Постанова № 32749825, 25.07.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/1590/13-а

25 липня 2013 року 17год. 00хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Сало А.Б. за участю секретаря судового засідання Школяр О.І. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Приварський Ю.Ю.,

відповідача: представник Парчук Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватної виробничо-комерційної фірми "Фіалка" до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень №0000982351 та №0000992351 від 04.08.2011 ВСТАНОВИВ:

Приватна виробничо-комерційна фірма «Фіалка» (далі - ПВКФ «Фіалка») звернулась до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Рівненському районі (далі - ДПІ у Рівненському районі) в якому просить визнати протиправними та скасувати повідомлення-рішення, винесені ДПІ в Рівненському районі:

№ 0000992351 від 04.08.2011 року, яким підприємству донараховано зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 445 325 грн..

№ 0000982351 від 04.08.2011, яким підприємству донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 321 885 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем безпідставно донараховано підприємству зобов'язання з податку на прибуток. Висновок податкового органу, про обов'язок платника податків зменшити валові витрати на суму оприбуткованого товару по якому минув термін позовної давності, вважає необґрунтованим.

Валові витрати сформовані підприємством на підставі належним чином оформлених первинних документах, які підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Зокрема, на переконання позивача, посилання податкового органу про необхідність включити до складу валових доходів ПВКФ «Фіалка» заборгованості перед ПП «Агрофірма «Киянин» та одночасно зменшенню валових витрат на суму оприбуткованого товару є неправомірною. Вимога податкового органу стосовно зменшення валових витрат не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. На момент розгляду справи в суді вказана заборгованість є погашеною і вимога включити до складу валових доходів ПВКФ «Фіалка» заборгованості перед ПП «Агрофірма «Киянин» є необґрунтованою.

Висновки про нікчемність правочинів між ПВКФ «Фіалка» та його контрагентами ТОВ «Голдфін компані», та ТОВ «Промоптторг-1» є на переконання позивача абсурдними і в повній мірі спростовуються матеріалами справи: договором поставки вугілля, договором про надання послуг, актами здачі-прийняття робіт, а також фактом оплати отриманих товарів і робіт та подальшої їх реалізації тощо.

За таких обставин, як стверджує позивач, висновки акта перевірки від 21.07.2011 № 498/90/23-141/30207687, щодо безтоварності та нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами ТОВ «Голдфін компані», та ТОВ «Промоптторг-1» ґрунтуються виключно на припущеннях працівників податкового органу.

На підставі викладеного, позивач просив суд оскаржувані податкові повідомлення-рішення скасувати.

Відповідач проти позову заперечив, про що надав суду відповідне письмове заперечення.

В обґрунтування своїх заперечень вказав на те, що у зв'язку із тією обставиною, що станом на 31.03.2009 ПВКФ «Фіалка» не провела оплати за отримані від ПП «Агрофірма «Киянин» рекламні послуги суму кредиторської заборгованості, що залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, на підставі п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону необхідно було включити до складу валових доходів ПВКФ «Фіалка» за 1-й квартал 2009 року. При цьому платник податку повинен одночасно зменшити валові витрати на суму оприбуткованого товару. Окремо зазначив, що в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі робіт, послуг, товарів від продавців ТОВ «Голдфін компані», та ТОВ «Промоптторг-1» до покупця ПВКФ «Фіалка», в зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів виконаних робіт, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, договору на постачання вугілля. ПВКФ «Фіалка» відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з вищевказаними підприємствами-постачальниками без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 29.02.2012, справа № 2а/1770/5275/2011, що за наслідком апеляційного провадження була залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2012 - позов задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.04.2013 постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 29.02.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2013 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою для прийняття ухвали касаційним судом стало те, що судами попередніх інстанцій не було досліджено питання, щодо причин ненадання документів позивачем під час проведення перевірки на підтвердження формування валового доходу та віднесення сум ПДВ до податкового кредиту; суди не дослідили можливостей контрагентів позивача на реальне здійснення господарських операцій згідно укладених договорів, а також питання щодо укладення договору про розстрочення грошових зобов'язань; не досліджено питання щодо належного оформлення податкових накладних, виданих контрагентами позивача, на підставі яких останнім сформовано податковий кредит в спірному періоді, наявність первинних документів, в тому числі і розрахункових та встановлення факту пов'язаності придбаних товарів у контрагента з безпосередньою господарською діяльністю позивача.

Крім того, як вказує у своєму рішенні Вищий адміністративний суд України - «Суди не взяли до уваги доводи податкового органу щодо наявності вироку по кримінальній справі №1-481/10 від 21.06.2010 відносно засновника ТОВ «Промоптторг-1».

Розглядаючи справу, після направлення її Вищим адміністративним судом України на новий розгляд, суд першої інстанції бере до уваги, що в силу ч. 5 ст. 227 КАС України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Заслухавши представників сторін, дослідивши представлені документи та інші зібрані по справі матеріали, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом з досліджених у справі доказів, ПВКФ «Фіалка» зареєстроване 28.02.1994 як юридична особа в Рівненській районній адміністрації за №49, Свідоцтво про державну реєстрацію серія А01 №197255 від 28.02.1994 №1 602 120 0000 002077.

Фірма взята на податковий облік в органах державної податкової служби 18.03.1994 за № 420, перебуває на обліку в ДПІ у Рівненському районі Рівненської області ДПС (код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ: 30207687), зареєстрована платником ПДВ відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 25.12.1998 за №24737645 НВ №315226, яке видане ДПІ у Рівненському районі.

На підставі направлень від 23.06.2011 № 387/35-138, №386/23-138, №388/23-138 виданих Державною податковою інспекцією в Рівненському районі ГДПРІ ДПА в Рівненській області ОСОБА_4, ГДПРІ Здолбунівської ОДПІ ОСОБА_5, ГДПРІ ДПІ у Рівненському районі ОСОБА_6, відповідачем проведена планова виїзна перевірка Приватної виробничо-комерційної фірми "Фіалка" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства в період з 01.07.2008 по 31.03.2011.

За наслідком проведеної перевірки ДПІ в Рівненському районі складено акт від 21.07.2011 № 498/90/23-141/30207687.

Згідно висновків до даного акту, податковим органом встановлено порушення позивачем:

- пп. 4.1.6. п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування підприємств" в результаті чого донараховано податку на прибуток - 356260 грн.;

- пп. 7.4.1 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого донараховано податок на додану вартість на суму 257508 грн.;

- ст.ст. 3, 4, 6, 8, 19, 20, 22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та ст.ст. 163, 164, 167-169 Податкового кодексу України, що призвело до не утримання та не перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб в сумі 1150,09 грн. (а.с. 9-49).

Зокрема перевіркою встановлено, що в порушення вимог пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування підприємств" ПВКФ «Фіалка» не збільшило валових доходів на суму 75000,00грн., оприбуткованого у попередніх періодах, але не оплаченого товару, термін позовної давності з оплати яких минув у І-му кварталі 2009 року, в тому числі по ПП «Агрофірма «Киянин»».

Згідно висновків, відображених у акті перевірки з посиланням на лист ДПА України від 07.06.2006 №10751/7/15-0317, на переконання посадових осіб відповідача, сума кредиторської заборгованості, що залишилась не стягнутою після закінчення терміну позовної давності, необхідно було включити до складу валових доходів ПВКФ «Фіалка» за І-й квартал 2009 року. При чому позивач одночасно повинен був зменшити валові витрати на суму оприбуткованого товару.

Крім того, в порушення абз.4 пп.5.3.9 п.5.3, п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування підприємств" позивачем зайво віднесено до складу валових витрат за четвертий квартал 2008 року витрати в сумі 620 000грн. по отримання послуг, які не підтверджені документально та без підтвердження їх використання у господарській діяльності.

Вказані порушення встановлені податковим органом за результатом аналізу наданих до перевірки документів, щодо підтвердження господарських відносин ПВКФ «Фіалка» та ТОВ «Голдфін компані» на предмет надання останнім інформаційних (консультативних) та маркетингових послуг на загальну суму 744 000,00 грн. (в тому числі ПДВ - 124 000,00грн.).

Як вказано в акті перевірки, посадовими особами підприємства не надано будь-яких первинних документів (окрім податкових накладних), які б могли підтвердити отримання вищевказаних послуг та використання їх у господарській діяльності, а саме для перевірки не надано актів здачі-прийняття виконаних робіт.

Відповідно до наданих для перевірки документів, що стосуються взаєморозрахунків між позивачем та ТОВ «Промоптторг-1» на предмет постачання останнім вугілля різних сортів на суму 801 048,00грн. (в тому числі ПДВ - 133 508,10грн.) посадові особи відповідача прийшли до висновку, що кошти перераховувались позивачем без мети реального настання правових наслідків, з метою зниження об'єкту оподаткування.

Також в акті перевірки звертається увага на те, що вироком Печерського районного суду м. Києва від 21.06.2010 засновника ТОВ «Промоптторг-1» визнано винним у вчинені злочинів передбачених ст. ст. 2005 ч.1, 358 ч.2 КК України, на переконання відповідача свідчить про недійсність правочинів укладених між ПВКФ «Фіалка» та ТОВ «Промоптторг-1».

За наслідком виявлених порушень ДПІ у Рівненському районі було прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.08.2011 № 0000992351, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 445 325 грн. (в тому числі 356 260 грн. - основного зобов'язання та 89 065 грн. - штрафної санкції) та № 0000982351, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 321 885 грн. (в тому числі 257 508 грн. - основного зобов'язання та 64 377 грн. - штрафної санкції) (а.с. 51-52, 50, 53).

Дані рішення оскаржувались підприємством в адміністративному порядку до ДПА в Рівненській області та до ДПС України.

Рішенням ДПА в Рівненській області «Про результати розгляду скарги» від 10.10.2011 № 20457/24-16/411 та рішенням ДПС України від 14.11.2011 № 5431/6/10-2115 податкові повідомлення-рішення ДПІ в Рівненському районі від 04 серпня 2011р. № 0000982351 та № 0000992351 залишено без змін, а скарги без задоволення.

У зв'язку із чим, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Щодо позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Рівненському районі № 0000992351 від 04.08. 2011, суд зазначає:

Вказаним податковим повідомленням-рішенням збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на суму 445 325,00коп ( в тому числі: за основним зобов'язанням - 356260грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 89065,00 грн.).

Виходячи з аналізу висновків акту планової виїзної перевірки Приватної виробничо-комерційної фірми «Фіалка» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 31.03.2011 від 21.07.2011 № 498/90/23-141/30207687, податковий орган прийшов до висновку про завищення валових витрат позивачем, за результатом аналізу господарських операцій останнього з ПП «Агрофірма «Киянин», ТОВ «Голфін компані» та ТОВ «Промоптторг-1».

Взаємовідносини позивача з ПП «Агрофірма «Киянин»:

Згідно договору № ДГ-0000319 від 01.05.2005, ПП «Агрофірма «Киянин» надало у березні 2006 року для ПВКФ "Фіалка" рекламні послуги на суму 75000,00 грн. (в тому числі ПДВ - 12500,00 грн.), (а.с.148-150), акт прийому-передачі виконаних робіт від 31.03.2006 (а.с.151).

Станом на 31.03.2009 ПВКФ «Фіалка» не провела оплати за отримані від ПП «Агрофірма «Киянин» рекламні послуги. Дана кредиторська заборгованість, в сумі 75000 грн., обліковується і станом на 31.03.2011 (останній день періоду що перевірявся).

За таких обставин, на переконання податкового органу, суму кредиторської заборгованості, що залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, на підставі п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» необхідно було включити до складу валових доходів ПВКФ «Фіалка» за 1-й квартал 2009 року. При цьому платник податку повинен одночасно зменшити валові витрати на суму оприбуткованого товару (лист ДПА України від 07.06.2006 №10751/7/15-0317; (п.п. 1) пункту 3.1.2 "валові витрати" розділу 3 акту перевірки).

У зв'язку із чим, податковим органом зроблено висновок про те, що в порушення пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ПВКФ «Фіалка» не збільшило валових доходів на суму 75000,00грн. (з ПДВ), оприбуткованого у попередніх періодах, але не оплаченого товару, термін позовної давності з оплати якого минув у І-му кварталі 2009 року.

Будь-які зауваження стосовно факту використання вказаних послуг в господарській діяльності підприємства, чи не підтвердження первинними документами факту надання вказаних послуг в акті перевірки від 21.07. 2011 № 498/90/23-141/30207687 - відсутні.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, в частині донарахування позивачу суми валових доходів по взаємовідносинах з ПП «Агрофірма «Киянин» з датою виникнення заборгованості - 31.03.2006 на 75000,00 грн. суд зазначає, що вказані відносини, на час їх виникнення були врегульовані Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994.

Відповідно до пп.1.22.1 п.1.22 ст.1 згаданого Закону, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності є безповоротною фінансовою допомогою.

Згідно з пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 цього Закону така сума заборгованості повинна включатися до валового доходу.

Порядок врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості регламентувався п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994. При цьому, Законом не встановлено обов'язку платника податків, що проводить списання простроченої кредиторської заборгованості, за таких обставин (у зв'язку із спливом термін позовної давності) проводити коригування раніше цілком правомірно за першою подією сформованих валових витрат.

У зв'язку з цим, суд вважає, що у податкового органу не було підстав для висновку про завищення позивачем валових витрат на суму 62500 грн. (сума без ПДВ - 62500,00 грн., сума ПДВ - 12500,00 грн.).

При цьому покликання відповідача на лист Державної податкової адміністрації України «Про відображення у податковому обліку заборгованості по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності» № 10751/7/15-0317 від 07.06. 2006, за змістом якого платник податку, який має кредиторську заборгованість перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, не лише включає суму такої заборгованості до складу валових доходів, а й одночасно зменшує валові витрати на суму оприбуткованого товару, оскільки ним фактично не понесено витрат, суд не може прийняти, з огляду на те, що вказаний лист не має сили правового акту, і в той же час, містить роз'яснення, які покладають на платника податків обов'язки, не передбачені нормами законів про оподаткування.

Крім того, запропонований податковим органом порядок обліку операцій по списанню кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності, фактично покладає на платника податків подвійний тягар, позаяк, як збільшення валових доходів, так і зменшення валових витрат, веде до збільшення об'єкта оподаткування, а оскільки це здійснюється за однією і тією ж операцією, то це приводить до її подвійного оподаткування.

Аналогічна позиція відображена у постанові Верховного Суду України, у справі за позовами ВАТ «Мусон» до державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011 р.)

Згідно з пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Облік у позивача кредиторської заборгованості перед ПП «Агрофірма "Киянин» з датою виникнення заборгованості 31.03.2006 свідчить про те, що валові витрати по операціям з вказаним контрагентом були визначені за першою подією - оприбуткування товарів (робіт, послуг), що повністю відповідало вимогам пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону.

Щодо не проведення, позивачем станом на 31.03.2009 розрахунку за надані послуги, суд вказує на те, що як вбачається з досліджених у справі доказів 25.12.2007 між ПВКФ «Фіалка» та ПП «Агрофірма «Киянин» укладено договір про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань, згідно пп. 1.1. якого, ПП «Агрофірма «Киянин» надає позивачу розстрочення (відстрочення) сплати грошових зобов'язань на загальну суму 75000 грн. (сімдесят п'ять тисяч гривень 00 коп.) строком з 25.12.2007 по 25.12.2012 року (а.с. 68).

Станом на момент розгляду справи вказана заборгованість оплачена в повному розмірі, що підтверджується копіями касових ордерів від 28.02.2012 №12, від 29.02.2012 №13, від 01.03.2012 №15, від 03.03.2012 №16, від 05.03.2012 № 21, від 06.03.2012 №22, від 07.03.2012 №24, від 13.03.2012 №33 (а.с.112-114).

Враховуючи зміст вищезазначеного договору та факт повної оплати боргу за надані рекламні послуги суд дійшов висновку, що у позивача відсутні підстави для збільшення валових доходів на суму 75 000 грн.

Щодо взаємовідносин з ТОВ «Голфін компані»:

Судом встановлено, що 02.01.2008 між ПВКФ «Фіалка» та ТОВ «Голдфін компані» було укладено договір про надання інформаційних (консультаційних) та маркетингових послуг (а.с. 69-69а).

У жовтні-грудні 2008 року на підставі вищезазначеного договору ТОВ «Голдфін компані» надало позивачу відповідні послуги на загальну суму (з ПДВ) 744000,00 грн.

У зв'язку з наданням послуг ТОВ «Голдфін компані» було виписано податкові накладні № 3832 від 28.11. 2008, № 3224 від 31.10. 2008 та № 4709 від 31.12. 2008 (а.с. 72, 73, 74).

Розрахунки, за надані послуги ТОВ «Голдфін компані» ПВКФ «Фіалка» здійснювало у вексельній формі (вексель від 29.12. 2008 р., Серія АА 1693017 (а.с. 163).

У судовому засіданні представник позивача надав суду належним чином завірені копії актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 206 від 31.10.2008, № 281143 від 28.11.2008 та № 4709 від 31.12.2008 (а.с. 70, 70а, 71).

Згідно даних актів представники ПВКФ «Фіалка» з одного боку та представник ТОВ «Голдфін компані» з іншого боку, склали ці акти про те, що виконавцем були надані маркетингові та інформаційні послуги на суму 744 000,00 грн. (з ПДВ).

Вищезазначені акти складені відповідно до вимог частин 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та є первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують отримання вищенаведених послуг та використання їх у господарській діяльності позивача.

Крім того, отримання вищенаведених послуг та використання їх у господарській діяльності позивача підтверджено Звітом ТОВ «Голдфін компані» від 31.12.2008 про надання інформаційних (консультаційних та маркетингових) послуг приватній виробничо-комерційній фірмі «Фіалка» (а.с. 75-79).

Вартість отриманих від ТОВ «Голдфін компані» послуг в загальній сумі 620000,01 грн. ПВКФ «Фіалка» віднесено до складу валових витрат Декларацій про прибуток підприємства, в тому числі за 2008 рік по рядку 04.1 «витрати на придбання товарів (робіт, послуг)» в сумі 620 000,01 грн. (VІ-й квартал 2008 року - 620 000,01 грн.) (а.с. 119-123).

В бухгалтерському обліку ПВКФ «Фіалка» дані операції відображено наступними бухгалтерськими проводками: Дт 91 - Кт 631 та Дт 631 - Кт 511.

Станом на 31.03. 2011р. сальдо взаєморозрахунків між ПВКФ «Фіалка» та ТОВ «Голдфін компані» по рах. 631 становить 0,00 грн.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" № 283/97-ВР від 22.05.97 (із змінами та доповненнями) передбачено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» № 283/97-ВР від 22.05.97 (із змінами та доповненнями) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно акту перевірки, посадовими особами позивача не надано будь-яких первинних документів (окрім податкових накладних), які могли б підтвердити отримання вищенаведених послуг та використання їх у господарській діяльності підприємства, а саме для перевірки не надано актів здачі-приймання виконаних робіт, які являються обов'язковою умовою пп. 7.1 договору, та є єдиним документальним підтвердженням використання даних послуг у власній господарській діяльності ПВКФ «Фіалка».

Дані висновки відповідача є безпідставними та спростовуються наступним.

Під час розгляду справи, представником позивача було надано суду належним чином завірені копії актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 206 від 31.10. 2008, № 281143 від 28.11. 2008 та № 4709 від 31.12. 2008.

Обставини представлення вказаних документів під час перевірки підтверджуються показаннями допитаного у судовому засіданні свідка - директора ПВКФ «Фіалка» ОСОБА_7.

Останній у своїх показаннях також пояснив, що зазначені вище акти здачі-приймання робіт були ним представлені під час проведення перевірки, проте уповноважені особи відповідача не взяли їх до уваги. Крім того ним було зазначено, що в процесі досудового оскарження вказаних повідомлень-рішень вказані акти надавались ним як додатки до скарг на ДПА в Рівненській області та ДПС України. Проте факт надання ним вказаних документів не знайшов відображення ні в акті перевірки, ні в прийнятих за результатами розгляду скарг рішеннях.

Непредставлення для перевірки актів здачі-приймання робіт (надання послуг) спростовуються дослідженими у судовому засіданні належними та допустимими доказами: копіями актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 206 від 31.10. 2008, № 281143 від 28.11. 2008 та № 4709 від 31.12. 2008 (а.с. 70, 70а.с. 71), а також показаннями свідка ОСОБА_7, наявними в матеріалах справи копіями скарг.

Зокрема з тексту скарги на ДПА Рівненської області від 15.08.2011 вбачається посилання позивача на долучення первинних документів до скарги, на відсутність, яких посилається податковий орган. В додатках до скарги на адресу ДПС України від 21.10.2011 в переліку долучених документів зазначено: звіт про надання інформаційних (консультаційних) маркетингових послуг від ТОВ «Голдфін Компані»; договір про надання інформаційних (консультаційних) маркетингових послуг від ТОВ «Голдфін Компані»; акти здачі-приймання робіт від ТОВ «Голдфін Компані» (від 31.12.2008 №4709, від 28.11.2008 №281143, від 31.10.2008 №206); копія договору поставки з ТОВ «Промоптторг-1» від 12.08.2010, тощо. Також вказана обставина підтверджується копією долученого до скарги на ДПС України опису вкладення з відміткою відділення поштового зв'язку від 21.10.2012 (а.с.67), що підтверджує наявність вказаних документів у позивача на час проведення перевірки.

Таким чином, вищезазначені валові витрати за VІ квартал 2008 року сформовано ПВКФ «Фіалка» відповідно до вимог абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5,1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" № 283/97-ВР від 22.05. 1997 р. (станом на момент виникнення спірних правовідносин), що є підставою для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо завищення валових витрат по господарських операціях позивача із ТОВ «Промоптторг-1» то суду слід зазначити наступне.

Згідно акту перевірки відповідачем встановлено, що у липні 2010 року ПВКФ «Фіалка» проводило взаєморозрахунки із ТОВ «Промоптторг - 1» код за ЄДРПОУ 36589133 на предмет постачання останнім вугілля різних сортів на суму 801 048,00 грн., в тому числі ПДВ - 133508,10 грн.

У акті перевірки Відповідач зазначає, що в порушення пп. 5.3.9, п. 5.3, п. 5.1, ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05. 1997р. № 283/97-ВР ПВКФ «Фіалка» включено в рядок 04.1 Декларацій «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11" податкових декларацій з податку на прибуток підприємств витрати на придбання товарів (робіт, послуг) в ТОВ «Промоптторг - 1» які не підтверджені документально та їх фактично не використано в господарській діяльності, в тому числі:

- за 9-ть місяців 2010 року на суму 667540 грн. (ІІІ-й квартал 2010 року - 667540 грн.), що призвело до завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 04.1 Декларації «витрати на придбання товарів (робіт, послуг)» за 9-ть місяців 2010 року )» на суму 667540 грн. (ІІІ-й квартал 2010 року - 667540 грн.).

Дослідженими в ході судового розгляду наданими Позивачем первинними документами (видаткова та податкова накладні продавця, видаткові та податкові накладні Позивача, копії платіжних доручень по оплаті, та виписок з банку ) по зазначеній у Акті перевірки господарській операції по ТОВ «Промоптторг - 1», а також договорами, по яких Позивачем здійснювалась закупівля та продаж вугілля, підтверджується реальний характер зазначених операцій, їх зв'язок з господарською діяльністю Позивача та участь в оподатковуваних операціях звітного періоду (а.с. 80-87, 173-200).

Факт постачання вугілля підтверджується договором на постачання вугілля від 12.07.2010, перелік якого зазначається позивачем в замовленнях на постачання (а.с. 80-82), згідно умов якого вартість транспортних послуг входить в вартість товару (п.4.1 вказаного договору).

У липні 2010 року на підставі вищезазначеного договору було здійснено поставку вугілля на загальну суму (з ПДВ) 801043,60 грн.

На відвантажене вугілля ТОВ «Промоптторг - 1» було виписано видаткову накладну № 2419 від 30.07. 2010 року та податкову накладну № 2419 від 30.07. 2010 року (а.с. 83, 84).

Згідно платіжних доручень №4337 від 15.09.2010 року на суму 270 000 грн., № 4381 від 29.09. 2010 року на суму 50 000 грн., № 111 від 07.10. 2010 року на суму 20 000 грн., № 130 від 22.10. 2010 року на суму 30 000 грн. підтверджено часткову оплату в сумі 370 000 грн. за отримане згідно вищезазначеного договору вугілля (а.с. 85, 86, 87 та а.с.).

Використання в господарській діяльності вказаного вугілля підтверджується наявністю у власності у позивача основних засобів, а саме під'їзної колії, площадки для сипучих матеріалів, а також складських приміщень, козлового крану (а.с. 173,174-179, 180-184).

Подальша реалізація вказаного вугілля підтверджується наданими позивачем копіями первинних документами, а саме договору від 30.08.2010 року на постачання вугілля заключного між Відділом освіти Корецької РДА та позивачем (а.с. 185-189), копіями накладних (а.с. 189-195).

Вказане вугілля також реалізовувалось ТОВ «Євроклас Захід», ПП Гузі (а.с. 197,198).

На підтвердження транспортування вказаного вугілля позивачем представлені акти здачі-прийняття робіт, що підтверджують факт надання послуг транспортування приватним підприємцем Демедюком (а.с.199,199/1,200).

ТОВ «Промоптторг - 1» на момент здійснення господарських операцій у встановленому порядку було зареєстровано, як в держреєстратора, так і як платник податку на додану вартість в ДПІ у Печерському районі м. Києва. Дана обставина підтверджується актом перевірки та не заперечувалася представником відповідача.

Обставини, щодо товарності господарських операцій, наявності у позивача виробничих потужностей, використання в своїй господарській діяльності підтверджуються дослідженими судом видатковими, податковими накладними, договорами поставки, документами на транспортування автомобільним транспортом, актами здачі-приймання робіт (а.с. 83, 84, 173-200).

Реальне виконання зобов'язань, а саме використання отриманих від контрагента ТОВ «Промоптторг-1» товарно-матеріальних цінностей у своїй господарській діяльності підтверджено належними та достатніми доказами, про що зазначено вище.

Щодо відсутності товарно-транспортних документів, то необхідно вказати наступне:

Згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за №128/2568:

подорожній лист - первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство;

товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, залізнична накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем.

Отже, жоден з перерахованих вище документів (подорожній лист, товарно-транспортна накладна, залізнична накладна) не є документами, що засвідчують отримання будь-яким підприємством товарно-матеріальних цінностей (послуг). Це документи, які свідчать про фізичне переміщення цінностей, визначають осіб які відповідають за збереження майна під час транспортування.

Таким чином, вищевикладене свідчить, що у позивача, відповідно до законодавства України, були наявні всі підстави щодо формування витрат в податковому обліку за операціями вказаними в акті перевірки.

Крім того відповідно до умов договору постачання вугілля від 12.07. 2010 вартість транспортних послуг входить в вартість товару (п.4.1 вказаного договору). Окремо слід зауважити, що за умовами договору поставки не визначено пункт постачання товару, а тому позивач взагалі не був учасником транспортного процесу.

Матеріалами справи підтверджується, а органом державної податкової служби і в акті перевірки, і в судових засіданнях не заперечується, що на момент видачі податкових накладних ТОВ «Промоптторг - 1» було включене в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та зареєстроване платником податку на додану вартість, тому на законних підставах видало податкові накладні (а.с. 95-96, 115-118).

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15 травня 2003 № 755-IV, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Тобто, на момент виникнення та фактичної реалізації договірних відносин даний контрагент був зареєстрований, як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Що ж до доводів Відповідача, про те, що правочини Позивача з ТОВ «Промоптторг - 1» порушують публічний порядок та направлені на незаконне заволодіння майном держави у вигляді несплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства, внаслідок формування «штучного» податкового кредиту і «штучних» валових витрат на підставі правочинів, що відображені у первинних документах лише для виду, без фактичного їх виконання, то такі висновки можуть мати місце лише при встановленні обставин щодо наявності вини та умислу у платника податку на незаконне заволодіння майном держави.

Вина та умисел на заволодіння майном держави юридичних осіб у вчиненні таких діянь може бути доведена не інакше, як через встановлення обвинувальним вироком суду обставин щодо наявності вини та названого умислу у фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені названих вище юридичних осіб. Згідно ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні діяння яке містить ознаки злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. При цьому, вина особи не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

З матеріалів справи та Акту перевірки Позивача, вбачається, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення - рішення не були обвинувальні вироки судів, котрими встановлені обставини щодо наявності вини, умислу (направленого на незаконне заволодіння майном держави) у діях фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені названих вище юридичних осіб.

Не заслуговує на увагу покликання податкового органу на вирок Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2010 року по справі №1-481/10, адже взаєморозрахунки між позивачем та ТОВ «Промоптторг-1» проводились після прийняття даної постанови, а отже обставини встановлені у вироці суду, не можуть стосуватись періоду, що був об'єктом перевірки.

Крім того, відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Отож, відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування повинен нести безпосередньо той платник податків і зборів (обов'язкових платежів), що допустив правопорушення.

Крім того, позивач не може нести відповідальності за діяння контрагента та третіх осіб, у тому числі державного реєстратора та посадових осіб державної податкової служби, що видали контрагенту позивача свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Відповідачем не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди. (Аналогічної думки дотримується і Вищий адміністративний суд України у справі №К/9991/1557/11, ухвала від 20.07.2011).

У рішенні ж Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Відповідачем неправомірно за наслідком проведеної перевірки збільшено суми грошового зобов'язання Позивача за платежем: податок на прибуток підприємств на суму 356260 грн. за основним платежем та 89065 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а відповідно оскаржувані повідомленні-рішенні № 0000992351 є протиправним.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000982351 від 04.08. 2011 року, то судом встановлено наступне.

За період з жовтня по грудень 2008 року та за липень 2010 року Позивачем було подано до ДПІ у Рівненському районі декларації з податку на додану вартість у яких визначено податкові зобов'язання з відповідного виду податків (а.с. 129-148).

У акті перевірки (стор. 24) Відповідач наводить дані щодо задекларованих та встановлених у ході проведення перевірки сум податкового кредиту та зазначає, що перевіркою встановлено завищення податкового кредиту на суму 257508,00 грн.

У другому абзаці на стор. 26 акта перевірки, йдеться про те, що проведеною вибірковою перевіркою відображеного показника за перевіряємий період з 01.07.2008 по 31.03.2011 в сумі 7526801 грн. на підставі документів наведених в додатку до акта встановлено завищення податкового кредиту на суму 257508 грн., в тому числі: за жовтень 2008 року - 38333 грн.; за листопад 2008 року - 32333 грн.; за грудень 2008 року - 53333 грн. та за липень 2010 року - 133508 грн.

На підставі порушень наведених в підпункті 1) пункту 3.1.2 акту перевірки по взаєморозрахунках з ТОВ «Голдфін компані» та ТОВ «Промоптторг -1», а саме: відповідно до наданих для перевірки документів встановлено, що у липні 2011 року ПВКФ «Фіалка» проводило взаєморозрахунки із ТОВ «Промоптторг - 1» та ТОВ «Голдфін компані», в результаті проведених операцій останніми виписано податкові накладні на загальну суму 257508 грн. Податок на додану вартість у сумі 257508 грн. було включено до складу податкового кредиту декларацій по ПДВ відповідних податкових періодів, що відповідає даті виписки податкової накладної, про що свідчать реєстри отриманих податкових накладних.

У абзаці восьмому сторінки 26 акту перевірки Відповідач підтверджує, що підприємством, на порушення пп.. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04. 1997 р. № 168/97-ВР до податкового кредиту декларації з ПДВ включено податковий кредит за жовтень 2008 року - 38333 грн.; за листопад 2008 року - 32333 грн.; за грудень 2008 року - 53333 грн. та за липень 2010 року - 133508 грн., які не підтверджені податковими накладними та які не використані в господарській діяльності у зв'язку з фактичним не виконанням господарських зобов'язань.

Разом з тим, зазначені висновки спростовані поданими Позивачем та дослідженими судом доказами у справі.

Крім того, всі суми податкового кредиту з ПДВ сформовані Позивачем на підставі отриманих податкових накладних по оподатковуваних операціях та у межах його господарської діяльності. Зазначені первинні документи недійсними або нечинними судом не визнавались, та не є недійсними в силу закону. Податкові накладні містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а особи, що їх видали, були зареєстровані, в установленому законодавством порядку, як платники ПДВ (а.с. 72, 73, 74, 84).

Підпунктом 7.2.1 п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначені обов'язкові вимоги до змісту податкової накладної.

Законодавством України, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05. 1997 р. № 165 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06. 1997 р. за № 233/2037 (із змінами, далі - Порядок № 165) встановлено вичерпний перелік підстав для встановлення факту недійсності чи фіктивності податкової накладної. Так, відповідно до п. 5 Порядку № 165, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Згідно п. 2 Порядку № 165, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі i якій присвоєно iндивiдуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Тобто, єдиною підставою для визнання податкової накладної недійсною, відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку № 165 є випадок, коли така накладна заповнена та видана особою, що не зареєстрована платником ПДВ.

Відповідачем не надано відомостей щодо скасування реєстрації платника ПДВ контрагентів Позивача на момент здійснення правочинів.

Отже, доводи Відповідача про те, що Позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з ПДВ не можуть бути взяті до уваги (без інших обґрунтувань, а не простих тверджень Відповідача), оскільки на час здійснення господарських операцій контрагенти позивача були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та були внесені до реєстру платників ПДВ.

Таким чином, відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», Позивач на підставі проведених оподатковуваних господарських операцій та належним чином оформлених контрагентом-постачальником податкових накладних мав право відносити суми витрат на сплату ПДВ до складу податкового кредиту звітного періоду, і виходячи з цього, визначати суму свого податкового зобов'язання з ПДВ за звітний період.

Відповідно до статей 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.

Висновок відповідача щодо нікчемності укладених договорів ґрунтується на тому, що начебто вони мають протиправний характер та суперечать інтересам держави і суспільства, порушують публічний порядок.

Суд вважає висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем договорів з контрагентами, безпідставними з огляду на таке.

Посилання відповідача на нікчемність даних договорів з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договір між позивачем та його контрагентами не підпадають під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на них розповсюджуватись не можуть, оскільки вони є звичайними господарськими договорами, а не такими, що спрямовані на порушення публічного порядку.

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання.

В даному випадку, податковий орган на підставі зазначених в акті перевірки обставин, вважає, що відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентами, тобто, має місце оспорюванність самого договору. Податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган, роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків. Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган, через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів.

Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість), податковий орган доводить свою позицію, з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

За змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентами господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів.

Отже, висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.

Суд, з урахуванням приписів частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов'язковими, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсними правочинів між позивачем та його контрагентами або встановлених судовими рішеннями наявності нікчемності правочинів, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.

На органи ДПС покладені функції контролю і жодний законодавчий та нормативний акт не уповноважує суб'єкта господарювання перебирати на себе обов'язки органів ДПС та контролювати фінансово-господарську діяльність іншого господарюючого суб'єкта та повноту сплати ним податкових зобов'язань.

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку відповідач не довів.

Щодо відсутності майна, трудових ресурсів у ТОВ «Голдфін компані» та ТОВ "Промоптторг -1", то така інформація залишилась не підтвердженою Відповідачем належними та допустимими доказами.

При проведенні перевірок контрагентів не досліджено наявність орендованих чи переданих в лізинг основних засобів, виробничих приміщень, наявність обладнання (устаткування), техніки, матеріали таких перевірок відповідачем не надані.

ДПІ у Рівненському районі не надано суду будь-яких доказів, які давали б підстави для сумніву у реальності проведених господарських операцій між Позивачем та ТОВ «Голдфін компані», ТОВ «Промоптторг -1», та вказували б на те, що дані податкових накладних, виписаних продавцями (постачальником) не відповідають дійсності.

При цьому, судом були досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, та пов'язані з рухом активів, виконанням зобов'язань, що описані вище, останні відповідають змісту, відображеному в укладених Позивачем договорах, та підтверджують обґрунтованість визначення податкового кредиту з податку на додану вартість по господарських операціях з отримання інформаційних, маркетингових послуг від ТОВ «Голдфін компані» та придбання вугілля у ТОВ «Промоптторг -1».

Отже, з урахуванням встановлених обставин справи та зазначених норм чинного законодавства, суд приходить до висновку, що Позивачем дотримані умови формування податкового кредиту з податку на додану вартість та правомірно у жовтні-грудні 2008 р. та липні 2010 року включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість в розмірі 257508 грн., сплачений у зв'язку з отриманням інформаційних, маркетингових послуг від ТОВ «Голдфін компані» та придбанням вугілля у ТОВ «Промоптторг -1».

В силу вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а суд згідно ст. 86 зазначеного Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, у ході судового засідання позивач довів суду обґрунтованість позовних вимог, а відповідач не підтвердив правомірність своїх дій.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Враховуючи вищевикладене, доводи відповідача є необґрунтованими та не відповідають нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Тому прийняті на основі висновків акта перевірки від 21.07.2011 року №498/90/23-141/30207687 податкові повідомлення-рішення від 04.08. 2011 року № 0000992351, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем в сумі 350260 грн. та за штрафними санкціями на суму 89065 грн. та № 0000982351, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 257508,00 грн. та застосовано штрафну санкцію на суму 64377,00 грн. не відповідають критеріям, визначеним ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки прийняті необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та непропорційно. В той же час позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами. Виходячи з положень п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України суд приходить до висновку, що такі податкові повідомлення-рішення слід скасувати як протиправні.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Враховуючи викладене та те, що позов задоволено повністю на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, позивачу слід присудити з Державного бюджету України 28 грн. 23 коп. судового збору, сплаченого згідно квитанції № 0512306776 від 30.11.2011 р. (а.с. 2).

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення винесені Державною податковою інспекцією у Рівненському районі Рівненської області Державної податкової служби від 04.08.2011 №0000982351 та №0000992351.

Присудити на користь позивача Приватної виробничо-комерційної фірми "Фіалка" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 28,23 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Сало А.Б.