Постанова № 32789680, 02.08.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5235/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2013 року 15 год. 08 хв. м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря Слободянюка К.С.,

Представника позивача Галюрова М.Ю.,

представника Відповідача Трусова А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Агрофірма «Простір» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.07.2013 року №№ 0002112202, 0002122202, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду звернулось приватне підприємство «Агрофірма «Простір» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.07.2013 року №№ 0002112202, 0002122202.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив задовольнити позовні вимоги з підстав та мотивів, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання з'явився, проти задоволення позовних вимог заперечував, в тому числі посилаючись на обставини викладені в письмових запереченнях наданих суду.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін у справі, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, перевіривши їх доказами, судом встановлено наступне.

Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Агрофірма «Простір», з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010р. по 31.12.2012р., за результатами якої складено Акт від 02.07.2013р. № 1260/22- 02/30439537 (а.с. 70-96).

На підставі Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.07.2012р. №0002112202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем - 201674 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 50419 грн. (а.с. 68) та №0002122202 , яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 82811 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 20703 грн. (зворотній бік а.с. 68).

В Акті перевірки зазначено, що відповідачем було отримано акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «СВН Антарекс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків з питань взаємовідносин з контрагентами, якими за рахунок перевірки ТОВ «СВН Антарекс» сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за період червень 2012 року» від 03.09.2013р. №1282/2240/36124253, яким встановлено нікчемність правочинів з постачальниками. За результатами проведеного аналізу первинних документів наданих в ході перевірки та додаткової інформації отриманої від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва стосовно підприємства, яке в червні 2012 року було постачальником ПП «Агрофірма Простір» відповідачем встановлено, що операції з поставки робіт (послуг) на адресу ПП «Агрофірма Простір» здійснювались з метою наданням податкової вигоди третіх осіб.

Як було встановлено під час розгляду справи, згідно укладеного договору субпідряду від 28.05.2012р. №11, між ПП «Агрофірма Простір» (Замовник) та ТОВ «СВН Антарекс» (Підрядник), останній за кошти Замовника зобов'язаний виконати роботи по алмазному свердленню та різки ж/б перекриття і діафрагм на об'єктах Замовника (п. 1.1. договору) (а.с. 15-19).

На підтвердження виконання робіт за договором субпідряду від 28.05.2012р. №11 складено акти виконаних робіт від 20.06.2012р. №1, від 26.06.2012р. №2, на підтвердження правомірності формування податкового кредиту податкові накладні від 20.06.2012р. №175, від 26.06.2012р. №177, платіжні доручення №88 від 25.06.2012р., №89 від 26.06.2012р. та на підтвердження факту оплати за проведені роботи надані платіжні доручення №88 від 25.06.2012р., №89 від 26.06.2012р., на підтвердження факту оплати за проведені роботи, згідно п.3 договору субпідряду від 28.05.2012р. №11 (а.с. 20,21,139,140), вказані докази були надані перевіряючим та залучені судом до матеріалів справи.

При проведенні перевірки ПП «Агрофірма Простір» відповідачем використовувався акт ДПІ у Дарницькому районі м. Києва « Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНТХІЛЛ» за період діяльності 19.12.2011 - 06.07.2012 року » від 06.07.2012р. №400/23-60/37331553, яким фактично встановлено нікчемність правочинів з контрагентами (постачальниками) (а.с. 201-204).

Відповідно наданих до перевірки документів (актів виконаних робіт) відповідач дійшов висновку, що неможливо підтвердити факт отримання вищевказаних робіт, місце їх проведення та підтвердити витратну частину, оскільки до перевірки не надано кошторису, що є невід'ємною частиною договору, актів форми КБ - 2.

Згідно укладеного договору субпідряду від 02.03.2012р. №6, між ПП «Агрофірма Простір» (Замовник) та ТОВ «EHTXІЛЛ» (Підрядник), останній за кошти Замовника зобов'язаний виконати роботи по алмазному свердленню та різки ж/б перекриття і діафрагм на об'єктах Замовника (п. 1.1. договору) (а.с. 22-24).

На виконання умов договору між позивачем та контрагентом були підписані акти виконаних робіт від 09.03.2012р. №1, від 28.03.2012р. №2, від 05.04.2012р. №3, від 25.04.2012р. №4, від 15.05.2012р. №5, від 21.05.2012р. №6, також, позивачем у ході перевірки було надано платіжні доручення (№76 від 13.03.2012 p., №80 від 05.05.2012 р., №78 від 29.03.2012 р., №81 від 25.04.2012р. №82 від 16.05.2012р., №84 від 22.05.2012р. на підтвердження факту оплати за проведені роботи, згідно п.3 договору субпідряду від 02.03.2012р. №6, а також позивач отримав податкові накладні від ТОВ «ЕНТХІЛЛ» від 28.03.2012р. №109, від 12.03.2012р. №79, від 05.04.2012р. №6, від 25.04.2012р. №96, від 21.05.2012р. №84, від 15.05.2012р. №83, які стали підставою для формування податкового кредиту на загальну суму 54 872,41 грн. (а.с. 25-36, 141-146).

При проведенні перевірки ПП «Агрофірма Простір» відповідачем використовувався акт від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва «Про неможливість проведення перевірки Приватного підприємства «Унісон Дизайн» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період червень, вересень, жовтень 2012 року» від 17.01.2013р. №165/2240/34795572, яким фактично встановлено нікчемність правочинів з постачальниками та покупцями. Враховуючи те, що на підприємстві ПП «Унісон Дизайн» відсутні трудові ресурси, відповідач дійшов до висновку що неможливо підтвердити виконання робіт. Крім того, відповідно наданих до перевірки документів (актів виконаних робіт), також неможливо підтвердити факт отримання вищевказаних робіт, місце їх проведення та підтвердити витратну частину, оскільки до перевірки не надано кошторису, що є невід'ємною частиною договору, актів форми КБ - 2 (а.с. 222-238).

Згідно укладеного договору субпідряду від 27.06.2012р. №12, між ПП «Агрофірма Простір» (Замовник) та ПП «Унісон Дизайн» (Підрядник), останній за кошти Замовника зобов'язаний виконати роботу по алмазному свердленню та різки ж/б перекриття і діафрагм на об'єктах Замовника (п. 1.1. договору) (а.с. 37-41).

На виконання умов договору складено акти виконаних робіт від 15.07.2012р. №1, від 25.07.2012р. №2, від 10.08.2012р. №3. від 18.09.2012р. №4, від 25.09.2012р. №5 та оформлено платіжні доручення № 91 від 20.07.2012 p.. №92 від 26.07.2012р., №96 від 14.08.2012р., № 98 від 19.09.2012р., №102 від 26.09.2012р., №1 14 від 04.12.2012р. на підтвердження факту оплати за проведені роботи, згідно п.3 договору субпідряду від 27.06.2012р. №12 та нпідтвердження правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Унісон Дизайн», позивачем у ході перевірки було надано податкові накладні від 15.07.2012р. №126, від 25.07.2012р. №127, від 10.08.2012р. №66 від 18.09.2012р. №204. від 25.09.2012р. №247 (а.с. 42-51,147-152).

При проведенні перевірки ПП «Агрофірма Простір» відповідачем використовувався акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Фалкон-2011» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за серпень - листопад 2012р.» від 17.01.2013р. № 168/2240/37649519, яким фактично встановлено нікчемність правочинів з постачальниками та покупцями (а.с. 205-219). Враховуючи те, що на підприємстві ТОВ «Фалкон-201 1» відсутні трудові ресурси, відповідач дійшов до висновку що неможливо підтвердити виконання робіт. Крім того, відповідно наданих до перевірки документів (актів виконаних робіт), також неможливо підтвердити факт отримання вищевказаних робіт, місце їх проведення та підтвердити витратну частину, оскільки до перевірки не надано кошторису, що є невід'ємною частиною договору, актів форми КБ -2.

Згідно укладеного договору субпідряду від 01.10.2012р. №14, між ПП «Агрофірма Простір» (Замовник) та ТОВ «Фалкон-2011» (Підрядник), останній за кошти Замовника зобов'язаний виконати роботи по алмазному свердленню та різки ж/б перекриття і діафрагм на об'єктах Замовника (п. 1.1. договору) (а.с. 52-54).

На виконання умов договору складені акти виконаних робіт від 27.11.2012р. №3, від 29.10.2012р. №1, від 24.12.2012р. №5, від 14.12.2012р. №4. від 15.11.2012р. №2, також, позивачем у ході перевірки було надано платіжні доручення №108 від 29.10.2012р., №111 від 20.11.2012р., №116 від 1 1.12.2012р., №118 від 24.12.2012р. №120 від 25.12.2012р. на підтвердження факту оплати за проведені роботи, згідно п.3 договору субпідряду від 01.10.2012р. №14 та надано податкові накладні від 15.1 1.2012р. №11, від 27.11.2012р. №27, від 29.10.2012р. №41, від 24.12.2012р. №23, від 14.12.2012р. №22 (а.с. 55-64, 153-157).

Щодо відсутності в вищезазначених договорів проекту виконаних робіт та відсутності в актах виконаних робіт відомостей про об'єкт на якому проводились роботи, суд погоджується з позицією представника позивача, що договори укладені відповідно до вимог ч.2,3 ст. 180 ГК України, з дотриманням істотних умов (предмет, ціну та строк дії договору).

Щодо відсутності у позивача актів КБ-2 (КБ-2в), суд зазначає, що згідно листа Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 09.03.2010р. №12/19-2-9-21-2368 типові форми первинних облікових документів у будівництві "Акт приймання виконаних будівельних робіт" (типова форма N КБ-2в) та "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати" (типова форма N КБ-3), затверджені наказом Мінрегіонбуду від 4 грудня 2009 року №554 приведені у відповідність до вимог чинного законодавства. Зазначені типові форми підлягають обов'язковому застосуванню при проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи між замовниками та виконавцями робіт з будівництва, що здійснюється за рахунок бюджетних коштів та коштів підприємств, установ і організацій державної власності. По об'єктах, будівництво яких здійснюється за рахунок інших джерел фінансування, застосування таких форм обумовлюється договором підряду. Така ж позиція викладена в листах Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 16.03.2010р. № 12/19-3-9-14-295, від 06.05.2010р. № 2/12-20/4993. від 12.01.2012р. № 7/15-488.

Отже, враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що договори укладені між позивачем та його контрагентами мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товари (роботи, послуги) були передані, оплата проведена, договори виконані сторонами в повному обсязі.

Відтак, правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Щодо посилань податкового органу на безпідставність формування позивачем податкового кредиту через порушення податкового законодавства встановлені актами перевірок контрагентів позивача суд зазначає, що відповідач невірно ставить правомірність та реальність господарських правовідносин позивача в залежність від результатів фінансово-господарської діяльності його контрагентів та висновки щодо перевірки таких контрагентів, оскільки вказане законом не передбачено, та є протиправним з огляду на індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений статтею 61 Конституції України.

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Верховним Судом України (постанова від 09.09.2008 у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ «Фірма» ВІК» до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень) зазначено, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Юридичним фактом, який породжує право платника на податкову вигоду (зокрема, у вигляді права на зменшення об'єкта оподаткування ПДВ на суму податкового кредиту та об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму валових витрат), є реальність господарської операції.

За відсутності факту придбання товарів відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту.

Підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, документи, підтверджуючі використання вказаних товарів у власній господарській діяльності.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Вимоги до первинних документів містяться у ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. N 88, обов'язкові реквізити. Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з абз.1 п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарі в/послу і, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Згідно з п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); г) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарі в/послуг та їх кількість, обсяг: є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України).

Згідно з п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України).

Враховуючи викладене, формування Позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних контрагентом податкових накладних, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок Відповідача про порушення позивачем п. 198.3 ст. 198 ПК України є необгрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а винесені на його підставі спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд також зазначає, що контрагенти позивача на момент укладання та виконання договорів були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстровані платниками податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого мали право на складання податкових накладних (а.с. 158-165).

Для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Необхідно зазначити, що податковий орган, не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивачем було порушено податкове законодавство, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про порушення позивачем законодавства.

Також, перевіряючими не було встановлено порушення позивачем податкового законодавства щодо складання та оформлення первинної документації з контрагентами.

Під час розгляду адміністративної справи судом була досліджена відповідна первинна документація позивача по господарським операціям з контрагентами.

Оцінивши первинні документи за правилами ст. 86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Відтак, позивачем доведено належними та допустимими доказами реальність господарських правовідносин, натомість, відповідач не надав доказів правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Стаття 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме:

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. (Дієздатність юридичних осіб може обмежуватися законом або засновниками юридичних осіб відповідно до установчих документів. Відсутність в учасника правочину достатньої дієздатності перешкоджає настанню за правочином очікуваного правового результату, в тому числі зумовлює його недійсність). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину згідно з частиною першою ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом враховано, що наявність укладених між учасниками господарських операції договорів або відсутність визнання таких договорів недійсним або нікчемними сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

При цьому, в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Отже, судом встановлено, що позивач виконав вимоги законодавства України щодо документального оформлення операцій і податкового обліку та у підтвердження правомірності господарських операцій надав документи, що проаналізовано під час розгляду справи.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 21.1. ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Види перевірок, порядок їх проведення, умови та порядок допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок, строки проведення виїзних перевірок, перелік матеріалів, які є підставами для висновків під час проведення перевірок, порядок оформлення результатів перевірок тощо визначені в главі 8 Податкового кодексу України (статті від 75 до 86 включно).

Так, згідно ст. 75 цього Кодексу встановлено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

При цьому документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства зазначає, що факти виявлених порушень викладаються з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 21.1. ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень повинні бути прийняті чи здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідати вимогам діючого законодавства.

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Згідно п.2 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984 та зареєстрованого Мінюстом 12.01.2011р. за №34/18772 (далі Порядок № 984), для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом: податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби. Документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Пунктом 6 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з п.5.2 Порядку №984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. N 88, обов'язкові реквізити. Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Виходячи з вищевикладеного, відповідач, при складанні акту перевірки, дійшов необґрунтованих висновків, які покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Зокрема, висновки про порушення позивачем цивільного та податкового законодавства не обґрунтовані посиланням на конкретні обставини фінансово-господарської діяльності, на первинні документи, зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліках. При цьому, висновки про укладення позивачем нікчемних угод та без мети реального настання правових наслідків із контрагентами здійснені без належного аналізу характеру конкретних угод, їх товарності та реальності, відтак оскаржувані податкові повідомлення рішення прийняті на підставі цього акту є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Таким чином, суд дійшов висновку, що поданих сторонами доказів достатньо для встановлення обставин справи та для ухвалення судового рішення.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах передбачених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України).

Згідно з частиною першою ст. 69 КАСУ доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Фальшивість документа, що надає права або звільняє від обов'язків, може бути перевірено як за допомогою висновків експертизи, порівняння його з іншими письмовими чи речовими доказами, поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, котрі його виготовили, так і шляхом кримінального переслідування за наявності підстав для порушення кримінальної справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних правочинів з отримання позивачем товарів (робіт/послуг), невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Всі суми податку на додану вартість, сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними, які відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Також, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Частиною 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Верховний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку його контрагенту.

Вказаний факт не був спростований під час розгляду адміністративної справи представником відповідача.

Враховуючи вищевикладене, висновок податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість є безпідставним, а тому і нарахування штрафних (фінансових) санкцій, з огляду на ст. 123 Податкового кодексу України, також є протиправним.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені представником відповідача, не дають адміністративному суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію представника позивача щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відтак, такі позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі встановленого, керуючись приписами ст.ст. 11, 162 КАС України, суд вважає, що вимоги позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 10.07.2013 року №№ 0002112202, 0002122202 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 31.07.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог ч. 2 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 158-163, 167 КАС України суд, -

постановив:

Адміністративний позов приватного підприємства «Агрофірма «Простір» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.07.2013 року №№ 0002112202, 0002122202- задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 10.07.2013 року №№ 0002112202, 0002122202.

Судові витрати розподілити відповідно до статті 94 КАС України.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо рішення було прийняте у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії такого рішення.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі статтею 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 02.08.2013 року.

Суддя О.М. Тарасишина

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 10.07.2013 року №№ 0002112202, 0002122202.

02 серпня 2013 року.

.