Постанова № 32774964, 31.07.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2013 року Справа № 906/433/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

від прокурора: Сільвай Н.А.

від позивача: Семенюк В.Г.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

третя особа : не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача 1 на рішення господарського суду Житомирської області від27 травня 2013 року в справі №906/433/13 (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.)

за позовом Прокурора Малинського району Житомирської області в інтересах держави

до відповідача 1: Управління житлово-комунального господарства виконкому Малинської міської ради

до відповідача 2: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Відділ освіти виконавчого комітету Малинської міської ради

про розірвання договору оренди нерухомого майна №36/ор від 11 січня 2013 року та приведення приміщення дитячого садка у відповідність шляхом вивільнення

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Малинського району (надалі - Прокурор) звернувся в господарський суд Житомирської області з позовом (а.с. 2-4) до Малинської міської ради та Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (надалі - Відповідач 2) про розірвання договору оренди нерухомого майна № 36/ор від 11 січня 2013 року та приведення приміщення дитячого садка у відповідність шляхом вивільнення, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача Відділ освіти виконавчого комітету Малинської міської ради (надалі - Третя особа).

Представником Малинської міської ради під час розгляду справи в місцевому господарському суді подано заяву про заміну неналежної сторони по справі, в зв'язку з чим ухвалою господарського суду Житомирської області від 9 квітня 2013 року (а.с. 43-44) здійснено заміну відповідача (Малинської міської ради) на належного - Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Малинської міської ради (надалі Відповідач 1).

Рішенням господарського суду Житомирської області від 27 травня 2013 року (а.с. 87-89) з підстав, вказаних у цьому рішенні, в задоволенні позову відмовлено. Визнано недійсним договір оренди майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Малина, № 36/ор від 11 січня 2013 року, укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 (надалі - Договір; а.с. 10-12).

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач 1 звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 105-106) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Житомирської області від 27 травня 2013 року в даній справі скасувати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийняте на підставі неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи.

Ухвалою суду від 8 липня 2013 року (а.с. 104) апеляційну скаргу Відповідача 1 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 31 липня 2013 року на 14 годину 50 хвилин.

Прокурор подав відзив на апеляційну скаргу (а.c. 119-124), в якому з підстав, вказаних в даному відзиві, просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу Відповідача 1 без задоволення.

Крім того, Відповідач 2 та Третя особа подали письмові пояснення з приводу апеляційної скарги (а.с. 125-127).

В судовому засіданні від 31 липня 2013 року представник Відповідача 1 підтримав доводи апеляційної скарги, з підстав, вказаних у апеляційній скарзі.

В судовому засіданні від 31 липня 2013 року Прокурор заперечив проти доводів Відповідача 1, висвітлених в апеляційній скарзі.

Заслухавши пояснення представників Відповідача 1 та Прокурора, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, письмові пояснення, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Відповідача 1 слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Житомирської області від 27 травня 2013 року по справі № 906/433/13 слід залишити без змін. При цьому колегія суду виходила з такого.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що рішенням Малинської міської ради від 30 грудня 2011 року "Про затвердження регуляторних актів щодо оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста" (а.с. 29) уповноважено Відповідача 1 здійснювати управління нерухомим майном, що належить до комунальної власності територіальної громади міста, в частині передачі його в оренду і визначено єдиним орендодавцем вищезазначеного майна.

11 квітня 2012 року Третя особа звернулася до Відповідача 1 з проханням включити до переліку об'єктів, які можуть здаватися в оренду без зміни цільового призначення, частини приміщення дошкільного навчального закладу № 8 "Ялинка" площею 290 кв.м. (а.с. 34).

Виконавчим комітетом Малинської міської ради за результатами розгляду інформації Відповідача 1 щодо оренди комунального майна територіальної громади міста, 19 грудня 2012 року прийнято рішення № 335 "Про погодження істотних умов договорів оренди комунального майна територіальної громади м. Малина", яким погоджено передачу в оренду Відповідачу 2 приміщення за адресою м. Малин, вул. Гагаріна, 25, площею 243,63 кв.м (а.с. 33 на звороті).

Як вбачається з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 71-72) єдиним видом діяльності Дошкільного навчального закладу № 8 «Ялинка» є дошкільна освіта.

11 січня 2013 року між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 було укладено Договір (а.с.10-12), за умовами пункту 1.1 якого Відповідач 1 передав, а Відповідач 2 прийняв в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно комунальної власності територіальної громади м. Малина, а саме: частину приміщення (далі - майно) площею 243,63 кв.м, розміщене за адресою - Житомирська область, м. Малин, вул. Гагаріна, 25, що перебуває на балансі Третьої особи.

Пунктом 1.2 Договору визначено, що: майно передається в оренду з метою розміщення організацій та фізичних осіб, що надають послуги освіти у сфері культури дітям.

11 січня 2013 року нерухоме майно по Договору було передане Третьою особою, як балансоутримувачем, Відповідачу 2 згідно акту прийому-передачі (а.с.13 на звороті).

Прокурор звернувся до місцевого господарського суду з позовом про розірвання даного Договору з тих підстав, що пунктом 6 статті 16 Закону України "Про дошкільну освіту" прямо заборонено передача в оренду приміщень дошкільних навчальних закладів.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України: господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За умовами частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно частини 1 статті 762 Цивілльного кодексу України: за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Приписами статті 651 Цивільного кодексу України визначено підстави для розірвання договору, а саме зазначено, що розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не обумовлено договором або законом; також приписами цієї статті передбачено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Згідно пункту 3 статті 291 Господарського кодексу України: договір оренди може бути розірваний за згодою сторін; на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України.

За змістом частини 1 статті 188 Господарського кодексу України: розірвання господарського договору в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до статті 773 Цивільного кодексу України: наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору; якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Підстави розірвання договору найму на вимогу наймодавця визначено у статті 783 Цивільного кодексу України, згідно якої наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Колегія суду констатує, що зазначений перелік підстав розірвання договору найму на вимогу наймодавця є вичерпним.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 782 Цивільного кодексу України, у разі якщо наймач не вносить плату за користуванню річчю протягом трьох місяців підряд, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі.

Статтею 784 Цивільного кодексу України передбачено, що: підставами розірвання договору найму на вимогу наймача та його право вимагати розірвання договору найму є - передача наймодавцем у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі, а також невиконання наймодавцем свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі.

Колегія суду проаналізувавши даний Договір, наявний в матеріалах справи, зазначає, що сторонами при укладанні Договору було досягнуто згоди щодо визначення цільового призначення об'єкту оренди, а саме: з метою розміщення організацій та фізичних осіб, що надають послуги освіти у сфері культури дітям.

При цьому, дослідивши матеріали справи, колегія суду звертає увагу, що в них відсутні докази на підтвердження порушення Відповідачем 2 умов Договору, у тому числі щодо нецільового використання приміщення.

В той же час колегія суду констатує, що зміна відбулась до укладення спірного Договору.

Крім того, порядок і строки внесення орендної плати, встановлені умовами Договору, також не порушуються Відповідачем 2.

Отже, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми діючого законодавства в сукупності з умовами Договору, колегія суду зазначає, що оскільки самим Відповідачем 2 після укладення Договору не були порушені умови Договору та вимоги законодавства України щодо користування орендованим майном та його цільового призначення (визначеного в Договорі), то вимоги Прокурора щодо розірвання даного Договору є безпідставними і необгрунтованими,та, не ґрунтуються на законодавстві яке регулює спірні правовідносини, а тому не можуть бути взяті за підставу для розірвання даного Договору.

Враховуючи вищенаведене, колегія суду вважає, що позовні вимоги Прокурора щодо розірвання Договору є безпідставними, а тому відмовляє в задоволенні позову та залишає судове рішення в цій частині без змін.

Що стосується вимоги Прокурора про зобов'язання Відповідача 2 привести орендоване приміщення дитячого садка у відповідність шляхом вивільнення, то колегія суду зазначає, що вона є похідною від вимоги про розірвання Договору, а тому також не підлягає задоволенню.

Водночас, з доказів, наявних в матеріалах спарви вбачається, що зазначений Договір на час його укладання та виконання суперечив вимогам статті 16 Закону України "Про дошкільну освіту", в зв'язку з чим колегія суду зауважує наступне.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про дошкільну освіту": дошкільний навчальний заклад - навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту.

Статтями 3, 4, 9 Закону України "Про дошкільну освіту" передбачено, що: Держава визнає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює належні умови для її здобуття; Дошкільна освіта - цілісний процес, спрямований на: забезпечення різнобічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб; формування у дитини дошкільного віку моральних норм, набуття нею життєвого соціального досвіду; громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак мають рівні права на здобуття дошкільної освіти у дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форми власності, а також у сім'ї; здобуття дошкільної освіти в дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форми власності має забезпечити виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти.

Поряд з тим колегія суду, констатує той факт, що частина 5 та 6 статті 16 Закону України "Про дошкільну освіту" визначено, що майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно із зазначеною метою; засновник (власник) державного чи комунального дошкільного навчального закладу не має права безпідставно ліквідувати його, зменшувати в ньому площу території, кількість груп, а також здавати в оренду приміщення (будівлі).

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

За приписами частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України: зміст правочину не може суперечити цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно пункту 1 роз'яснення Вищого господарського суду України №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" від 12 березня 1999 року, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що укладений Договір суперечить вимогам Цивільного кодексу України та частині 6 статті 16 Закону України "Про дошкільну освіту", оскільки вказаною нормою прямо заборонено передавати в оренду приміщення дошкільного навчального закладу.

Наведене дає підстави вважати укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 Договір недійсним.

Водночас, колегія апеляційного господарського суду констатує, той факт, що в порушення абзацу 2 частини 5 статті 16 Закону України «Про дошкільну освіту» Відповідач 1 передав об'єкт оренди, котрий є комунальною власністю, та котрий як приміщення дошкільного навчального закладу № 8 «Ялинка» апріорі призначений для здобуття дітьми дошкільної освіти, для використання з іншою метою (а саме з метою: розміщення організацій та фізичних осіб, що надають послуги освіти у сфері культури дітям).

При цьому, колегія суду констатує факт відсутності у Відповідача 2 ліцензії на дошкільну освіту, та констатує той факт, що даний вид діяльності відсутній у Відповідача 2 в переліку видів діяльності, що визначено у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (надалі - Витяг; а.с. 55). В даному Витязі визначено два види діяльності Відповідача 2: « 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (основна); 85.52 Освіта у сфері культури» (в той же час досліджуючи витяг з рішенням виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області № 335 від 19 грудня 2012 року (а.с. 54) судом встановлено, що погоджуючи такі умови Договору, та надаючи дані об'єкти в оренду на 2 роки і 11 місяців, рада погодила право перегляду цих умов через рік, після укладання Договору). Також апеляційний господарський суд констатує той факт, що згідно пункту 7 статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» діяльність у сфері освіти підлягає ліцензуванню. Даним, по суті спростовуються твердження Відповідача 1 про порушення ним абзацу 2 частини 5 статті 16 Закону України «Про дошкільну освіту» (та про те, що діяльність Відповідача 2 є освітньою, що включає в себе дошкільну освіту, та не потребує ліцензування).

Ще одним доказом вищевказаного слугує наступне. В класифікаторі видів економічної діяльності (ДК 009:2005, прийнятого наказом Держспоживстандарту від 26 грудня 2005 року № 375; надалі КВЕД-2005) такий КВЕД, як 85.52 (освіта у сфері культури) є відсутній. Такий код наявний в КВЕД-2010 ДВ 009:2010, прийнятий Наказом Держспоживстандарту України від 11 листопада 2010 року № 457, чинний з 1 січня 2012 року, згідно котрого: код 85.1 вказував на дошкільну освіту; код 85.2 вказував на початкову освіту; код 85.3 вказував на середню освіту; код 85.4 вказував на вищу освіту; код 85.5 вказував на інші види освіти; код 85.6 вказував на дошкільну діяльність у сфері освіти. З даного вбачається, що діяльність Відповідача 2 (85.52 освіта у сфері культури) не входить в дошкільну освіту та не включає в себе дошкільну освіту. При цьому, код 85.52 (освіта у сфері культури) відповідає КВЕД-2010: коду 80.42 (Освіта дорослих та інші види освіти; цей підклас не включає в себе діяльність танцювальних шкіл та викладачів танцю розважального характеру; включає в себе освіту для дорослих, тобто освіту для тих, хто не навчається у системі регулярної середньої чи вищої освіти); коду 92.34 (Інша видовищно-розважальна діяльність; організація розваг, не віднесених до інших групувань-вистав лялькових театрів, циркових вистав, родео, феєрверків, танцювальних шкіл та викладачів танцю, тощо; не входить до класифікації освіти, а входить доіншої діяльності у сфері культури (група 92.3)).

Все вищеописане ще раз підтверджує, той факт, що діяльність Відповідача 2 не відноситься до дошкільної освіти. Відповідно все вищеописане вказує на порушення Відповідачем 1 абзацу 2 частини 5 статті 13 Закону України «Про дошкільну освіту». Вищенаведене (як і порушення частини 6 статті 16 цього ж Закону) також дає підстави вважати укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 Договір недійсним.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України: господарський суд, приймаючи рішення, має право, у тому числі, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Тобто, пункт 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачає право господарського суду визнати недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству; тобто, мається на увазі ситуація, коли визнання недійсним договору не є предметом позову, тобто позовна вимога не полягає у визнанні договору недійсним, а лише ґрунтується на договорі, який суд може визнати недійсним в силу наведеної вимоги. Таким чином, розглядаючи позовні вимоги, суд, у будь-якому випадку, має перевірити правомірність цього договору.

Отже, встановивши, що зміст договорів суперечить чинному законодавству, господарський суд, керуючись частиною 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, може за власною ініціативою визнати ці договори недійсними повністю або частково. Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїх постановах від 9 грудня 2003 року у справі №32/206 та від 20 січня 2004 року у справі №8/113-2003.

Відповідно до пункту 2 роз`яснення Вищого господарського суду України від 12 березня 1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", якщо вирішуючи господарський спір господарський суд встановить, що зміст договору суперечить чинному законодавству, він, керуючись частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, повинен за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині.

Таким чином, проаналізувавши дані норми законодавства та зважаючи на те, що спірний Договір суперечить діючому законодавству, Рівненський апеляційний господарський суд констатує той факт, що місцевий господарський суд правомірно скористався своїм правам визнати недійсним даний Договір на підставі пункту 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно, суд відмовляє в задоволені вимоги прокурора про розірвання Договору та визнає вказаний Договір недійсним.

Доводи апелянта, висвітлені в апеляційній скарзі є безпідставними, спростовані усім вищевказаним у даній судовій постанові та наявними у справі доказами, а тому до уваги колегією суду не беруться.

Враховуючи усе вищевказане Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Житомирської області без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління житлово-комунального господарства виконкому Малинської міської ради - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 27 травня 2013 року в справі №906/433/13 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу №906/433/13 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.