Рішення № 32765402, 26.07.2013, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/5941/13-ц

2/638/3258/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.07.2013р. Дзержинський районний суд м.Харкова у складі:

Головуючого-судді Гайдук Л.П.

при секретарі Лабузной С.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,ОСОБА_3 про встановлення факту сумісного проживання однією родиною чоловіка та жінки без укладення шлюбу,визнання права власності на частину квартири ,визнання договору дарування квартири частково недійсним,визнання права власності на внески,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 та до ОСОБА_3 з вимогами: встановити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_5 однією сім'єю з 1980 року та до смерті ОСОБА_5, визнати недійсним у 1\2 частині договір дарування квартири, за адресою - АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та застосувати правові наслідки недійсності правочину, та витребувати ? частину цієї квартири, визнати його спадкоємцем 1 черги, визнати його єдиним спадкоємцем на суму банківського грошового вкладу на ім'я померлої ОСОБА_5, стягнути аліменти з ОСОБА_3 на утримування позивача, та стягнути разову допомогу на користь позивача, витребувати у Відповідача-2 гроші у суми 12150 грн., та визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири за адресою - АДРЕСА_1.

10.07.2013р. позивач подав уточнену позовну заяву до ОСОБА_2 та до ОСОБА_3 з вимогами: встановити факт сумісного проживання однією родиною у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу з 31.02.1984 року та до ії смерті , визнати недійсним у 1\2 частині договір дарування квартири, за адресою - АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та застосувати правові наслідки недійсності правочину, та витребувати ? частину квартири, визнати ОСОБА_1 спадкоємцем 1 черги, визнати ОСОБА_1 єдиним спадкоємцем на суму банківських грошових вкладів на ім'я померлої ОСОБА_5, та визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири за адресою - АДРЕСА_1.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що у 1978 році познайомився з матір'ю ОСОБА_2 з ОСОБА_5. Два роки вони фактично проживали однією сім'єю та у 06.06.1980 року зареєстрували шлюб.Починаючи з 1978 року він піклувався про відповідку, мешкав разом з нею до 24 років та виростив її як свою доньку. З 1980 та до 30.01.1984 року він перебував у офіційному шлюбі з ОСОБА_5, від їх шлюбу 28.09.1981 року народився син - ОСОБА_3, відповідач -2 по справі. Усі роки він проживав з дружиною однією родиною,займались вихованням обох дітей та піклувався ними сумісно з дружиною.Всією родиною вони проживали разом спочатку за адресою - АДРЕСА_3.

У 1981 році ОСОБА_5,перебуваючи з ним в шлюбі вступила в члени ЖСК « Роща-5» для отримання кооперативної квартирі за адресою - АДРЕСА_1. , ордер видано Рішення Виконкому Дзержинської районної Ради народних депутатів міста Харкова від 1 червня 1982 року № 171 та 22.06.1982 він з дружиною сплатили перший пайовий внесок за вищевказану квартиру в розмірі 3450 руб, що складає 42% повної вартості квартири, наступні пайові внески за вищевказану квартиру вони щомісячно сплачувалися у сумі 21 руб. Як наслідок, на час 30.01.1984 року, за час офіційного шлюбу подружжям за сумісні кошти було сплачена сума 4059 рублів, що складає майже 50 % повної вартості кооперативної квартири - АДРЕСА_1. 31.01.1984 року він з дружиною формально оформили розірвання шлюбу лише для того, щоб не втратити комунальну квартиру та залишити за собою право на отримання ізольованого житла згідно до законодавства яке діяло «за радянських часів», та він залишився зареєстрованим АДРЕСА_3. а його дружина ОСОБА_5 з дітьми зареєструвалась по пр.Л.Свободи хоча на цей час уся сім'я позивача фактично проживали вчотирьох однією сім'єю у трикімнатній кооперативної квартирі за адресою -АДРЕСА_1. 24.10.89 року відповідач ОСОБА_2 зареєструвалася квартирі за адресою -АДРЕСА_1. а у 1995 році вона одружилась та виїхала з спірної квартири, 04 березня 2006 року одружився син відповідач та теж з'їхав з цієї квартири.Після розірвання шлюбу він з дружиною продовжували сумісно проживати однією родиною ,мали сумісний бюджет, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, вели спільне господарство, обидва працювали та у результаті спільної праці за сумісні кошти сплачували пайові внески за кооперативну квартиру за адресою -АДРЕСА_1. З 1984 року та до 1991 року він разом з дружиною сплачував усі останні пайові внески за спірну квартиру, у якої вони усі на той час та до смерті дружини проживали. Останні внески за вищевказану квартиру було сплачено ними за сумісні кошти з ОСОБА_5 вже 12.12.1991 році під час фактичного проживання однією родиною та у подальшому вони продовжували сумісно мешкати у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу , вели спільне господарство, мали характерних ознак сімейних , пов'язаних спільним бюджетом, наявністю взаємних прав та обов'язків членів сім'ї , зумовлених їх спільним проживанням до самої смерті ОСОБА_5 до 27.10. 2012 року . Весь час проживання в спірній квартирі він вважав її спільною сумісною власністю та отриманням документів ніколи не займався бо цим займалась його дружина та тільки у лютому 2013 року, вже після смерті дружини, із матеріалів іншої справи у суді йому стало відомо про те, що спірна квартира була вже оформлена раніше , ще у 1992 році , лише на дружину та остання її подарувала доньці від першого шлюбу ОСОБА_2 та остання після смерті дружини виселила його ,залишивши без житла.За період сумісного проживання в фактичних шлюбних відносинах він та ОСОБА_5 на ім,я померлої відкрили рахунки на які розмістили грошові кошти які вони отримали після продажу у 2012 році його квартири за адресою -АДРЕСА_5, та продажу спадщини після його померлої сестри. Він вважає, що він є єдиним спадкоємцем на вищевказані грошові кошті.

Представник позивача та позивач в судовому засіданні позов підтримали та просили позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідачі в судовому засіданні заперечували проти позову у повному обсязі, пояснивши що позивач весь час пиячить,фактично ніде не працює,коштів на кооперативну квартиру не надавав та однією сім,єю з їх матір,ю ОСОБА_5 не проживав.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу , між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено шлюб 06.06.1980 року.

Згідно до положень ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю Української СРСР \в ред.1969р.\майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно .

Відповідно до ст. 28 вищезазначеного Кодексу в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

В період зареєстрованого шлюбу, 06.06.1980 року по 31.01.1984 рік, подружжям сплачено пайові внески за кооперативну 3-кімнатну квартиру за адресою -АДРЕСА_1.

Ордер на дану квартиру ОСОБА_5 видано на підставі рішення Виконкому Дзержинської районної Ради народних депутатів міста Харкова від 1 червня 1982 року № 171 на склад сім,ї з 3 осіб.

Згідно завіреної копії списку по ЖСК « Роща-5» від 26 квітня 1982 року, в складі членів родини значиться « муж - ОСОБА_1.».

Згідно до довідки КО « Єдність» , повна сума вартості вищевказаної квартири складала 8197,31 руб. 22.06.1982 ,перебуваючи в шлюбних відносинах подружжям сплачено перший пайовий внесок за вищевказану квартиру в розмірі 3450 руб., що складає 42% повної вартості квартири .

Згідно довідки КО « Єдність» - наступні пайові внески за вищевказану квартиру щомісячно сплачувалися у розмірі 21 руб.

Як наслідок, на 30.01.1984 року відповідно до положень ст.44 КпШС Української СРСР( .в ред.1969р\, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин шлюб припиняється з моменту реєстрації розірвання шлюбу в книзі записів актів цивільного стану, тобто датою припинення шлюбу є не дата винесення судового рішення, а момент реєстрації розірвання шлюбу в органах РАГС хоча б одним з подружжя ,суд вважає шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 припиненим згідно до свідоцтва про його розірвання від 31.01.1984 року та перебуваючи у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 сплатили 50% повної вартості кооперативної квартири та до даних правовідносин суд застосовує положення ст.22 КпШС Української СРСР\ в редакції 1969р. та вважає що частина сплаченого паю в вищезазначеному розмірі належить подружжю на праві спільної сумісної власності та їх частки оскільки між сторонами відсутній письмовий або іншій договір про поділ майна, враховуючи стан сторін є рівними, та за вищезазначених обставин суд вважає можливим визнати за позивачем право власності на ? частину квартири що дорівнює 1\4частині сплачено пайового внеску в кооперативну квартиру , придбаною за час офіційного шлюбу подружжя й відповідно визнати частково недійсним договір дарування квартири,укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 9.12.2006року .

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. п.4передбачено,що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Згідно вимог П. 5. Постанови № 9 - Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності.

Згідно вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином,оскільки 1\2частину паю ОСОБА_1 з ОСОБА_5 сплачували в шлюбі,при цьому це дорівнює порівну по 1\4 частині в спірній квартирі та визнаючи за ОСОБА_1 право власності на 1\4 частину квартири суд вважає що ОСОБА_5 не мала права проводити відчуження квартири в цій частині .

Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_5 не ставила позивача у свідомість про те,що вона самостійно прийняла рішення подарувати спірну квартиру своїй доньці від попереднього шлюбу ОСОБА_2 .Доказів того,що позивач знав що кооперативна квартира була оформлена на ім,я його дружини ОСОБА_5 та остання нею розпорядилась в судовому засіданні не здобуто та відповідачами не представлено.

Про всі дії стосовно квартири АДРЕСА_1 позивачу стало відомо тільки при розгляді справи в 2012році про його виселення з спірної квартири.

Згідно показань свідків ОСОБА_5 приховувала від усіх той факт, що вона оформила квартиру у 1992 році лише на себе, а у 2006 році вона подарувала спірну квартиру дочці від першого шлюбу відповідачу по даний справі.

Відповідач ОСОБА_1 також підтвердив, що мати говорила лише про бажання подарити цю квартиру сестрі але про конкретний факт договору дарування спірної квартири навіть він не знав.

Окрім того, у липні 2012 року позивач був зареєстрований у спірній квартирі ще при житті ОСОБА_5 що підтверджує факт того,що ніхто не оспорював його право на проживання у спірній квартирі та не надав йому інформацію про зміну власника квартири та позивач вважав себе таким що є співвласником спірного життя.

Таким чином,суд вважає що строк позовної давнини пропущено позивачем з поважної причини та підлягає поновленню.

В судовому засіданні відповідачі вказували що позивач пропустив строк позовної давнини,однак на його застосуванні у розумінні положень ст.267 ЦК України не наполягали та заяву про його застосування не надавали у зв,язку з чим суд позбавлений можливості застосувати наслідки,передбачені ч.4ст.267 ЦК України.

Відповідно до положень ст.256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім,єю чоловіка та жінки без шлюбу.

ч.1ст.74 Сімейного Кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім,єю,але не перебувають у шлюбі між собою,майно,набуте ними за час спільного проживання ,належить їм на праві спільної сумісної власності,якщо інше не встановлено письмовим договором.

Як встановлено судом в судовому засіданні ОСОБА_1 та ОСОБА_5 після розірвання шлюбу та до моменту смерті ОСОБА_5 мешкали як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство.

Дані факти підтвердили в судовому засіданні чисельні свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які вказали що знаходились у дружніх стосунках з подружжям ОСОБА_5, де які є їх родичами та після отримання кооперативної квартири на пр.Л. Свободи родина ОСОБА_5 разом з дітьми вселилась у дану квартиру та ОСОБА_1 з ОСОБА_5 мешкали протягом всього часу саме до моменту смерті ОСОБА_5 2012року. з 1984 року та до 1991 року уся сім'я позивача фактично проживала однією сім'єю у трикімнатній кооперативної квартирі за адресою -АДРЕСА_1 , тобто позивач з дружиною мешкали сумісно як чоловік та дружина , вели спільне господарство, мали характерні ознаки сімейних ,опікувались один одним. Їм відомо, що подружжя ОСОБА_5 розлучалось щоб покращити свої побутові умови ,так ,для отримання квартири ОСОБА_1 залишився в старій квартирі де вони мешкали коли одружились хоча коли отримали спірну квартиру то переїхали до неї та проживали там весь час до смерті ОСОБА_5. Також їм відомо,що всі побутові питання вирішувала померла ОСОБА_5 та квартиру,яку отримав ОСОБА_1 на пр. Перемоги замість тієї комунальної квартири де вся родина мешкала до переїзду в спірну квартиру вони продали та купили сину машину для цього ОСОБА_1 брав у банку кредит а потім оскільки в них недостатньо було коштів вони вирішили квартиру цю продати. Квартиру на пр. Перемоги подружжя здавало в найм.

У подальшому, до жовтня 2012 року, позивач та дружина продовжували спільно проживати разом однією родиною як чоловік та дружина у тій же кооперативної квартирі за адресою -АДРЕСА_1. були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та опікувались один одним.

Оглянуті в судовому засіданні сімейні фотокартки, підтверджують факт нормальних стосунків та сімейних відносин.

Акти №1 та № 2 свідчать про проживання та ведення сумісного господарства з 1984року по час складення акту між ОСОБА_1 та ОСОБА_5,завірені належним чином підписом директора КО «Єдність» яке суд розцінює нарівні з іншими доказами які свідчать про наявність факту,який просить встановити позивач.

Надаючи оцінку показанням свідків суд приходить до висновку про їх послідовність та достовірність,відсутність протиречностей між ними.

Що стосується показань, допитаних у якості свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_9, то суд ставиться до них критично, оскільки повідомлені ними факти спростовуються іншими доказами а саме з копії трудової книжки ОСОБА_3 вбачається,що останній протягом з 1977 року до 2013року постійно працював й відповідно отримував заробітну плату та спростовує факти про те,що ОСОБА_1 не приносив ніяких коштів до сімейного бюджету. Окрім того, даними особами не оспорювався факт того, що ОСОБА_1 постійно проживав у спірній квартирі, дійсно продав належну йому квартиру на пр. Перемоги та цими коштами погашався кредит за автомобіль який було придбано сину ОСОБА_3

Позивач просить визнати факт сумісного мешкання його як чоловіка та ОСОБА_5 як дружини однією сім,єю без реєстрації шлюбу з моменту його розірвання з 1984року та до смерті ОСОБА_5, то дані вимоги підлягають частковому задоволенню оскільки тільки після набрання чинності Сімейним Кодексом України та Цивільно-процесуальним Кодексом України з 1.01.2004року встановлення вищезазначеного факту входить до компетенції суду ,та має юридичне значення а до вищезазначеного періоду діюче законодавство не містило підстав,які б надавали позивачу право звертатись до суду за його захистом.

Таким чином,саме з набранням чинності вищевказаних положень закону ,суд вважає можливим встановити факт сумісного мешкання позивача ОСОБА_1 як чоловіка та померлої ОСОБА_5 як дружини однією сім,єю без реєстрації шлюбу з 1.01.2004року по момент смерті ОСОБА_5 до 27.10. 2012 року.

Відповідно до ст.1261 ЦК України в першу чергу право на спадщину по закону мають діти спадкодавця,той з подружжя,який його пережив.

Таким чином, оскільки судом встановлено факт сумісного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_5 як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу то позивач ОСОБА_1 має право претендувати на половину грошових коштів на рахунках,відкритих ОСОБА_5 в банківських установах за цей період та на 1\3 частину у спадщині після смерті ОСОБА_5

Так , за період з 01.01.2004року на ім,я ОСОБА_1 було відкрито наступні рахунки в ПАТ «ОТП» банку 31.08.2012року,10.11.2011року та 28.10.2010року у ПАТ «Приватбанку».

Вимоги позивача про визнання його єдиним спадкоємцем всіх грошових вкладів ,які залишились після смерті його дружини ОСОБА_5 не підлягають задоволенню оскільки не підтверджені відповідними доказами.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 27 ,60, 80,88, 209, 212, 214, 215, 218, 224-226, 256 ЦПК України,ст.22,44 КпШС Української СРСР\в ред.1969р.\,ст.74 Сімейного Кодексу України,ст.ст.203,215 ЦПК України,ст.1261 ЦК України

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2,ОСОБА_3 про встановлення факту сумісного проживання однією родиною чоловіка та жінки без укладення шлюбу,визнання права власності на частину квартири ,визнання договору дарування квартири частково недійсним,визнання права власності на внески задовольнити частково.

Встановити факт сумісного проживання однією родиною як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 1.01.2004року по 27жовтня 2012року.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\4 частину квартири АДРЕСА_1 .

Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1,укладений 9.12.2006року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в частині 1\4 даної квартири недійсним.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину грошових коштів на банківських вкладах,відкритих на ім,я ОСОБА_5 як набуті у порядку проживання однією сім,єю жінки та чоловіка без шлюбу .

В задоволенні позову в іншій частині ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Харківської області через Дзержинський районний суд м.Харкова протягом 10 днів з дня його проголошення.

Головуючий-суддя: