Постанова № 32768849, 24.07.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2013 року Справа № 902/577/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Омельченко О.О.

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо" на рішення господарського суду Вінницької області від 21 травня 2013 року в справі №902/577/13 (суддя Нешик О.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РН Коммерс"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо"

про стягнення в сумі 252499 грн. 90 коп. залишку безпроцентної цільової позики

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс» звернулося в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (а.с. 2-5) до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Кредо» (надалі -Відповідач) про стягнення в сумі 252 499 грн. 90 коп. залишку безпроцентної цільової позики.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 21 травня 2013 року (а.с. 99-101) з підстав, вказаних у цьому рішенні, позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Відповідача на користь ТзОВ «ТНК-ВР Коммерс» 252 499 грн. 90 коп. залишку безпроцентної цільової позики. Судовий збір покладено на Відповідача в розмірі 5050 грн. 00 коп..

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 109-112) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Вінницької області від 21 травня 2013 року № 902/577/13 в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом прийняте рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки, зроблені судом першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом не з'ясовано всі обставини, які мають значення для справи.

Ухвалою суду від 18 червня 2013 року (а.с. 108) апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 24 липня 2013 року на 14 годину 50 хвилин.

Позивач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності частини 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду.

Водночас, 24 липня 2013 року Позивачем в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України (через канцелярію Рівненського апеляційного господарського суду), було подано заяву про зміну його найменування (а.с. 125), а саме з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс» на Товариство з обмеженою відповідальністю «РН Коммерс». До даної заяви були додані докази на підтвердження відповідної вимоги, а саме копію протоколу № 12/06/13 Загальних зборів Учасників Позивача від 12 червня 2013 року та копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 126-135).

Статтею 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено внесення змін до відомостей (в тому числі найменування) юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які підтверджуються копією рішення уповноваженого органу управління юридичної особи та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (щодо внесення відповідних змін в реєстр).

Колегія суду дослідивши дану заяву з доданими до неї доказами на місці ухвалила задовольнити дану заяву та змінити найменування позивача з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс» на Товариство з обмеженою відповідальністю «РН Коммерс» (надалі - Позивач).

Представник Відповідача в судове засідання від 24 липня 2013 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Відповідач належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 124). Причину неявку своїх повноважних представників Відповідач суду не повідомив.

Враховуючи вищеописане та приписи статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 24 липня 2013 року представник Позивача заперечив проти доводів Відповідача, висвітлених в апеляційній скарзі.

Заслухавши пояснення представника Позивача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Вінницької області від 21 травня 2013 року по даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення. При цьому, суд виходив з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 2 квітня 2009 року між Позивачем та Відповідачем був укладений Договір № 0013-09/сл (надалі - Договір;а.с. 13-19), відповідно до підпункту 1.3.2 пункту 1.3 котрого, цільовим призначенням позики є забезпечення якості товарів на автозаправочних станціях (надалі - АЗС) у відповідності з вимогами субліцензійного договору № 0028-08/сл, укладеного 10 липня 2008 року між Позивачем та Відповідачем (надалі - Субліцензійний договір; а.с. 22-31).

За Субліцензійним договором Позивач надав Відповідачу дозвіл на використання знаку для товарів та послуг "ТНК".

Так, згідно пункту 2.2.1 Субліцензійного договору, Позивач має право здійснювати контроль за виконанням та дотриманням Відповідачем зобов'язань, передбачених даним Договором.

Як передбачено пунктом 3.1.9 Субліцензійного договору: Відповідач зобов'язався забезпечити (схоронність) якість нафтопродуктів у відповідності до вимог нормативно-правових документів, що діють на території України.

За пунктами 7.2 Субліцензійного договору, у випадку порушення пункту 3.1.9 Субліцензійного договору, що підтверджується відповідним паспортом якості, виданим експертною організацією та/або пункту 1.3.1 цього договору, Відповідач зобов'язаний сплатити Позивачу такі санкції: за перше порушення - 5000 грн.; за друге порушення - 25000 грн.; за третє порушення - Позивач має право розірвати Субліцензійний договір достроково.

Рівненський апеляційний господарський суд звертає увагу на той факт, що з боку Відповідача мало місце порушення зобов'язань за Субліцензійним договором в частині дотримання якості нафтопродуктів, і такий факт є преюдиційним для вирішення даного спору і доказування не потребує, так як встановлений рішенням господарського суду Вінницької області від 30 серпня 2012 року та постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 5 листопада 2012 року у справі № 5/21/2012/5003 (а.с. 45-57), якими було задоволено позовні вимоги Позивача до Відповідача про стягнення 30 000 грн. штрафу.

Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Колегія суду вважає безсумнівними встановлені рішенням господарського суду у справі № 5/21/2012/5003 факти, при цьому (в силу дії частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України) ці факти не можуть ставитися судом під сумнів та є такими, які не потребують додаткового доведення зазначених обставин.

Як встановлено рішенням господарського суду в справі № 5/21/2012/5003, в ході двох перевірок дотримання Відповідачем вимог нормативно-правових документів, що діють на території України та регулюють вимоги щодо якості нафтопродуктів, Позивачем були виявлені факти реалізації Відповідачем нафтопродуктів, що не відповідають вимогам ДСТУ (ГОСТ).

Вищеописаним судовим рішенням зокрема встановлено, що 11-13 жовтня 2011 року Позивачем здійснено перевірку АЗС Відповідача, в ході проведення якої відібрані проби нафти та нафтопродуктів, про що комісією сторін складені відповідні акти.

В результаті аналізу відібраних в ході перевірки проб нафтопродуктів, який здійснений ТОВ "Інспекторат України", виявлено факт реалізації Відповідачем дизельного палива покращеної якості (Євро) марки С вид II та марки Е вид II, яке не відповідало вимогам ДСТУ 4840:2007 по показнику "Вміст сірки", а також факт реалізації бензину автомобільного А-95, який не відповідав вимогам ДСТУ 4063:2001 по показникам "Масова доля сірки" та "Масова доля бензолу".

15-16 листопада 2011 року Позивачем проведено повторну перевірку об'єктів Відповідача, в ході якої відібрані проби нафти та нафтопродуктів, що відображено у відповідних актах, які підписані членами комісії сторін.

Аналіз відібраних проб палива, проведений ТОВ "Інспекторат України" також встановив порушення вимог державних стандартів щодо його якості, а саме виявлено факт реалізації Відповідачем бензину автомобільного А-95, який не відповідає вимогам ДСТУ 4063:2001 по показнику "Масова доля сірки" та "Масова доля бензолу".

Встановлені порушення зафіксовані у паспортах якості (як і передбачено пунктом 7.2 Договору): № 25/13483ВИН/1111 від 20 листопада 2011 року, № 29/13487ВИН/1111 від 20 листопада 2011 року, № 31/13489ВИН/1111 від 20 листопада 2011 року.

Отже, як було вказано вище у даній судовій постанові, позика за Договором була надана Позивачем з метою належного забезпечення належного використання знаку для товарів та послуг "ТНК" за Субсидіарним договором.

Відповідно до пункту 1.4 Субліцензійного договору: сума позики склала 252 500 грн. на кожну АЗС Відповідача, що разом становить 505 000 грн..

Колегія суду зазначає, що факт надання позики підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 3589 та № 3590 від 2 червня 2009 року (а.с. 20-21), котрими Позивач перерахував Відповідачу безпроцентну цільову позику в сумі 505000 грн..

Відповідно до пункту 3.3 Субліцензійного договору: Відповідач зобов'язаний погасити (повернути) Позивачу суму займу по відповідній АЗС у випадку недотримання ним цільового призначення позики, вказаного в пінпункті 1.3.1 та/або підпункті 1.3.2 Субліцензійного договору; сума позики, що підлягає погашенню (поверненню) Позивачу, визначається за формулою, передбаченою пунктом 3.3 Договору, а саме: V=S-t*S/N (де V - сума позики, яка підлягає поверненню Позивачу по відповідній АЗС; S - сума позики, яка надана Відповідачу; t - кількість календарних місяців з дати надання позики Відповідачу до моменту невиконання цільового призначення позики; N - кількість календарних місяців між датою надання позики Відповідачу та строком погашення позики відповідно до пункту 3.1 Субліцензійного договору).

Поряд з тим, паспортом якості ТОВ «Інспекторат Україна» за № 181011/15 та № 181011/16 від 18 жовтня 2011 року було зафіксовано факт порушення Відповідачем цільового призначення позики, вказаного в пункті 1.3.2 Договору, а саме незабезпечення якості палива дизельного підвищеної якості (Євро) марка С, вид 11 вимогам ДСТУ 4840:2007 за показником «Вміст сірки» на АЗС Відповідача

В зв'язку з чим, колегія суду зауважує, що датою невиконання цільового призначення Позики Відповідачем за Договором є 18 жовтня 2011 року. Відповідно, на підставі пункту 3.3 Договору, Відповідач зобов'язаний повернути Позивачу 126 249 грн. 95 коп..

Відповідно до пункту 3.4 Договору, сума позики погашається (повертається) Позивачу шляхом перерахування Відповідачем грошових коштів в безготівковій формі на поточний банківський рахунок Позивача, вказаний в цьому договорі не пізніше 3-х робочих днів с дати порушення цільового призначення позики, вказаного в пункті 1.3.1 та/або пункті 1.3.2 Договору.

Колегія суду звертає увагу, що пунктом 3.6 Договору визначено, що: Позивач має право вимагати дострокового погашення (повернення) суми позики у випадках порушення цільового призначення позики, вказаного в пункті 1.3.1 та/або пункті 1.3.2 Договору; у випадку реалізації Позивачем свого права на дострокове погашення (повернення) суми позики, Відповідач зобов'язаний погасити (повернути) таку суму позики не пізніше трьох робочих днів від дати отримання відповідної вимоги Позивача.

В зв'язку з чим, колегія суддів зазначає, що 13 лютого 2013 року Позивач направив на адресу Відповідача вимогу про повернення залишку безпроцентної цільової позики по Договору в сумі 252 499 грн. 90 коп. (а.с. 41-42).

Відповідач залишку позики Позивачу не повернув. В зв'язку з чим Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 252 499 грн. 90 коп. залишку безпроцентної цільової позики за Договором.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

За приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що: за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У відповідності зі статтею 1048 Цивільного кодексу України: позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас, за даним Договором Позивач та Відповідач домовились про безпроцентність позики за цим Договором, але встановили підстави, для дострокового погашення (повернення) суми позики у випадку порушення цільового призначення позики.

Відповідно до статті 67 Господарського кодексу України: відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно статті 174 Господарського кодексу України: господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 179 Господарського кодексу України передбачено, що: при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Враховуючи усе описане вище, колегія суду зауважує, що сторонами було досягнуто згоди щодо умов вищевказаного Договору та передано суму позики, у зв'язку з чим даний Договір був підписаний та скріплений печатками сторін. Відповідно, Позивач та Відповідач зобов'язані діяти у межах укладеного ними на підставі вільного волевиявлення Договору та у суворій відповідності його умовам.

З урахуванням усього вищевказаного, згідно пунктів 3.3, 3.6 Договору, статті 193 Господарського кодексу України та статтей 1046, 1048 Цивільного кодексу України позовні вимоги Позивача про стягнення 252 499 грн. 90 коп. є підставними та обґрунтованими та підлягають до задоволення в повному обсязі. Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд - задовольняє позовні вимоги Позивача.

Дане, в свою чергу, вчинено і місцевим господарським судом.

В той же час, суд відхиляє заперечення Відповідача, висвітлені у апеляційній скарзі, оскільки вони не відповідають обставинам справи, спростовуються наявними у справі доказами, а також спростовані усім вищевказаним у даній судовій постанові.

Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Вінницької області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо" - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 21 травня 2013 року в справі №902/577/13 - без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу №902/577/13 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.