Ухвала суду № 32756341, 01.08.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 751/5643/13-ц Провадження № 22-ц/795/1790/2013 Головуючий у I інстанції -Гордійко Ю. Г. Доповідач - Шемець Н. В.Категорія -цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2013 року м.ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіШемець Н.В.,суддів:Онищенко О.І. , Позігуна М.І., при секретарі:Халимон Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Новозаводського районного суду м.Чернігова від 12 червня 2013 року у справі за поданням головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції Павленка Євгена Олександровича про примусове входження до житла боржника,

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу Новозаводського районного суду м.Чернігова від 12 червня 2013 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні подання головного державного виконавця Центрального ВДВС Чернігівського міського управління юстиції Павленка Є.О.

Оскаржуваною ухвалою суду задоволено подання головного державного виконавця Центрального ВДВС Чернігівського міського управління юстиції Павленка Є.О., дозволено державному виконавцю примусове входження до житла ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_1.

Незаконність судового рішення апелянт обгрунтовує порушенням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, а саме: ст.30 Конституції України, ст.376 ЦПК України, ст.ст. 11, ч.1 ст.29 Закону України „Про виконавче провадження". Апелянт зазначає, що квартира АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить її матері ОСОБА_7 одноособово. Крім матері у цій квартирі проживає сестра апелянта з неповнолітніми дітьми та двоє неповнолітніх дітей ОСОБА_5 Апелянт посилається, що суд першої інстанції не з'ясував, кому належить квартира, до якої головний державний виконавець просить дозволити примусове входження; не врахував, що в квартирі проживають і інші особи, з яких четверо - неповнолітні діти, та при розгляді подання не залучив усіх зацікавлених осіб, одним із яких є власник вказаної квартири. При цьому зазначала, що вона на даний час у вказаній квартирі не проживає. Крім того, апелянт посилається, що всупереч вимог ст.376 ЦПК України подання державного виконавця судом розглядалось без участі останнього. Також ОСОБА_5 вважає, що державний виконавець перед зверненням до суду із поданням про примусове входження до житла не виконав усіх можливих заходів, передбачених Законом України „Про виконавче провадження", а саме: жодного разу не викликав її з приводу виконавчих документів, не повідомив про час проведення виконавчих дій, чим позбавив права бути присутньою при описі майна та права запропонувати зручний для неї час проведення виконавчих дій, більше того, не надіслав постанови про відкриття виконавчого провадження, не надав строк на добровільне виконання судового рішення, заходи щодо застосування приводу відносно боржника через органи міліції також не приймались.

В судове засідання учасники судового розгляду не з"явились, про час та місце розгляду справи повідомлені, тому виходячи з положень ч.2 ст.305 ЦПК України, суд вважає за можливе розгляд справи, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

По справі встановлено, що на виконанні у Центральному відділі державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції (головний державний виконавець Павленко Є.О.) знаходяться виконавчі листи: 2/2515/11249/2012, виданий 20 листопада 2012 року Новозаводським районним судом м.Чернігова про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 417274,95 грн. та 4719 грн. судових витрат; № 2/2515/9720/2012, виданий Новозаводським районним судом 21 вересня 2012 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_9 110204,49 грн. заборгованості та 1102,04 грн. судових витрат (а.с.21,26).

Постановами від 27 листопада 2012 року та від 20 грудня 2012 року були відкриті виконавчі провадження з примусового виконання зазначених виконавчих листів (а.с.19, 23).

Згідно копій супровідних листів від 27 листопада 2012 року та від 20 грудня 2012 року постанови про відкриття виконавчих проваджень були надіслані на адресу ОСОБА_5 (а.с.18, 22).

Оскільки у встановлений державним виконавцем строк для добровільного виконання боржником не були виконані судові рішення, державним виконавцем вчинялись дії з їх примусового виконання.

Так, були направлені запити до ДАІ в Чернігівській області, КП МБТІ, управління земельних ресурсів м.Чернігова, Державної інспекції сільського господарства, управління Пенсійного фонду України в м.Чернігові, державного реєстратора прав на нерухоме майно щодо наявності зареєстрованих за боржником на праві власності транспортних засобів, об'єктів нерухомості, земельних ділянок, тракторів та інших технічних засобів.

Згідно наданих відповідей, за боржником майна (речових прав на майно) не зареєстровано.

13 грудня 2012 року головним державним виконавцем Центрального ВДВС Чернігівського міського управління юстиції Павленком Є.О. було складено акт, з якого вбачається, що з метою виконання виконавчого провадження він з'явився за адресою: АДРЕСА_1 для перевірки майнового стану боржника, проте боржник почав перешкоджати та погрожувати розправою, зачинив двері і більше їх не відчинив (а.с.14).

Також державний виконавець викликав ОСОБА_5 до Центрального ВДВС на 10 січня 2013 року з питань сплати боргу на користь ОСОБА_9, ОСОБА_8, держави (а.с.15).

28 березня 2013 року державний виконавець вдруге, з метою перевірки майнового стану боржника за місцем її проживання з'явився за адресою: АДРЕСА_1, і згідно акту, після того як представився державним виконавцем, двері до квартири закрили та більше не відповідали на дзвінки, про що було складено відповідний акт (а.с.16).

Звертаючись до суду з поданням про примусове входження до житла боржника, державний виконавець посилався, що станом на 05 червня 2013 року заборгованість по виконавчому провадженню не погашена;наміри та дії, спрямовані на виконання судових рішень, боржником не проводяться; при цьому чиниться опір державному виконавцю під час виконання рішень суду, що свідчить про ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань

Задовольняючи подання, суд першої інстанції дійшов висновку, що є підстави вважати, що без його задоволення неможливе реальне виконання виконавчого документа щодо стягнення коштів.

При вирішенні питання щодо обгрунтованості вимог державного виконавця про примусове входження до житла боржника апеляційний суд враховує таке.

Виконання рішення суду є елементом справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно ст.124 Конституції України судові рішення є обов"язковими до виконання на всій території України.

Обов"язковість судового рішення та його виконання для громадян є одним із принципів цивільного судочинства - ст.14 ЦПК України.

Вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов"язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України - ст.5 Закону України „Про виконавче провадження".

Відповідно до п.4 ч.3 ст.11 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення та сховища.

Згідно ст.376 ЦПК України питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи за поданням державного виконавця.

З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що боржник ОСОБА_5 має невиконані грошові зобов"язанння як перед фізичними особами, так і перед державою на дуже значні суми, проте жодних дій на виконання судових рішень нею не вчинено, майна/доходів, на які можливо звернути стягнення, державним виконавцем не виявлено.

Відповідно до ст.12 Загальної декларації прав людини, ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п.1 ст.17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканість житла.

При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві - п.2 ст.29 Загальної декларації прав людини, ст.18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Апеляційний суд враховує, що конституційна гарантія недоторканості житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема, захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Обмеження права особи на недоторканість житла, яке визначено Конституцією України та міжнародно-правовими актами, визнається легітимним втручанням держави у права людини з метою забезпечення загального блага.

Державним виконавцем встановлено, це підтверджується інформацією про місце реєстрації боржника, що ОСОБА_5 зареєстрована в АДРЕСА_1 (а.с.17).

З метою перевірки майнового стану боржника державний виконавець двічі виходив за вказаною адресою, проте не був допущений до квартири, що підтверджується актами від 13 грудня 2012 року та 28 березня 2013 року.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив подання державного виконавця про примусове проникнення до житла боржника.

Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду посилання апелянта на те, що квартира належить на праві власності іншій особі, оскільки зазначена квартира є місцем проживання боржника в розумінні положень ст.29 ЦК України та Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Крім того, доказів того, що квартира є власністю ОСОБА_7 матеріали справи не містять і апелянтом таких доказів суду не надано.

Доводи апелянта про порушення прав власника квартири є безпідставними та передчасними, оскільки жодних неправомірних дій, які були б пов"язані з порушенням права власності на житло іншої особи, державним виконавцем не вчинено, метою ж такого проникнення є з"ясування майнового стану лише боржника.

Тому таке обмеження прав боржника, яке спрямоване на захист прав і майнових інтересів стягувачів-фізичних осіб та держави, є законним і узгоджується з нормами міжнародного і національного законодавства.

Інші доводи апелянта не можуть бути взяті до уваги, оскільки є безпідставними; при цьому апеляційним судом не встановлено, що боржник, будучи не згодною з діями, бездіяльністю державного виконавця, оскаржувала їх у визначеному законом порядку, і такі рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця визнані неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд знаходить, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, ухвала суду залишенню без змін, як така, що постановлена з додержанням вимог закону.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312 ч.1 п.1, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Ухвалу Новозаводського районного суду м.Чернігова від 12 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:Судді: