Постанова № 32768542, 30.07.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2013 р. Справа № 5015/654/12

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Бонк Т.Б.

суддів Бойко С.М.

Марка Р.І.

при секретарі судового засідання Борщ І.О.

за участю представників сторін:

прокуратури: з'явився;

від позивача: з'явився;

від відповідача: не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Лев» б/н від 27.02.2013 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 29.11.2012 року року

у справі №5015/654/12, суддя Станько Л.

за позовом Прокурора Личаківського району м. Львова в інтересах держави в особі Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Лев»

про стягнення 343824,61 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.11.2012 року у справі №5015/654/12 (суддя Станько Л.Л.) позов задоволено. З Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Лев» (надалі ТОВ «Інтер-Лев») на користь Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради стягнуто 343 824,61 грн. заборгованості та 6876,49 грн. судового збору в доход Державного бюджету України.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Свої доводи скаржник мотивує тим, зокрема, що прокурор не мав достатнього обсягу повноважень для підписання та подання до господарського суду позовної заяви. Окрім цього, вказує, що прокурором не наведено належних доводів та не надано допустимих доказів на підтвердження підставності та правомірності проведення прокуратурою Личаківського району м. Львова перевірки дотримання законності щодо виконання Договору оренди нерухомого майна від 06.03.2006 року №Г-4145-6. Звертає увагу суду й на те, що в матеріалах справи відсутнє повідомлення №2302-834 про припинення договірних відносин. Окрім того, позивач своїм наказом від 16.04.2007 року №285-о надав згоду на продовження строку дії Договору оренди. Станом ж на 31.10.2007 року об'єкта оренди згідно Договору оренди нерухомого майна від 06.03.2006 року №Г-4145-6 не існувало, оскільки внаслідок реконструкції об'єкта оренди було створено нову річ, право власності на яку визнано постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.10.2012 року по справі №5015/5438/11.

Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради у запереченні на апеляційну скаргу спростовує доводи скаржника, просить апеляційну скаргу відхилити, рішення місцевого господарського суду залишити без змін. При цьому вказує, що відповідач, після припинення строку дії Договору оренди, не вчинив жодних дій щодо повернення орендованого майна. Станом ж на 28.11.2012 року докази щодо оформлення за відповідачем права власності на нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5, загальною площею 150,5 кв.м. - відсутні. В той час як вимога про стягнення заборгованості за фактичне користування приміщення заявлена з 01.05.2011 року по 01.01.2012 року.

Розпорядженнями в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 23.04.2013 року, голови Львівського апеляційного господарського суду від 14.05.2013 року, в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 10.07.2013 року та голови Львівського апеляційного господарського суду від 30.07.2013 року (знаходяться у справі) змінювався склад суду.

Причини відкладення розгляду справи викладено в ухвалах суду від 23.04.2013 року, від 14.05.2013 року, від 25.06.2013 року, від 02.07.2013 року та від 10.07.2013 року.

Львівський апеляційний господарський суд, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази у справі, дійшов висновку про те, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін, з огляду на наступне.

6 березня 2006 р. між Управлінням комунальної власності Львівської міської ради, як орендодавцем, правонаступником якого є позивач, та відповідачем, як переможцем комерційного конкурсу - орендарем, було укладено договір оренди № Г-4145-6 нерухомого майна, згідно з п. 1 якого орендодавець, на підставі наказу від 21.02.2006 р. за № 9-А передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, що знаходиться на балансі ЛМКП "Айсберг". Об'єктом оренди, згідно цього ж пункту, є нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5, загальною площею 150,5 м.кв., позначені на технічному плані цифрами 17-1, 18-1, 18-2, 18-3, VІІ, VІІІ, ІХ.

Пунктом 4 Договору сторони встановили термін його дії до 05.03.2007 р. з умовою пролонгації (в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору або зміну його умов протягом місяця після закінчення терміну дії договору).

Питання припинення договірних відносин між сторонами на підставі договору оренди № Г-4145-6 нерухомого майна було предметом дослідження в судовому порядку.

Зокрема, рішенням Господарського суду Львівської області від 20.08.2010р. у справі № 31/45 (31/59) (19/398) провадження у справі в частині вимог про визнання договору оренди № Г-4145-6 від 06.03.2006 р. таким, що припинив свою дію з моменту закінчення строку, на який його було укладено, а саме з 06.03.2007 р. - припинено. Рішення суду першої інстанції в частині припинення провадження у справі залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.04.2011р.

При цьому, судами встановлено, що 23 березня 2007 Управлінням комунальної власності, як орендодавцем за договором, було скеровано на адресу відповідача повідомлення №2302-834 від 23.03.2007р. про припинення договірних відносин у зв'язку із закінченням строку дії договору в порядку, визначеному ст.764 ЦК України та ч.2 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». У вказаному повідомленні містилась й вимога про повернення об'єкта оренди його балансоутримувачу протягом 15 днів згідно з актом приймання-передачі та погашення наявної заборгованість зі сплати орендних платежів за користування приміщеннями. Вказану вимогу відповідач залишив без відповіді та задоволення. Відтак, договір оренди припинив свою дію 06.03.2007 р.

Докази ж повернення відповідачем спірного майна в матеріалах справи відсутні.

Водночас, у вересні 2011р. ТОВ „Інтер-Лев" звернулось в господарський суд Львівської області з позовом до Львівської міської ради про визнання права власності на 672/1000 нежитлових приміщень першого поверху та підвалу, загальною площею 151,9 кв.м., розташованих за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5, котрі були створені внаслідок виконання ТОВ "Інтер-Лев" реконструкції приміщень з індексами 17-1, 18-1, 18-2, 18-3, VII, VIII, IX, переданих останньому згідно з договором оренди № Г-4145-6 від 06.03.2006 року.

Рішенням господарського суду Львівської області від 10.07.2012р. у справі 5015/5438/11 у задоволенні позовних вимог ТОВ "Інтер-Лев" було відмовлено.

Однак, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.10.2012р. рішення господарського суду Львівської області від 10.07.2012 року у справі 5015/5438/11 скасовано. Позов задоволено. Визнано за товариством з обмеженою відповідальністю „Інтер-Лев" (79054, м.Львів, вул..С.Петлюри,2а, код ЄДРПОУ 19165376) право власності на 672/1000 (шістсот сімдесят дві тисячних) нежитлових приміщень першого поверху та підвалу, загальною площею 151,9 кв.м., розташованих за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5, які створені внаслідок виконання ТОВ "Інтер-Лев" реконструкції приміщень з індексами 17-1, 18-1, 18-2, 18-3, VII, VIII, IX, переданих останньому згідно з договором оренди №Г-4145-6 від 06.03.2006 року.

Відтак, право власності на нежитлові приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 151,9 кв.м., розташовані за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5, які створені внаслідок виконання ТОВ "Інтер-Лев" реконструкції приміщень з індексами 17-1, 18-1, 18-2, 18-3, VII, VIII, IX, переданих останньому згідно з договором оренди №Г-4145-6 від 06.03.2006 року, було визнано за відповідачем згідно рішення суду 24.10.2012р.

В лютому 2012р. позивач звернувся до суду з позовом у даній справі, мотивуючи свої вимоги тим, зокрема, що в період з 01.05.2011р. по 01.01.2012р. до стягнення з відповідача, в порядку вимог ст. 785 ЦК України, підлягає 343 824, 61 грн. за фактичне користування об'єктом оренди.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Згідно з ч.2 ст.26 Закону «Про оренду державного та комунального майна», договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічну норму містить ч.2 ст.291 ГК України.

Факт припинення договірних відносин між сторонами з 06.03.2007 року встановлено, зокрема, судовими рішеннями у справі №31/45 (31/59) (19/398) Господарського суду Львівської області.

Згідно з ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно з ч.1 ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ст.27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Таким чином, з огляду на норми ч.1 ст.785 ЦК України, ст.27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та виходячи з умов Договору, відповідач був зобов'язаний приступити до передачі об'єкта оренди негайно після припинення договору у зв'язку із закінченням терміну його дії.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 1 ст.773 ЦК України передбачає, що наймач зобов'язаний користуватись річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Щодо тверджень апелянта про визнання за ним права власності на 672/1000 нежитлового приміщення по вул. Краківській, 5 в м. Львові, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено права та обтяження, що підлягають державній реєстрації. Згідно з п.1 даного Закону обов'язковій державній реєстрації підлягають право власності, речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме право власності на нерухоме майно.

Відповідно до п.1ст. 5 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Згідно з п.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відтак, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази оформлення за відповідачем права власності на нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою м. Львів, вул. Краківська, 5 загальною площею 150,5 кв.м. протягом заявленого прокурором періоду у позові, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог про стягнення з ТОВ «Інтер-Лев» на користь Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради спірної суми за фактичне користування нежитловими приміщеннями в період з 01.05.2011 року до 01.01.2012 року.

При цьому, доводи скаржника про те, що прокурор Личаківського району м. Львова не наділений обсягом повноважень для звернення до суду з позовом у даній справі, оскільки спірні приміщення територіально належать до Галицького району м. Львова, є безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 29 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судових рішень господарських судів, заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду. Поняття "прокурор" визначене у статті 56 Закону України "Про прокуратуру", а права прокурора стосовно подання позовної заяви (заяви) в порядку господарського судочинства, внесення апеляційної чи касаційної скарги на судові рішення господарських судів, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України - статтею 37 названого Закону.

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Зміст поняття "державні інтереси" розглянуто в рішенні Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 8 квітня 1999 р.: державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У п. 5 цього ж Рішення Конституційного Суду України зазначається, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

При цьому, законодавець не обмежує право прокурора на подання позову в інтересах держави в особі того її органу, що перебуває поза територією, на яку поширюються повноваження даного прокурора. Право ж прокурора на подання позову до господарського суду не ставиться законом у залежність від наявності у прокурора матеріалів прокурорської перевірки з того питання, з якого подано позов (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України, від 23.03.2012, № 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам").

Згідно з частиною другою статті 29 ГПК у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах громадянина зазначений орган чи громадянин набуває статусу позивача, а в разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і як такий зазначається у позовній заяві.

В даному випадку позивачем у справі є Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, яке позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відтак, твердження скаржника про те, що прокурор Личаківського району м. Львова не наділений обсягом повноважень для звернення до суду з позовом у даній справі, оскільки спірні приміщення територіально належать до Галицького району м. Львова, є безпідставними.

Інші доводи скаржника про порушення місцевим господарським судом норм процесуального не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного судового акта в апеляційному порядку.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду оцінивши повноту дослідження місцевим господарським судом всіх обставин справи, наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, дійшла висновку про відповідність рішення Господарського суду Львівської області законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Зважаючи на те, що апеляційним судом відмовлено в задоволенні апеляційної скарги витрати по сплаті судового збору, в порядку вимог ст. 49 ГПК України, залишаються на скаржнику.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд ,

П О С Т А Н О В И В :

Рішення Господарського суду Львівської області від 29.11.2012 року у справі №5015/654/12 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Лев» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.

Повна постанова складена 31 липня 2013р.

Головуючий суддя Бонк Т.Б.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Марко Р.І.