Рішення № 32776307, 25.07.2013, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 1207/14045/12

Провадження № 22ц/782/1552/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого судді - Авалян Н.М.,

суддів - Максюти І.О., Туренка С.І.,

при секретарі Аліханян Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 06 березня 2013 року по цивільній справі за позовом Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання,-

ВСТАНОВИЛА :

В обґрунтування позову, з яким позивач звернувся до суду 27 листопада 2012 року та який уточнив в судовому засіданні, зазначено, що в квартиру за місцем проживання відповідачів за адресою: АДРЕСА_1 позивач поставляє теплову енергію. Оскільки відповідачі своєчасно не здійснювали розрахунки за спожиті послуги, за ними утворилась заборгованість за період з 01 серпня 2008 року по 01 січня 2013 року Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідачів солідарно: заборгованість за послугу теплопостачання в розмірі 9 068,26 грн., а також відповідно до ст.625 ЦК України інфляційні нарахування за прострочення сплати комунальних послуг в розмірі 889,18 грн. та 3% річних в розмірі 565,80 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Луганська від 06 березня 2013 року, з урахуванням виправленої судом описки ухвалою Жовтневого районного суду міста Луганська від 26 червня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідачів солідарно на користь позивача заборгованість за послуги теплопостачання за період з 01 жовтня 2008 року по 01 січня 2013 року з урахуванням інфляційних витрат та 3% річних в розмірі 9 750,41 грн., а також судові витрати в розмірі 214,60 грн.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1, не погоджуючись з рішенням суду, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невірну оцінку доказів. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що висновок суду про наявність між сторонами договірних відносин є помилковим з огляду на те, що договір між сторонами не укладався. Крім того, з жовтня 2010 року в квартирі відповідачів було здійснено відключення від системи централізованого опалення та гарячого водопостачання. Таке відключення було вимушеним, оскільки з серпня 2008 року в квартирі відповідачів відсутнє опалення в повному обсязі. Крім того, суд неправильно застосував до позовних вимог строк позовної давності та неправильно розподілив судові витрати. Також посилається на те, що суддя Васильєва Н.М. не мала права брати участь у розгляді справи, оскільки розглядала іншу справу з тими ж сторонами щодо незаконності дій ЛМКП «Теплокомуненерго» по нарахуванню плати за комунальну послугу, яка фактично не надавалась

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши сторони, надавши оцінку правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суду першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду в повній мірі не відповідає.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, між сторонами існували фактичні договірні відносини з приводу надання житлово-комунальних послуг на підставі відкритого особового рахунку НОМЕР_1, оплату яких відповідачі не здійснювали у повному обсязі, через що виникла заборгованість, розмір якої у межах строку позовної давності становить 9 750,41 грн., з яких: основний борг - 8 402,23 грн., інфляційні нарахування - 823,91 грн., 3% річних - 524,27 грн. У позасудовому порядку погашення вказаної заборгованості не відбулося, тому суд вважав за необхідне стягнути її з відповідачів солідарно на користь позивача шляхом ухвалення судового рішення. До правовідносин сторін суд застосував наступні норми матеріального права.

ст. 68 ЖК України, якою передбачено, що споживач послуг зобов'язаний своєчасно оплачувати комунальні послуги.

Ст. 526 ЦК України, якою передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст.67 ЖК України, крім плати за житло власники й наймачі оплачують комунальні послуги.

П. 5. ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» від 24.06.2004 року, п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, п. 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», ст. 64, 67, 68, 162 ЖК України, відповідно до яких власник квартири зобов'язаний щомісячно не пізніше 20 числа кожного місяця вносити плату за користування житловим приміщенням, за комунальні послуги, за обслуговування та ремонт будинку та прибудинкової території, споживач послуг та члени його сім'ї повинні сплачувати плату за надані житлово - комунальні послуги.

Ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, разом з тим вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, у зв'язку з чим ухвалив рішення через неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти позову, відповідачі посилались на докази, які знаходяться в іншій цивільній справі, у зв'язку з чим відповідно до вимог ч.4 ст.10 ЦПК України суд першої інстнації повинен був сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, роз'яснивши відповідачам їх право на виготовлення копій з документів, які знаходятся в іншій справі та подання їх суду в якості письмових доказів для дослідження.

З урахуванням цього, апеляційним судом згідно з вимогами ч. 2 ст.303 ЦПК України були прийняті для дослідження докази, які не досліджувались судом першої інстанції через порушення судом норм процесуального права.

У зв'язку з допущеною неповнотою встановлення обставин справи колегія суддів вважає помилковим застосування судом першої інстнації до правовідносин сторін ст.625 ЦК України, виходячи з наступного.

Зазначена правова норма передбачає відповідальність за неналежне виконання грошового зобов'язання у вигляді сплати інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з правових позицій, викладених Верховним Судом України (постанова від 06 червня 2012 р. № 6-49 цс, постанова від 20 червня 2012 р. у справі № 6-68 цс 12), на правовідносини, які виникли між сторонами на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, щодо оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України) щодо отримання грошових коштів за надані послуги, є грошовим зобов'язанням. У зв'язку з цим на зазначені правовідносини поширюється дія норми ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання. Передбачена п. 10 ч. З ст. 20 Закону України від 24 червня 2004 р. № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування наслідків, встановлених ч. 2 ст. 625 ЦК України

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з урахуванням заперечень відповідачів повинен був об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, поведінки винної сторони тощо.

В цьому сенсі колегія суддів приймає до уваги, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги» від 13 листопада 1996 року №486/96-ВР було визначено, що у зв'язку з невиконанням державою зобов'язань по виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій, інших грошових виплат населенню тимчасово забороняється нараховувати по розрахункам з 1 жовтня 1996 року та стягувати з громадян України пеню за несвоєчасне внесення квартирної плати та за житлово-комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична енергія, теплова енергія, водовідведення, утримання і експлуатація житла та прибудинкових територій, сміттєзбирання, ліфтове господарство).

Зазначена тимчасова заборона на стягнення за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги була скасована з 01 січня 2011 року Законом України від 17 грудня 2010 року №2795-VI.

У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що застосування правил ст.625 ЦК України до заборгованості, яка утворилась станом на 01 січня 2011 року є таким, що порушують гарантії, надані споживачам державою.

Що стосується застосування зазначеної правової норми до заборгованості, яка утворилась з 01 січня 2011 року, то колегія суддів вважає прийнятним застосування до правовідносин сторін правила ст.614 ЦК України, відповідно до якої соба, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Заперечуючи проти позову, відповідачі посилались на те, що впродовж тривалого часу звертались зі скаргами на неналежну якість послуги теплопостачання.

Ці доводи відповідачів підтверджені письмовими доказами (а.с.65-69, 77,81,82,86,87-110,122,136-140,144-145,149), з яких вбачаєься наступне.

З лютого 2008 року ОСОБА_1 періодично зверталась до балансоутримувача будинку ПП «Луганьбудсервіс», Головного Луганського обласного управління у справах захисту прав споживачів, Виконавчого комітету Луганської міської ради, а також до позивача ЛМКП «Теплокомуненерго» з приводу незадовільного стану системи опалення в її квартирі.

Частково її звернення підтверджувались, з приводу чого позивачем ЛМКП «Теплокомуненерго» були здійснені перерахунки оплати за послуги централізованого опалення.

В січні 2012 року ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом про визнання за нею права на відмову від користування послугою централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання та визнання необґрунтованими нарахування плати за вказані послуги за період з 01 жовтня 2010 року зі звільненням її від сплати цих послуг. В задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено з тієї підстави, що законодавство України передбачає відключення від системи централізованого теплопостачання всього будинку, а не окремої квартири.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачі вжили всіх необхідних заходів для зменшення розміру заборгованості, у зв'язку з чим з урахуванням дотримання справедливого балансу прав та обов'язків обох сторін, вважає справедливим та таким, що не суперечить законодавству, не застосовувати до правовідносин правила ст.625 ЦК України.

У зв'язку з цим рішення суду першої інстанції в зазначеній частині підлягає зміні - зменшенню на загальний розмір нарахованих інфляційних нарахувань в розмірі 823,91 грн. та 3% річних в розмірі 524,27 грн. з відмовою в задоволенні позову в зазаченій частині.

Також не можна повністю погодитись з висновком суду про покладання на відповідачів солідарного обов'язку сплати заборгованості, оскільки до такого висновку суд дійшов без з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи та неправильним застосуванням до правовідносин сторін норм матеріального права.

Статтею 541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема неподільності предмета зобов'язання.

Однак, зазначена норма права не підлягає застосуванню до правовідносин сторін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі є співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1. Квартира була приватизована 10 грудня 1993 року ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в рівних частках (а.с.70).

На підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 23 червня 1999 року ОСОБА_1 успадкувала частки квартири, які належали на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_5 А з 28 березня 2006 року ОСОБА_1 прияйняла спадщину після смерті ОСОБА_4, але свідоцтво про право на спадщину не оформлене (а.с.185-187).

Таким чином, з моменту утворення спірної заборгованості відповідачка ОСОБА_1 є власницею 4/5 часток квартири, а відповідач ОСОБА_2 власником 1/5 частки квартири.

Статтею 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що утримання приватизованих квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється за рахунок коштів їх власників.

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Відповідно до порядку, встановленого ст. 540 ЦК України, якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний з кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Тобто згідно з законодавством, кожний з співвласників квартири зобовязаний сплатити заборгованість пропорційно його частки у праві спільної часткової власності, якщо інше не визначено договором сторін.

Судом першої інстанції встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що ніким з відповідачів не укладався з позивачем договір, відповідно до якого один із співвласників бере на себе зобов'язання сплачувати у повному обсязі заборгованість за комунальні послуги, у зв'язку з чим згідно з законодавством відповідачі мають відповідати перед позивачем пропорційно до їх частки у праві власності на квартиру.

Загальний розмір заборгованості, який визначений судом першої інстанції в межах строку позовної давності за період з 01 жовтня 2008 року по 01 січня 2013 року становить 8 402,23 грн. Таким чином, підлягає стягненню з відповідачки ОСОБА_1 6 721,78 грн. (4/5 частки від загальної заборгованості) та з відповідача ОСОБА_2 1 680,45 грн. (1/5 частка від загальної заборгованості).

За тією ж пропорцією підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача згідно з правилами ст.88 ЦПК України судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору в зхагальному розмірі 214,60 грн., де частка відповідачки ОСОБА_1 становить 197,43 грн., а частка відповідачка ОСОБА_2 становить 17,17 грн.

У зв'язку з вищенаведеним рішення суду першої інстанції в зазначеній частині підлягає зміні.

Доводи апеляційної скарги про відсутність договірних відносин між позивачем та відповідачами з огляду на те, що письмовий договір між сторонами не укладався, на увагу не заслуговують, оскільки вони не відповідають обставинам справи та нормам матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що квартира, в якій проживають відповідачі розташована в багатоквартирному житловому будинку, обладнаному централізованою системою опалення, що підтверджується технічним паспортом на квартиру (а.с.71-72).

Відповідачі не заперечують, що користувались зазначеною послугою тривалий час, але починаючи з 2008 року їх перестала влаштовувати якість цієї послуги.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати із договорів, правочинів чи безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 4 п. 4 ЦК України актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

За відсутності письмового договору права та обов'язки сторін регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21 липня 2005 року, а також норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Житлового кодексу України, Цивільного кодексу України, що регулюють правові відносини щодо сплати комунальних послуг та загальні положення про зобов'язання.

За таких обставин висновок суду про те, що правовідносини сторін є договірними, відповідає обставинам справи та правильно застосованим нормам матеріального права.

Доводи апеляційної скарги про необгрунтоване нарахування плати за послугу теплопостачання з огляду на те, що з жовтня 2010 року в квартирі відповідачів було здійснено відключення від системи централізованого опалення та гарячого водопостачання, також на увагу не заслуговують, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачі демонтували батареї опалення в квартирі з метою встановлення альтернативних джерел індивідуального опалення, але відповідачі помилково вважають, що не повинні оплачувати вартість послуг, якими не користуються, оскільки це протирічить законодавству.

Так, відповідно до п. 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється в порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року №1478/11758, встановлено, що відключення відбувається на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або органом виконавчої влади.

Згідно п.26 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена схемою теплопостачання, затвердженою органами місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про теплопостачання», за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки, державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва.

Таким чином, єдиною підставою для зняття споживача з обліку і припинення відповідних нарахувань є акт про відключення, затверджений відповідною Комісією, а проведене відповідачами відключення від системи централізованого опалення без дотримання відповідної процедури є самовільним.

Самовільне відключення батарей у приміщенні не є підставою для зменшення оплати за наданні послуги або звільнення від оплати.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі не повинні сплачувати за послуги неналежної якості, виходячи з наступного.

Підставою для проведення перерахунку та відповідно зменшення або звільнення споживача від сплати за комунальну послугу є акт претензія, процедура скаладання якого встановлена ст.18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2010 року № 151 затверджений Порядок проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості.

Цей Порядок визначає механізм проведення перерахунків

розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги) в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості.

У разі ненадання послуг або надання їх не в повному обсязі, зниження якості, зокрема відхилення їх кількісних і якісних показників від нормативних, виконавець проводить перерахунок розміру плати за фактично надані послуги шляхом зменшення розміру плати за надання послуг з урахуванням вимог, наведених у додатку.

Аналогічна норма міститься в Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 (п.п.16 п.32).

Акт-претензія може бути підставою для перерахунку здійснених платежів за умови, якщо він буде надісланий виконавцю послуг з визначеними законом даними; після перевірки даних - підписаний споживачем та представником виконавця послуг, а в разі неприбуття представника виконавця для перевірки претензії, підписаний не менш як двома споживачами.

Вказане законодавче положення закріплено також в Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (п.п.33-39).

Враховуючи вищезазначені норми права, відповідачі для проведення перерахунку повинні були представити акти-претензії, оформлені відповідно до вимог законодавства, однак матеріали справи не містять доказів того, що такі акти-претензії були надіслані позивачу. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що на звернення відповідачів позивачем здійснювався перерахунок, що підтверджується копією особового рахунку, відповідями на звернення ОСОБА_1 заступника начальника Управління житлово-комунального господарства Луганської міської ради та Головного Луганського обласного управління у справах захисту прав споживачів (а.с.4,95,122)

За таких обставин відсутні передбачені законом підстави для зменшення нарахованої відповідачам плати за нараховані їм за спірний період комунальні послуги.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції до правовідносин сторін строку позовної давності на увагу не заслуговують, виходячи з наступного.

Позивач звернувся до суду 27 листопада 2012 року з вимогою про стягнення заборгованості, яка утворилась з 01 серпня 2008 року.

Суд застосував до правовідносин сторін строк позовної давності та стягнув заборгованість, яка утворилась з 01 жовтня 2008 року.

При цьому суд прийняв до уваги, що позивач звертався до суду 13 вересня 2011 року з заявою про видачу судового наказу, який був виданий, а потім скасований судом (а.с.110,117-119).

Цей висновок суду першої інстанції відповідає нормам матеріального права.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Позовна заява щодо вимог, зазначених у ч. 1 ст. 96 ЦПК України (про стяшнення заборгованості з комунальних послуг), може бути подана тільки в разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом (ч. 3 ст. 118 ЦПК України).

Таким чином, подання заяви про видачу судового наказу та видача за результатами її розгляду судового наказу як особливої форми судового рішення перериває перебіг позовної давності.

Як вбачається із матеріалів справи, із позовною заявою з тими самими вимогами після скасування судового наказу, позивач звернувся до суду до спливу трирічного строку з моменту видачі наказу.

Зазначене свідчить про те, що позивачем не була пропущена позовна давність за вимогою про стягнення заборгованостя з 01 жовтня 2008 року, яка визнана судом.

Доводи апеляційної скарги про те, що суддя Васильєва Н.М. не мала права брати участь у розгляді справи, оскільки розглядала іншу справу з тими ж сторонами щодо незаконності дій ЛМКП «Теплокомуненерго» по нарахуванню плати за комунальну послугу, на увагу не заслуговують, виходячи з наступного.

Відмовляючи відповідачам в задоволенні заяви про відвід головуючому у справі судді, суд першої інстанції виходив з того, що для цього відсутні передбачені законом підстави.

Відповідно до ст.20 ЦПК України суддя не може брати участі у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо під час попереднього вирішення цієї справи він брав участь у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання; якщо він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; якщо він є членом сімї' або близьким родичем сторони, або інших осіб, що беруть участь у справі; якщо є інші обставини, які викликають сумніви в об'єктивності та неупередженості судді.

Відповідно до ст.21 ч.1 ЦПК України не може брати участь у розгляді справи суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції при вирішенні цієї ж справу в суді апеляційної або касаційної інстанції, у перегляді справи за винятковими обставинами, а також при новому розгляді справи після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження по справі.

Жодної з передбачених законом обставин для відводу судді в заяві про відвід не було зазначено, а відповідачі посилались лише на своє суб'єктивне судження про порушення суддею під час розгляду справ вимог цивільного процесуального закону.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що питання про відвід вирішене судом з дотриманням норм процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.307 ч.1 п.1, 308, 313-315, 317, 319, 323-325, 327 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 06 березня 2013 року змінити.

Скасувати рішення в частині задоволення позову про стягнення на користь Луганського міського комунального підприємства „Теплокомуненерго" з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно інфляційних нарахувань в розмірі 823 гривні 91 копійок та трьох відсотків річних в розмірі 524 гривень 27 копійок та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Викласти абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«Стягнути на користь Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» заборгованість за послуги теплопостачання за період з 01 жовтня 2008 року по 01 січня 2013 року з ОСОБА_1 - в розмірі 6 721 гривні 78 копійок, з ОСОБА_2 - в розмірі 1 680 гривень 45 копійок та судові витрати з ОСОБА_1 - в розмірі 197 гривень 43 копійки, з ОСОБА_2 - в розмірі 17 гривень 17 копійок.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, але набирає законної сили негайно після проголошення.

Головуючий:

Судді: