Постанова № 32774834, 02.08.2013, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

30.07.2013 р. справа №913/657/13-г

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Суддів:Малашкевича С. А. Гези Т. Д., Кододової О. В.при секретарі судового засідання Коломієць С. О.за участю представників сторін: від позивача:не з`явились від відповідача:Денисенко А. С. розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Донінвестхолдинг», м. Донецькна рішення господарського суду Луганської областівід 07.05.2013 р.у справі№ 913/657/13-гза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Донінвестхолдинг», м. Донецькдо відповідача: Публічного акціонерного товариства «Шахта «Білоріченська», смт. Білоріченський Лутугинського району Луганської областіпровитребування майна

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Луганської області від 07.05.2013 р. у справі № 913/657/13-г відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Донінвестхолдинг», м. Донецьк до Публічного акціонерного товариства «Шахта «Білоріченська», смт. Білоріченський Лутугинського району Луганської області про витребування вугільної продукції в кількості 60 100 тон на суму 23930400,0 грн.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що за віндикаційним позовом може бути витребувана лише індивідуально визначена річ, натомість позивачем заявлені вимоги про витребування майна, яке не має індивідуальних ознак та характеризується лише родовими ознаками, тому інтереси позивача не можуть бути захищені заявленим ним у позові способом.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись при цьому на не повне з`ясування судом першої інстанції усіх обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що спірне майно індивідуально не визначено, оскільки вугілля, яке повинен повернути відповідач містить маркування, яке і є тією індивідуально визначеною ознакою, яка відрізняє одне кам`яне вугілля від іншого.

Представник відповідача в судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, зазначив, що відповідач не є правонаступником прав та обов`язків ТОВ «Шахта «Білоріченська» за зобов`язаннями зберігання, спірне вугілля у ПАТ «Шахта «Білоріченська» на обліку та балансі не значиться. Також послався на те, що позивач не надав суду доказів фактичної сплати ним за зберігання вугілля за договором зберігання № 10/08/12 від 10.08.2012 р., у зв`язку з чим просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.

У розгляді даної справи оголошувалась перерва з 01.07.2013 р. до 31.07.2013 р. об 11годині. Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 02.07.2013 р. була виправлена описка у даті та часі судового засідання, до яких оголошувалась перерва. Дату та час наступного засідання було виправлено на 30.07.2013 р. об 11год.15хвил., про що сторонам повідомлялось вказаною ухвалою, яка була надіслана останнім за їх належними адресами рекомендованою поштою. Позивачу, ухвала з відомостями про дату і час наступного судового засідання (30.07.13р.об 11год.15хвил.), направлялася рекомендованою кореспонденцією 05.07.13 р. за вказаною ним в позовній заяві поштовою адресою, відповідно до приписів ч.1 ст.64 ГПК України. При цьому враховано, що раніше направлена позивачу ухвала про порушення апеляційного провадження і призначення першого судового засідання по розгляду апеляційної скарги, яка направлялася по юридичній адресі позивача, повернута суду поштовим відділенням з відміткою на конверті « у зв'язку із закінченням терміну зберігання», тоді як направлена за поштовою адресою позивача копія цієї ж ухвали отримана останнім та його представник був присутнім у засіданні Донецького апеляційного господарського суду по цій справі 01.07.13 р.

Крім того, секретарем судового засідання телефонограмою від 05.07.13р. за телефонами, вказаними позивачем у позовній заяві, представники сторін були додатково повідомлені про винесення ухвали для виправлення описки та повідомлені дата та час наступного судового засідання - 30.07.13 р. об 11год.15хвил.

Тобто, сторони були належним чином повідомлені судом та обізнані про дату та час судового засідання.

Представник позивача в судове засідання 30.07.2013 р. не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Представник відповідача до судового засідання 30.07.2013 р. прибув, підтримав раніш викладені заперечення на апеляційну скаргу, висловив думку щодо можливості розгляду даної справи без представника позивача.

Колегія суддів, з урахуванням думки представника відповідача, вважає, що неявка представника позивача не перешкоджає вирішенню спору, оскільки останній належним чином повідомлявся про день, час та місце судового засідання, явка представників не визнавалась Донецьким апеляційним господарським судом обов`язковою, представник позивача був присутнім на першому судовому засіданні по розгляду його апеляційної скарги, підтримував її вимоги, надавав відповідні пояснення суду. У зв`язку з такими обставинами, судова колегія вважає за можливе провести судове засідання та розглянути справу за наявними в ній матеріалами з урахуванням пояснень представників сторін.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Відповідно п. 1.1 Статуту ПАТ «Шахта «Білоріченська» (в редакції 2012 р.), останнє як відкрите акціонерне товариство створено відповідно до наказу Міністерства вугільної промисловості України від 18.09.1996 р. № 471 на підставі Указу Президента України від 07.02.1996 р. № 166 «Про структурну перебудову вугільної промисловості» на базі ДП «Шахта «Білоріченська» ВО «Луганськвугілля» з наступним перетворенням його у ДВАТ «Шахта «Білоріченська» ДП ДХК «Луганськвугілля» шляхом передачі контрольного пакету акцій компанії.

Апеляційним господарським судом встановлено, що рішенням господарського суду м. Києва від 15.12.2011 р., у справі № 55/413, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2012 р., задоволений частково позов Міністерства енергетики та вугільної промисловості України до ТОВ «Шахта «Білоріченська», Державного реєстратора Лутугинської районної державної адміністрації Луганської області, за участю третіх осіб: ТОВ «Валентин Ін вест», Компанії Magellan LTD про визнання недійсними та скасування рішень, визнання відсутнім права, зобов`язання вчинити певні дії, зокрема, визнано недійсним рішення позачергових загальних зборів від 19.11.2010 р. ДВАТ «Шахта «Білоріченська» ДП ДХК «Луганськвугілля» на яких було прийнято рішення про припинення ДВАТ «Шахта «Білоріченська» ДП ДХК «Луганськвугілля», шляхом реорганізації в Товариство з обмеженою відповідальністю «Шахта «Білоріченська», визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію ТОВ «Шахта «Білоріченська» (ідентифікаційний код 00176897).

Підпунктом 1.3, 1.4 Статуту відповідача, відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства» визначено, що ДВАТ «Шахта «Білоріченська» Дочірнє підприємство Державної холдингової компанії «Луганськвугілля» перейменоване у Публічне акціонерне товариство «Шахта «Білоріченська», яке є правонаступником усіх прав та обов`язків ДВАТ «Шахта «Білоріченська» ДП ДХК «Луганськвугілля».

30.04.2012 р. між позивачем та ТОВ «Шахта «Білоріченська» був укладений договір на постачання вугільної продукції № 30/04-12, відповідно до п. 1.1. якого предметом договору є поставка кам`яного вугілля та вугільної продукції (надалі - Договір).

За умовами договору право власності на вугілля переходить від ТОВ «Шахта Білоріченська» до позивача з моменту підписання акта приймання-передачі вугільної продукції.

Сторонами у період дії договору на постачання вугільної продукції № 30/04-12 укладалось 18 додаткових угод.

Відповідно до актів приймання-передачі вугільної продукції від 30.04.2012 р. (а. с. 19-21) до позивача перейшло право власності на 60 100 тон вугілля.

10.08.2012 р. між позивачем та ТОВ «Шахта «Білоріченська» був укладений договір зберігання № 10/08/12.

Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору позивач передає ТОВ «Шахта «Білоріченська» на відповідальне зберігання строком з дати підписання Акту приймання-передачі до 31 грудня 2013 р. включно та зобов`язується повернути позивачу у схоронності вугілля (далі - Майно), повне найменування, характеристики, одиниця виміру, кількість та загальна вартість якого зазначається в відповідному Акті приймання-передачі, що є невід`ємною частиною цього Договору. Повна вартість майна, переданого на зберігання, визначається сумою вартостей Майна згідно Актів приймання-передачі.

Згідно Акту приймання-передачі майна від 22.08.2012 р. ТОВ «Шахта «Білоріченська» прийняло на зберігання вугілля загальною вагою 60 100 тон., загальною вартістю 23 930 400,00 грн. (а.с. 26).

Відповідно до п. 2.1.12 договору зберігання, ТОВ «Шахта «Білоріченська» зобов`язано повернути позивачу прийняте майно на зберігання не пізніше двох днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Позивачем було направлено на адресу ДВАТ Шахта «Білоріченська» ДП ДХК «Луганськвугілля» вимогу № 145 від 02.10.2012 р. (а.с. 27-29) про повернення переданого на зберігання ТОВ «Шахта «Білоріченська» вугілля.

Вугілля не було повернуто позивачу, відповіді на вимогу він не отримав, у зв`язку з чим останній звернувся до суду з віндикаційним позовом та просить витребувати майно з чужого незаконного володіння відповідно до ст. ст. 316, 317, 386, 387 ЦК України.

Колегія суддів з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позову погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 цього ж Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист права власності унормований Главою 29 Цивільного кодексу України.

Одним із способів захисту права власності є витребування майна із чужого незаконного володіння. Згідно з приписами статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову.

Віндикаційний позов є речово - правовим позовом, що може бути пред'явлений лише у разі відсутності між позивачем та відповідачем зобов'язальних правовідносин.

Натомість, в цьому спорі майно (вугілля) було передане позивачем за договором зберігання, строк дії якого, закінчується моментом повного його виконання сторонами.

Об'єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову.

Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна або особа, яка хоч і не є власником майна, але володіє ним на підставах, встановлених законом чи договором. Відповідачем за віндикаційним позовом є особа, яка незаконно володіє майном, незалежно від того, чи заволоділа вона майном незаконно сама, чи придбала його у особи, яка не мала права його відчужувати, тобто заволоділа ним без відповідної правової підстави. Незаконність володіння майном відповідачем повинна бути доведена позивачем у суді, оскільки законодавство презюмує добросовісне (правомірне) володіння чужим майном, якщо інше не випливає із закону або не встановлене рішенням суду.

Віндикаційний позов, поданий до особи, у незаконному володінні якої це майно раніше перебувало, але у якої на момент розгляду справи в суді його немає, не може бути задоволений.

Предметом віндикаційного позову є вимога позивача до відповідача про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Матеріально-правова вимога позивача у віндикаційному позові повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки. Зазначені позивачем у позовній заяві підстави повинні підтверджувати право власності (інше суб'єктивне право титульного володільця) позивача на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном (безтитульний статус його володіння).

Відтак, до предмету доведення в даному спорі входять обставини, зокрема, щодо наявності у позивача права на пред'явлення позову про витребування майна, чи перебуває спірне майно у володінні відповідача без відповідної правової підстави, чи наявне спірне майно на час розгляду спору та чи є воно індивідуально визначеним.

На підставі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як встановлено, позивач сам передав на зберігання спірне майно на підставі платного договору зберігання, дія якого визначалась сторонами - до повного виконання ними умов договору .

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач не довів суду, що майно, яке йому належить вибуло з його власності поза його волею, а зберігач заволодів спірним майно в результаті незаконних дій.

Як вказувалося вище, договір зберігання № 10/08/12 від 10.08.2012 р. укладався та майно за актом на зберігання передавалося ТОВ «Шахта «Білоріченська». Разом з тим, державна реєстрація ТОВ «Шахта «Білоріченська» була скасована рішенням господарського суду м. Києва від 15.12.2011 р. у справі № 55/413, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2012 р. На час складання акту приймання-передачі майна від 22.08.2012 р. до договору зберігання № 10/08/12 від 10.08.2012 р., ТОВ «Шахта «Білоріченська» було виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, тобто спірне майно було передано позивачем на зберігання ТОВ «Шахта Білоріченська» за зазначеним актом приймання-передачі вже після внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про скасування державної реєстрації ТОВ «Шахта «Білоріченська». Будь-яких документів стосовно правонаступництва за цими зобов`язаннями ДВАТ «Шахта «Білоріченська» ДП ДХК «Луганськвугілля» від ТОВ «Шахта «Білоріченська» а ні суду першої інстанції, а ні апеляційному господарському суду не було надано. Згідно пояснень представника відповідача, наданих в судовому засіданні апеляційної інстанції, передавальний баланс від ТОВ «Шахта «Білоріченська» до ДВАТ «Шахта «Білоріченська» ДП ДХК «Луганськвугілля» не складався, будь-які бухгалтерські документи, акти тощо, які б свідчили про наявність зобов`язань по зберіганню не передавалися, вугілля яке знаходилось на зберіганні у ТОВ «Шахта Білоріченська» до ДВАТ «Шахта «Білоріченська» ДП ДХК «Луганськвугілля» також не передавалось. Зміни до договору зберігання № 10/08/12 від 10.08.2012 р. про заміну сторони зберігача - ТОВ «Шахта «Білоріченська» на ДВАТ «Шахта «Білоріченська» ДП ДХК «Луганськвугілля» не вносились. Таким чином, дії сторін договору зберігання щодо передачі вугілля на зберігання ТОВ «Шахта «Білоріченська» після внесення запису в Єдиному державному реєстрі про скасування реєстрації цього товариства, тобто підприємству яке на той час вже втратило цивільну правоздатність, не узгоджуються з нормами цивільного та господарського законодавства.

Крім того, об'єктом віндикаційного позову може бути індивідуальне визначене майно.

Тобто, витребувати з чужого незаконного володіння можна лише індивідуально визначене майно. Власник може вимагати повернення саме того майна, що вибуло з його володіння.

Згідно ст.184 Цивільного кодексу України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Однак, всупереч наведеним правовим нормам позивач просив витребувати майно, яке не визначене індивідуальними ознаками. В підтвердження наявності у нього права власності на спірне майно він посилається на договір купівлі-продажу вугільної продукції № 30/04-12 від 30.04.2012 р. з додатковими угодами до нього № 13-18 від 10.08.2012 р., акти прийомки-передачі вугільної продукції, укладені на підставі цього договору, договір зберігання № 10/08/12 від 10.08.2012 р. та акт приймання-передачі від 22.08.2012 р., в яких майно,також, не має індивідуальних визначених ознак.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що спірне майно (вугілля) характеризується лише родовими ознаками.

Не приймаються до уваги посилання апелянта на те, що маркування вугілля є тією самою індивідуальною ознакою вугілля. Вугілля, згідно класифікації вугілля України (ДСТУ 3472-96) класифікується за маркою та класом, однак, наявність цього не відрізняє його від такого ж самого вугілля, тієї ж самої марки та класу, яке не належить позивачу, тобто не відрізняє з-поміж інших однорідних речей, не містить тих самих індивідуальних ознак, які властиві тільки йому. До того ж, позивач не довів, що у відповідача є в наявності, на цей час, те саме вугілля, яке передавалося позивачем на зберігання ТОВ «Шахта Білоріченська».

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого і правомірного висновку про безпідставність позову ТОВ «Донінвестхолдинг».

Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Луганської області від 07.05.2013 р. у справі № 913/657/13-г слід залишти без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до приписів ст. 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 91, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Донінвестхолдинг», м. Донецьк на рішення господарського суду Луганської області від 07.05.2013 р. у справі №913/657/13-г - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 07.05.2013 р. у справі №913/657/13-г - залишити без змін.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя С. А. Малашкевич

Судді: Т. Д. Геза

О. В. Кододова