Ухвала суду № 32740421, 22.05.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2013 р.Справа № 820/2427/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Ральченка І.М.

Суддів: Бартош Н.С. , Рєзнікової С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2013р. по справі № 820/2427/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркон"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

27.03.2013 року ТОВ «Маркон» звернулось до суду із позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби № 0000262220, № 0000252220 від 20.03.13 р.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 02.04.2013 року позовні вимоги задовольнив.

Приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно сформовано суму податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість за перевіряємий період, а твердження податкового органу про порушення при цьому норм податкового законодавства ґрунтуються на хибних висновках, що спростовані у ході судового розгляду справи.

Державна податкова інспекція у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У відповідності до положень ст. 197 КАС України, зазначена адміністративна справа розглянута в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судовим розглядом, фахівцями ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС проведена документальна невиїзна позапланова перевірка ТОВ «Маркон» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Дєва 71» за період з 01.12.2011 року по 31.12.2011 року.

За результатами перевірки складений акт № 781/22.2-05/21269522 від 01.03.2013 року, яким встановлені порушення позивачем п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток на загальну суму 7492 грн., у тому числі за 4 квартал 2011 року у сумі 7492 грн.; п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за період з 01.12.2011 року по 31.12.2011 року на суму 6515 грн., в тому числі за грудень 2011 року в сумі 6515 грн.

На підставі вказаного акту ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС винесені податкові повідомлення-рішення № 0000262220 від 20.03.2013 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 7492 грн.; № 0000252220 від 20.03.2013 року, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9772,5 грн., з яких 6515 грн. за основним платежем, 3257,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно сформовано суму податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість за перевіряємий період, а твердження податкового органу про порушення при цьому норм податкового законодавства ґрунтуються на хибних висновках, що спростовані у ході судового розгляду справи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Згідно з п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

При цьому, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Підставою винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень висновки щодо відсутності фактів реального вчинення господарських операцій за угодами, укладеними між позивачем та ТОВ «Дєва 71».

Судовим розглядом встановлено, що між ТОВ «Маркон» - замовник та ТОВ «Маркон» - постачальник укладений Договір поставки № 2 від 03.01.2006 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити партії товару, а покупець прийняти та оплатити його.

ТОВ «Маркон» придбано у ТОВ «Дєва 71» тканина 420D SW FLAT 1400мм, про що надана видаткова накладна № 1 від 02.12.2011 року.

Вартість вказаних товарів оплачена позивачем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Дєва 71», що підтверджується копіями платіжних доручень з відміткою банківської установи.

ТОВ «Дєва 71» виписана позивачу податкова накладна № 1 від 02.12.2011 року.

Придбані товари фактично переміщено позивачем, що підтверджується копією товарно-транспортної накладної.

Встановлено, що вказані товари доставлені на склад позивача, який перебуває в користуванні останнього на підставі договору оренди нерухомого майна.

Придбаний товар у подальшому переданий зі складу на виробництво для подальшого виготовлення сумок, кейсів, рюкзаків. Готова продукція, виготовлена з використанням товарів, придбаних у ТОВ «Дєва 71», в подальшому реалізовано позивачем ТОВ «ІБІТЕК ТТК», ТОВ «Промспец Консалтинг», що підтверджується договорами, податковими накладними та видатковими накладними.

Судовим розглядом встановлено, що надані позивачем первинні бухгалтерські документи на виконання вищезазначеного договору за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства.

Таким чином, колегія суддів підтримує твердження суду першої інстанції, що позивачем та його контрагентом ТОВ «Дєва 71» виконано договір поставки, придбаний товар був поставлений на адресу позивача та використаний останнім у власній господарській діяльності - виробництві продукції з тканини.

Підстав, визначених Податковим кодексом України, які б виключали право позивача на формування податкових зобов'язань за результатами господарських відносин із ТОВ «Дєва 71», не встановлено.

Стосовно висновків податкового органу щодо нікчемності укладеної позивачем із ТОВ «Дєва 71» угоди колегія суддів зазначає наступне.

Належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

У ході судового розгляду справи відповідачем не надано доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Також, в силу ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиціального значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права, а таким чином за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість, податку на прибуток. Межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, платника податку на прибуток, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач пов'язує виключно з недоліками, які, на його думку, мають місце у діяльності підприємства-контрагента, але обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини.

Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Таким чином, колегія суддів вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби № 0000262220, № 0000252220 від 20.03.13 р. такими, що прийняті на підставі хибних висновків, необґрунтованість яких доведена у ході судового розгляду справи та підтверджена матеріалами справи, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Отже, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при її прийнятті суд першої інстанції у повному обсязі з'ясував обставини справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, 199, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст.ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2013р. по справі № 820/2427/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Ральченко І.М.Судді Бартош Н.С. Рєзнікова С.С.