Постанова № 32774139, 10.06.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

10 червня 2013 року Справа № 2а-1789/12/1470

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Середа О.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПДСП-10", м. Миколаї

до відповідача: Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС, м. Миколаїв

Суть спору: про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПДСП-10" (надалі - позивач) звернулось до суду із позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.03.12 р. № 0000542260, від 14.03.12 р. № 0000552260, прийнятих Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС (надалі - відповідач).

Позивач вважає, що прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки у нього були всі підстави для включення суми сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту по господарським операціям з поставлених матеріалів, наданих послуг та виконаних робіт із своїми контрагентами.

Інших порушень відповідачем встановлено не було.

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні, а саме з наступного.

На думку відповідача відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки правочини здійснені підприємством позивача із своїими контрагентами-постачальниками можуть бути такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків (пункт 5 статті 203 Цивільного кодексу України), та згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) суперечить інтересам держави і мають ознаки нікчемних.

Як слід, правочини, які були здійснені позивачем з контрагентами-покупцями також можуть бути такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків та суперечить інтересам держави і мають ознаки нікчемних.

В ході перевірки не було підтверджено наявність поставок товарів (робіт, послуг) між ТОВ "МИКБУДІВНИЦТВО", ФОП ОСОБА_1, ПП "Тісна", ТОВ "Універсал", ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ПП "Мгновение Юг", ТОВ "Стройтехнологія", ТОВ "Укрмонолитстрой", ТОВ "Спецмонтаж-СВ" та позивачем, що свідчить про те, що правочини між ними були здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до частин 1, 2 статті 215, частини 5 статті 203 ЦК України є недійсними, і в силу статті 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

З вищезазначених фактів вбачається, що фінансово-господарська діяльність позивача здійснювалась поза межами правового поля. Отже, фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та контрагентами-постачальниками, є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (стаття 234 ЦК України). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Враховуючи наведене, право контрагентів-покупців на податковий кредит з податку на додану вартість за на підставі податкових накладних наданих на виконання недійсних правочинів не виникає та підлягає коригуванню (зменшенню).

Відповідач зазначає, що лише наявність у покупця належним чином оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України 02.12.10 р. № 2755-VI, із змінами та доповненнями, необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для включення до податкового кредиту, якщо відомості, які містяться в таких документах не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій, або якщо угоди, результати виконання яких відобразились в податковому обліку збільшенням податкового кредиту, є нікчемними в силу спрямованості на порушення публічного порядку, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави.

Окрім того, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-XIV (надалі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. А тому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. В протилежному випадку - відповідні документи не можуть вважатися первинними для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів, що передбачені чинним законодавством. Тому для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Представник відповідача зазначив, що перевіркою не було встановлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) на продаж товарів, послуг. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Виходячи з вищенаведеного ТОВ "МИКБУДІВНИЦТВО", ФОП ОСОБА_1, ПП "Тісна", ТОВ "Універсал", ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ПП "Мгновение Юг", ТОВ "Стройтехнологія", ТОВ "Укрмонолитстрой, ТОВ "Спецмонтаж-СВ" здійснювали діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, таким чином правові наслідки у вигляді права на податковий кредит з ПДВ у контрагентів-покупців не виникає.

Отже, позивачу підприємствами ТОВ "МИКБУДІВНИЦТВО", ФОП ОСОБА_1, ПП "Тісна", ТОВ "Універсал", ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ПП "Мгновение Юг", ТОВ "Стройтехнологія", ТОВ "Укрмонолитстрой, ТОВ "Спецмонтаж-СВ" надавались первинні бухгалтерські документи та податкові накладні без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

У зв'язку з вищенаведеним право на податковий кредит у позивача по взаємовідносинам з зазначеними контрагентами не виникає.

На думку відповідача, правові наслідки у вигляді права на податковий кредит з ПДВ можуть мати реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не лише оформлення відповідних документів чи рух коштів на поточному рахунку платника податків. Зазначене свідчить про те, що позивачем було використано документи, що суперечать законодавчим та нормативним актам та не можуть свідчити про фактичне здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ "МИКБУДІВНИЦТВО", ФОП ОСОБА_1, ПП "Тісна", ТОВ "Універсал", ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ПП "Мгновение Юг", ТОВ "Стройтехнологія", ТОВ "Укрмонолитстрой, ТОВ "Спецмонтаж-СВ".

Враховуючи вищенаведене, перевіркою встановлено порушення позивачем:

- пункту 3.1 статті 3, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР із змінами та доповненнями (надалі - Закон України № 334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 761932 грн., у т.ч. за 2010 р. у сумі 753265 грн., за І квартал 2011 р. у сумі 5881,5 грн., за І-ІІІ квартал 2011 р. у сумі 2785 грн.;

- підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" 03.04.97 р. № 168/97-ВР із змінами та доповненнями (надалі Закон України - № 168/97-ВР), в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, всього у сумі ПДВ 114523 грн. у т.ч. за серпень 2010 року у сумі ПДВ 44108 грн., за жовтень 2010 року у сумі ПДВ 3358 грн., за листопад 2010 року у сумі ПДВ 7109 грн., за грудень 2010 року у сумі ПДВ 6493 грн., за лютий 2011 року у сумі ПДВ 4560 грн., за березень 2011 року у сумі ПДВ 46667 грн., за липень 2011 року у сумі ПДВ 857 грн., за вересень 2011 року у сумі ПДВ 1371 грн.

Таким чином, відповідач вважає, що викладені в Акті перевірки № 293/23-600/33084260 факти ґрунтуються на наявних порушеннях позивачем норм діючого законодавства, а оскаржені податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

В період з 21.03.12 р. по 17.02.12 р. відповідач по справі провів документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2011 року, про що склав Акт перевірки № 293/23-600/33084260.

Зокрема, в Акті перевірки № 293/23-600/33084260 зазначено, що підприємством позивача були порушені підпункт 7.4.1 пункту 7.4., підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України № 168/97-ВР, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, всього у сумі ПДВ 114523 грн. у т.ч.:

- за серпень 2010 року у сумі ПДВ 44108 грн.;

- за жовтень 2010 року у сумі ПДВ 3358 грн.;

- за листопад 2010 року у сумі ПДВ 7109 грн.;

- за грудень 2010 року у сумі ПДВ 6493 грн.;

- за лютий 2011 року у сумі ПДВ 4560 грн.;

- за березень 2011 року у сумі ПДВ 46667 грн.;

- за липень 2011 року у сумі ПДВ 857 грн.;

- за вересень 2011 року у сумі ПДВ 1371 грн.

На підставі висновку Акту перевірки № 293/23-600/33084260 відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 14.03.12 р. № 0000552260 за формою "Р" про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток за основним платежем 761932 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 376634 грн. та № 0000870231 за формою "Р" про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання та донараховано податку на додану вартість за основним платежем 114523 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 31649 грн.

Дослідивши надані сторонами докази та заперечення, інші матеріали, заслухавши представників сторін, суд вважає позовні вимоги доведеними та обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 2 Закону № 996-ХІV її дія поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Виходячи зі змісту пункту 2 статті 3 цього ж Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами передбачена підпунктом 1.2 пункту 1, підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, згідно яким первинними документи є письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV передбачено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону № 996-ХІV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операції є первині документи, які фіксують факти здійснення господарських операції.

Як вбачається з матеріалів справи усі документи (договори, акти приймання-передачі, податкові та видаткові накладні, банківські виписки, що свідчать про сплату позивачем податків) були відображені перевіряючими в Акті перевірки № 293/23-600/33084260 та наявність котрих представником відповідача не заперечувалась і не спростовувалась під вирішення спору.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів.

Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними.

Згідно підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.

Судом встановлено, що дані, вказані в деклараціях позивача з ПДВ за перевіряє мий відповідачем період відповідають даним реєстру отриманих та виданих податкових накладних платника податків в частині отриманих накладних, що були надані перевіряючим для їх відображення в акті перевірки.

Представник відповідача не заперечив про наявність у позивача на момент перевірки усіх вказаних податкових накладних, які мали всі необхідні реквізити.

Судом з'ясовано, що на час здійснення господарських операцій, за якими відповідач не визнав обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ ТОВ "МИКБУДІВНИЦТВО", ФОП ОСОБА_1, ПП "Тісна", ТОВ "Універсал", ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ПП "Мгновение Юг", ТОВ "Стройтехнологія", ТОВ "Укрмонолитстрой, ТОВ "Спецмонтаж-СВ" були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України № 168/97-ВР платником податку є особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно підпунктів "а", "в", "г", "д" пункту 10.1, пункту 10.2 статті 10 Закону України № 168/97-ВР саме на платників податку на додану вартість покладена відповідальність за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету.

Стосовно висновків відповідача про недійсність правочинів укладених позивачем із ТОВ "МИКБУДІВНИЦТВО", ФОП ОСОБА_1, ПП "Тісна", ТОВ "Універсал", ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_3, ПП "Мгновение Юг", ТОВ "Стройтехнологія", ТОВ "Укрмонолитстрой, ТОВ "Спецмонтаж-СВ" суд зазначає наступне.

Щодо господарських операцій між позивачем та ПП "Мгновение Юг", судом встановлено, що позивачем придбано у останнього товари на загальну суму 1767 грн. 60 коп. На підтвердження вказаної угоди позивачем надано до матеріалів суду письмові докази: видаткову накладну, податкову накладну, докази сплати вартості товару. Зазначені документі складені без порушень вимог діючого законодавства, натомість доводи відповідача про безтоварність даної операції є лише припущенням та не підтверджується письмовими або будь-якими іншими доказами і не були доведень в ході судового розгляду справи.

Щодо господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_1, судом встановлено, що позивачем придбано у останнього товари на загальну суму 33460 грн. 32 коп. На підтвердження вказаної угоди позивачем надано до матеріалів суду письмові докази: видаткові накладні, податкові накладні, докази сплати вартості товарів та послуг та акти приймання-передачі робіт. Зазначені документі складені без порушень вимог діючого законодавства, натомість доводи відповідача про безтоварність даної операції є лише припущенням та не підтверджується письмовими або будь-якими іншими доказами і не були доведень в ході судового розгляду справи.

Щодо господарських операцій між позивачем та ТОВ "МИКБУДІВНИЦТВО", судом встановлено, що позивачем придбано у останнього послуги з виконання підрядних робіт та надання в оренду обладнання та інструментів. На підтвердження вказаної угоди позивачем надано до матеріалів суду письмові докази: договори, видаткові накладні, податкові накладні, докази сплати вартості послуг, акти приймання-передачі. Зазначені документі складені без порушень вимог діючого законодавства, натомість доводи відповідача про безтоварність даної операції є лише припущенням та не підтверджується письмовими або будь-якими іншими доказами і не були доведень в ході судового розгляду справи.

Суд також приймає до уваги, що визначення грошових зобов'язань за податковими повідомленнями-рішеннями в даній справі та податковими повідомленнями-рішеннями в адміністративній справі № 2а-6550/11/1470 відповідачем здійснено за одними й тими ж правочинами між позивачем та ТОВ "МИКБУДІВНИЦТВО", а саме - договорами підряду № 1410/1СП від 04 жовтня 2010 року, № 1510/СП від 15 жовтня 2010 року, № 1412/1П від 14 жовтня 2010 року; договорами оренди обладнання та інструменту від 01 жовтня 2010 року. Відповідно до постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.09.2012 року у справі № 2а-6550/11/1470, що була залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2013 року, позовні вимоги позивача були задоволені, податкові повідомлення-рішення, винесені за вказаними правочинами, скасовані, судами встановлено надання послуг з боку ТОВ "МИКБУДІВНИЦТВО" на користь позивача.

Щодо господарських операцій між позивачем ТОВ "Спецмонтаж-СВ", судом встановлено, що позивачем придбано у останнього товари на загальну суму 1450 грн. На підтвердження вказаної угоди позивачем надано до матеріалів суду письмові докази: видаткові накладні, податкові накладні, докази сплати вартості товарів. Зазначені документі складені без порушень вимог діючого законодавства, натомість доводи відповідача про безтоварність даної операції є лише припущенням та не підтверджується письмовими або будь-якими іншими доказами і не були доведень в ході судового розгляду справи.

Щодо господарських операцій між позивачем та ТОВ "Стройтехнологія", судом встановлено, що позивачем придбано у останнього послуги на загальну суму 280000 грн. На підтвердження вказаної угоди позивачем надано до матеріалів суду письмові докази: договір № 0102-11 від 01.02.2011 року, податкову накладну, докази сплати вартості послуг та акти приймання-передачі робіт. Зазначені документі складені без порушень вимог діючого законодавства, натомість доводи відповідача про безтоварність даної операції є лише припущенням та не підтверджується письмовими або будь-якими іншими доказами і не були доведень в ході судового розгляду справи.

Суд також приймає до уваги, що визначення грошових зобов'язань за податковими повідомленнями-рішеннями в даній справі та податковими повідомленнями-рішеннями в адміністративній справі № 2-а-5915/11/1470 відповідачем здійснено за аналогічними правочинами між позивачем та ТОВ "Стройтехнологія", а саме - договорами субпідряду на виконання основного договору підряду № 1204/2п від 12.04.11 р. між позивачем та ТОВ СП "Нібулон" по посиленню каркасів норійних вишок № 2 та № 3 перевантажувального терміналу для зернових та олійних культур.

Відповідно до постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.09.2011 року у справі № 2а-5915/11/1470, що була залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2012 року, позовні вимоги позивача були задоволені, податкові повідомлення-рішення, винесені за аналогічними правочинами, скасовані, судами встановлено надання послуг з боку ТОВ "Стройтехнологія" на користь позивача.

Щодо господарських операцій між позивачем та ПП "Тісна", судом встановлено, що позивачем придбано у останнього товари на загальну суму 5004 грн. На підтвердження вказаної угоди позивачем надано до матеріалів суду письмові докази: видаткові накладні, податкові накладні, докази сплати вартості товарів. Зазначені документі складені без порушень вимог діючого законодавства, натомість доводи відповідача про безтоварність даної операції є лише припущенням та не підтверджується письмовими або будь-якими іншими доказами і не були доведень в ході судового розгляду справи.

Щодо господарських операцій між позивачем та ТОВ "Укрмонолитстрой", судом встановлено, що позивачем придбано у останнього товари на загальну суму 264645,9 грн. На підтвердження вказаної угоди позивачем надано до матеріалів суду письмові докази: видаткові накладні, податкові накладні, докази сплати вартості товарів. Зазначені документі складені без порушень вимог діючого законодавства, натомість доводи відповідача про безтоварність даної операції є лише припущенням та не підтверджується письмовими або будь-якими іншими доказами і не були доведень в ході судового розгляду справи.

Щодо господарських операцій між позивачем та ТОВ "Універсал", судом встановлено, що позивачем придбано у останнього послуги на загальну суму 73449, 96 грн. На підтвердження вказаної угоди позивачем надано до матеріалів суду письмові докази: видаткові накладні, податкові накладні, докази сплати вартості послуг, акти приймання-передачі. Зазначені документі складені без порушень вимог діючого законодавства, натомість доводи відповідача про безтоварність даної операції є лише припущенням та не підтверджується письмовими або будь-якими іншими доказами і не були доведень в ході судового розгляду справи.

Щодо господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_2, судом встановлено, що позивачем придбано у останнього товари на загальну суму 10831,32 грн. На підтвердження вказаної угоди позивачем надано до матеріалів суду письмові докази: договір купівлі-продажу № 01 від 06.01.2011 року, видаткові накладні, податкові накладні, докази сплати вартості товарів. Зазначені документі складені без порушень вимог діючого законодавства, натомість доводи відповідача про безтоварність даної операції є лише припущенням та не підтверджується письмовими або будь-якими іншими доказами і не були доведень в ході судового розгляду справи.

Щодо господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_3, судом встановлено, що позивачем придбано у останнього товари на загальну суму 18856,42 грн. На підтвердження вказаної угоди позивачем надано до матеріалів суду письмові докази: договір купівлі-продажу № 01 від 06.01.2011 року, видаткові накладні, податкові накладні, докази сплати вартості товарів. Зазначені документі складені без порушень вимог діючого законодавства, натомість доводи відповідача про безтоварність даної операції є лише припущенням та не підтверджується письмовими або будь-якими іншими доказами і не були доведень в ході судового розгляду справи.

Згідно частини 1 статті 228 ЦК України правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 вказаної статті, є нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК України визнання судами нікчемних правочинів не вимагається. Судом встановлено, що укладені позивачем із ТОВ "МИКБУДІВНИЦТВО", ФОП ОСОБА_1, ПП "Тісна", ТОВ "Універсал", ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_3, ПП "Мгновение Юг", ТОВ "Стройтехнологія", ТОВ "Укрмонолитстрой, ТОВ "Спецмонтаж-СВ" не віднесені законом до нікчемних, а крім того, відсутні судові рішення про визнання їх недійсними. Відтак, точка зору відповідача щодо недійсності укладених договорів є лише його припущенням, а висновок про порушення публічного порядку не підкріплений належними та допустимими доказами.

Відповідно із статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або зроблено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (стаття 207 Господарського кодексу України).

Таким чином, виходячи з принципу презумпції правомірності угоди всі укладені між сторонами договори є дійсними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом. У всіх інших випадках питання про недійсність угоди встановлюються лише судом на підставі заяви зацікавленої особи внаслідок чого приймається відповідне судове рішення.

Стосовно права позивача на віднесення відповідних сум ПДВ у податковий кредит, суд зазначає наступне.

Перевіркою підприємства позивача із зазначенням про в Акті перевірки № 293/23-600/33084260 перевіряючими був встановлений факт сплати позивачем грошових коштів за виконані роботи на користь контрагентів. Згідно податкового законодавства для позивача настала подія, що є підставою для формування податкового кредиту з ПДВ. Таким чином, позивач, сплативши податок на додану вартість в ціні робіт своєму контрагенту за договором, одночасно уповноважує останнього, як платника цього податку у періоді, в якому мали місце правовідносини, на перерахування відповідної суми податку до бюджету.

За подальші дії або бездіяльність свого контрагента щодо сплаті податку у бюджет позивач не несе відповідальність. Така точка зору суду кореспондується із практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03). В пункті 71 свого рішення від 22.01.09 р. Європейський суд з прав людини зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку Європейського суду, таки вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило би справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З огляду на викладене, суд вважає, що посилання відповідача в Акті перевірки № 293/23-600/33084260 на ознаки фіктивності контрагента позивача, з наявністю яких законодавець пов'язує настання відповідних правових наслідків у вигляді визнання неправомірно сформованим податкового кредиту з ПДВ та, відповідно, донарахування (у перспективі) відповідних податків, не містить правового обґрунтування. Матеріали перевірки не містять посилань на достовірно встановлені відповідачем обставини, які свідчать про наявність у контрагентів позивача будь-яких законодавче встановлених ознак фіктивності.

Посилання відповідача в Акті перевірки № 293/23-600/33084260 на відсутність у контрагентів трудових і матеріальних ресурсів, умов для здійснення господарських операції нічим не підтверджується, як не підтверджується їх неможливість виконати свої зобов'язань за укладеними договорами.

Згідно частини 1 статті 16, частини 1 статті 20 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.03 р. № 755-ІV (надалі - Закон України № 755-ІV) з метою забезпечення органів державної влади а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та ФОП створено Єдиний державний реєстр, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними.

Згідно приписів статті 18 Закону № 755-ІV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Судом встановлено, що на момент укладання договорів та здійснення господарських правовідносин, ТОВ "МИКБУДІВНИЦТВО", ФОП ОСОБА_1, ПП "Тісна", ТОВ "Універсал", ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_3, ПП "Мгновение Юг", ТОВ "Стройтехнологія", ТОВ "Укрмонолитстрой, ТОВ "Спецмонтаж-СВ" мали господарську правосуб'єктність, а саме визнану державою та певним суб'єктом господарювання можливість бути суб'єктом прав (мати і здійснювати господарські права та обов'язки, відповідати за їх належне виконання й мати юридичну можливість захищати свої права та законні інтереси). Товариства перебували на податковому обліку як платники ПДВ та, як наслідок, мали право на виписку та видачу позивачу податкових накладних.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач правомірно відніс суми ПДВ за правочинами укладеними із ТОВ "МИКБУДІВНИЦТВО", ФОП ОСОБА_1, ПП "Тісна", ТОВ "Універсал", ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_3, ПП "Мгновение Юг", ТОВ "Стройтехнологія", ТОВ "Укрмонолитстрой, ТОВ "Спецмонтаж-СВ" до складу податкового кредиту з ПДВ, а суми угод без врахування ПДВ - до складу валових витрат, що відповідає положенням Закону України № 334/94-ВР.

Таким чином, оскаржені позивачем податкові повідомлення-рішення є такими, що прийняті в порушення законодавства і позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПДСП-10" - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.03.12 р. № 0000542260, прийняте Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.03.12 р. № 0000552260, прийняте Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку

Головуючий суддя О. Ф. Середа