, питання фактичної відсутності постачання на замовлення позивача послуг контрагентом.

З метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування матеріальних витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані фактичні дані які підтверджують або спростовують наявність господарських операцій.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Також, відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

З вказаних норм вбачається, що зареєстровані у ЄДРПОУ контрагенти позивача є юридичними особами, наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю, мають, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з постачання послуг.

Відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказане підприємство на момент укладення угоди було виключено з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим було не наділено цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Будь - яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано.

Господарські відносини між позивачем та контрагентами, виходячи з їх змісту, спрямовані на передачу робіт (послуг) покупцю і отримання за це коштів продавцем.

Зміст правочину з контрагентом позивача не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договори укладалися та виконувалися за вільним волевиявленням його учасників та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про виконання правочину.

З урахуванням викладених обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача, зроблених в акті перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, а також висновків про в частині заниження податку на додану вартість.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.

Під час судового засідання оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Постанову складено у повному обсязі 25.06.2013р.

Керуючись ст.ст.160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 15.02.2013р. №757 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Піар Медіакрим».

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0000541504 від 20.03.2013р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 32706,25грн., в т.ч. по основному платежу 26165грн., по штрафних санкціях 6541,25грн.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0003651501 від 20.03.2013р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 30090грн., в т.ч. по основному платежу 30090грн.

5. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Піар Медіакрим» судові витрати у розмірі 627,96 грн. шляхом списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Маргарітов М.В.