Постанова № 32783527, 01.08.2013, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

30.07.2013 р. справа №905/2620/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: суддівРадіонової О.О. Зубченко І.В., Марченко О.А.секретаря Федорової Ю.І.за участю представниківвід позивача:Радіонов Я.С., представник за дов. б/н від 11.06.13р. Литвиненко В.І., представник за дов. б/н від 20.03.12р.від відповідача:ОСОБА_7, представник за дов. № 551 від 04.06.13р. ОСОБА_8, фізична особа-підприємець розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» м. Краматорськ, Донецької області на рішення господарського суду Донецької областівід25.06.2013 рокуу справі№905/2620/13 (суддя Соболєва С.М.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» м.Краматорськ, Донецької областідо відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 м.Краматорськ, Донецької областіпростягнення 25729,46грн.

ВСТАНОВИВ:

10.04.2013 року до господарського суду Донецької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» м. Краматорськ з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 м. Краматорськ про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію за період з жовтня 2009р. по квітень 2012р. у розмірі 25729,46грн. (а.с.2-3).

Рішенням господарського суду Донецької області від 25.06.2013р. у задоволені позову відмовлено (а.с.153-157).

В обґрунтування прийнятого рішення господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем безпідставно та необґрунтовано нарахована відповідачу сума боргу за поставлену теплову енергію за період з жовтня 2009р по квітень 2012р. з посиланням на ст. ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України. Також суд дійшов правомірного висновку про відмову у позові в частині стягнення судових витрат на відправлення кореспонденції, оскільки ці витрати не відносяться до судових витрат.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» м.Краматорськ звернувся із апеляційною скаргою, в якій зазначив, що з прийнятим рішенням не згоден, оскільки рішення прийнято без з»ясування певних обставин у справі, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення господарського суду Донецької області від 25.06.2013р. по справі №905/2620/13 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с. 163-165).

Зокрема, апелянт зазначає про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а саме те, що система централізованого опалення згідно Акту №02/15-0173 від 07.06.2010р. була демонтована тільки у магазині промислових товарів і у підсобному приміщенні, а у майстерні по виготовленню ключів система централізованого опалення існує. Проте, як вказує апелянт, суд не врахував, що всі три об»єкта розташовані у одному будинку, де єдина система опалення та відмовив в позові у повному обсязі.

Скаржник зазначає, що правовідносини між сторонами за договором №498 від 01.01.2007р. перестали існувати з 13.03.2009 року, оскільки заява, направлена відповідачем про розірвання договору, була отримана позивачем 12.02.2009р.

30.07.2013р. відповідач надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 25.06.2013р. без змін, який судом розглянуто, прийнято до уваги та долучено до матеріалів справи.

Представники апелянта у судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу та просили суд її задовольнити.

Представники позивача заперечували проти апеляційної скарги та просили залишити без змін рішення місцевого господарського суду, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до частини другої статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв»язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» є юридичною особою (ідентифікаційний код 34657789), що підтверджено довідкою із ЄДРПОУ та свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (а.с. 9).

Відповідач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_8 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), що підтверджено випискою з ЄДР юридичних та фізичних осіб-підприємців (а.с.16).

Згідно договору купівлі-продажу нежитлового приміщення в арці від 23.01.2002р., ОСОБА_8 є власником нежитлового приміщення в арці житлового будинку загальною корисною площею 55,8 м2, яка складає 1/1000 ідеальну частку від усього будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.30)

Згідно договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 29.04.2005р., ОСОБА_8 є власником нежитлового приміщення, вбудованого в житловий будинок, корисною площею 35,7 м2, яка складає 8/10000 частки від усього будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.18)

Крім того, в матеріалах справи міститься свідоцтво про право власності на приватизоване комунальне майно від 29.09.1997р., яке видане Північно-Донецьким представництвом Фонду держмайна України, в тому, що здійснено викуп державного комунального майна, об'єкту приватизації - арочного та напівпідвального приміщення вбудовано-прибудованого до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 яке з моменту видачі цього свідоцтва стає власністю ОСОБА_8 (а.с.21).

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами раніше був укладений договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 498 від 01.01.2007р, який набув чинності з дня його підписання та діяв до 31.12.2007 р., але договірні відносини між сторонами припинилися, про що сторони не заперечують.

З матеріалів справи вбачається, 15.01.2009 року відповідач звернувся до позивача з заявою, в якій просив останнього здійснити розрахунок спожитої теплової енергії згідно розрахунку максимального теплового навантаження (а.с. 24).

12.02.2009р. відповідач направив позивачу заяву про розірвання договору №498 від 01.01.2007р. У вказаній заяві він просив ТОВ "Краматорськтеплоенерго" укласти договір на теплопостачання виключно в майстерні з виготовлення ключів площею 14,7 кв.м. (а с.107). Отримання даної заяви позивачем підтверджується штемпелем на вхідну кореспонденцію на самій заяві (вх. № 128 від 12.02.2009р.).

В матеріалах справи наявний лист позивача, ТОВ "Краматорськтеплоенерго" вих. №07/498 від травня 2011 року, який останнім було направлено відповідачу, ФОП ОСОБА_8 проект договору на купівлю-продаж теплової енергії в гарячій воді з додатками №498 від 01.01.2010р. (а.с.109).

Проте договір укладено не було, оскільки запропонований позивачем проект договору з додатками був повернутий відповідачем позивачу листом б/н б/д згідно штемпелю останнього за вх.№400 від 27.05.2011р. (а.с.109). В вказаному листі відповідач зазначив, що дата отримання проекту договору 25.05.2011р., в той час як договір від 01.10.2011 року.

З тексту позовної заяви та за твердженням позивача вбачається, що ним було відпущено на адресу відповідача теплову енергію за період з жовтня 2009 року по квітень 2012 року на загальну суму 25729грн.46коп., що підтверджується розрахунком - нарахуванням за послуги теплопостачання за вказаний період. У зазначений спірний період між сторонами договору укладено не було, оскільки відповідач не виявив бажання укласти договір купівлі-продажу з теплопостачальною організацією

Позивач наполягає на тому, що приміщення відповідача, які належать йому на праві власності, вбудовані у житловий будинок та на протязі 2009-2012 років опалювались належними чином. У зв»язку з невиконанням своїх обов»язків по сплаті спожитої теплової енергії за відповідачем ФОП ОСОБА_8 утворилась заборгованість за період з жовтня 2009 року по квітень 2012 року у розмірі 25729,46грн.

Позивач направив на адресу відповідача вимогу від 20.03.2013р. №б/н з посиланням на ч. 2 ст. 530 ЦК України, в якій просив на протязі семи днів сплатити заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 25729,46грн., яка була залишена відповідачем без задоволення ( а.с. 10, 12).

За таких обставин позивач звернувся до господарського суду Донецької області з вимогою до відповідача про стягнення заборгованість за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2010р. по квітень 2012р. у розмірі 25729,46грн, з посиланням на ст. 1213 ЦК України.

Суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо правомірності нарахування та стягнення з відповідача суми боргу за теплову енергію як безпідставне набуте майно.

Спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про теплопостачання» від 02.06.2005р. № 2633-1У (далі - Закон № 2633), Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004р. №1875-1У (далі -Закон № 1875), Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. № 1198 (далі - Правила).

Відповідно до частини 1 ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом 3 ст.179 Господарського кодексу України, зазначено, що укладення господарського договору є обов»язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов»язковим для суб»єкта господарювання у випадках, передбаченим законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов»язковості укладення договору для певних категорій суб»єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно ст. 1 Закону України № 2633-1У теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Пунктом 4 ст. 19 Закону України № 2633-1У передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

Основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії (ст.24 Закону України "Про теплопостачання").

Відповідно до п.3 ст.20 Закону України № 1875 споживач зобов»язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Стаття 19 Закону України № 1875 передбачає, що відношення між учасниками договірних відношень у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних началах.

Правила користування тепловою енергією затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. №1198 та визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії ( далі - Правила).

Пунктом 3 цих Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією (п. 4 Правил).

У разі викупу частини приміщень в окремо розташованому будинку теплопостачальна організація укладає договір з кожним власником (п. 5 Правил).

Згідно з п. 40 Правил споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Відповідно до п.2 ст.275 Господарського кодексу України, ст.1, п.4 ст.19 Закону України «Про теплопостачання» споживання теплової енергії допускається тільки на підставі договору, укладеного між Теплопостачальною організацією та Споживачем.

Відповідно до п. 4 Правил № 1198, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.

Абзацом 5 п. 5 зазначених Правил встановлено, що теплопостачальна організація укладає договори з власниками (балансоутримувачами) теплових мереж на транспортування теплової енергії за тарифами, встановленими відповідно до законодавства.

До обов»язків споживача теплової енергії, зокрема, належить вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил ( абз.6 п. 40 Правил)

Враховуючи наведені норми, колегія суддів вважає, що наявність договірних відносин між сторонами у даному випадку є обов»язковою та такою, що встановлена Законом.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що питання щодо укладення обов»язкового у силу Закону договору між позивачем Фізичною особою-підприємцем не було врегульовано відповідно до приписів, передбачених ст.ст.179, 181, 184 Господарського кодексу України і в спірний період договірні правовідносини між сторонами відсутні.

Відповідно до п. 22 Правил користування тепловою енергією державний нагляд за системами теплопостачання і теплоспоживання здійснюється відповідною інспекцією згідно з Положенням про державний енергетичний нагляд за режимами споживання електричної і теплової енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.1996р. №929.

Пунктом 13 зазначеного Положення передбачено право державних інспекторів з енергетичного нагляду здійснювати в установленому порядку обстеження (перевірку), огляд, інспектування теплових установок та мереж суб'єктів відносин у сфері теплопостачання, а також складати за їх результатами відповідні акти.

З акту № 02/15-0183 від 07.06.2010р., складеного державним інспектором з енергетичного нагляду за наслідками обстеження внутрішньої системи опалення нежилих приміщень, які належать відповідачу АДРЕСА_1 вбачається, що прибори опалення внутрішньої системи тепло споживання демонтовані, замість радіаторів на стояках опалення встановлені перемички, дозволу на відключення від мереж централізованого опалення немає (а.с.122-125).

У судовому засіданні відповідач та його представник пояснили, що в спірний період опалення не відбувалося, а відтак відсутні підстави для оплати послуг, які не надавалися.

З матеріалів справи вбачається, предметом даного позову є стягнення з відповідача на користь відповідача вартості безпідставно набутого майна - теплової енергії.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Колегія суддів зазначає, що позивач не надав жодних доказів щодо підключення та відключення теплопостачання у приміщення відповідача, які б підтверджували подачу відповідачу теплової енергії в зазначеному позивачем обсязі у спірний період, а розрахунок боргу, наданий позивачем, не підтверджує обсяг та вартість фактично спожитої відповідачем теплової енергії у спірний період, оскільки не містить даних про об»єкти відповідача (споживача) (а.с. 8). Крім того, факт споживання відповідачем теплової енергії не підтверджений жодним актом обстеження теплопостачання.

Як вбачається, позовні вимоги про оплату безпідставно набутої теплової енергії обґрунтовані з посиланням на ст.ст.1212, 1213 ЦК України.

Слід зазначити, що ст.ст.1212, 1213 відносяться до глави 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» Підрозділу 2 «Недоговірні зобов»язання».

За приписом ч.ч.1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберігла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов»язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов»язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, вищевказана норма права встановлює підстави виникнення зобов»язання повернути безпідставно придбане майно або відшкодувати його вартість, якими є сукупність наступних умов:

- є набуття або збереження майна, що означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

- мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;

- обов»язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов»язків, передбачених статтею 11 ЦК України.

Підставою виникнення зобов»язання із безпідставного збагачення можуть бути як дії набувача майна або потерпілого, так і події. При цьому поведінка набувача майна може бути як правомірною (коли він набуває майно внаслідок помилки, без умислу зі своєї сторони), так і неправомірною (здійснення будь-яких неправомірних діянь з метою отримання безпідставного збагачення).

Враховуючи вищенаведене та фактичні обставини справи, а також те, що наявність договірних відносин між сторонами у даному випадку є обов»язковою в силу Закону, позивачем не доведено належними та допустимими доказами набуття відповідачем за рахунок позивача майна без належних правових підстав, колегія суддів вважає висновок суду про відмову у задоволені позовних вимог правомірним.

Судова колегія погоджується з висновком суду про унеможливлення встановлення дати початку перебігу строку позовної давності за недоведеністю позивачем доказів направлення актів-рахунків у спірний період.

Що стосується позовних вимог про стягнення судових витрат на відправлення кореспонденції у розмірі 55,32грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині з огляду на таке.

Згідно ч.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Враховуючи вищевикладене, витрати на відправлення кореспонденції позивачем відповідачу не відносяться до складу судових витрат.

З урахуванням вищевикладеного, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду, твердження заявника апеляційної скарги про порушення та неправильне застосування господарським судом Донецької області норм процесуального та матеріального права при прийнятті рішення не знайшло свого підтвердження, в зв»язку з чим Донецький апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду Донецької області.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» м.Краматорськ на рішення господарського суду Донецької області від 25.06.2013р. у справі №905/2620/13 - залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 25.06.2013р. у справі № 905/2620/13 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.О.Радіонова

Судді

І.В.Зубченко

О.А.Марченко

Надр.5 прим:1 -у справу; 2-позивачу;3 -відповідачу;4 -ДАГС;5-ГС Дон. обл.