Постанова № 32738892, 25.07.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2013 року Справа № 813/1450/13-а

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Мричко Н.І.

за участю секретаря судового засідання Щура В.Р.

представника позивача Демчука І.Д.

представника відповідача Томашівського О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Світовир" до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.12.2012 р. №0004262320 та № 0004272320, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Світовир" (надалі - ТзОВ "Світовир") звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Лчаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ у Личаківському районі м. Львова Львівської області ДПС), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова Львівської області ДПС від 12.12.2012р. №0004262320 на суму 71271,01грн. (де основний платіж - 52550,60грн., та штрафні санкції 18720,41грн.); та податкове повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова Львівської області ДПС від 12.12.2012р. №0004272320 на суму 70898,75грн. (де основний платіж - 61455,13грн., та штрафні санкції 9443,62грн.).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право позивача на податковий кредит та валові витрати під час проведення перевірки підтверджується усіма необхідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку на підтвердження договірних відносин з ТзОВ „БК АРС" (ЄДРПОУ 37264634) за вересень 2011року та ПП «Екоенергобуд» (ЄДРПОУ 35009599 за липень, серпень, жовтень 2010р. Всі операції з контрагентами є реальними, товарними, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочину та безтоварності операцій з контрагентами базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Позивач зазначає, що суми, які були включені до складу податкового кредиту та валових витрат підприємства підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, що засвідчують факт, що правочини вчинено із спрямуванням на реальне настання правових наслідків, що обумовлено ними. Таким чином, вважає, що відповідач прийшов до неправомірних висновків щодо порушення порядку формування позивачем податкового кредиту та валових витрат підприємства, який передбачає єдиною підставою для формування податкового кредиту - наявність податкових накладних, складених у відповідності до вимог чинного законодавства. Крім того, позивач зазначає, що згідно закріпленого в ст. 61 Конституції України принципу індивідуалізації відповідальності, будь-яка особа не може нести відповідальність за дії третіх осіб. Відтак позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення рішення такими, що підлягають скасуванню. Представник позивача позовні вимоги підтримують, просять суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснення надав аналогічні до поданих письмових заперечень, в яких зазначив, що аргументи, викладені в позовній заяві вважає такими, що не спростовують наявності виявленого порушення, зафіксованого в акті перевірки і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку з чим просить суд відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, оцінивши їх в сукупності та встановив наступні фактичні обставини справи.

ТзОВ «Світовир» зареєстровано Виконавчим комітетом Львівської міської ради, що підтверджено випискою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Позивача взято на облік в органи державної податкової служби, що підтверджується довідкою 4 ОПП.

ДПІ у Личаківському районі м. Львова Львівської області ДПС була проведена позапланова виїзна перевірка ТзОВ «Світовир» з питань взаємовідносин та взаєморозрахунків з ТзОВ „БК АРС" (ЄДРПОУ 37264634) за вересень 2011року та ПП «Екоенергобуд» (ЄДРПОУ 35009599) за липень, серпень, жовтень 2010р., в висновках якого зазначено: «..встановлено порушення: - п.138.1.1 ст.138.1 ст.138 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2756-VІ (із змінами та доповненнями), ТзОВ «Світовир» завищено витрати за ІІІ квартал 2011року на суму 111 654,99грн. що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 23 680,65грн.; - п.п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2756-VІ (із змінами та доповненнями), ТзОВ «Світовир» завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 22 331,01грн. в.т.ч. в вересні 2011 року на суму 22 331,01грн.; - п.п.5.2.1, п.5.2 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97р. №283/97ВР (із змінами та доповненнями), ТзОВ „СВІТОВИР" завищено валові витрати на загальну суму 151 097,91грн. в.т.ч за ІV кВ. 2010р. на суму 151 097,91грн., що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 37 774,48грн.; - п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97ВР (із змінами та доповненнями) ТзОВ «Світовир» завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 30 219.59грн. в.т.ч.за жовтень 2010 року на суму 30 219,59грн.».

За результатами перевірки ТзОВ «Світовир» ДПІ у Личаківському районі м. Львова Львівської області ДПС було складено акт перевірки акт перевірки №357/22-40/32053692 від 20.11.2012 року

ДПІ у Личаківському районі м. Львова листом від 12.12.2012року №19194/10/22-4 направила ТзОВ «Світовир» податкові повідомлення-рішення: від 12.12.2012р. №0004262320 на суму 71271,01грн. (основний платіж - 52550,60грн., штрафні санкції - 18720,41грн.), та від 12.12.2012р. №0004272320 на суму 70898,75грн. (основний платіж - 61455,13грн., штрафні санкції - 9443,62грн.).

Відповідач в акті перевірки та в запереченні зазначає, що в ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) підприємству ТзОВ «Світовир» від вищезазначених контрагентів - постачальників, а також відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо - складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. В діяльності вищезазначених контрагентів вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту, та які не мають реального товарного характеру. З вищезазначених фактів, вбачається, що фінансово-господарська діяльність ТзОВ „БК АРС" та ПП «Екоенергобуд», здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності, отже фінансово-господарські взаємовідносини між Позивачем та вищезазначеними контрагентами є фіктивним правочином, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

З огляду на наведені обставини, відповідачем вказано, що господарські операції із даними контрагентами є нікчемними в силу ч. 1, 2 ст.215, ч. 5 ст.203 Цивільного кодексу України, а тому в порядку ст.216 ЦК України, не тягнуть за собою жодних наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю. Тому, позивач неправомірно відніс до податкового кредиту суми ПДВ з вартості придбаних товарів (робіт, послуг) та віднесено вказані суми до валових витрат при придбані товарів (робіт, послуг).

Позивач з прийнятими Відповідачем податковими повідомленнями рішеннями не погодився, оскаржив їх в порядку адміністративного судочинства.

Оцінюючи встановлені обставини та доводи сторін суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних міркувань:

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 №283/97-ВР із змінами та доповненнями (надалі по тексту Закон №283/97-ВР), господарська діяльність - це будь-яка діяльність, особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальних формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.99 року N996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно ч.1 та 2 ст.9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: -назву документа; - дату і місце складання; - назву підприємства від імені якого складено документ; - зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; - посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції; - особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 №283/97-ВР із змінами та доповненнями (надалі по тексту Закон №283/97-ВР), валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

До таких обмежень, згідно підпункту 5.3.1 вищевказаного Закону, віднесено включення до валових витрат, витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та згідно підпункту 5.3.9 - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 статті 5 Закону N283/97-ВР, заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Правила ведення податкового обліку визначаються статтею 11 Закону N283/97-ВР, при цьому вказана стаття не містить будь-яких вимог до наявності документів, що підтверджують право на віднесення певних витрат до складу валових витрат.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.99 року N996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону N283/97-ВР, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до пп.5.3.9 пп.5.3 ст. 5 Закон №283/97-ВР, не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактичну надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Вказані норми передбачені і у чинному на сьогодні Податковому кодексу України, зокрема, відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Тобто, Законом чітко визначено, які обов'язкові реквізити та інформацію повинен містити первинний документ, в тому числі акт виконаних робіт, для того щоб фіксувати факти здійснення господарських операцій та відображати в бухгалтерському обліку господарських операцій.

Відповідно до ст.8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999, №996-XIV (із змінами та доповненнями), бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно пп.14.1.179. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК) податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу- загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1. ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп.54.3.2. п.54.3. ст.54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 57.3. ст. 57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно п.198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.(4. ст. 198 ПК України).

Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Крім того, згідно пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", зі змінами та доповненнями (далі - Закону N168/97-ВР), датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: - або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; - або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Пунктом 7.4 статті 7 Закону N168/97-ВР, встановлено загальний порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість як для юридичних, так і для фізичних осіб, зареєстрованих платниками ПДВ.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону N168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, видана постачальником послуг (товарів), яка оформляється з дотриманням вимог пп.7.2.1 Закону про ПДВ та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 №165 „Про затвердження форми податкової накладної та Порядку її заповнення" (зі змінами та доповненнями).

Згідно підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону N168/97-ВР, податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Отже, нормами Закону N168/97-ВР чинного до 2011року та нормами чинного Податкового кодексу України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Як вбачається з акту перевірки, в ньому не зафіксовано неналежно оформлення податкових накладних, на підставі яких виник податковий кредит, оскільки, всі вони складені відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР та Податкового кодексу України.

Як вбачається з вищесказаного необхідною умовою для віднесення до податкового кредиту сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем як умову для формування податкового кредиту.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судом встановлено, що ТзОВ «Світовир» у вказаний період часу придбавало товари, роботи і послуги у ТзОВ „БК АРС" (ЄДРПОУ 37264634) у вересні 2011року та ПП «Екоенергобуд» (ЄДРПОУ 35009599) у липні, серпні, жовтні 2010р., зокрема:

1. між ТзОВ «Світовир» «Замовник» та ТзОВ „БК АРС" (ЄДРПОУ 37264634) «Виконавець» було укладено договори (та у повній мірі виконано їх сторонами, що підтверджено актами виконаних робіт, податковими накладними і зафіксовано ревізорами в акті перевірки):

- №0109/3 від 01.09.2011р. Замовник доручає а Виконавець приймає на себе роботи по «електроосвітлення будівлі офісних приміщень (1й поверх) СП «Йукс мастила України» на суму 17571,00грн. в т.ч. ПДВ 2928,50грн. Вказані роботи виконано в повній мірі, що підтверджено актом виконаних робіт та податковою накладною на суму 17571,00грн. втч ПДВ 2928,50грн.;

- №2109/3 від 21.09.2011р. Замовник доручає а Виконавець приймає на себе роботи «приєднання до електричних мереж електроустановок 5ти поверхового з мансардою житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями ТОВ «Преміум Маркет ПАК» на суму 40270,20грн. в т.ч. ПДВ 6711,70грн. Вказані роботи виконано в повній мірі, що підтверджено актом виконаних робіт та податковою накладною на суму 40270,20грн. в т.ч. ПДВ 6711,70грн.;

- №2308/1 від 23.08.2011р. Замовник доручає а Виконавець приймає на себе роботи по виконанню проектів «електропостачання базової станції мобільного зв'язку LV STR KOS за адресою: м. Стрий, вул. Косака, 11А, електропостачання базової станції мобільного зв'язку LV STR MEK за адресою: м. Стрий, вул. Грабовецька, 3, електропостачання базової станції мобільного зв'язку LV LVI VAH за адресою: м. Львів, вул. Вахнянина, 1, на суму 10000,00грн. втч ПДВ 1667,67грн. Вказані роботи виконано в повній мірі, що підтверджено актом виконаних робіт та податковою накладною на суму 10000,00грн. в т.ч. ПДВ 1667,67грн.;

- №1909/2 від 19.09.2011р. Замовник доручає а Виконавець приймає на себе роботи по «заміна опор для приєднання до електричних мереж електроустановок дачних будинків гр.ОСОБА_4.» на суму 4635,60грн. в т.ч. ПДВ 772,60грн. Вказані роботи виконано в повній мірі, що підтверджено актом виконаних робіт та податковою накладною на суму 4635,60грн. в т.ч. ПДВ 772,60грн.;

- №0209/2 від 02.09.2011р. Замовник доручає а Виконавець приймає на себе роботи «приєднання до електричних мереж електроустановок житлових будинків ТОВ «Роздівспецбуд» на суму 11761,20грн. в т.ч. ПДВ 1960,20грн. Вказані роботи виконано в повній мірі, що підтверджено актом виконаних робіт та податковою накладною на суму 11761,20грн. в т.ч. ПДВ 1960,20грн.;

- №0808/3 від 08.08.2011р. Замовник доручає а Виконавець приймає на себе роботи по «улаштування зовнішньої системи електропостачання базової станції мобільного зв'язку LV LVI ARK за адресою: м. Львів, вул. Кн Ольги 1-5, на суму 12591,20грн. в т.ч. ПДВ 2098,60грн. Вказані роботи виконано в повній мірі, що підтверджено актом виконаних робіт та податковою накладною на суму 12591,20грн. в т.ч. ПДВ 2098,60грн.;

- №0109/4 від 01.09.2011р. Замовник доручає а Виконавець приймає на себе роботи по «наданню юридичних послуг» на суму 7000,00грн. в т.ч. ПДВ 1166,67грн. Вказані роботи виконано в повній мірі, що підтверджено актом виконаних робіт та податковою накладною на суму 7000,00грн. в т.ч. ПДВ 1166,67грн.;

- №1309/2 від 13.09.2011р. Замовник доручає а Виконавець приймає на себе роботи по виконанню проекту «монтаж пристроїв стабілізації наруги на складських приміщеннях у м. Самборі», на суму 7000,00грн. в т.ч. ПДВ 1166,67грн. Вказані роботи виконано в повній мірі, що підтверджено актом виконаних робіт та податковою накладною на суму 7000,00грн. в т.ч. ПДВ 1166,67грн.

Судом встановлено, що на виконання вказаних вище умов договорів ТзОВ „БК АРС" (ЄДРПОУ 37264634) «Виконавець» надано послуги ТзОВ «Світовир» «Замовник» на суму 133 986,00грн. в т.ч. ПДВ 22331грн. Вказані кошти були повність сплачені замовником виконавцю у безготівковій формі і жодна із сторін не має одна до одної ніяких претензій.

2. між ТзОВ «Світовир» «Замовник» та ПП «Екоенергобуд» (ЄДРПОУ 35009599) «Підрядник» було укладено договори (та у повній мірі виконано їх сторонами, що підтверджено актами виконаних робіт, податковими накладними і зафіксовано ревізорами в акті перевірки):

- №011010/2 від 01.10.2010р. Замовник доручає а Підрядник зобов'язується на свій ризик виконати роботи «виконання робіт по насад женю дерев для укріплення берега річки Серет у с. Залізці Тернопільської області», на суму 49173,67грн. в т.ч. ПДВ 8195,61грн. Вказані роботи виконано в повній мірі, що підтверджено актом виконаних робіт та податковою накладною на суму 49173,67грн. в т.ч. ПДВ 8195,61грн.;

- №051010/1 від 05.10.2010р. Замовник доручає а Підрядник зобов'язується на свій ризик виконати роботи «виконання робіт по антикорозійному захисту технічного обладнання та демонтаж, монтаж інженерних металевих конструкцій на ПГВ-32 корпус 540», на суму 40000,00грн. в т.ч. ПДВ 6666.67грн. Вказані роботи виконано в повній мірі, що підтверджено актом виконаних робіт та податковою накладною на суму 40000,00грн. в т.ч. ПДВ 6666.67грн.;

- №051010/1 від 05.10.2010р. Замовник доручає а Підрядник зобов'язується на свій ризик виконати роботи «виготовлення та встановлення установки компенсації реактивної потужності, монтаж контуру заземлення, налагодження АВРу магазину самообслуговування Барвінок ТОВ «Центр Проект» за адресою м. Самбір вул. Шевченка, 25/7», на суму 57655,20грн. в т.ч. ПДВ 9609.20грн. Вказані роботи виконано в повній мірі, що підтверджено актом виконаних робіт та податковою накладною на суму 57655,20грн. в т.ч. ПДВ 9609.20грн.;

- №041010/1 від 04.10.2010р. Замовник доручає а Підрядник зобов'язується на свій ризик виконати роботи «виготовлення та встановлення панелі з обладнання системи діагностування режимів роботи приєднань пускового комплексу підстанцій Трускавець-91», на суму 122033,52грн. в т.ч. ПДВ 20338,92грн. Вказані роботи виконано в повній мірі, що підтверджено актом виконаних робіт та податковою накладною на суму 122033,52грн. в т.ч. ПДВ 20338,92грн.

Судом встановлено, що на виконання вказаних вище умов договорів ПП «Екоенергобуд» (ЄДРПОУ 35009599) «Підрядник» надано послуги ТзОВ «Світовир» «Замовник» на суму 171 317,51грн. в т.ч. ПДВ 28552,93грн. Вказані кошти були повність сплачені замовником виконавцю у безготівковій формі і жодна із сторін не має одна до одної ніяких претензій.

Судом встановлено та зазначено в акті перевірки, що сума ПДВ та ПП за вищезазначеними первинними документами, податковими накладними, видатковими накладними та платіжними дорученнями, включено ТзОВ «Світовир» до складу податкового кредиту та валових витрат підприємства в період що перевірявся. А також зазначено в акті перевірки, що розрахунки за надані послуги проведені в повному обсязі через розрахунковий рахунок підприємства в повному обсязі.

Отже, судом встановлено та підтверджено актом перевірки, що ТзОВ «Світовир» придбало послуги та сплатило ПДВ за надані послуги, тобто послуги (товар) придбавався для використання в господарській діяльності товариства, тобто фактично понесло витрати, а тому Позивачем було правомірно включено до валових витрат(відображалось у податковій декларації з ПП у відповідний звітний період), до складу податкового кредиту (відображалось у податковій декларації з ПДВ у відповідний звітний період), оскільки в період що перевірявся, податок на додану вартість сплачений надавачеві послуг, понесло фактичні витрати, що підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями, деклараціями з ПДВ та ПП.

Судом також встановлено, що ТзОВ «Світовир» та контрагенти ТзОВ „БК АРС" (ЄДРПОУ 37264634) і ПП «Екоенергобуд» (ЄДРПОУ 35009599) по вказаних вище взаємовідносинах, відповідно до вимог чинного законодавства зареєстровані платниками ПДВ та отримали від органів ДПС свідоцтво платника ПДВ, а отже зобов'язані при продажу товарів, робіт, послуг оподатковувати вказані операції, виписувати податкові накладні та перераховувати у випадку позитивного значення зобов'язання до бюджету.

Стосовно твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та контрагентами ТзОВ „БК АРС" (ЄДРПОУ 37264634) і ПП «Екоенергобуд» (ЄДРПОУ 35009599), суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

Верховний Суд України у Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»(далі - Постанова Пленуму від 06.11.2009 р. № 9) розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ), (п. 7 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Пункт 18 вищезгаданої Постанови тлумачить, що усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо .

Висновки податкового органу про нікчемність правочину між Позивачем та контрагентами ТзОВ „БК АРС" (ЄДРПОУ 37264634) і ПП «Екоенергобуд» (ЄДРПОУ 35009599), ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч.5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 17.05.2011р.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Посилання відповідача в акті перевірки на те, що на момент перевірки первинні та інші документи по контрагентах позивача, посадові особи за адресою, зазначеною в реєстраційних документах не знаходяться, місцезнаходження посадових осіб не відомо, не може братися судом до уваги, оскільки, в акті перевірки зазначено що договірні зобов'язання між позивачем та контрагентами були виконані в повній мірі, крім того усі контрагенти згідно даних перевірки та Єдиного державного реєстру на момент здійснення сторонами операцій були діючими підприємствами, стояли на податковому обліку і були платниками ПДВ.

Дії відповідача в такому разі чітко прописані у Примірному порядку взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів (далі - Порядок), затвердженому Наказом ДПАУ від 18.04.2008 року N 266.

За змістом цього порядку при встановленні вказаних відповідачем обставин про відсутність платника ПДВ за вказаними в реєстраційних документах адресами, документи направляється до підрозділу податкової міліції.

Розділ VI Порядку передбачає, що працівник підрозділу податкової міліції після отримання інформації від підрозділів оподаткування юридичних, фізичних осіб про незнаходження платника ПДВ за вказаними в реєстраційних документах даними, зобов'язаний встановити місцезнаходження платника ПДВ. Проводиться перевірка згідно з вимогами ст.97 Кримінально-процесуального кодексу України на предмет наявності ознак фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків, інших злочинів.

В результаті проведеної перевірки працівники підрозділу податкової міліції за виявленими під час відпрацювання порушеннями податкового законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність, приймають рішення у порядку ст.97 Кримінально-процесуального кодексу України.

Відповідно до п.56.22 ст.56 ПК України якщо платник податків оскаржує рішення податкового органу в адміністративному порядку до контролюючих органів та/або до суду, обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до закінчення процедури адміністративного оскарження або до остаточного вирішення справи судом. Це правило не поширюється на випадки, коли таке обвинувачення базується не тільки на рішенні контролюючого органу, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України.

Порушення кримінальної справи за будь-якими приводами та підставами стосовно платника податків або його службових (посадових) осіб не може бути підставою для зупинення провадження у справі або залишення без розгляду скарги (позову) такого платника податків, поданої до суду у межах процедури апеляційного узгодження.

Відповідно до частини 4 ст.72 цього Кодексу вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Проте, відповідачем не надано доказів порушення кримінальної справи щодо посадових осіб позивача.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст.204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податковий кредит, податкові зобов'язання по ПДВ, валові витрати та валовий дохід з ПП позивача, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Податковим органом у даній справі не надано належних доказів, які б підтвердили вину позивача чи його контрагентів, яка полягає в намірі порушити публічний порядок. Відтак, правочин, укладений позивачем не є нікчемним, тобто його нікчемність законом не встановлена.

Під час проведених перевірок встановлено, що ТзОВ «Світовир» придбало товари, роботи, послуги у контрагенті та сплатило ПДВ за надані послуги, тобто послуги (товар) придбавався для використання в господарській діяльності товариства, а тому нашим підприємством було правомірно включено до складу податкового кредиту (відображалось у податковій декларації з ПДВ у відповідний звітний період), оскільки в період що перевірявся, податок на додану вартість сплачений надавачеві товарів. робіт (послуг), що підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями, деклараціями з ПДВ.

Зазначені послуги були надані, продані та передані у власність отримувачу ТзОВ «Світовир» (замовник), згідно виписаних контрагентами податкових накладних, та отримало суму коштів за реалізовані товарів робіт послуг), які були нами оприбутковані та згідно вимог чинного законодавства сплачені податок на прибуток та податок на додану вартість.

Слід зазначити, що ТзОВ «Світовир» не відповідає за будь-які дії своїх контрагентів щодо незалежної підприємницької діяльності, ведення бухгалтерського та податкового обліку, однак факт виконання даних двосторонніх зобов'язань (послуги, товари) відображені у бухгалтерському, податковому обліку двох юридичних осіб, задекларовані і сплачені відповідні податки до бюджету.

Отже, органами ДПС не представлено жодного процесуального документу який би свідчив, що зобов'язання які були виконані сторонами по укладених договорах між контрагентами та ТзОВ «Світовир» на надання товарів, робіт, послуг є такими, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК, правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), суд приходить до переконання, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд приходить до переконання, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Таким чином, з огляду на докази, що містяться у матеріалах справи, правочини між позивачем та ТзОВ „БК АРС" (ЄДРПОУ 37264634) і ПП «Екоенергобуд» (ЄДРПОУ 35009599), все ж не можуть вважатися нікчемними (недійсними) з огляду на наявність належним чином оформлених документів на їх укладення та виконання обома сторонами. В ході судового розгляду справи податковим органом не було надано належних доказів, які б підтвердили вину позивача чи його контрагентів, яка полягає в намірі порушити публічний порядок. Відтак, правочини, укладені позивачем не є нікчемними, тобто їх нікчемність законом не встановлена.

Судом встановлено, що ТзОВ „Світовир" придбало товари, роботи, послуги у ТзОВ „БК АРС" (ЄДРПОУ 37264634) і ПП «Екоенергобуд» (ЄДРПОУ 35009599) та сплатило ПДВ за надані послуги і понесло витрати, тобто послуги (товар) придбавався для використання в господарській діяльності товариства, відповідно Позивачем правомірно було включено до складу податкового кредиту та збільшено валові витрати (відображалось у податковій декларації з ПДВ та ПП у відповідний звітний період), оскільки в період що перевірявся, податок на додану вартість сплачений надавачеві товарів. робіт (послуг), а також фактично понесено валові витрати. що підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями, актами виконаних робіт, банківськими виписками, деклараціями з ПДВ та ПП.

Суд встановив, зазначені послуги були надані, продані та передані у власність Позивачу - ТзОВ „Світовир (замовник- покупець), згідно виписаних ТзОВ „БК АРС" (ЄДРПОУ 37264634) і ПП «Екоенергобуд» (ЄДРПОУ 35009599) податкових накладних, та отримали відповідні суму коштів за реалізовані ТМЦ (товари, послуги), які були контрагентами оприбутковані та згідно вимог чинного законодавства сплачені податок на прибуток та податок на додану вартість.

Отже суд встановив, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат, витрат за придбані товари, роботи і послуги, та правомірно сформовано податкового кредиту в період що перевірявся, тому у податкового органу відсутні правові підстави щодо висновку про порушенням позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України щодо формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставину підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем своїх дій суду не надано.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують у підставності позовних вимог.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Виходячи з приписів даної правової норми, навіть у випадку можливих порушень податкового чи іншого законодавства контрагентами Позивача - ТзОВ «Світовир» не повинно нести відповідальності за його господарську діяльність.

Чинне законодавство також не ставить у залежність право платника податків на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податку і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, з урахуванням змісту ст. 162 КАС України, податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області ДПС від 28.05.2012р. №0001232321 на суму 85 357,00 грн. (скасоване в частині первинне податкове повідомлення-рішення від 04.04.2012р. №0000912321 на суму 91001,00грн.). та від 04.04.2012р. №0000922321 на суму 91004,00грн., підлягають скасуванню, оскільки судом встановлено відсутність порушень позивачем вимог ПК України.

Відповідно до ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору.

Керуючись ст.ст. 4, 7-11, 14, 69-71, 72, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення винесені Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби від 12.12.2012 р. №0004262320 та № 0004272320.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Світовир" сплачений судовий збір в розмірі 1 422 (одна тисяча чотириста двадцять дві) грн. 09 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження

Повний текст постанови виготовлений 30 липня 2013 року.

Суддя Мричко Н.І.