Постанова № 32755263, 30.07.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2013 року Справа № 910/3655/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача -Гермаш С.М.,відповідача-не з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "СК "АХА Страхування"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.06.2013у справі№910/3655/13 за позовом ПАТ "СК "АХА Страхування"доПАТ "СК "ЕйЕмДжи Груп"про стягнення 5124,34 грн. страхового відшкодування в порядку регресувстановив:

Рішенням господарського суду м.Києва від 08.04.2013 (суддя Самсін Р.І.) позов задоволено у зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2013 судді: Кондес Л.О., Ропій Л.М., Сітайло Л.Г.) рішення скасовано, в позові відмовлено з мотивів, що недоведеності належними доказами розміру збитків, завданих автомобілю потерпілої в ДТП особи, та нездійснення відповідним експертом (суб'єктом оціночної діяльності) оцінки майна зі складанням звіту, що є обов'язковим при визначенні розміру збитків.

ПАТ "СК "АХА Страхування" в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.990,1191,1192 ЦК України, п.п.36.2,36.4 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", п.8.1 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 та зареєстрованої в Мінюсті України 24.11.2003р. за №1074/8395 (далі - Методика), та ст.ст.41,43 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що апеляційним судом не було взято до уваги та не надано належної правової оцінки страховому акту від 31.05.2012, ремонтній калькуляції від 23.05.2012 №2012/V/MOD та платіжному дорученню від 05.06.2012 №25035, яке є доказами фактичної вартості матеріального збитку, а також не досліджено складений ремонтною організацією та доданий до відзиву на апеляційну скаргу акт виконаних робіт від 20.06.2012 №90, який підтверджує проведення робіт на відновлення пошкодженого в ДТП автомобіля потерпілої особи. На думку заявника, в порушення норм процесуального права апеляційний суд не призначив відповідну судову експертизу, а твердження відповідача про необхідність доведення шкоди виключно шляхом проведення автотоварознавчої експертизи не узгоджуються з нормами законодавства про страхування.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду з наступних підстав.

Скасовуючи первісне рішення про задоволення позову та приймаючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

За умовами договору добровільного страхування наземного транспорту №52594Га/11лв/сх від 04.11.2011р., укладеного між АТ "СК "АХА Страхування" (страховик), Подуном М.О. (страхувальник) та ПАТ "Креді Агріколь Банк" (вигодонабувач), застраховано автомобіль Renault Sandero, державний номер ВС 8064 СМ.

17.05.2012р. сталося зіткнення за участю автомобілів Dodge, державний номер ВС 0711 ВН, яким керував Каряка А.О. та Renault Sandero, державний номер ВС 8064 СМ, під керуванням Подуна М.О., що підтверджується Довідкою Відділу ДАІ Львівського міського управління ГУМВС України у Львівській області № 9007418 (а.с.17).

Водія Каряку А.О. визнано винним у вчиненні ДТП постановою Франківського районного суду м.Львова від 08.06.2012 у справі №1326/4431/2012.

Загальний розмір матеріальної шкоди, завданої власнику транспортного засобу Renault Sandero (державний номер ВС 8064 СМ), в результаті його пошкодження при ДТП, визначено згідно складеної калькуляції ремонту в сумі 6354,25 грн. та виставленого ремонтною організацією рахунку №133 від 22.05.2012.

Згідно складеного страхового акту №2012/V/MOD04284/VESKO12603 від 31.05.2012 визначено суму страхового відшкодування в розмірі 5634,34 грн. Виплата страхового відшкодування підтверджується платіжним дорученням №25035 від 05.06.2012.

Виплату страхового відшкодування здійснено згідно виставленого рахунку №133 від 22.05.2012 безпосередньо особі, якою проводився ремонт автомобіля.

Відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АА/6774872 автомобіль Dodge, державний номер ВС 0711 ВН застрахований у ПАТ "СК "ЕйЕмДжи Груп".

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Частиною 1 ст.12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність", проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

При стягненні на користь потерпілого вартості пошкодженого майна враховується зношеність пошкодженого майна.

Розрахунок зношеності проводиться відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фондом державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за №1074/8395).

Відповідно до п.4 Методики за результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ, у якому зазначається інформація, передбачена п.4.4 Методики.

Необхідною умовою для відшкодування матеріального збитку особою, відповідальною за заподіяний збиток на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є наявність оцінки завданої шкоди, проведеної у встановленому законом порядку.

На підтвердження отриманих пошкоджень транспортним засобом у ДТП 17.05.2012р. позивачем надано акт огляду транспортного засобу після аварії та фотофіксацію пошкоджень.

На підтвердження розміру позовних вимог позивачем додано лише рахунок №133 від 22.05.2012 та калькуляцію ремонтних робіт.

Однак, як вбачається з даних документів, то вони за своїм змістом не відповідають вимогам законодавства, а саме: рахунок №133 не має деталізації, не вказано конкретні роботи, які необхідні даному автомобілю, не вказані деталі, які підлягають ремонту або заміні, а також внесені зміни в рахунок від руки в калькуляцію ремонтних робіт, що викликає сумніви у його дійсності.

При цьому в матеріалах справи відсутній висновок автотоварознавчого дослідження з визначенням розміру матеріального збитку, завданого власнику застрахованого автомобіля під час ДТП.

Матеріали справи не містять доказів розрахунку вартості витрат на проведення відновлювального ремонту автомобіля Renault Sandero, державний номер ВС 8064 СМ, суб'єктами оціночної діяльності, які мають відповідний сертифікат, на підставі якої суд мав би можливість встановити їх відповідність п.4.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, або зміст якої відобразив би суму завданих збитків забезпеченого позивачем автомобіля. Сама по собі калькуляція відображає лише вартість ремонту, в якій закладено ПДВ, але не містить розрахунків зносу, висновків щодо вартості транспортного засобу та не містить в собі принципів, за якими проводиться оцінка.

Позивачем всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" не надано звіту про оцінку майна, яким визначена реальна вартість втраченого майна на момент розгляду справи.

Позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що шкода, яка завдана автомобілю Renault Sandero в результаті ДТП, була оцінена у встановленому законом порядку - у відповідності до Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу.

Однак, колегія не може погодитися з передчасними висновками апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу.

У відповідності до п.36.4 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" ( в редакції від 08.01.2012р.) виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, особою, відповідальною за завдані у даному випадку збитки, згідно з положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є саме відповідач.

Відповідно до п.36.2 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:

у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі заподіяної шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;

у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Отже, зі змісту вказаних приписів Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" вбачається, що обов'язок з визначення причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків, завданих майну потерпілої особи, покладається на страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, тобто на відповідача.

У свою чергу, відсутність вказаних дій з боку відповідача не позбавляє позивача права на отримання відшкодування в межах понесених ним витрат у вигляді виплати страхового відшкодування.

Також слід зазначити, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу, у розмірі виплаченого страхового відшкодування. Тобто визначальним моментом для звернення з такою вимогою є сам факт виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.

У зв'язку з цим, передчасним є висновок апеляційного суду про те, що у позивача не виникло право регресної вимоги до відповідача в розмірі виплаченого страхового відшкодування.

В основу оскаржуваної постанови покладено висновок про ненадання позивачем суду належних доказів, які б підтверджували реальний розмір завданих позивачу збитків, а саме не надано складеного відповідним експертом звіту про оцінку майна, як обов'язкового документу, що відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 та зареєстрованої в Мінюсті України 24.11.2003р. за №1074/8395 (далі - Методика), визначає реальну відновлювальну вартість пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу.

Однак, судом апеляційної інстанції не було взято до уваги наявність платіжного доручення від 05.06.2012 №25035, що є доказом фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які (витрати) виникли внаслідок ДТП. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, апеляційним судом помилково не з'ясовано, чи дані, зазначені у ремонтній калькуляції від 23.05.2012 №2012/V/MOD, чітко відображають суму завданих збитків, чи відповідають положенням п.п.4.4,8.1 Методики, а також чи не суперечить приписам чинного законодавства в сфері оціночної діяльності зміст ремонтної калькуляції, яка складалась на основі комп'ютерної програми Audatex, рекомендованої п.59 додатку 8 до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.

Дійсно, нормою ст.29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції від 08.01.2012р.) передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Проте, здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в сумі 5634,34 грн. (без врахування зносу) на користь страхувальника не суперечить приписам ст.29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки, по-перше, вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за договором добровільного страхування транспортних засобів від 13.01.2010 №1023913, а Закон України "Про страхування" відповідних застережень не містить. Адже, з приписів вищевказаних норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що обов'язки, пов'язані з оцінкою шкоди, не стосуються позивача (страховика за договором добровільного страхування майна), дії якого не регулюються цим Законом, а тому у суду апеляційної інстанції не було правових підстав перекладати на позивача обов'язки відповідача, який є страховиком за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Крім того, вказаним Законом України не передбачено обов'язкового проведення суб'єктами оціночної діяльності незалежної професійної оцінки шкоди, завданої транспортному засобу внаслідок ДТП, тобто необхідність відшкодування шкоди не ставиться у залежність від проведення такої оцінки. З положень згаданого Закону вбачається, що під оціненою шкодою в ньому розуміється передусім шкода, оцінена страховою компанією.

По-друге, всупереч вимог ст.ст.43,84,105 ГПК України та п.7.38 Методики судом апеляційної інстанції не враховано того, що коефіцієнт фізичного зносу застрахованого транспортного засобу 2011 року випуску дорівнює нулю, так як на момент вчинення ДТП строк його експлуатації не перевищував навіть 5 років.

До того ж, з врахуванням положень ч.1 ст.990 ЦК України та ст.ст.25,26 Закону України "Про страхування", колегія зазначає, що сама по собі відсутність звіту про оцінку витрат, пов'язаних з відновленням транспортного засобу, не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування за умови підтвердження розміру оціненої шкоди іншими доказами по справі.

Наведеним повністю спростовується висновок апеляційного суду про недоведеність розміру збитків, що ґрунтується виключно на відсутності складеного відповідним експертом звіту про оцінку майна, як обов'язкового документу, що відповідно до Методики визначає відновлювальну вартість пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах зі спорів про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, що виникають з подібних правовідносин страхування (постанови ВГСУ від 23.08.2011 у справі №42/92, від 15.01.2013 у справі №5011-72/9778-2012, від 30.01.2013 у справі №5011-35/11156-2012, від 13.05.2013 у справі №5011-50/17051-2012, від 14.05.2013 у справі №5011-50/17049-2012).

Колегія також погоджується з доводами скаржника про те, що твердження відповідача про необхідність доведення шкоди виключно шляхом проведення автотоварознавчої експертизи не узгоджуються з нормами законодавства про страхування, оскільки Верховним Судом України у листі "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" від 19.07.2011 року роз'яснено, що, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Відповідно до п.7 ч.2 ст.105 ГПК України у постанові мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів

Однак, в порушення вимог ст.ст.43,101,105 ГПК України судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки, не відхилено та не спростовано наявні у справі первинні документи у їх сукупності, зокрема, страховий акт від 31.05.2012, ремонтну калькуляцію від 23.05.2012 №2012/V/MOD, платіжне доручення від 05.06.2012 №25035 та акт виконаних робіт від 20.06.2012 №90, які надані позивачем в підтвердження оплати ремонтній організації вартості робіт по відновленню автомобіля, пошкодженого в ДТП, за умов досягнення між страховиком і потерпілим згоди про розмір страхового відшкодування без проведення оцінки експертизи пошкодженого майна, як це передбачено п.36.2 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів".

При цьому, апеляційним судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджується факту оспорювання позивачем розміру страхового відшкодування та заявлення відповідачем клопотання про проведення експертизи пошкодженого транспортного засобу. Разом з тим, судами встановлено, те що позивачем, як страховиком за договором добровільного страхування наземного транспорту, виплачено страхове відшкодування особі (виконавцю послуг), що здійснювала відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу, в розмірі, визначеному відповідно до виставленого нею рахунку.

Таким чином, при наявності клопотання сторін або сумнівів щодо фактичного розміру збитків, завданих пошкодженням автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, суд вправі призначити судову експертизу в порядку, передбаченому статтею 41 ГПК України.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо доведеності чи недоведеності розміру страхового відшкодування, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваної постанови і передачі справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням саме ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на те, що вищезгадані порушення норм матеріального права (п.п.36.2,36.4 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") та процесуального права (ст.ст.41,43,101,105 ГПК України), які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки судом апеляційної інстанції, колегія вбачає правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування постанови та передачі справи на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ "СК "АХА Страхування" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2013 у справі №910/3655/13 скасувати з передачею справи на новий розгляд до цього ж апеляційного господарського суду.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун