Постанова № 32741705, 24.07.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1893/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 липня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Безименної Н.В., Ісаєнко Ю.А.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.05.2013 року по справі за їх позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «АТ Каргілл» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 22.11.2012 pоку № 0000182310, № 0000192310 та № 0000202310.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.05.2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «АТ Каргілл» подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про законність спірних рішень податкової інспекції, а тому відмовив в їх скасуванні. Апеляційна інстанція не може погодитися з такою правовою позицією, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі пп.20.1.4. п.20.1. ст.20, пп.78.1.8. п.78.1. ст.78, п.79.1. ст.79 ПК України, була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період 2010-2012 роки.

В ході перевірки фінансово-господарської діяльності позивача при взаємовідносинах з рядом контрагентів, зокрема: ТОВ «Зернова компанія «Агромир», ТОВ «Агрооіл групп», ТОВ «Агросейл», ПП «Адріатика-Н», ПП «ТАС «Агротранс», ПП «Ганеша-Люкс», ТОВ «ТК «Грейн Корн», ТОВ «Техноком трейд», ПП «А-Ліра», ТОВ «Кістанов і К», ТОВ «Игнат Лтд», ТОВ «Олександрійська зернова компанія», СГД ОСОБА_2, ТОВ «Оксамит Таврії», ТОВ «Ватикан», СГД ОСОБА_3, ПП «Агроексімцентр», ПП «Таврійська Агро-Торговельна компанія», ТОВ «Урожай», СГД ОСОБА_4, ПП «Бізнес і Компані», ПСП «Маяк», ФГ «Дід-Ух», ТОВ Фірма «Імперія», ТОВ «Шевченко-Південь-Агро», ФГ «Єнісєя», ТОВ «Агроперспектива», ФГ «Агролідер», Фірма «Томіг-Центр», ПП «Парус Юг», ПП «АФ «Астарта» було встановлено, що позивач має значні обсяги розбіжностей між сумою задекларованого податкового кредиту та податкових зобов'язань контрагентів постачальників, по яких декларації з ПДВ не подано, податкова звітність має статус «До відома», «Недійсна» та по яких згідно даних перевірок регіональних ДПІ, зменшено актами податкові зобов'язання по взаємовідносинам з позивачем.

В акті перевірки податковий орган прийшов до висновку, що діяльність контрагентів позивача здійснюється ними поза межами правового поля, усі правочини (договори), укладені між контрагентами та позивачем не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, отже є нікчемними та, як наслідок, недійсними з моменту їх вчинення, а складені ними первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій. Дані висновки ґрунтуються на матеріалах перевірок контрагентів позивача, що не заперечується відповідачем.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 07.11.2012 року № 1252/40-50/23-20/20010397, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: пп. 7.4.1, 7.4.5. п. 7.4., пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до завищення суми податкового кредиту за перевіряємий період на загальну суму 24 462 649,57 грн.; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 ПК України, в результаті чого встановлено завищення суми від'ємного значення за вересень 2012 року на загальну суму 61 002,04 грн.; п. 1.8. ст.1, пп. 7.7.1, 7.7.2. п.7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп. 14.1.18. п. 14.1. ст. 14, п. 200.4. ст. 200 ПК України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування, в перевіряємому періоді, на загальну суму ПДВ в розмірі 24 354 480,14 грн.

Наведене вище слугувало підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 22.11.2012 року: № 0000182310, яким позивачу зменшено суду бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого за рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на 24 354 480,14 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 4 273 501,97 грн.; № 0000192310, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 61 002,04 грн.; від 22.11.2012 року № 0000202310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 47 167,39 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 23 583,70 грн.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності ПК України (до 01.01.2011 р.), суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови правомірно керувався нормами податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 року.

Згідно п. 1.7. ст. 1. Закону України «Про податок на додану вартість», (далі Закон) пп. 14.1.181. п. 14.1.ст. 14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону , п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону , п. 198.6. ст. 198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пп.7.5.1. п.7.5. Закону).

Виходячи з положень п. 201.10. ст. 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пп.14.1.18. п.14.1. ст.14 Кодексу бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону, п. 200.1., ст. 200 Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 зазначеного закону, п. 200.1. ст. 200 Кодексу, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону, Кодексу), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 ст. 200 Кодексу, пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (п. 200.4. ст. 200 Кодексу, пп. 7.7.2. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбані товари (роботи, послуги) до складу податкового кредиту та бюджетного відшкодування, а також формування від'ємного значення податку на додану вартість, необхідні первинні документи (зокрема, податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Також, за ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для однозначного висновку, що єдиною підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є виписана йому продавцем товарів (робіт, послуг) податкова накладна.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням п. 198.6 ст. 198 ПК України та пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки позивач правомірно визначив суму податкового кредиту у зв'язку з придбанням товарів у контрагентів, що підтверджується первинними документами, а саме: договорами поставки, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, складськими квитанціями, видатковими накладними, податковими накладними та платіжними дорученнями, які підтверджують правомірність включення позивачем сум податку на додану вартість до податкового кредиту на підставі операцій з поставки соняшникового насіння його контрагентами. Зазначені документи повністю підтверджують фактичні поставки соняшникового насіння контрагентами, а також підтверджують фактичну сплату вартості придбаного позивачем у контрагентів товару з ПДВ, і є документами, на підставі яких ТОВ «АТ «Каргілл» має право відносити суму ПДВ у розмірі 24 462 649,57 грн. до податкового кредиту на підставі пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.6 ст. 198 ПК України.

Судова колегія вважає безпідставними посилання суду першої інстанції на те, що відсутність доказів щодо наявності довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, які видавалися особі (особам), відповідальним за отримання від постачальника товару не дає змоги ідентифікувати осіб, що приймали участь у здійсненні згаданих господарських операцій та позбавляє можливості встановити факт товарності зазначених господарських операцій».

При цьому колегія суддів виходить з того, що відповідно до п. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 року, «при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей».

Згідно з листом Міністерства фінансів України № 053-2930 від 05.03.2002 року без довіреності може здійснюватися відпуск цінностей при централізовано-кільцевих перевезеннях, за якими вантажовідправником (товаровиробником, товаропостачальником тощо) здійснюється систематичне завезення товарно-матеріальних цінностей за узгодженими на певний період параметрами (кількість, асортимент, час тощо) на адресу одного або більше замовників (юридичних осіб або їх відділень, дільниць, філій)».

Контрагенти ТОВ «АТ Каргілл» здійснювали систематичні поставки соняшникового насіння позивачу, останній повідомляв контрагентів-постачальників про зразок печатки, якою матеріально відповідальна особа товариства, що приймала цінності, завіряє на супровідних документах свій підпис про одержання цінностей.

Таким чином, законодавство не передбачає наявність довіреності у працівників позивача на отримання соняшникового насіння у контрагентів-постачальників. Більше того, договори поставки, укладені між позивачем та його контрагентами, не передбачають обов'язку працівників позивача пред'явити постачальникам довіреність при отриманні партій соняшникового насіння.

Також, апеляційна інстанція вважає за необхідне відзначити, що ТОВ «АТ «Каргілл» - це міжнародна компанія з торгівлі, виробництва та розповсюдження сільськогосподарської, промислової та харчової продукції. Позивач виробляє соняшникову олію та шрот, який є цінною складовою кормів для худоби, створює постійний ринок для продажу насіння соняшника в Україні, що вирощується місцевими фермерськими господарствами.

Протягом періоду, що перевірявся (2010-2012 роки), позивач виробляв та реалізовував олію, що свідчить про те, що він дійсно отримував від контрагентів-постачальників соняшникове насіння, з якого виготовлялася олія, що в подальшому була реалізована.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого з контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів приходить до однозначного висновку, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності. Крім того, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів. Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначена правова позиція повністю відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-то безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, а тому податковий кредит правомірно сформовано позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Отже, суд першої інстанції не правомірно не звернув увагу, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а отже мав повне право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформований податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством.

Колегія суддів не може не зауважити, що Окружним адміністративним судом м. Києва не правомірно проігноровано ту обставину, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а отже мали повне право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформований податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством.

За ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин Окружним адміністративним судом м. Києва зроблено не правильний висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційна інстанція дійшла однозначного висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 199, 200, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл»- задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.05.2013 року - скасувати, постановити нову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби від 22.11.2012 pоку № 0000182310, № 0000192310 та № 0000202310.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Безименна Н.В.

Ісаєнко Ю.А.