Постанова № 32738208, 18.07.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 липня 2013 року 11:13 № 2а-17960/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В., за участю секретаря судового засідання Хилі І.В. та представників сторін:

від позивача: Попович О.В., Слюсар О.Б.,

від відповідача: Малишевої Т.В., Адамчук К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової службипровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0005332280 від 25.07.2012 р. в частині,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» (далі - позивач, ТОВ «Українська лізингова компанія») з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі міста Києва ДПС), в якому після уточнення позовних вимог просить визнати протиправним та скасування податкове повідомлення-рішення №0005332280 від 25.07.2012 в частині зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 64 898 844,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2013 року провадження у даній справі було відкрито та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2013 року було призначено у справі судово-економічну експертизу та зупинено провадження у справі на час проведення експертизи.

Згідно ухвали суду від 26 червня 2013 року поновлено провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про завищення ТОВ «Українська лізингова компанія» від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 64 898 844,00 грн., оскільки позивач правомірно, на підставі пп.5.2.7. п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.5.1. ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», включив до складу витрат за 1 квартал 2011 року витрати, фактично понесені у 2008-2009 роках та самостійно виявлені як помилки минулих періодів.

На переконання позивача, платник податку відповідно до пп.5.2.7. п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.5.1. ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» має право протягом 1095 днів, наступних за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання, відобразити валові витрати, не враховані в раніше поданій декларації, у складі валових витрат декларації з податку на прибуток підприємства за будь-який наступний звітний період у рядку 05.2 «самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів» або надати уточнюючий розрахунок.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю та просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем неправомірно було віднесено до складу валових витрат за 1 квартал 2011 року витрати, що фактично були понесені у 2009 та 2008 роках.

Крім того, відповідач вказував, що попередньою перевіркою ТОВ «Українська лізингова компанія» був охоплений саме той період, у якому позивач поніс дані витрати (2008 та 2009 роки). В акті попередньої перевірки не зазначено, що такі витрати мали місце. На час проведення даної перевірки за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2012 р. не є можливим зробити висновок щодо правомірності виникнення та правильності відображення у рядку 05.2 Декларації за І квартал 2011 року зазначених витрат.

Наведені обставини, на думку відповідача, дають можливість дійти висновку про те, що позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат у І кварталі 2011 року витрати у сумі 64 898 844,00 грн., фактично понесені у 2009 та 2008 роках.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 18 липня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд, -

В С Т АН О В И В:

Позивач - ТОВ «Українська лізингова компанія» (код ЄДРПОУ 30575865) зареєстроване Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією 25.10.1999 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №010529 (а.с.94-95).

Як платник податків позивач перебуває на обліку в ДПІ у Шевченківському районі м. Києва із 28.10.1999 р. за №22327/6349.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 11.06.2012 р. по 03.07.2012 р. ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС було проведено документальну планову перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» (код ЄДРПОУ 30575865) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2012 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт від 09.07.2012 р. №741/22-90-30575865 (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) - а.с.6-50.

Позивачем було подано заперечення від 13.07.2012 року №84 (а.с.75-77) на акт перевірки від 09.07.2012 р. №741/22-90-30575865, за результатами розгляду яких ДПІ у Шевченківському районі міста Києва ДПС прийшла до висновку, що заперечення є необґрунтованими, а висновки акту перевірки залишила без змін (лист від 20.07.2012 р. №3459/10/22-90, а.с.62-65).

25 липня 2012 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0005332280 (а.с.78), яким позивачу за порушення п.5.1, пп.5.2.7 п.5.2 ст.5 та пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР, п.150.1 ст.150 та п.3 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2756-V (із змінами та доповненнями) було зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 84 167 060,00 грн.

ТОВ «Українська лізингова компанія» було подано скаргу від 03.08.2012 р. №90 (а.с.71-74) на податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0005332280 від 25.07.2012 р., за результатами розгляду якої Державною податковою службою у місті Києві рішенням від 27.09.2012 р. №6138/10/12-414 (а.с.58-61) податкове повідомлення-рішення було залишене без змін, а скаргу - без задоволення.

Позивачем було подано повторну скаргу від 20.10.2012 р. №116 (а.с.51-54) до Державної податкової служби України. Рішенням від 13.12.2012 р. №7059/0/61-12/10-2115 (а.с.55-57) Державна податкова служба України скасувала податкове повідомлення рішення №0005332280 від 25.07.2012 р. в частині зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 19 268 216,00 грн., а скаргу - частково задовольнила у зв'язку з тим, що відповідачем було зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток без дослідження змісту проведених операцій та їх взаємозв'язку з господарською діяльністю платника податків.

Під час перевірки було встановлено, що позивачем всупереч п.5.1, пп.5.2.7 п.5.2 ст.5 та пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР було завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибутку І кварталі 2011 року на суму 64 898 844,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Шевченківському районі міста Києва ДПС під час перевірки показників, відображених у рядку 05.2 Декларації «коригування валових витрат у зв'язку із самостійно виявленими помилками» за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року встановила, що ТОВ «Українська лізингова компанія» включила до складу валових витрат за І квартал 2011 року суми витрат за 2008 та 2009 роки, що не були віднесені до валових витрат у даних періодах.

У зв'язку з тим, що позивач задекларував у І кварталі 2011 року як самостійно виявлені помилки витрати, що фактично виникли у період 2008-2009 років, які, на думку відповідача, повинні були відображатися у деклараціях по податку на прибуток підприємств у період їх фактичного виникнення, податковий орган прийшов до висновку про завищення задекларованих ТОВ «Українська лізингова компанія» показників у рядку 05.2 «коригування валових витрат у зв'язку із самостійно виявленими помилками» Декларації з податку на прибуток підприємства за І квартал 2011 року всього на суму 64 898 844,00 грн.

Далі по тексту акту перевірки податковий орган зазначив, що попередньою перевіркою ТОВ «Українська лізингова компанія» був охоплений саме той період, у якому позивач поніс дані витрати (2008 та 2009 роки). В акті попередньої перевірки не зазначено, що такі витрати мали місце, тому на теперішній час, в ході здійснення даної перевірки (за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2012 р.) не є можливим зробити висновок щодо правомірності виникнення та правильності відображення у рядку 05.2 Декларації з податку на прибуток підприємства за І квартал 2011 року зазначених витрат.

Наведені обставини, на думку відповідача, дають можливість дійти висновку про те, що позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат у І кварталі 2011 року витрати у сумі 64 898 844,00 грн., що фактично були понесені у 2008 та 2009 роках.

Надаючи оцінку вказаним обставинам, наявним в матеріалах справи доказам та поясненням сторін суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності ТОВ «Українська лізингова компанія» є надання в лізинг різного обладнання, автомобілів, спецтехніки.

Згідно пояснень представника позивача, з метою придбання майна залучались кредитні ресурси, як правило, в іноземній валюті. У зв'язку з різким падінням курсу національної валюти і курсовими різницями, які є наслідком такого знецінення, товариство зазнало значних збитків. З метою уникнення декларування збитків при заповненні декларацій з податку на прибуток підприємств, позивач у 2008 році не включив до складу валових витрат 147 696 676,00 грн. В декларації з податку на прибуток за 2009 рік в рядку 05.2 (том І, а.с.152) показано витрати за 2008 рік, які не знайшли своє відображення в декларації за 2008 рік в сумі 129 432 960,00 грн. Залишок невідображених витрат становить 18 263 716,00 грн. (147 696 676,00 грн. - 129 432 960,00 грн.). В декларацію за 2009 рік включені витрати 2009 року, нараховані за І-півріччя 2009 року, витрати за ІІ-ге півріччя 2009 року в сумі 62 859 800,00 грн. не були відображені в декларації за 2009 рік. Тобто, станом на 31.12.2009 року витрати, не включені до складу валових витрат становлять: за 2008 рік - 18 263 716,00 грн. + за 2009 рік - 62 859 800,00 грн. = 81 123 516,00 грн.

В декларації з податку на прибуток за І квартал 2011 року позивачем в рядок 05.2 було включено суму в розмірі 64 898 844,00 грн. як самостійно виявлені помилки за результатами минулих періодів (том І, а.с.174).

Правомірність включення вказаних витрат до складу валових не визнається податковим органом.

Відповідно до підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України розділ III цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Оскільки спірні правовідносини в частині регулювання порядку віднесення витрат підприємства до складу валових витрат виникли до 1 квітня 2011 року вони регулюються Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.11.2.1. п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Пунктом 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено види витрат, які можуть були включені підприємством до складу валових витрат. Відповідно до пп. 5.2.7. п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.

Згідно з п.5.1. ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Пп.15.1.1. п.15.1 ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

З системного аналізу вищезазначених законодавчих положень суд приходить до висновку, що пп. 11.2.1. п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено загальне правило щодо періоду включення понесених витрат до складу валових витрат підприємства. В той же час, законодавець надає можливість платнику податку у разі допущення ним помилки, яка самостійно була виявлена, відобразити валові витрати, не враховані в раніше поданій декларації, протягом 1095 днів, наступних за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання, у складі валових витрат декларації з податку на прибуток підприємства за будь-який наступний звітний період або надати уточнюючий розрахунок.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у 2008 році не включив до складу валових витрат 147 696 676,00 грн. В декларації з податку на прибуток за 2009 рік в рядку 05.2 (том І, а.с.152) вказано витрати за 2008 рік, які не знайшли своє відображення в декларації за 2008 рік, в сумі 129 432 960,00 грн. Залишок невідображених витрат становить 18 263 716,00 грн. (147 696 676,00 грн. - 129 432 960,00 грн.). В декларацію за 2009 рік включені витрати 2009 року, нараховані за І-півріччя 2009 року, витрати за ІІ-ге півріччя 2009 року в сумі 62 859 800,00 грн. не були показані в декларації за 2009 рік. Тобто, станом на 31.12.2009 року витрати, не включені до складу валових витрат, становлять: за 2008 рік - 18 263 716,00 грн. + за 2009 рік - 62 859 800,00 грн. = 81 123 516,00 грн.

В декларації з податку на прибуток за І квартал 2011 року позивачем в рядок 05.2 було включено суму витрат в розмірі 64 898 844,00 грн. як самостійно виявлені помилки за результатами минулих періодів (том І, а.с.174).

З метою вирішення питання про документальне підтвердження понесених позивачем витрат у 2008 та 2009 роках у розмірі 64 898 844,00 грн. судом було призначено судово-економічну експертизу на вирішення якої було поставлено питання: «Чи підтверджуються документально валові витрати ТОВ «Українська лізингова компанія» у розмірі 64 898 844,00 грн., понесені протягом 2008-2009 рр. та задекларовані у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за І квартал 2011 року?».

Відповідно до висновку №2859/2860/13-45 від 08.05.2013 року судово-економічної експертизи, проведеної експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Барабашом Русланом Віталійовичем за результатами проведено дослідження встановлено, що документально та нормативно валові витрати ТОВ «Українська лізингова компанія» у розмірі 64 898 844,00 грн., понесені протягом 2008-2009 рр. та задекларовані у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за І квартал 2011 року підтверджуються.

Тобто, позивачем у відповідності до вимог законодавства, в тому числі протягом строку, передбаченого пп.15.1.1. п.15.1 ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», було включено до складу валових витрат за І квартал 2011 року витрати, фактично понесені в 2008 та 2009 роках.

Посилання відповідача на те, що позивач не міг включати до складу валових витрат за І квартал 2011 року витрати, фактично понесені в 2008 та 2009 роках у зв'язку з тим, що позивач не помилявся стосовно їх існування, а свідомо приховав наявність таких витрат, суд не бере до уваги з урахуванням наступного.

Відповідно до пп. 5.2.7. п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.

Великий тлумачний словник сучасної української мови (Бусел В.Т. - Київ, Ірпінь. - Перун, 2005. - 1728 с.) розкриває зміст слова «помилятися» як неправильно роботи що-небудь, неправильно думати.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що закон не визначає характеру помилки, за наявності якої платник податків має право на віднесення до складу валових витрат суми витрат, не врахованих у минулих податкових періодах. Платник податків може помилятися як в розрахунках показників податкової декларації, так і в періоді віднесення витрат до складу валових, а також в необхідності (правомірності) включення тих чи інших витрат до складу валових. Головним критерієм, який дає платнику податків виправити виявлену неточність (помилку), виходячи з логічного тлумачення пп.5.2.7. п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.5.1. ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», є самостійне виявлення такої помилки платником податків протягом встановленого законом строку.

Крім того, слово «виявлених» в пп. 5.2.7. п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» стосується помилок, а не витрат.

Суд критично ставиться до посилання відповідача на те, що попередньою перевіркою ТОВ «Українська лізингова компанія», якою охоплено саме той період, у якому позивач поніс дані витрати (2008 та 2009 роки), не встановлено, що такі витрати мали місце, що не дає, на думку податкового органу, можливості зробити висновок щодо правомірності виникнення та правильності відображення у рядку 05.2 Декларації за І квартал 2011 року зазначених витрат.

Так, у період з 30.03.2010 р. по 14.05.2010 р. ДПІ у Шевченківському районі міста Києва було проведено виїзну планову перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ «Українська лізингова компанія» (код ЄДРПОУ 30575865) за період з 01.01.2008 по 31.12.2009 року, за результатами якої було складено акт перевірки від 21.05.2010 р. №1141/23-09/30575865 (том ІІ, а.с.9-50).

Оскільки позивач витрати у розмірі 64 898 844,00 грн., фактично понесені в 2008 та 2009 роках, включив до складу витрат за І квартал 2011 року, ним відповідно і не надавалися первинні документи на їх підтвердження під час проведення перевірки за період з 01.01.2008 по 31.12.2009 року.

В свою чергу, як вбачається з листа ТОВ «Українська лізингова компанія» від 07.05.2010 р. вих. 746 (том І, а.с.66) зі вхідним штампом податкової інспекції, позивач у період проведення попередньої перевірки (з 30.03.2010 р. по 14.05.2010 р.) повідомив податковий орган про невідображення витрат у розмірі 81 123 516,00 грн., фактично понесених в 2008 та 2009 роках.

Суд також враховує правову позицію Вищого адміністративного суду України (ухвала від 18.12.2012 р. справа №К-54220/09), висловлену при вирішенні аналогічної справи: «Посилання скаржника (податкової інспекції) щодо відсутності у позивача права на збільшення валових витрат, оскільки згідно проведеної попередньої перевірки податковим органом не встановлено їх заниження, підлягають відхиленню, оскільки чинне законодавство не визначає акт перевірки податкового органу як підставу для позбавлення платника права подавати уточнюючі розрахунки або зазначати уточнюючі показники у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені».

З урахуванням того, що судом встановлено наявність документального підтвердження понесених позивачем витрат у розмірі 64 898 844,00 грн. протягом 2008-2009 рр. та правильність їх відображення у І кварталі 2011 року суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Українська лізингова компанія» підлягають задоволення в повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи надані відповідачем докази суд не вважає їх такими, що підтверджують правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення №0005332280 від 25.07.2012 р. в частині зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у розмірі 64 898 844,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2 146,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №929 від 21.12.2012 р. (том І, а.с.80).

За таких обставин суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму судового збору в розмірі 2 146,00 грн.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби №0005332280 від 25 липня 2012 року в частині зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у розмірі 64 898 844,00 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» судові витрати у розмірі 2 146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень 00 коп.).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В. Патратій

Повний текст постанови складено та підписано: 26 липня 2013 року.