Постанова № 32762171, 05.07.2013, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 25006, м. Кіровоград, вул. Велика Перспективна, 40 -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2013 року Справа № 1170/2а-4255/12

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області

про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Бобринецького районного суду Кіровоградської області з позовом до Бобринецької районної державної адміністрації про зобов'язання Бобринецьку районну державну адміністрацію винести рішення про виділення ОСОБА_1 земельної ділянки в натурі, розміром 6,31 га в умовних кадастрових гектарах, на території Тарасівської сільської ради Бобринецького району із земель запасу, відповідно договору дарування серія АВК №616875, посвідченого приватним нотаріусом Бобринецького районного нотаріального округу 10 травня 2000 року, зареєстрованим у реєстрі за №1757.

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27 січня 2011 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Бобринецької РДА про зобов'язання вчинити певні дії.

11.02.2011 року позивачем подано апеляційну скаргу на ухвалу Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27 січня 2011 року.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року скасовано ухвалу Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27.01.2011 року про відмову у відкритті провадження, а матеріали справи направлено до Бобринецького районного суду Кіровоградської області для вирішення питання щодо можливості відкриття провадження в адміністративній справі.

17 лютого 2012 року ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду.

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 28.02.2012 року справу передано на розгляд до Кіровоградського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07 березня 2012 року позовну заяву повернуто Бобринецького районного суду Кіровоградської області у зв'язку з тим, що ухвала Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 28.02.2012 року не набрала законної сили.

Після набрання законної сили ухвали Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 28.02.2012 року, справу передано до Кіровоградського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.12.2012 року адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 січня 2013 року у справі замінено відповідача Бобринецьку районну державну адміністрацію Кіровоградської області на Відділ Держземагенства у Бобринецькому районі.

19.02.2013 року позивачем подано уточнену позовну заяву в якій зміст позовних вимог викладено в такій редакції - зобов'язати відділ Держземагенства у Бобринецькому районі передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності на території Тарасівської сільської ради у розмірі 6.31 умовних кадастрових гектар відповідно до договору дарування права на земельну частку /пай/ серія АВК №616875 від 10 травня 2000 року, посвідченого приварним нотаріусом Бобринецького районного нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за №1757.

21.03.2013 року судом винесено ухвалу про заміну неналежного відповідача якою належним відповідачем визначено - Головне управління Держземагенства у Кіровоградській області.

Ухвалою суду від 27.03.2013 року провадження у вказаній справі зупинено для отримання відповіді від Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області на письмове звернення ОСОБА_1

14.06.2013 року позивачем через канцелярію суду було подано заяву про поновлення провадження у справі до якої долучено відповідь Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.06.2013 року провадження у справі поновлено, а справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Позов мотивовано тим, що відповідно до договору дарування серії АВК №616875 від 10 травня 2000 року ОСОБА_1 має право на земельну частку (пай) у землі, що перебувала у колективній власності КСП ім. Суворова Бобринецького району Кіровоградської області, розміром 6.31 га. в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі відповідно до сертифікату на право на земельну частку.

Вважає відмову у передачі у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Тарасівської сільської ради у розмірі 6.31 умовних кадастрових гектарів протиправною, з цих підстав просить позов задовольнити.

Позивач в судове засідання не з'явився подавши до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі (а.с.199).

Відповідач, явка якого визнана обов'язковою, повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду у судове засідання не прибув, клопотань чи заяв до суду не подав.

Враховуючи неприбуття представників сторін та положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 05 липня 2013 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Отже, справа вирішується судом за наявними доказами, дослідивши які та оцінивши пояснення позивача у позові обставини, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до договору дарування серії АКБ №616875 (а.с.19), ОСОБА_1 прийняв у дар право на земельну частку (пай) у землі, що перебуває у колективній власності КСП ім. Суворова, Бобринецького району, розміром 6,31 га. в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) (а.с.19).

З метою реалізації права на отримання земельної ділянки позивач звернувся до Бобринецької районної державної адміністрації Кіровоградської області із заявою про виділення йому земельної ділянки в натурі на території Тарасівської сільської ради.

Бобринецька районна державна адміністрація Кіровоградської області листом від 29.11.2010 року № 10-21-618/4 повідомила, що на території Тарасівської сільської ради Бобринецького району відсутня земельна частка (пай) розміром 6,31 га. умовних кадастрових гектар, яку можливо було передати у власність ОСОБА_1 відповідно до договору дарування.

Надалі представник позивача звертався з заявою до Держкомзему у Бобринецькому району Кіровоградської області, на що листом від 20.12.2010 року № 01-09/1784 повідомлено, що на територій Тарасівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області є в наявності земельна ділянка з земель державної власності (запасу) для надання її гр. ОСОБА_1 (а.с.22).

Позивач звернувся з заявою до відділу Держземагенства у Бобринецькому районі Кіровоградської області, на що листом від 15.02.2013 року № 68/05/11-13 повідомлено, що виділити ОСОБА_1 в натурі земельну ділянку не виявляється можливим в зв'язку з тим, що земельна ділянка колективної власності бувшого КСП ім. Суворова відсутня.

Відділ Держземагенства у Бобринецькому районі Кіровоградської області листом від 25.02.2013 року № 87/05/09-13 повідомив суд, що згідно книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) що видавалися на територій Тарасівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області з бувшого КСП ім. «Суворова» на ім'я ОСОБА_4 видано сертифікат на право земельну частку (пай) Серії КР № 039647 яка перебувала у колективній власності КСП ім. «Суворова», але при передачі земельних часток (паїв) в натурі та складання державних актів на право приватної власності на землю членам колишнього КСП ім. «Суворова» яке знаходиться на території Тарасівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області остання до списків членів КСП ім. «Суворова» яким передаються земельна частка пай у приватну власність та в схему поділу земель колективної власності на земельні частки паї не внесено. На даний час землі колективної власності КСП ім. «Суворова» відсутні так як згідно технічного звіту вони були передані в натурі на складання державних актів на право приватної власності на землю членам колишнього КСП ім. «Суворова» (а.с.87-88).

На звернення ОСОБА_1 до Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області позивач отримав відповідь в якій зазначено, що особи, власники сертифікатів на право земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) (а.с.181-182).

В силу п.16 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю.

Отже, судом встановлено, що право позивача на отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), право на яку визнане сертифікатом на право на земельну частку (пай), порушене в результаті неможливості виділення землі у зв'язку з її відсутністю.

У матеріалах справи відсутні відомості про те, що позивачеві раніше вже була виділена в натурі ( на місцевості) земельна частка (пай) у землях Тарасівської сільської ради або за її межами.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (Далі - Закон) документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), зокрема, сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий

районною (міською) державною адміністрацією

Відповідно до абз. 1 ст. 3 Закону підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. Частина 1 ст. 5 Закону передбачає, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку; уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

Частина 2 ст. 5 Закону передбачає, що сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Земельного кодексу України при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Частина 5 ст. 25 Земельного кодексу України передбачає, що особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

Отже, положення законодавчих актів передбачають безумовне право особи на одержання своєї земельної частки (паю), виділеної в натурі (на місцевості).

Не вирішуючи спір про будь-яке право, що не належить до компетенції адміністративного суду, суд одночасно звертає увагу на наступне.

Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, прийнятого у Парижі 20 березня 1952 p., було гарантовано захист права власності. Згідно з нею кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Термін «власність» поширюється на всі «безумовні права», які може довести особа, включаючи, зокрема, активи, що пов'язані з приватним правом (такі як пайові внески, майнове право, належне особі, фінансові претензії, в основі яких лежить контракт або делікт), а також окремі економічні і соціальні виплати, пов'язані з публічним правом.

Отже, поняття власності і майна у значенні ст. 1 Першого протоколу досить широке. Це широкий спектр економічних інтересів, які потрапляють у сферу дії права власності, включаючи рухоме й нерухоме майно, майнові та немайнові інтереси.

На практиці поняття власності отримало доволі широке тлумачення та застосування. При розгляді справ ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Європейський суд з прав людини пояснив, що різноманітні терміни належать до концепції власності у звичайному розумінні цього слова. У справі ОСОБА_6 Суд висловив думку про те, що ст. 1 Першого протоколу застосовується до існуючої власності тієї чи іншої особи. Іншими словами, не існує володіння власністю до тих пір, доки особа не може заявити про своє право власності.

Визначальними критеріями для оцінки майна є його економічна цінність, тобто грошова оцінка на підставі об'єктивних чинників, а також ознака реальності майна.

Якщо звернутись до змісту сертифіката на право на земельну частку (пай), згідно з яким за позивачем визнане право на земельну частку (пай), очевидним є те, що визнання за особою такого права у договорі спадкування, дозволяє розглядати його як таке, що є юридично визначеним, має реальний характер, економічну цінність для позивача (відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) повідомлена вартість та розмір земельної частки (паю), а подальша можливість реалізації права особи на виділення земельної частки в натурі (на місцевості) врегульована нормами законодавства. Отже, відсутні законодавчі перешкоди для реалізації права особи.

Право власності визначається через класичну формулу, відповідно до якої власник може володіти, користуватись і розпоряджатись майном у межах, передбачених законом.

Суд визнає, що право позивача на земельну частку (пай) є правом на майно в розумінні вимог Конвенції, а тому може бути реалізоване шляхом володіння, користування і розпорядження майном у встановлених межах.

Разом з тим, з обставин справи вбачається, що позивач фактично позбавлений можливості користуватись належним йому майном, оскільки без виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) втрачається зміст самого права на земельну частку (пай), стає неможливою реалізація особою з незалежних від неї обставин права на одержання землі у приватну власність за умови одночасної реалізації такого права іншими особами.

Згідно з ст. 13 Закону «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» нерозподілені (не витребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Пункт 7 Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" передбачає, що створюваний під час передачі земель у колективну власність резервний фонд використовується для передачі у приватну власність або надання у користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.

У абзаці 3 п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 року №7 висловлена думка про те, що вимоги щодо земельних часток (паїв) можуть задовольнятись за рахунок земель резервного фонду на підставі положень п. 7 Указу Президента України від 08.08.1995 року № 720 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям".

Отже, за рахунок не розподілених та не витребуваних земельних ділянок та земель, які входять до резервного фонду, створеного під час приватизації, можливо забезпечити дотримання права на землю тих власників земельних часток (паїв), які з різних причин не звернулись для виділення землі під час приватизації, а отже не реалізували своє право, однак можуть реалізувати його у майбутньому.

Вирішуючи питання про спосіб захисту порушеного права, суд виходить з того, що право позивача на одержання земельної ділянки у цьому випадку не може бути захищене за рахунок зменшення розміру земельних часток громадян, які раніше оформили право власності на землю, оскільки це призведе до порушення прав осіб, які не брали участі у розгляді справи.

У цьому випадку суд вважає, що особі, права якої порушені, повинна бути виділена (надана) земельна ділянка з земель резервного фонду, який створювався під час приватизації відповідно до вимог Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", та спеціально призначений для подальшого перерозподілу і використання за цільовим призначенням.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивача було повідомлено про результати проведеного розподілу земельних ділянок землі КСП ім. «Суворова» у той час, як він є обдарованим особою, яка працювала у КСП ім. «Суворова» та мала право на отримання земельної частки (паю).

Відповідно до п. 9. статті 25 Земельного кодексу України органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій.

З листа Відділу Держземагенства у Бобринецькому районі Кіровоградської області від 20.03.2013 року №129/05/09-13 вбачається, що на території Тарасівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області є в наявності ненадані землі державної власності: Землі запасу - 391,6267 га; Землі резерву - 47,56 га.

Відповідно до ч. 10 ст. 25 Земельного кодексу України резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Одночасно, у випадку відсутності земель резервного фонду, спеціально призначеного для покриття потреб громадян та інших осіб у землі у випадках, встановлених законом, виділення земельної ділянки можливе за рахунок земель запасу, які перебувають у власності держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким органом є Головне управління Держземагентства в області.

Згідно з Положенням про Головне управління Держземагентства в області, затвердженим наказом Мінагрополітики України від 10.05.2012 року №258, Головні управління Держземагенства в областях відповідно до покладених на них завдань передають відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Зобов'язати Головне управління Держземагенства у Кіровоградській області передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності на території Тарасівської сільської Ради у розмірі 6.31 умовних кадастрових гектар відповідно до договору дарування права на земельну частку (пай) серія АВК № 616875 від 10 травня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Бобринецького районного нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за №1757.

Постанова суду набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі, протягом десяти днів з дня проголошення постанови суду, апеляційної скарги через Кіровоградській окружний адміністративний суд, з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Р.В. Жук