Постанова № 32738678, 22.07.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 липня 2013 року 16:01 № 826/6818/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В., суддів Головань О.В., Кротюка О.В., за участю секретаря судового засідання Хилі І.В. та представників сторін:

від позивача: Городецької А.Д., Оджиковського В.О.,

від відповідача 1: Колодяжної Л.В.,

від відповідача 2: Капустіної А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна»до 1. Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві 2. Міністерства доходів і зборів України проскасування податкових повідомлень-рішень та рішення про результати розгляду повторної скарги, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби та Міністерства доходів і зборів України про скасування

податкових повідомлень - рішень:

- від 16.01.2013 року №0000332260, яким позивачу частково зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 4 квартал 2011 року, 1 квартал 2012 року, 1 півріччя та за 9 місяців 2012 року за порушення пунктів 14.1.11, 14.1.52, 14.1.225, 14.1.257, 142.2, 135.5.4. Податкового кодексу України;

- від 16.01.2013 року №0000322260, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за 11 місяць 2011 року, 1 місяць 2012 року, 12 місяць 2011 року, 02 місяць 2012 року, 3 місяць 2012 року за порушення пунктів 198.3, 198.6, 201.1, 201.2, 201.6 Податкового кодексу України,

- рішення Міністерства доходів і зборів України від 24 квітня 2013 року № 1438/6/99-99-10-01-15 про результати розгляду скарги, яким податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби від 16.01.2013 року №0000332260 та №0000322260 залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

В обґрунтування позовних вимог в частині скасування податкових повідомлень - рішень позивач зазначав, що вказані податкові повідомлення - рішення винесені ДПІ у Дніпровському районі міста Києва на підставі Акта від 28 грудня 2012 року №6093/22-621-33938302 про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Практікер Україна» (код ЄДРПОУ 33938302) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 30.09.2012 року (надалі - Акт перевірки), яким встановлено порушення Позивачем пунктів 14.1.11, 14.1.52, 14.1.225, 14.1.257, 142.2, 135.5.4. Податкового кодексу України, в результаті чого виникло завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 17 240 627,0 гривень. Позивач вказував на необґрунтованість висновків Акту з огляду на відсутність укладених Позивачем договорів довгострокового страхування життя та будь-якого недержавного пенсійного забезпечення, на які посилається податковий орган в обґрунтування своїх висновків.

Окрім того, Позивач зазначає на правомірне віднесення на валові витрати витрат по взаємовідносинам з Praktiker Polska Co. Ltd. (Польща), Mindfuture Limited Sp.z.o.o. (Польща), Quartic Sp.z.o.o., Praktiker Hellas Commercial S.A. (Греція), ООО «Первое музыкальное издательство» (Росія), оскільки витрати по договорам, укладеними із зазначеними вище контрагентами, не пов'язані з використанням торгівельних марок, та не є витратами рекламного характеру, пов'язаного з таким використанням.

Додатково представник Позивача зазначав про відсутність укладеного між Позивачем та підприємством «Практікер Бау-унд Хаймверкермеркте АГ «Німеччина» договору, на який посилається Відповідач 1, як на підставу свого висновку про наявність в діяльності Позивача порушень порядку віднесення сум на валові витрати.

Щодо наявності в діяльності Позивача порушень пунктів 198.3, 198.6, 201.1, 201.2, 201.6 Податкового кодексу України, Позивач зазначав, що в його діяльності відсутнє завищення бюджетного відшкодування чи заниження податкового зобов'язання, а застосовані згідно податкового повідомлення - рішення від 16.01.2013 року №0000322260 штрафні санкції перевищують встановлений п.123.1. ст. 123 Податкового кодексу України розмір. Також Позивач посилався на порушення Відповідачем порядку винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Свою позицію він обґрунтовував тим, що згідно форм податкових повідомлень-рішень форми «П» та «В4», зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування здійснюється через вказівку у графі «Всього», однак відповідні графи у винесених рішеннях відсутні.

В частині обґрунтування позовної вимоги про скасування рішення Відповідача 2 від 24 квітня 2013 року № 1438/6/99-99-10-01-15 про результати розгляду скарги, Позивач зазначав, що оскаржуване рішення порушує права Позивача на отримання вмотивованого рішення про результати розгляду скарги, скасування донарахованих податків, правомірних очікувань Позивача щодо належного розгляду його скарги. В позовній заяві Позивач посилався також на порушення встановленого п.56.8. ст. 56 Податкового кодексу України строку на розгляд та направлення відповіді про результати розгляду скарги.

05 червня 2013 року Позивач через канцелярію суду подав клопотання про зміну предмету позову (том ІІ, а.с. 98-100), яким зменшив позовні вимоги. Зокрема, Позивач вилучив з предмету оскарження встановлені перевіркою порушення пп.14.1.11, 14.1.257 п.14.1. ст. 14, пп.135.5.4 п. 135. ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті яких Позивачем занижено валовий дохід за перевіряє мий період на суму в розмірі 14 645 844 грн., в т.ч. по періодах 9 місяців 2012 року - 14 645 844 грн. (арк. 13-14 Акту перевірки, том ІІ, а.с. 22).

Також, відповідно до клопотання Позивача, податкове повідомлення - рішення від 16.01.2013 року №0000322260 оскаржується ним в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 34 296,0 грн. та не оскаржується встановлене Відповідачем 1 порушення пунктів 198.3, 198.6, 201.1, 201.2, 201.6 Податкового кодексу України, в наслідок чого Позивачу частково зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за 11 місяць 2011 року, 1 місяць 2012 року, 12 місяць 2011 року, 02 місяць 2012 року, 3 місяць 2012 року.

В судовому засідання уповноважений представник позивача підтримав змінені клопотанням від 05.06.2013 року позовні вимоги та просив прийняти рішення по справі, яким:

- скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби від 16.01.2013 року №0000332260 в частині зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 2 594 783 грн.;

- скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби від 16.01.2013 року №0000322260 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 34 296 грн.;

- скасувати рішення Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду скарги від 24 квітня 2013 року № 1438/6/99-99-10-01-15.

Враховуючи вибуття первинного відповідача (ДПІ у Дніпровському районі міста Києва ДПС) зі спірних правовідносин на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 № 229 «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів» судом відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну відповідача на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Відповідач 1 проти позову заперечив з підстав, визначених в Акті перевірки. Представник Відповідача 1 заперечив по суті заявлених позовних вимог, посилаючись на законність прийнятих податкових повідомлень-рішень, оскільки Позивачем порушені пункти 14.1.11, 14.1.52, 14.1.225, 14.1.257, п. 142.2, ст. 142, пп. 135.5.4. п.135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого виникло завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 17 240 627,0 гривень. Стосовно вимог про скасування податкового повідомлення - рішення від 16.01.2013 року №0000322260 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 34 296 грн., Відповідач зазначав, що такі санкції спірним рішенням до Позивача не застосовувались.

Відповідач 2 проти позову заперечив та просив суд закрити провадження у справі в частині позовних вимог про скасування рішення від 24 квітня 2013 року № 1438/6/99-99-10-01-15 про результати розгляду скарги, оскільки вказане рішення не є рішенням в розумінні п.1. ч. 1 ст.17 КАС України.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 22 липня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» (код за ЄДРПОУ 33938302) зареєстроване як юридична особа Дніпровською районною у місті Києві державною адміністрацією 16.12.2005 року та у період виникнення спірних правовідносин перебувало на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби.

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва ДПС в період з 12.11.2012 по 07.12.2012 року проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Практікер Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 30.09.2012 року, за результатами якої складено Акт перевірки від 28 грудня 2012 року №6093/22-621-33938302.

Під час перевірки податковим органом встановлено, що Позивачем порушено пункти 14.1.11, 14.1.52, 14.1.225, 14.1.257, 142.2, 135.5.4. Податкового кодексу України, що привело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 17 240 627,0 гривень, та пункти 198.3, 198.6, 201.1, 201.2, 201.6 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 34 296,0 гривень.

На підставі Акту перевірки Відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- форми «П» від 16.01.2013 року №0000332260, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 4 квартал 2011 року на суму 1 298 405 грн., 1 квартал 2012 року на суму 669 089,0 грн., 1 півріччя 2012 року на суму 898483,0 грн., за 9 місяців 2012 року на суму 15 942 223,0 грн.;

- форми «В4» від 16.01.2013 року №0000322260, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість за 11 місяць 2011 року на суму 24 125,0 грн., за 1 місяць 2012 року на суму 5428,0 грн., за 12 місяць 2011 року на суму 3858,0 грн., за 02 місяць 2012 року на суму 281,0 грн., за 3 місяць 2012 року на суму 604,0 грн.

Оцінюючи правомірність прийнятих податкових повідомлень - рішень суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 3.1.2. Акту перевірки, перевіркою повноти визначення валових витрат за період з 01.10.2011 по 30.09.2012 року встановлено їх завищення в розмірі 2 594 783,0 гривень (том ІІ, а.с.24).

Зокрема, встановлено завищення задекларованих ТОВ «Практікер Україна» показників у рядку 06.1. АВ Декларації «Адміністративні витрати» за період з 01.10.2011 по 30.09.2012 року. Встановлено, що вони сформовані з витрат на службові відрядження і утримання апарату, витрат на утримання основних засобів, плату за розрахунково-касове обслуговування, витрат на оплату праці, внески на соціальні заходи, витрат на страхування та інше.

В ході перевірки Відповідачем встановлено, що ТОВ «Практікер Україна» укладало договори добровільно страхування майна та ризиків, що пов'язані зі збитками, понесеними внаслідок перерви у господарській діяльності, відповідальності перед третіми особами та відповідальності за якість продукції/послуг, страхування працівників відомчої та місцевої пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд).

Сума віднесених до валових витрат страхових внесків за вищевказаними договорами страхування згідно з додатком 5 Декларації становить 439 947 грн. (арк. 16 Акту перевірки, том ІІ, а.с. 25-26).

Далі, за текстом Акта перевірки, з посиланням на норми пп. 14.1.52 ст. 14 Податкового кодексу України, яким визначається поняття договору довгострокового страхування життя, п. 142.2 ст. 142 Податкового кодексу України, яким встановлені обмеження щодо включення витрат на довгострокове страхування життя до складу валових, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем зазначених норм податкового законодавства, що призвело до завищення валових витрат на суму 439 947,00 грн., в т.ч. по періодах : 2011 рік - 121 565,71 грн., І квартал 2012 року - 102 151,68 грн., півріччя 2012 року - 318 381,54 грн.

Як встановлено судом, за перевіряємий період Позивачем дійсно укладались договори страхування. Зокрема, між Позивачем та ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» укладено договори обов'язкового особистого страхування працівників відомчої та місцевої пожежної охорони і членів добровільних пожежних бригад (команд) №02/02-200002749 від 07.02.2012 року, №02/02-200002750 від 02.02.2012 року, №02/02-200002751 від 09.12.2011 року, №02/02-200002752 від 09.12.2012 року, №02/02-200002753 від 09.12.2012 року, предметом яких є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю застрахованих осіб - працівників відомчої та місцевої пожежної охорони та члени добровільних пожежних бригад (команд).

Також, Позивачем з ТОВ «Альянс Україна» укладались договори добровільного страхування майна та ризиків, що пов'язані зі збитками, понесеними внаслідок перерви у господарській діяльності №3301.00.0196177 від 20.12.2011 року, предметом якого відповідно до пунктів 3.1.1. та 3.1.2. Договору було страхування майна юридичних осіб (надалі Блок І) - з володінням та/або користуванням та/або розпорядженням майном, та страхування ризиків, що пов'язані зі збитками, понесеними внаслідок перерви у господарській діяльності (надалі Блок ІІ) - з ризиком виникнення збитків внаслідок перерви у господарській діяльності Страхувальника по незалежним від нього причинам.

Відповідно до Договору №4501.00.0216472 від 30.12.2011 року добровільного страхування відповідальності перед третіми особами та відповідальності за якість продукції/послуг, укладеного між Позивачем з ТОВ «Альянс Україна», предметом договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з його обов'язком в порядку, передбаченому чинним законодавством України, відшкодувати шкоду, заподіяну життю та/або здоров'ю та/або майну фізичних осіб або майну юридичних осіб.

Як встановлено судом, та підтверджується матеріалами справи, інших договорів страхування, зокрема договорів страхування життя, Позивачем не укладалось. Однак, на думку податкового органу, валові витрати, включені Позивачем за результатами здійснених за визначеними вище договорами платежів, не могли бути включені до складу валових витрат, з огляду на положення пп.14.1.52 ст.14, 142.2 ст. 142 Податкового кодексу України.

Суд не погоджується з виводами Відповідача 1 в цій частині з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, що набрав чинності 01 січня 2011 року (далі - ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.27. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

У відповідності до п 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 140.1.6 пункту 140.1. статті 140 ПК України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення - будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв'язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання.

В частині страхування працівників відомчої та місцевої пожежної охорони і членів добровільних пожежних бригад (команд) суд зазначає, що відповідно до статті 30 Закону України «Про пожежну безпеку» працівники відомчої і місцевої пожежної охорони та члени добровільних пожежних дружин (команд) підлягають обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі (смерті) або поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних під час ліквідації пожежі або наслідків аварії, у розмірі десятирічної заробітної плати за посадою, яку вони займали (займають). Страхування працівників відомчої пожежної охорони та членів добровільних пожежних дружин (команд) здійснюється за рахунок підприємств, установ та організацій, де вони створені, а працівників місцевої пожежної охорони - за рахунок юридичних осіб, які утримують підрозділи цієї охорони, або за рахунок місцевого бюджету.

Таким чином, страхування працівників відомчої та місцевої пожежної охорони і членів добровільних пожежних бригад (команд) є обов'язковим для підприємства, на якому вони створені, а витрати по такому страхування правомірно віднесені Позивачем до складу валових витрат.

Щодо позиції Відповідача 1, викладеної в Акті перевірки та запереченнях на позовну заяву, суд вважає що вони не відповідають фактичним обставинам справи та складені без повного дослідження обставин, з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 пункту 142.2. статті 142 ПК України, якщо відповідно до договору довгострокового страхування життя, договору довірчого управління або будь-якого виду недержавного пенсійного забезпечення платник цього податку зобов'язаний сплачувати за власний рахунок страхові платежі (страхові премії, страхові внески), пенсійні внески до недержавних пенсійних фондів та внески на рахунки учасників фондів банківського управління найманої ним фізичної особи, то такий платник податку має право включити до складу витрат кожного звітного податкового періоду (наростаючим підсумком) суму таких внесків, загальний обсяг якої не перевищує 25 відсотків заробітної плати, нарахованої такій найманій особі протягом податкового року, на який припадають такі податкові періоди.

Як передбачено підпунктом 14.1.52. пункту 14.1 статті 14 ПК України, договір довгострокового страхування життя - договір страхування життя строком на п'ять і більше років, який передбачає страхову виплату одноразово або у вигляді ануїтету, якщо застрахована особа дожила до закінчення терміну дії договору страхування чи події, передбаченої у договорі страхування, або досягла віку, визначеного договором. Такий договір не може передбачати часткових виплат протягом перших п'яти років його дії, крім тих, що здійснюються у разі настання страхових випадків, пов'язаних із смертю чи хворобою застрахованої особи або нещасним випадком, що призвело до встановлення застрахованій особі інвалідності I або II групи чи встановлення інвалідності особі, яка не досягла вісімнадцятирічного віку. При цьому платник податку - роботодавець не може бути вигодонабувачем за такими договорами страхування життя.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про страхування», страхування життя - це вид особистого страхування, який передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку.

Таким чином, основними ознаками договору довгострокового страхування життя є:

- укладання договорів строком на п'ять і більше років;

- наявність умови про здійснення страхової виплати у разі досягнення застрахованою особою віку, визначеного договором, або у разі, якщо застрахована особа дожила до закінчення терміну дії договору страхування чи події, передбаченої у договорі страхування.

У той же час, укладені позивачем договори страхування працівників пожежної охорони, перелік яких наведено вище (том І а.с. 25-29), наведеним ознакам не відповідають, оскільки такі договори укладені строком на один рік та страховим випадком за ними є не досягнення застрахованими особами певного віку чи інші передбачені пп. 14.1.52. п. 14.1 ст. 14 ПК України умови, а загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво, захворювання, одержані під час ліквідації пожежі.

Стосовно договору про страхування майна та ризиків №3301.00.0196177 від 20.12.2011 та договору про страхування відповідальності перед третіми особами №4501.00.0216472 від 30.12.2011, укладених позивачем з ТОВ «Альянс Україна», то предметом даних договорів є майнові інтереси страхувальника (позивача), що пов'язані зі збитками, понесеними внаслідок перерви у господарській діяльності та відшкодуванням шкоди, заподіяної третім особам.

Дані договори взагалі не стосуються страхування життя чи здоров'я фізичних осіб, тому віднесення їх до договорів довгострокового страхування життя, на думку суду, є безпідставним.

Таким чином, в ході судового розгляду справи судом встановлено, що в перевіряємий період договорів довгострокового страхування життя Позивачем не укладалось, отже висновки Відповідача 1 про наявність в діяльності Позивача порушень пп.14.1.52 ст.14, п. 142.2 ст. 142 Податкового кодексу України не відповідають фактичним обставинам.

Також, в Акті перевірки, встановлено завищення задекларованих ТОВ «Практікер Україна» показників у рядку 06.2 ВЗ Декларації «Витрати на збут» за період з 01.10.2011 по 30.09.2012 року. Встановлено, що ТОВ «Практікер Україна» протягом перевіряємого періоду отримало послуги по підготовці персоналу, технічної підтримки веб послуг та консалтингові послуги, рекламні послуги у засобах масової інформації та на носіях зовнішньої реклами (проспекти, брошури, банери) під час форумів та презентації (стор. 17-18 Акту перевірки, том ІІ, а.с. 26-27).

Відповідно до доводів, викладених в Акті перевірки, ТОВ «Практікер Україна» неправомірно, з порушенням підпункту 14.1.36 та 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 ПК України, завищено валові витрати шляхом віднесення до валових витрати суму в розмірі 2 154 835,91 грн.

Вказана сума складається з сум платежів, здійснених Позивачем на користь підприємств Praktiker Polska Co. Ltd. (Польща), Mindfuture Limited Sp.z.o.o. (Польща), Quartic Sp.z.o.o., Praktiker Hellas Commercial S.A. (Греція), ООО «Первое музыкальное издательство» (Росія) за отримані від вказаних підприємств послуги.

Доводи податкового органу стосовно порушення позивачем норм податкового законодавства в даній частині обґрунтовані посиланням на пп. 14.1.225 п.14.1 ст. 14 ПК України, яка дає визначення поняття «роялті», як платежу за користування авторським правом, пп. 138.8 ст. 138, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 та інші норми ПК України щодо зв'язку понесених витрат з господарською діяльністю платника податків, ст. 294 Цивільного кодексу України, ст. 5, 12, 13, 16 ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» стосовно визначення порядку використання торговельних марок.

Далі за текстом Акту перевірки відповідачем встановлено, що підприємство не являється власником торгівельної марки «Практікер Бау-унд Хаймверкермеркте АГ «Німеччина)», не проводило оплату на адресу власника цієї торгівельної марки (знаку).

Враховуючи викладене, згідно висновків податкового органу, зв'язок понесених витрат по розміщенню рекламних матеріалів ТМ «Практікер Бау-унд Хаймверкермеркте АГ «Німеччина)» у засобах масової інформації та на зовнішніх носіях з господарською діяльністю ТОВ «Практікер Україна» в ході перевірки не доведено.

За таких обставин відповідач дійшов висновку, що ТОВ «Практікер Україна» в порушенням підпункту 14.1.36 та 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 ПК України неправомірно завищено валові витрати шляхом віднесення до валових витрати суму в розмірі 2 154 835,91 грн., в т.ч. по періодах: 2011 рік - 1 176 839,30 грн., І квартал 2011 року - 566 936,88 грн., півріччя 2012 року - 580 102,00 грн., 9 місяців 2012 року - 977 996,61 грн.

Вирішуючи питання щодо правомірності включення до валових витрат витрат ТОВ «Практікер Україна» на оплату послуг, що надавались на підставі договорів з наведеними вище контрагентами Позивача, суд виходить з наступного.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно підпункту 14.1.36. статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АБ №778047 від 06.03.2013 року (том ІІ, а.с. 3) основним видом економічної діяльності Позивача є роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах.

Як встановлено перевіркою, у періоді, що перевірявся, ТОВ «Практікер Україна» здійснювало реалізацію будівельних матеріалів на території України.

Отже, роздрібна торгівля товарами є звичайною господарською діяльністю ТОВ «Практікер Україна», що відноситься до його основних видів діяльності.

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.8 статті 138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України - не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Суд, аналізуючи вищезазначені положення Податкового кодексу України, приходить до висновку, що необхідною умовою для включення понесених витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність зв'язку придбаних товарів (робіт, послуг) з господарською діяльністю підприємства, тобто придбання таких товарів (робіт, послуг) повинно бути складовою частиною діяльності особи, що направлена на отримання доходу та підтвердження господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) первинним документами.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпункту 138.10.3 ПК України до складу інших витрат включаються

витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг:

а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції;

б) витрати на ремонт тари;

в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів;

ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства;

з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Таким чином, відповідно до Податкового кодексу України віднесення вартості витрат на збут, та, зокрема, витрат на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів до складу валових витрат не ставиться у залежність від безпосереднього здійснення рекламних заходів платником податків чи залучення до цих заходів інших осіб, головним є належне документальне підтвердження фактичного здійснення цих витрат.

У зв'язку з цим суд вважає, що документи платника податку, які приймаються для обчислення валових витрат мають містити мінімальну, але достатню інформацію для встановлення зв'язку цих витрат з оподатковуваною господарською діяльністю цього платника податків.

Як встановлено судом, між ТОВ «Практікер Україна» та підприємством Praktiker Polska Co. Ltd. (Польща) укладено Договір №.01-01 від 01.09.2011 року (том І, а.с.92-96).

Відповідно до п.1.1. Договору підприємство Praktiker Polska Co. Ltd. (Польща) - Постачальник - надає Замовнику (ТОВ «Практікер Україна») наступні послуги:

- консультаційні послуги при відкритті нового магазину у м. Миколаєві;

- консультаційні послуги при відкритті нового магазину у м. Львові.

01.09.2011 року сторонами договору №.01-01 від 01.09.2011 року підписано акт прийому передачі виконаних робіт за договором, відповідно до якого постачальник надав замовнику послуги визначені договором (том І, а.с.97).

Відповідно до письмових пояснень Позивача від 22 липня 2013 року та доданих до них документів, послуги надані Позивачу підприємством Praktiker Polska Co. Ltd. (Польща) полягали у консультаційному забезпеченні при створенні та облаштуванні Позивачем двох нових магазинів у м. Миколаєві та м. Львові у 2008 році.

Відповідно до платіжного доручення №10 від 22 березня 2012 року Позивачем оплачені надані послуги відповідно до умов договору та акту приймання - передачі наданих послуг (том ІІІ, а.с.27).

01.02.2012 року між Позивачем та компанією «Mindfuture Limited Sp.z.o.o.» (Польща) укладено договір №UK06 про надання рекламних послуг (том І, а.с. 131-139).

Відповідно до п.1.1. договору Виконавець (Mindfuture Limited Sp.z.o.o. (Польща)) зобов'язується надавати рекламні послуги з розміщення рекламних матеріалів Замовника на відеоекранах на базі світлодіодних модулів у відповідності із підписаними сторонами додатками до Договору, а замовник зобов'язується приймати та сплачувати за послуги у відповідності до умов договору.

Пунктом 1.3. договору встановлено, що належним засвідченням факту належного надання послуг є акт наданих послуг, підписаний уповноваженими представниками сторін, в якому зазначається період виходу рекламних матеріалів та вартість послуг.

01.02.2012 року сторонами договору №UK06 укладено додаток №1 до договору (а.с.140), відповідно до п.1.1. якого сторони домовились про надання наступних послуг згідно договору: розміщення рекламних матеріалів, іменованих як 15-секундні рекламні відеоролики на екранах в Києві, Донецьку, Харкові, Львові.

Пунктом 1.2. Додатку №1 визначено, що місця для розташування відеоекранів: 2 екрани в Києві (бул. Л. Українки - вул. Мечникова, бул. Т.Шевченка - вул. Володимирська); 2 екрани в Донецьку (бул. Т.Шевченка - вул. 50-річчя СРСР; вул. Б. Хмельницького - вул. Артема); 2 екрани в Харкові (пл. Свободи; пл. Конституції); 2 екрани у Львові (пр. Свободи; пр. Т. Шевченка).

Відповідно до п.1.3. Додатку визначено зобов'язання виконавця з виробництва спеціального 15-секундного відеоролика.

Позивачем, разом з додатковими поясненнями, до матеріалів справи долучено платіжні доручення, що підтверджують здійснення авансу та остаточної оплати за надані послуги (том ІІ, а.с.79-80).

02.07.2012 року між Позивачем та Mindfuture Limited Sp.z.o.o. (Польща) підписано акт приймання до договору №UK06 від 01.02.2012 року.

Відповідно до наданих пояснень та додаткових доказів (том ІІ, а.с.70-78), зміст відеоролику, виготовлення та розміщення якого покладалось на Mindfuture Limited Sp.z.o.o. (Польща), містив посилання на сайт Позивача та на основний вид його діяльності - реалізацію будівельних матеріалів на території України.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про рекламу», реклама - це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-якій спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару; зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг; рекламодавець - особа, яка є замовником реклами для її виробництва та/або розповсюдження.

Таким чином, відповідно до укладеного договору, Позивач є рекламодавцем (замовником) реклами, та має право на віднесення витрат на замовлення виробництва та розповсюдження реклами на валові витрати.

Також, 14.06.2012 року між Позивачем та компанією Quartic Sp.z.o.o. укладено договір надання Quartic веб-послуг (том І, а.с. 99-106). Відповідно до пунктів 2.1. та 2.2. договору його предметом є надання постачальником послуг для технічної підтримки веб-магазину Практікер. Веб-послуги Quartic повинні надаватись на веб-сайті отримувача послуг або компанією, уповноваженою отримувачем послуг на правильне відображення предмету договору, зокрема у відповідності до договору управління веб-сайтом або іншого укладеного договору, за яким адреса домену веб-сайту знаходиться на http//www.praktiker.ua.

Відповідно до п.1.1.і договору, рекомендований інструмент, що відноситься до системи Quartic - спеціальне програмне забезпечення, що надає інформацію та дані для створення рекомендацій на основі вихідних даних та каталогів товарів (а.с.99).

Згідно п.1.1.іі веб-послуги Quartic - послуги, що надаються постачальником послуг із використанням системи Quartic, які спрямовані на надання рекомендацій для веб-сайту.

Вказаним положеннями договору підтверджуються пояснення представника Позивача, відповідно до яких послуги постачальника - компанії Quartic Sp.z.o.o. полягали у впровадженні спеціального програмного забезпечення на сайті Позивача, з допомогою якого створювалась система рекомендацій для покупців на сайті http://www.praktiker.ua.

14.06.2012 року Позивачем та компанією Quartic Sp.z.o.o. складено акт приймання послуг, яким сторони підтверджують, що постачальник надав, а отримувач послуг прийняв послуги згідно договору про надання Quartic веб-послуг, укладеного 14.06.2012 року між постачальником послуг та отримувачем послуг (том І, а.с.107).

Крім того, 04.07.2011 року між Позивачем та Praktiker Hellas Commercial S.A. (Греція) укладено угоду про надання послуг (том І, а.с. 109-119).

Предметом договору (стаття 2) є послуги загального менеджменту, стратегічного планування та розвитку, консалтингові послуги, послуги моніторингу та контролю. Відповідно до пояснень Позивача, компанією Praktiker Hellas Commercial S.A. (Греція) відповідно до укладеної угоди надавались консультації щодо розробки стратегії Позивача, координація роботи місцевих команд менеджерів, консультації з розвитку відносин з контрагентами Позивача, консультування керівництва гіпермаркетів Позивача, що мало метою досягнення Позивачем планів розвитку, кількісних та якісних показників діяльності (а.с.218).

31.08.2012 року між Позивачем та Praktiker Hellas Commercial S.A. (Греція) підписано акт приймання послуг (робіт) згідно з угодою про обслуговування №б/н від 04.07.2011 року (том І, а.с 124).

Платіжним дорученням №19 від 24.12.2012 року Позивачем сплачено повну вартість наданих послуг (том ІІ, а.с.232).

Окрім того, 01.12.2011 року між Позивачем (ліцензіат за договором) та ООО «Первое музыкальное издательство» (Росія) (ліцензіар за договором) укладено ліцензійний договір №148/11 від 01.12.2011 року (том І, а.с. 126-129).

Пунктом 2.1. договору встановлено, що ліцензіар дозволяє ліцензіару включити відтворення твору у склад звукової доріжки ролика (що означає можливість синхронізації фрагмента твору з відеорядом ролика), а ліцензіат зобов'язується сплатити ліцензіару винагороду, визначену в договорі та виконувати інші зобов'язання, покладені на нього даним договором.

01.12.2011 року на підтвердження виконання договору між сторонами складено акт №1139 (том І, а.с. 130).

Документи надані позивачем щодо спірних витрат на рекламні послуги, послуги з технічної підтримки веб-сайту, консалтингові послуги, та послуги з використання музичного твору свідчать, що виконавці цих послуг надавали позивачеві акти наданих послуг. Акти наданих послуг, крім вартісних показників, мають опис здійснених виконавцями рекламних ті інших заходів.

Судом досліджене питання щодо наявності фактичного використання в ході виконання угод, укладеної між Позивачем та Praktiker Polska Co. Ltd. (Польща), Mindfuture Limited Sp.z.o.o. (Польща), Quartic Sp.z.o.o., Praktiker Hellas Commercial S.A. (Греція), ООО «Первое музыкальное издательство» (Росія) торгівельної марки «Практікер Бау-унд Хаймверкермеркте АГ» (Німеччина), та з'ясовано що жоден із договорів та актів виконаних робіт не містить посилання на просування чи використання вказаної торгової марки під час надання послуг.

Як вбачається з наданих позивачем документів, у рекламних матеріалах, що розміщувались компанією Mindfuture Limited Sp.z.o.o. (Польща) на зовнішніх носіях реклами, містилося посилання на веб-сайт позивача - www.praktiker.ua (том ІІ, а.с. 71-79), послуги з технічної підтримки, що надавались позивачу компанією Quartic Sp.z.o.o., також стосувались веб-сайту http//www.praktiker.ua, що не може бути розцінено судом як використання торгівельної марки «Практікер Бау-унд Хаймверкермеркте АГ».

Відповідачем ні в ході перевірки, ні під час судового розгляду на здобуто та не надано суду жодного доказу використання позивачем чи виконавцями під час надання вищеописаних послуг торгової марки «Практікер Бау-унд Хаймверкермеркте АГ».

Суд зауважує, що відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Суд відмічає, що надані позивачем акти виконаних робіт (надання послуг) містять всі необхідні реквізити, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак, є належною підставою для віднесення сум вартості відображених цими актами послуг (робіт) до складу валових витрат.

На думку суду, акти наданих послуг, існування яких не заперечується відповідачем, містять достатню інформацію для встановлення їх зв'язку з оподатковуваною господарською діяльністю позивача і тому ці витрати правомірно включені платником податку до складу задекларованих ним валових витрат з податку на прибуток.

Інших мотивів, таких як відсутність реальності господарських операцій тощо, суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення не покладено.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що відповідач неправомірно дійшов висновку про порушення позивачем положень пп. 14.1.36 та 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 ПК України під час віднесення до складу валових витрат витрат на послуги з технічної підтримки веб-сайту, консалтингових послуг, рекламних послуги та послуг з відтворення музичного твору, оскільки Позивачем підтверджено зв'язок наданих послуг з власною господарською діяльністю.

Відтак, податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва ДПС від 16.01.2013 року №0000332260 в частині зменшення позивачу від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 2 594 783 грн. є неправомірним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню.

Стосовно правомірності прийняття податкового повідомлення - рішення №0000322260 від 16.01.2013 року в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 34 296,00 грн., суд вважає що вказані позовні вимоги Позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

В ході судового засідання судом встановлено, що в акті перевірки відповідачем встановлено порушення Позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6, 201.1, 201.2, 201.6 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення суми податку на додану вартість за 11 місяць 2011 року, 1 місяць 2012 року, 12 місяць 2011 року, 02 місяць 2012 року, 3 місяць 2012 року на суму загальну суму 34 296,0 грн.

Відповідно до поданої Позивачем заяви про зміну позовних вимог, ним не оскаржуються висновки Відповідача 1 щодо порушень пунктів 198.3, 198.6, 201.1, 201.2, 201.6 Податкового кодексу України, а винесене повідомлення - рішення від 16.01.2013 року №0000322260 оскаржується лише в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій.

В той же час, як свідчать матеріали справи та підтверджується поясненнями наданими в ході судового розгляду справи представниками Відповідача 1 та Відповідача 2, фактично нарахування штрафних (фінансових) санкцій Позивачу не здійснювалось, а лише мала місце технічна помилка в заповненні податкового повідомлення - рішення, в результаті якої загальний розмір зменшення від'ємного значення податку на додану вартість - 34 296,0 грн. - помилково занесено в графу штрафних (фінансових) санкцій.

Так, згідно спірного рішення позивачу було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за 11 місяць 2011 року на 24 125,00 грн., за 1 місяць 2012 року - на 5 428,00 грн., за 12 місяць 2011 року - на 3 858,00 грн., за 02 місяць 2012 року - на 281,00 грн., за 3 місяць 2012 року - на 604,00 грн., що сумарно становить 34 296,0 грн.

Однак, загальна сума зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість була помилково вказана податковим органом не у рядку «Всього», а віднесена до колонки «Штрафні (фінансові) санкції» податкового повідомлення - рішення №0000322260 від 16.01.2013. Тобто Відповідачем допущено суто технічну помилку, що визнано останнім в судовому засіданні.

Даний факт також відображено також в рішенні ДПС у м. Києві про результаті розгляду первинної скарги від 24.04.2013 року №1438/6/99-991001-15 (том І, а.с.181-182).

Суд зазначає, окремі порушення встановленої процедури прийняття податкового повідомлення-рішення не нівелюють факту порушення платником податків податкового законодавства та не є підставою для звільнення його від відповідальності за це порушення. Відповідна правова позиція викладена, зокрема, у постанові ВАСУ від 08.07.2010 р. по справі № К-18621/07.

В даному випадку, штрафні санкції податковим повідомленням - рішенням №0000322260 від 16.01.2013 до позивача не застосовувались, при прийнятті спірного рішення Відповідачем допущено технічну помилку, яка не вплинула на загальний розмір зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість, тому підстави для скасування вказаного рішення в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій відсутні.

Щодо вимоги про скасування рішення Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду скарги від 24 квітня 2013 року № 1438/6/99-99-10-01-15 суд приходить до висновку про те, що вона не підлягає задоволенню. Даний висновок суду ґрунтується на наступному.

Як зазначалось раніше, на підставі Акту перевірки ДПІ у Дніпровському районі міста Києва ДПС було винесено податкові повідомлення - рішення від 16.01.2013 року №0000332260, №0000322260, якими позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість. Позивачем зазначені податкові - повідомлення рішення були оскаржені в адміністративному порядку, зокрема, до Міністерства доходів і зборів України шляхом подання повторної скарги.

Міністерством доходів і зборів України за результатами розгляду скарги ТОВ «Практікер Україна» було прийнято рішення про результати розгляду скарги 24 квітня 2013 року № 1438/6/99-99-10-01-15, яким залишено без змін податкові повідомлення - рішення та рішення, прийняте за результатами розгляду первинної скарги, а скаргу Позивача - залишено без задоволення.

Пунктом 56.2 статті 56 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня зі скаргою про перегляд цього рішення.

Відповідно до пункту 56.3, скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (та у разі потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Скарги на рішення державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі подаються до Державної податкової адміністрації України.

Пунктом 56.6 встановлено, що у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

Згідно з п. 56.10 ст. 56 Кодексу рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері митної справи, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Процедура адміністративного оскарження рішень контролюючого органу нормами Податкового кодексу визначена в якості одного з засобів захисту прав платника податків. При цьому права податкового органу по відношенню до скарги є диспозитивними, тобто не можуть бути використані іншими органами, зокрема, судовими.

Податковий кодекс України в якості права платника податку передбачає право на подання скарги в процедурі адміністративного оскарження та право на її розгляд. При цьому норми Податкового кодексу не містять вимог щодо змісту рішення, прийнятого за результатами розгляду скарги.

Викладені в абзаці другому статті 56.9 посилання на обов'язок приймати вмотивоване рішення, судом вбачаються не такими, що можуть бути оцінені судом з точки зору їх вмотивованості, з огляду на диспозитивність рішення, яке приймається за результатами розгляду скарги в процесі адміністративного оскарження. Термін «вмотивоване» є оціночним поняттям, і суд не може визначати повноту оцінки тих чи інших доводів скаржника, оскільки їх оцінка в процедурі адміністративного оскарження є виключною компетенцією податкового органу.

Отже, суд не може оцінювати повноту розгляду заперечень позивача при розгляді скарги. Натомість доводи платника податків, викладені у скарзі, мають оцінюватися судом під час розгляду справи про скасування податкових повідомлень - рішень, які оскаржувалися в адміністративному порядку. Саме такий засіб захисту порушеного права передбачено нормами Податкового кодексу України.

Суд не приймає до уваги доводи, щодо порушення Відповідачем 2 положень п.56.8. ст. 56 Податкового кодексу України стосовно строку розгляду та направлення відповіді про результати розгляду скарги з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 56.8 статті 56 ПК України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. (п.56.10 статті 56 ПК).

Матеріали справи свідчать про те, що 09.04.2013 року Відповідачем 2 було отримано скаргу ТОВ «Практікер Україна» на податкові повідомлення - рішення від 16.01.2013 року №0000332260, №0000322260 ДПІ У Дніпровському районі м. Києва ДПС та рішення, прийняте за результатами розгляду первинної скарги, яка була розглянута Відповідачем 2 та направлена відповідь вих. № 1438/6/99-99-10-01-15 від 24.04.2013 року.

Як зазначає сам Позивач, відповідь ним отримано 29.04.2013 року, тобто направлена вона на його адресу з дотриманням строків, визначених п.56.8. ст. 56 Податкового кодексу України. Відтак доводи позивача в частині порушення Відповідачем 2 строків розгляду скарги не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Вирішуючи питання про закриття провадження у справі в даній частині суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Як вбачається з наведеної правової норми, рішення суб'єкта владних повноважень можуть бути виражені у формі нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії.

Визначальною ознакою як нормативно-правового акта так і акта індивідуальної дії є обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта (кола суб'єктів), дотримання яких забезпечується правовими механізмами.

Враховуючи дані обставини справи суд зазначає, що за установленими в теорії права підходами до класифікації актів, правовий акт індивідуальної дії - виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий з метою реалізації положень нормативно-правового акта (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав та обов'язків чітко визначеного суб'єкта (суб'єктів), якому він адресований.

Обов'язковою ознакою як правового акта індивідуальної дії є юридичний характер, тобто обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта (суб'єктів), дотримання яких забезпечується правовими механізмами. В свою чергу, рішення про результати розгляду скарги само по собі не породжує настання правових наслідків, а є підставою для направлення податкового повідомлення-рішення.

Власне, останнє є письмовим повідомленням контролюючого органу (рішенням) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи (підпункт 14.1.157 статті 14 Податкового кодексу України). Відтак, правові наслідки для платника породжують безпосередньо податкові повідомлення-рішення, якими нараховані грошові зобов'язання.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як передбачено ч. 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Таким чином, на думку суду, якщо предметом позову (або однією із позовних вимог) є скасування рішень про результати розгляду скарги на висновки, викладені в Акті перевірки суб'єкта владних повноважень, то суду слід відмовляти у задоволенні позову (або в його частині), оскільки таке рішення не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та законодавством не встановлено іншого порядку оскарження даного рішення.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби №0000332260 від 16 січня 2013 року в частині зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 2 594 783 гривень.

3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» судові витрати у розмірі 2 294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 копійок).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя О.В. Патратій

Суддя О.В. Головань

Суддя О.В. Кротюк

Повний текст постанови складено та підписано: 29 липня 2013 року.