Постанова № 32755050, 29.04.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

29 квітня 2013 року Справа № 2а-6674/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовом: Публічного акціонерного товариства «Спеціалізованої фірми «Мисфа» (вул. Казарського, 2-г, м. Миколаїв, 54007)

до відповідача: Державної податкової служби у Ленінському районі м. Миколаєва (вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028)

про скасування податкового повідомлення - рішення від 12.12.2012р. № 0000982360,

в с т а н о в и в:

Публічного акціонерного товариства «Спеціалізованої фірми «Мисфа» звернулося до суду з позовом до ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.01.2012р. № 0000982360, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 17 401,000 грн. (у т.ч. основний платіж - 13 921,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 3 480,25 грн.).

В обґрунтування своїх вимог ПАТ «Спеціалізованої фірми «Мисфа» посилалося на те, що ним не порушено вимоги Податкового кодексу України , оскільки податковий кредит сформовано ним правомірно та обґрунтовано заявлено до відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість за період з 01.07.2011 по 30.09. 2011 року, нараховані у зв'язку з наданням послуг з будівництва навісу для зберігання матеріально-технічних цінностей , на підставі податкових накладних і первинних бухгалтерських документах, оформлених належних чином відповідно до норм податкового законодавства.

Заперечуючи проти позову, ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва вказала, що податкове повідомлення-рішення від 12.01.2012р. № 0000982360 прийнято у відповідності до чинного законодавства, перевірка позивача проведена в порядку та у спосіб передбачений чинним законодавством.

Представники сторін надали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку про задоволення позову з таких підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Публічне акціонерне товариство «Спеціалізованої фірми «Мисфа» є юридичною особою, зареєстрованою Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва як платник податків.

ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Публічного акціонерного товариства «Спеціалізованої фірми «Мисфа» з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, валових доходів та валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ «ПВК Лоджистик», за наслідками якої складено акт від 16.11.2012 р. № 3471/22-100/05473097 (далі - акт перевірки), у якому, зокрема, встановлено порушення платником податків вимог:

- підпункту 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України у результаті чого збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 13 921,00 грн.

На підставі цього акту перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.01.2012р. № 0000982360, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 17 401,000 грн. (у т.ч. основний платіж - 13 921,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 3 480,25 грн.

Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що у вересні 2011 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю « ПВК Лоджистік» існували господарські операції щодо надання послуг з будівництва на виконання укладеного між ними договору від 22.09.2011 р. № 178 (а.с. 97-98), виконання і реальність яких підтверджено відповідними первинними документами: податковою накладною (а.с. 105), платіжними дорученнями (а.с. 107-108), накладною (а.с. 104).

Проте, з посиланням на відомості, наявні в акті перевірки, відповідач вказує на те, що стосовно ТОВ «ПВК Лоджистік» направлено повідомлення про фонд оплати праці складає - 0,00 грн.; наймані працівники - 1; відсутні основні фонди, у зв'язку з чим податковий орган дійшов висновку про неправомірність включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «ПВК Лоджистік».

Суд враховує те, що позивач, отримавши у встановленому порядку від ТОВ «ПВК Лоджистік» податкову накладну, яка містила всі необхідні реквізити, передбачені чинним законодавством, правомірно включило суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту і час укладення та виконання господарських операцій, зазначений контрагент позивача включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Таким чином, установлені судом обставини, свідчать про те, що дії Публічного акціонерного товариства «Спеціалізованої фірми «Мисфа» як платника податку є добросовісними, вчинені ним господарські операції сумніву в їх реальності не викликають та відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються достатніми і наявними у матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами.

Суд також вважає за необхідне зазначити і те, що єдиним доводом правомірності дій відповідача виступає те, що контрагент позивача ТОВ «ПВК Лоджистік» не має належних ресурсів для здійснення господарської діяльності. Вказані обставини підтверджуються інформацією з акту ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 21.11.11р № 516/23-300/37157075 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки.

Однак суд звертає увагу на те, що на момент укладення договорів позивачем витребувано від його контрагента - ТОВ «ПВК Лоджистік» копії документів, які підтверджують його статус як юридичної особи з зазначенням юридичної та фактичної адреси, так і статус платника податків, в тому числі копії свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ, свідоцтво про реєстрацію платника податків які видавалися органами державної податкової служби (а.с. 99-102).

Крім того, Податковий кодекс України, а також інші законодавчі акти України не передбачають обов'язків або прав одного платника податків вимагати від іншого суб'єкта господарювання інформації чи підтвердження фактів належного подання ними звітності, сплати податків до бюджету, або контролювати показники податкової звітності по ПДВ, або сплату ПДВ іншими платниками податків.

Таким чином, легітимність контрагента - ТОВ «ПВК Лоджистік» на момент здійснення правочину була офіційно підтверджена органами державної податкової служби.

Таким чином, установлені судом обставини свідчать про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит сформовано та обґрунтовано заявлено до відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість за період з 01.07. по 3009.2011 року, нарахованих у зв'язку з послуг з будівництва на підставі податкової накладної і первинних бухгалтерських документах, оформлених належних чином відповідно до норм податкового законодавства, у відповідності до якої позовні вимоги позивач були задоволенні.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, завдання адміністративного судочинства ґрунтуються на положеннях статті 55 Конституції України, відповідно до якої, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення частини 1 статті 9 КАС відповідають приписам частини 2 статті 19 Конституції України.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості (частина 1 статті 11 КАС).

Відповідно до частини 1 статті 69 КАС, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина 2 статті 71 КАС).

Враховуючи викладені норми матеріального і процесуального законодавства, встановлені обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Спеціалізованої фірми «Мисфа» про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва № 0000982360 від 12.01.2012р. є обґрунтованими і слід задовольнити повністю.

Згідно з частиною 1 статті 94 КАС, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 12.12.12р. № 0000982360 на суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість збільшено на 17 401,25 грн., у тому числі за основним платежем - 13 921,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 3 480,25 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих