Рішення № 32741495, 22.07.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.07.2013р. Справа № 905/3952/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Подколзіної Л.Д., при секретарі судового засідання Бевз Х.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод сталевої дробі», м.Алчевськ Луганської області

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь», м.Краматорськ Донецької області

про стягнення 36 411,36грн.

за участю уповноважених сторін:

від позивача – не з’явився

від відповідача – не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод сталевої дробі», м.Алчевськ Луганської області звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь», м. Краматорськ Донецької області заборгованості у розмірі 33 000грн., пені у розмірі 2 376грн. та суми процентів річних у розмірі 1 035,36грн. (Усього 36 411,36грн.).

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №15/422 поставки від 24.03.2011р. в частині розрахунків за поставлений товар, внаслідок чого утворилась заборгованість.

На підтвердження своїх вимог позивачем представлено копію вказаного договору, копії специфікацій №1 від 24.03.2011р., №2 від 04.04.2012р., копію додаткової угоди №1 від 17.05.2011р., копію гарантійного листа вих.№15/399м від 27.04.2012р., копії видаткових накладних №РН-0000228 від 27.04.2012р., №РН-0000212 від 12.04.2012р., копії довіреностей №1030 від 27.04.2012р., №870 від 12.04.2012р., копію рахунку-фактури №СФ-0000782 від 29.03.2012р., копії банківських виписок, копію предсудового повідомлення вих.№05/042013-1 від 05.04.2013р.

Позивач у засідання суду не з»явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач у судове засідання без пояснення причин не з’явився, своєї позиції по суті заявлених вимог до відома суду не довів, відзиву та доказів сплати стягуваних сум або припинення відповідних грошових зобов’язань у інший спосіб не надав, хоча повідомлявся про судовий розгляд належним чином шляхом своєчасного надсилання ухвали за адресою місцезнаходження.

Обізнаність Відповідача про судовий розгляд підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання ухвали суду.

У судовому засіданні 22.07.2013р. представник Позивача підтримав позовні вимоги, наполягаючи на вирішенні спору незалежно від відсутності Відповідача та вказуючи про відсутність будь-яких додаткових доказів на їх підтвердження.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка без пояснення причин представника належним чином повідомленого Відповідача та ненадання ним певних доказів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 та 77 цього Кодексу не перешкоджає вирішенню спору та не може вважатися підставою для відкладання розгляду справи.

Дійсно, судом було надано достатньо часу для формування і доведення до відома суду позиції по суті розглядуваного спору з підтверджуючими доказами (у разі наявності), а встановлення правової визначеності довкола заявлених вимог не може перебувати у залежності від бажання сторони здійснювати свої процесуальні права.

Дослідивши матеріали справи і оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в с т а н о в и в :

24 березня 2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод сталевої дробі», м.Алчевськ Луганської області (далі по тексту-Постачальник) та Відкритим (Публічним-на даний час) акціонерним товариством «Енергомашспецсталь», м. Краматорськ Донецької області (далі по тексту-Покупець), був укладений договір №15/422 поставки, згідно умов якого Постачальник зобов”язався передати у встановлений строк продукцію (товар) у власність покупцю, а останній зобов»язався відповідно з умовами даного договору прийняти цю продукцію (товар) і оплатити її.

У відповідності до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

За своїм змістом та правовою природою договір №15/422 поставки від 24.03.2011р., на який позивач посилається як на підставу своїх вимог, є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

У виконання умов Договору сторонами були підписані специфікації №1 від 24.03.2011р., №2 від 04.04.2012р.

За вказаними специфікаціями сторони погодили поставку товару із зазначенням його найменування, кількісних та якісних показників, ціни. Специфікації підписані обома сторонами без зауважень та скріплені печатками підприємств.

Відповідно до п.9.3 договору, умови оплати обумовлюються на кожну партію продукції та вказуються в специфікаціях до договору.

Згідно п.3 специфікації №2 від 04.04.2012р. до договору умови оплати наступні - по факту завантаження автотранспорту.

Разом з цим, відповідач звернувся до позивача з гарантійним листом вих.№15/399м від 27.04.2012р., в якому просив у зв»язку з виробничою необхідністю відповідно до договору №15/422 поставки від 24.03.2011р. та специфікації №2 від 04.04.2012р. відпустити товариству дріб стальну ДССТ 3,2 в кількості 4тн. на суму 36 000грн. з ПДВ. Оплату гарантував здійснити до 07.05.2012р. Проте, не здійснив її до теперішнього часу.

Пунктом 13.2 договору встановлений строк його дії з моменту підписання і діє до 31.12.2012р.

Враховуючи вищезазначене, договір, на який посилається позивач, вважається судом укладеним, так як в ньому сторонами передбачені всі істотні умови.

За умовами статті 193 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону і укладеного договору.

У відповідності до вищевказаної специфікації, на виконання умов Договору, за видатковими накладними №РН-0000228 від 27.04.2012р., №РН-0000212 від 12.04.2012р. позивач передав, а повноважна особа відповідача отримала товар на загальну суму 72 000грн.

Поставлений згідно означених накладних товар на підставі довіреностей №1030 від 27.04.2012р., №870 від 12.04.2012р. з боку відповідача прийнято уповноваженими особами, що підтверджується підписами останніх на вказаних накладних.

З представлених видаткових накладних вбачається, що вони підписані обома сторонами без жодних зауважень, містять всі необхідні відомості про товар, а також містять відомості про фактичне отримання товару. Тобто, за своїми ознаками такі накладні є підтвердженням передачі позивачем та приймання відповідачем спірного товару.

Позивач 05.04.2013р. надіслав відповідачу предсудове повідомлення вих.№05/042013-1 від 05.04.2013р. про оплату вартості поставленого товару в сумі 33 000грн. Однак, вимога залишилась без відповіді зі сторони відповідача.

Оскільки відповідачем отриманий товар у позивача без будь-яких зауважень, оплата повинна здійснюватись в термін, передбачений сторонами у договорі, так як відповідно до загальних умов виконання зобов’язання викладених в ст.ст. 526,530 ЦК боржник повинен сплатити одержаний товар в строки, передбачені умовами договору.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 692 ЦК зазначено, що отриманий товар повинний бути оплачений у повному обсязі за встановленою ціною.

Матеріалами справи доведено, що відповідачем, в порушення умов договору, отриманий товар сплачено лише частково на суму 39 000грн.

Таким чином, на час звернення з позовом, сума заборгованості складає 33 000грн.

Приймаючи до уваги, що позивачем доведені факти передачі товару відповідачу та його несплати у встановлені договором терміни, господарський суд задовольняє вимогу позивача щодо стягнення суми заборгованості в повному обсязі.

Порушення відповідачем строків оплати отриманого товару явилось підставою для нарахування позивачем 2 376грн. пені за період з 18.11.2012р.-16.05.2013р., яка нарахована за прострочення оплати товару відповідно до п.10.5 договору.

Відповідно до п.10.5 договору при несвоєчасній оплаті поставленої продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,04% суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання;

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Строк позовної давності регламентується ст. 223 ГК України, яка відсилає до строку позовної давності, встановленого ЦК України, якщо інші строки не передбачені ГК України.

Конкретного строку позовної давності щодо стягнення штрафної санкції ГК України не встановлено, а тому необхідно застосовувати строк позовної давності, визначений ст. 258 ЦК України.

Пунктом першим частини другої ст. 258 ЦК України встановлено, що до вимог відносно стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Тобто, якщо порушення було допущено після 07.05.2012р. (гарантійне зобов»язання), то право на звернення до суду з позовом про стягнення з винної сторони неустойки виникає в межах одного року позовної давності. А строк розрахунку неустойки в шість місяців, встановлений ГК України, передбачає присічний строк, в межах якого нараховується неустойка. Таким чином, пеня більш не є тривалою штрафною санкцією і нараховується з дня, наступного за днем, коли зобов’язання повинно бути виконано, а саме за період шість місяців, після яких її нарахування припиняється.

На підставі вищевикладеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню.

Здійснивши арифметичний підрахунок вимог щодо пені судом встановлено, що розмір пені за період з 18.11.2012р.-08.05.2013р. відносно заборгованості у сумі 33 000грн. складає 2 270,40грн.

За таких обставин, господарський суд позовні вимоги в частині стягнення пені задовольняє частково та стягує з відповідача пеню у сумі 2 270,40грн.

Матеріалами справи доведено, що строки виконання грошового зобов’язання відповідачем порушені, так як до пред’явлення позивачем позову щодо стягнення 3% річних фактично залишилось невиконаним грошове зобов’язання відповідача перед кредитором.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов’язання, за вимогою кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Положення цієї статті застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов’язання в не залежності від наявності вини в його діях.

Відтак, встановлені статтею 625 ЦК України відсотки річних підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов’язання.

Відповідно вказаної статті закону відповідачу нараховані 3% річних за період з 08.05.2012р.-16.05.2013р. у розмірі 1035,36грн. Розглянувши представлений у матеріали справи розрахунок судом встановлено, що він арифметично не вірний, оскільки позивачем не було враховано, що у 2012році було 366 календарних днів, а у 2013році 365 календарних днів.

Згідно арифметичного підрахунку вимог щодо 3% річних здійсненого судом, встановлено, що розмір 3% річних за період з 08.05.2012р.-31.07.2012р. відносно заборгованості у сумі 36 000грн. складає 250,82= 36 000х3х85/366/100; за період з 01.08.2012р.-31.12.2012р. відносно заборгованості у сумі 33 000грн. складає 413,85= 33 000х3х153/366/100; за період з 01.01.2013р.-16.05.2013р. відносно заборгованості у сумі 33 000грн. складає 368,88= 33 000х3х136/365/100.

За таких обставин, господарський суд позовні вимоги в частині стягнення 3% річних задовольняє частково та стягує з відповідача 3% річних у сумі 1 033,55грн.

Згідно ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно: в частині задоволених позовних вимог – на відповідача, в частині відмови – на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 258, 526, 546, 549, 625 ЦК України, ч. 6 ст. 232 ГК України, ст.ст. 33, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод сталевої дробі», м.Алчевськ Луганської області до Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь», м. Краматорськ Донецької області про стягнення 36 411,36грн. задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь», м. Краматорськ Донецької області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод сталевої дробі», м.Алчевськ Луганської області заборгованість у розмірі 33 000грн., пеню у розмірі 2 270,40грн., 3% річних у розмірі 1 033,55грн., витрати по сплаті судового збору у сумі 1 715,42грн.

В решті частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 22.07.2013р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 29.07.2013р.

Суддя Л.Д. Подколзіна