Постанова № 32741719, 24.07.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4542/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 липня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Безименної Н.В., Ісаєнко Ю.А.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Планета обладнання» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2013 року по справі за їх позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.12.2012 №0007852220, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Планета обладнання» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.12.2012 року № 0007852220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.05.2013 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «Планета обладнання» подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про законність спірних рішень податкової інспекції, а тому відмовив в їх скасуванні. Апеляційна інстанція не може погодитися з такою правовою позицією, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Планета обладнання» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість в частині відображення податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Цезар 2» за період з 01.05.2012 року по 31.05.2012 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимоги. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, щодо завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до заниження сплати ПДВ на загальну суму 59 167,00 грн., в тому числі за травень 2012 року в сумі 59 167,00 грн.

Наведені вище обставини послужили підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Між ТОВ «Планета обладнання» та ТОВ «Цезар 2» було укладено договори про надання інформаційно-консультаційних послуг від 01 лютого 2011 року № 46/Г та про надання юридичних послуг від 01 липня 2011 року № 23.

В подальшому, на виконання зазначених договорів, були підписані акти приймання-передачі наданих послуг від 31.05.2012 року, а ТОВ «Цезар 2» на користь позивача були виписані податкові накладні № 45 та № 50 від 31.05.2012 р. на загальну суму ПДВ 59 167,00 грн.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно вимог п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового Кодексу визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Окружний адміністративний суд м. Києва в оскаржуваній постанові прийшов до помилкового висновку, що оскільки відповідачем в Акті перевірки зазначено про те, що до податкового органу надійшов Акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача ТОВ «Цезар 2», зважаючи на відсутність такого підприємства за його місцезнаходженням, а також встановлення в зазначеному акті, що такий контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, та правовідносини з іншими контрагентами вчинялися без наміру створення реальних правових наслідків (відсутня матеріальна база та трудові ресурси), а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит, а тому правочин не відповідає обов'язковим умовам чинності правочину (ч. 3 ст.203 ЦК України та відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 вказаного Кодексу є недійсними (нікчемними), оскільки їх недійсність встановлена законом.

Враховуючи вищевикладене суд першої інстанції прийшов до висновку, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Цезар 2» об'єктивно призвели до порушення інтересів держави і суспільства у цілому.

Колегія суддів не може погодитися з такими доводами, оскільки реальність вчинення господарських операцій із ТОВ «Цезар2» за період, визначений в акті перевірки (травень 2012 року), повнісю підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: договорами від 01 лютого 2011 року № 46/Г, від 01 липня 2011 року № 23 та актами прийому-передач до них відповідно від 31 травня 2012 року, а також ТОВ «Цезар 2» на користь позивача були виписані податкові накладні № 45 та № 50 від 31 травня 2012 року на загальну суму ПДВ 59 167,00 грн.

Крім того, апеляційна інстанція звертає увагу на ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», з якої слідує, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За умови відсутності законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника порушення вимог п.п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» при формуванні податкового кредиту останній має право на податковий кредит, на який зменшується податкове зобов'язання звітного періоду.

Судом першої інстанції не встановлено жодного фактичного порушення саме позивачем вимог наведених вище норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит. Натомість встановлено, що перевіряючому органу було надано всі первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій та перерахування коштів за надані послуги, які стали підставою для нарахування податкового кредиту.

В оскаржуваній постанові Окружний адміністративний суд м. Києва посилається на те, що надання юридичних та консультаційних послуг взагалі не відноситься до сфери діяльності контрагента позивача ТОВ «Цезар 2», оскільки відповідно до установчих документів ТОВ «Цезар 2» основними видами його діяльності є: будівництво будівель; будівництво підприємств енергетики, добувної та оборонної промисловості; інші спеціалізовані будівельні роботи; посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту; діяльність у сфері інжинірингу. Крім того, судом першої інстанції зазначено, що основних фондів та матеріальних ресурсів контрагент не має, на підприємстві працює одна особа, що одночасно є директором та бухгалтером ТОВ «Цезар 2», а тому господарські операції між ТОВ «Цезар 2» та контрагентами-постачальниками та покупцями не підтверджуються виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, адміністративних та виробничих приміщень, кваліфікованого персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Зазначені доводи Окружного адміністративного суду м. Києва зроблені на основі суб'єктивних переконань та виключно з посиланням на акт перевірки податкового органу без належного дослідження самих договорів щодо надання консультаційних та юридичних послуг, виконання яких не потребує якихось особливих умов. Тому апеляційна інстанція вказує на слідуюче.

В традиційному розумінні під інжинірингом розуміються інженерно-консультативні послуги, пов'язані з підготовкою виробничого процесу, або послуги із забезпечення нормального перебігу процесу виробництва та реалізації продукції.

Таким чином, можливість надання консультаційних послуг ТОВ «Цезар 2» взагалі не може ставитися під сумнів.

Щодо надання юридичних послуг, то апеляційна інстанція не може не погодитися з доводами апелянта, що такий вид діяльності не вимагає ліцензування чи сертифікації, може здійснюватися практично будь-ким, хто володіє знаннями в галузі юриспруденції. При цьому слід зауважити, що якість отримання таких послуг оцінюється виключно замовником. Крім того, для надання консультаційних та юридичних послуг не потребується великої кількості наявності трудових ресурсів, адміністративних та виробничих приміщень, кваліфікованого персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування, тощо.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Податковим органом не наведено доводів та доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентом певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності, адже, укладаючи угоду зі своїми контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Суд першої інстанції не правомірно залишив поза увагою той факт, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а отже, мав повне право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформований податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене вище свідчить про те, що викладені в акті перевірки обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані судами недійсними, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

За ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин Окружним адміністративним судом м. Києва зроблено не правильний висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційна інстанція дійшла однозначного висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 199, 200, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Планета обладнання» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.05.2013 року - скасувати, постановити нову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби України від 17.12.2012 року № 0007852220.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Безименна Н.В.

Ісаєнко Ю.А.