Рішення № 32740948, 25.07.2013, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

25.07.2013 Єдиний унікальний номер 422/2925/12

№ 2-205/997/2013

№ 422/2925/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2013 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Приходченко О.С.

при секретарі Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, про встановлення факту спільного проживання, визнання спадкоємцем четвертої черги та визнання права на спадкування разом зі спадкоємцями першої черги, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 26 березня 2012 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання права на спадкування за законом.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 5 квітня 2012 року позов було залишено без руху, а позивачу запропоновано протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки, які позивачем було усунуто.

6 липня 2012 року позивачем позовні вимоги було уточнено і доповнено.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2013 року до участі у справі було залучено ОСОБА_3

ОСОБА_1 у своєму уточненому позові, а у ході судового засідання позивач та її представник, посилалися на те, що позивач та ОСОБА_4 з 1986 року спільно проживали однією сім'єю та вели домашнє господарство. В період часу з 1986 року по 1990 рік позивач та ОСОБА_4 проживали за адресою: АДРЕСА_1, а з 1990 року по 26 вересня 2011 року - за адресою: АДРЕСА_2. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. ОСОБА_4 мав сина ОСОБА_2, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, проте фактично з ним не проживав, долею батька не піклувався та будь-якої допомоги йому не надавав. ОСОБА_4 був ліквідатором аварії на ЧАЕС. Експертним висновком йому було встановлено основний діагноз - гіпертонічна хвороба 2 ступеню, міокардіодистрофія складного ґенезу, виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, хронічний гепахолецестит та встановлено зв'язок хвороби з роботами з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також встановлено другу групу інвалідності. ОСОБА_4 останні п'ять років, у зв'язку з прогресуванням хвороб, знаходився у безпорадному стані, не міг самостійно пересуватися та самостійно себе обслуговувати та потребував значних витрат на ліки. Позивач супроводжувала ОСОБА_4 під час його візитів до лікарень, прогулянок, опікувалась домашнім побутом, купувала ліки та харчі, сплачувала вартість житлово-комунальних послуг. ОСОБА_4 отримував пенсію, однак цих грошових коштів не вистачало для підтримання його нормальної життєдіяльності з урахуванням потреб в його лікуванні. Позивач до 2010 року працювала на двох роботах, щоб мати змогу купувати все необхідне для ОСОБА_4 Позивач тривалий час опікувалася ОСОБА_4, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу, який через похилий вік та тяжку хворобу був у безпорадному стані. Однак, відповідач ОСОБА_2 не визнає право позивача спадкувати майно разом із спадкоємцями першої черги, після смерті ОСОБА_4 Позивач у своєму позові, а у ході судового засідання позивач та її представник, просили суд встановити факт спільного проживання однією сім'єю позивача з ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, з 1986 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_4 та визнати за ОСОБА_1 право спадкування за законом із спадкоємцями першої черги, а також стягнути судові витрати з відповідача.

Відповідач у своїх запереченнях, а у ході судового засідання його представник, проти позовних вимог заперечували, просили суд у задоволенні позовних вимог відмовити. Посилалися на те, що ОСОБА_4 самостійно здійснював свої права та обов'язки, над ним не було встановлено опіки та його не було визнано обмежено дієздатним та недієздатним. Він отримував достатню пенсію для свого матеріального забезпечення, за власні кошти утримував також і позивача, яка постійно використовувала його кошти. ОСОБА_4 самостійно виконував роботу по дому та готував їжу. У ОСОБА_4 з ОСОБА_1 були різні стосунки, вони часто сварилися. Самопочуття ОСОБА_4 різко погіршилося лише за півтора-два місяці до його смерті, тільки протягом цього часу він потребував сторонньої допомоги, а не понад п'ять останніх років, як зазначає позивач.

Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, про дату та час судового засідання повідомлялася належним чином.

Свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 у ході судового засідання пояснили, що вони були сусідами ОСОБА_4 та ОСОБА_1 за адресою їх спільного проживання: АДРЕСА_2, були знайомі з ними з 1990 року, спілкувалися з ними по сусідські, бували у них в гостях, часто зустрічалися на вулиці. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали вдвох, як подружжя, відносини у них були мирні. Син та дочка ОСОБА_4 батьком не цікавилися, проживали окремо, син з'являвся дуже рідно, коли йому були потрібні гроші, про батька не піклувався. З 2005 року ОСОБА_4 почав хворіти, за ним піклувалася лише ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні зазначала, що з ОСОБА_4 вона була знайома, з 1987 року та до 1996 року вони були сусідами. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією родиною, як чоловік та дружина, однак ОСОБА_1 не хотіла реєструвати їх стосунки офіційно. Сина ОСОБА_4 вона бачила дуже рідко, про дочку лише чула з його слів та ніколи не бачила.

Свідок ОСОБА_14 у ході судового засідання пояснила, що ОСОБА_4 знає з 1986 року. У 1986 році він прийшов жити до позивача за адресою: АДРЕСА_1, де вони проживали до 1990 року, після чого переїхали на ж/м Парус у м. Дніпропетровську. Проживали разом, як чоловік та дружина, відносини в них були гарні. Сина ОСОБА_4 бачила всього один раз, ОСОБА_4 на свого сина дуже ображався, оскільки той не навідував його. В останні роки його життя його здоров'я дуже погіршилося, доглядала його лише ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_11 у ході судового засідання зазначав, що з позивачем ОСОБА_1 він знайомий з 1975 року, з ОСОБА_4 познайомився у 1990 року, коли вони почали разом проживати за адресою: АДРЕСА_1. З 1990 року вони переїхали на ж/м Парус у м. Дніпропетровську, однак літом приїздили на АДРЕСА_1 та проживали там усе літо. Проживали вони однією сім'єю, як чоловік та дружина. Дітей ОСОБА_4 ніколи не бачив, та про них він розповідав дуже рідко.

Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні зазначила, що вона, була лікарем ОСОБА_4, в лікарні № 7 він лікувався з 2010-2011 роки, потребував постійного догляду, який йому забезпечувала ОСОБА_1, однак пересувався та обслуговував себе самостійно.

Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні зазначала, що ОСОБА_4 вона знала з 1992 року. Відносини позивач та ОСОБА_4 ніколи не припиняли, іноді сварилися, однак швидко мирилися. Син ОСОБА_4 навідував його дуже рідко, приблизно один раз на рік в день народження. Роки за три-чотири до своєї смерті ОСОБА_4 почав сильно хворіти, лежав у лікарні, потребував сторонньої допомоги, внаслідок чого перестав виходити з дому місяців за дев'ять до своєї смерті. Усі обов'язки по догляду за ним виконувала позивач. Продукти харчування та інші необхідні речі купувалися позивачем за сумісні кошти.

Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні пояснила, що вона працювала разом з позивачем з 1997 року по 2003 рік. ОСОБА_4 та ОСОБА_1 проживали разом однією родиною, як чоловік та дружина. ОСОБА_4 часто приїздив за позивачем на роботу на машині та заходив за нею. З 2003 року про ОСОБА_4 чула лише з розповідей позивача.

Свідок ОСОБА_18 у судовому засіданні зазначила, що познайомилася з ОСОБА_4 наприкінці 1995 року, бачилася вони рідко, проте телефонували часто. За півтора-два місяці до своєї смерті ОСОБА_4 став почувати себе погано, до цього моменту не потребував сторонньої допомоги, лежачим не був. Матеріальної допомоги не потребував, отримував пенсію 2 600 грн. - 3 000 грн. На її пропозиції допомогти, він відповідав відмовою та пояснював, що все може робити сам.

Вислухавши пояснення позивача, представників сторін та показання свідків, перевіривши матеріали справи, оцінивши добуті та представлені докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що 18 червня 1985 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_19 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с. 4).

Також шлюб між ОСОБА_20 та ОСОБА_1 було розірвано 9 грудня 1980 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с. 5).

На підставі довідки від 17 жовтня 2011 року встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 постійно проживали разом за адресою: АДРЕСА_1, у період часу з 1986 року по 1990 рік (а.с. 6). Цей факт також було підтверджено свідком ОСОБА_14, яка була допитана у ході судового розгляду.

Довідкою ЖКП «Парус» зазначено, що з 1990 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільно проживали за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 7-8). Ці обставини були підтверджені свідками ОСОБА_7, ОСОБА_8 ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які пояснили, що позивач з ОСОБА_4 проживала разом однією сім'єю, як чоловік і жінка з 1990 року, коли вони вселилися в зазначену квартиру, до часу смерті ОСОБА_4

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 25).

Ч. 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

На підставі абз. 1 ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 СК України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Враховуючи вищевикладене та дослідивши докази, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 1986 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 проживали за різними адресами разом, вели спільне господарство, підтримували особисті стосунки, попередні шлюби, в яких кожен з них знаходився, були розірвані ще до початку стосунків між ними, тому факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, як чоловіка та дружини без шлюбу з 1986 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 підлягає встановленню.

На підставі ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

З метою прийняття спадщини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у встановлений законом строк звернулися до приватного нотаріуса з заявами про прийняття спадщини (а.с. 212, 213).

Відповідно до ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Згідно ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкоємцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Реч. 2 абз. 1 п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року встановлено, що зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності СК України.

З огляду на те що судом було встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4, померлий ІНФОРМАЦІЯ_1, проживали однією сім'єю, як чоловік та дружина без шлюбу з 1986 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто понад п'ять років, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, також підлягають задоволенню.

На підставі ч. 2 ст. 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріального забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Відповідно до реч. 2 абз. 4 п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року, проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі ст. 1261 ЦК України.

Посилання позивача про те, що вона тривалий час опікувалася та матеріального забезпечувала ОСОБА_4 не знайшли свого підтвердження ані в матеріалах справи, ані поясненнями свідків, допитаних у ході судового розгляду справи.

У своєму позові позивач зазначала, що ОСОБА_4 понад п'ять останніх років життя знаходився у безпорадному стані (а.с. 97), але ці обставини у ході судового засідання були спростовані самою ОСОБА_1, під час якого вона пояснила, що ОСОБА_4 знаходився у безпорадному стані лише у серпні-вересні 2011 року. На значне погіршання стану здоров'я ОСОБА_4 і потребу у сторонній допомозі у серпні-вересні 2011 року також вказала свідок ОСОБА_18

Жоден з допитаних свідків не вказував на те, що понад п'ять років ОСОБА_4 перебував у безпорадному стані, а перенесення операцій, погіршення стану здоров'я і потреба у періодичному лікуванні, яке він проходив (а.с. 75-85), не свідчать про знаходження особи у безпорадному стані.

Також матеріалами справи і поясненнями самої ОСОБА_1 не було підтверджено і доведено знаходження ОСОБА_4 на її матеріальному забезпеченні, оскільки з трудової книжки позивача вбачається, що з 1 травня 2010 року вона не працювала (а.с. 22 зворот), отримувала лише пенсію, розмір якої на той час складав менше ніж 1 000 грн. (а.с. 181-183), навпаки розмір пенсії ОСОБА_4 становив майже 2 000 грн. (а.с. 133), що значно перевищувало розмір пенсії позивача.

Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_4 ніколи не знаходився на утриманні позивача і мав власні кошти, які значно перевищували дохід позивача.

Також не підлягають уваги суду посилання позивача на те що саме нею сплачувалися комунальні послуги, купувалися продукти харчування та ліки для ОСОБА_4, оскільки з наданих до матеріалів справи квитанцій не вбачається, що грошові кошти були сплачені саме нею та з її власних коштів.

Враховуючи зазначені обставини та положення ч. 1 ст. 60 ЦПК України, суд не знаходить підстав для задоволення позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 право на спадкування за законом, разом зі спадкоємцями першої черги.

Частиною 1 статті 88 ЦПК України встановлено, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позову було сплачено судовий збір у розмірі 321 грн. 90 коп. та за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 107 грн. 30 коп., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 321 грн. 90 коп.

На підставі ч. 1 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи належать витрати на правову допомогу.

Відповідно до додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги від 17 жовтня 2011 року, гонорар адвоката позивача складає 20 000 грн. і сплачується протягом розгляду справи в суді першої інстанції.

Відповідно до квитанцій ОСОБА_1 було сплачено гонорар адвокату у розмірі 20 000 грн.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Фактично у судових засіданнях адвокат позивача перебував 6 годин 04 хвилини (судове засідання 6 серпня 2012 року - 53 хвилини (а.с. 127); судове засідання 30 жовтня 2012 року - 45 хвилин (а.с. 140); судове засідання 27 березня 2013 року - 1 година 1 хвилина (а.с. 185); судове засідання 19 квітня 2013 року - 1 година 33 хвилини (а.с. 200); судове засідання 14 червня 2013 року - 1 година 4 хвилини (а.с. 228); судове засідання 11 липня 2013 року - 27 хвилин (а.с. 239); судове засідання 25 липня 2013 року - 21 хвилина).

Таким чином, розмір грошових коштів, витрачених на правову допомогу позивачем ОСОБА_1, який підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 становить 2 783 грн. 39 коп. (458 грн. 80 коп. (40 відсотків від розміру мінімальної заробітної плати у розмірі 1 147 грн.) * 6 годин 04 хвилини = 2 783 грн. 39 коп.).

Доказів обґрунтування тривалості витраченого часу на вчинення адвокатом позивача ОСОБА_1 інших окремих процесуальних дій поза судовими засіданнями та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, суду надано не було, тому підстави для стягнення цих витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись реч. 2 абз. 1, реч. 2 абз. 4 п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року, ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», абз. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 3 СК України, ч. 1 ст. 1258, ч. 2 ст. 1259, ст. 1264, ч. 1 ст. 1269 ЦК України, ч. 1 ст. 60, ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 79, ч. 1 ст. 88, ст. ст. 209, 212-215, 218, п. 5 ч. 1 ст. 256 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, як чоловіка та жінки без шлюбу з 1986 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнати ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 321 гривні 90 коп та витрати на правову допомогу у розмірі 2 783 гривень 39 коп.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя