Ухвала суду № 32755141, 24.07.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2013 року Справа № 131068/12/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Курильця А.Р., Гудима Л.Я.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2012 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «ПМС» до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області, з участю прокуратури Львівської області, про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У березні 2011 року позивач ТзОВ «Підприємство «ПМС» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ДПІ у Жовківському районі Львівської області (на даний час ДПІ у Жовківському районі ГУ Міндоходів у Львівській області), в якому просив: 1) скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Жовківському районі №10622300/16044/13833233 від 09.11.2010 року (№10622300/1/16044/13833233 від 27.12.2010 року), яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1647001,50 грн. (в тому числі 1098001 грн. за основним платежем і 549000,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); 2) скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Жовківському районі №10612300/16044/13833233 від 09.11.2010 року (№10612300/1/16044/13833233 від 27.12.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 2745002 грн. (в тому числі 1372501 грн. за основним платежем і 1372501 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Відповідач ДПІ у Жовківському районі Львівської області позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06.07.2012 року позов задоволено. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення №10612300/16044/13833233 і №10622300/16044/13833233 від 09.11.2010 року.

З цією постановою суду не погодився відповідач ДПІ у Жовківському районі Львівської області та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції прийнята без врахування фактичних обставин справи, із порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржена постанова суду від 06.07.2012 року підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що оскаржені податкові повідомлення-рішення від 09.11.2011 року було прийнято за результатами проведеної відповідачем позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.06.2010 року. Суд першої інстанції безпідставно не врахував висновків перевірки про виявлені порушення п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 1098001 грн. внаслідок безпідставного віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по податкових накладних виписаних МПП «Полімерпокрівля» та ТзОВ «Шанс-2008», та порушення п.п.5.1, п.п.5.2.1, п.п.5.2.2 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на суму 1372501 грн.. Зокрема, податковою перевіркою було встановлено безтоварність, нереальність і нікчемність господарських операцій між позивачем ТзОВ «Підприємство «ПМС» та контрагентами МПП «Полімерпокрівля» і ТзОВ «Шанс-2008» щодо поставки лісоматеріалів. Вказує апелянт, що оскільки виконання умов договорів фактично не відбувалось, тому суми ПДВ за такими договорами безпідставно віднесено позивачем до податкового кредиту, а витрати безпідставно віднесено до валових витрат.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 06.07.2012 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач ТзОВ «Підприємство «ПМС» подав заперечення на апеляційну скаргу, де просить оскаржену постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і які з'явились на апеляційний розгляд справи, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що відповідачем ДПІ у Жовківському районі Львівської області було проведено позапланову виїзну перевірку позивача ТзОВ «Підприємство «ПМС» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.06.2010 року.

За наслідками перевірки складено Акт № 1865/23-0/13833233 від 27.10.2010 року, у висновках якого зазначено, що товариством порушено вимоги п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 1098001 грн. внаслідок безпідставного віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за : квітень 2009 р. - 256485 грн., травень 2009 р. - 61151 грн., червень 2009 р. - 63415 грн., липень 2009 р.- 121081 грн., серпень 2009 р. - 477483 грн., вересень 2009 р. - 114488 грн., жовтень 2009 р. - 3898 грн., по податкових накладних виписаних МПП «Полімерпокрівля» та ТзОВ «Шанс-2008», та порушення вимог п.п.5.1, п.п.5.2.1, п.п.5.2.2 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 1372501 грн., в т.ч. за : 2 квартал 2009 р. на 476313 грн., 3 квартал 2009 р. на 891316 грн., за 4 квартал 2009 на 872 грн., внаслідок безпідставного включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів від МПП «Полімерпокрівля» та ТзОВ «Шанс-2008».

На підставі вищевказаного Акта перевірки від 27.10.2011 року відповідачем ДПІ у Жовківському районі винесено 09.11.2010 р. відносно позивача податкові повідомлення-рішення : №10622300/16044/13833233, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1647001,50 грн. (в тому числі 1098001 грн. за основним платежем і 549000,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями), та №10612300/16044/13833233, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 2745002 грн. (в тому числі 1372501 грн. за основним платежем і 1372501 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с. 12, 14 Т.1).

За результатами адміністративного оскарження вищевказані ППР від 09.11.2010 р. залишено без змін, а скарги ТзОВ «Підприємство «ПМС» залишено без задоволення. Крім цього 27.12.2010 р. відповідачем ДПІ у Жовківському районі винесено відносно позивача аналогічні податкові повідомлення-рішення №10622300/1/16044/13833233, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1647001,50 грн. (в тому числі 1098001 грн. за основним платежем і 549000,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями), та №10612300/1/16044/13833233, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 2745002 грн. (в тому числі 1372501 грн. за основним платежем і 1372501 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с. 13, 15, 16-24 Т.1).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень ДПІ про безтоварний і нікчемний характер господарських договорів між ТзОВ «Підприємство «ПМС» та контрагентами МПП «Полімерпокрівля» і ТзОВ «Шанс-2008», щодо дотримання позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і Закону України «Про податок на додану вартість» та щодо протиправності винесених податкових повідомлень-рішень від 09.11.2010 року, з врахуванням наступного.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема статтею 9, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені обов'язкові реквізити.

У відповідності до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 цього Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із матеріалів адміністративної справи та доводів відповідача видно, що висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що Товариством протягом перевіреного періоду безпідставно завищено валові витрати за господарськими договорами із МПП «Полімерпокрівля» і ТзОВ «Шанс-2008» про поставку товару (шпал непросочених, брусу), та безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за цими договорами. На думку податкового органу такі договори мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків.

Суд апеляційної інстанції вважає об'єктивними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності вищевказаних тверджень ДПІ та щодо протиправності винесених податкових повідомлень-рішень від 09.11.2010 року.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваними господарськими договорами і об'єктивність інформації в первинних документах за цими договорами підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, контрагенти, тобто ТзОВ «Підприємство «ПМС» та МПП «Полімерпокрівля» і ТзОВ «Шанс-2008» на час укладення господарських договорів і їх виконання були діючими суб'єктами господарювання.

Суд першої інстанції вірно врахував, що здійснення позивачем господарських операцій підтверджується : - договором поставки № 02 від 03.06.2008 року із МПП «Полімерпокрівля» та додатковою угодою № 3 від 21.05.2009 року; - договором поставки № 2 від 03.06.2008 року з ТзОВ «Шанс-2008»; - видатковими накладними і податковими накладними за травень-жовтень 2009 р.; - видатковими накладними і податковими накладними за квітень 2009 р.; - платіжними дорученнями; - Актами прийому-передачі векселів та актами пред'явлення векселів до оплати; - матеріалами поставки товару на ДП «Рава-Руський шпалопросочувальний завод» за 2008-2010 роки (а.с. 50-80, 238, 97-113, 239-272, 114-196 Т.1).

З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарські відносини між ТзОВ «Підприємство «ПМС» та МПП «Полімерпокрівля» і ТзОВ «Шанс-2008» відбувалися фактично, були здійснені в межах господарської діяльності позивача, а тому твердження податкового органу про нереальність і безтоварність договорів підряду є необґрунтованими і не підтверджуються доказами по справі.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

При цьому, суд першої інстанції вірно врахував вирок Жовківського районного суду Львівської області від 27.09.2011 року, яким посадових осіб ТзОВ «Підприємство «ПМС» визнано винними не в ухиленні від сплати податків (ст. 212 КК України), а в службовій недбалості (ст. 367 КК України) (а.с. 211 Т.1).

Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними покликання апелянта на такі докази як висновок судово-почеркознавчої експертизи та покази свідків, які містяться в матеріалах кримінальної справи № 1-161/2011, оскільки такі, відповідно до статей 70, 72 КАС України, не являються належними і допустимими доказами по даній адміністративній справі. Доказами реальності існування господарських відносин являються належні первинні документи.

Щодо покликань відповідача ДПІ у Жовківському районі на нікчемність розглядуваних договорів, то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З вищенаведених норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядувані договори між ТзОВ «Підприємство «ПМС» та МПП «Полімерпокрівля» і ТзОВ «Шанс-2008» на момент їх укладення відповідали усім вимогам необхідним для їхньої чинності, не суперечили вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договорів володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2012 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «ПМС» до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: А.Р. Курилець

Л.Я. Гудим

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 29.07.2013 року.