Постанова № 32735352, 26.07.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2013 року Справа №810/3318/13-а

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовом товариства з обмеженої відповідальністю “Будівельної компанії “Аском”

до державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області ДПС

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в:

товариство з обмеженої відповідальністю “Будівельна компанія “Аском” (далі по тексту ТОВ “Будівельна компанія “Аском”, позивач) звернулося до суду, пред’явивши вимоги до державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області ДПС (далі по тексту ДПІ у Вишгородському районі, відповідач) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень: №000022200 від 21.02.2013р. яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 31 250,00 грн., з яких 25 000,00 грн. за основним платежем та 6 250,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №000012200 від 21.02.2013р. яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 28 750,00 грн. за основним платежем.

Позовні вимоги аргументовано неправомірністю висновків відповідача щодо встановлення порушення товариством податкового законодавства у зв'язку з непідтвердженням факту здійснення господарської операції, згідно укладеного договору підряду №19/09-11 від 19.09.2011р. між позивачем та ТОВ «Італтекс-Груп» про виконання робіт з монтажу трубопровідної арматури, газообладнання та газопроводу.

Позивач вказує на те, що ДПІ у Вишгородському районі неправомірно покладає на товариство відповідальність за недодержання ТОВ «Італтекс-Груп» вимог із заповнення податкової декларації з ПДВ та вимог щодо формування податкового кредиту по взаємовідносинах з третіми особами, крім того зазначав, що у ТОВ «Італтекс-Груп» не підтверджений податковий кредит за період серпень-вересень 2011р., не виявлені необхідні умови для ведення господарської діяльності; відсутні документи, що свідчать про транспортування товару; довіреності на одержання товару та інших первинних документів.

Оскільки висновки акту є необ’єктивними, позивач наполягає на протиправності винесених податкових повідомлень-рішень та просить задовольнить позовні вимоги

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.06.2013р. було відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.

В призначений для розгляду справи час уповноважені представники сторін до суду не з’явилися, про день, час та місце розгляду справи судом були повідомлені належним чином.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін в порядку письмового провадження, на підставі частини шостої статті 128 КАС України.

Вивчивши та перевіривши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:

з наявних у справі письмових доказів судом встановлено, що ДПІ у Вишгородському районі Київської області за період з 01.09.2011р. по 30.09.2011р. було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Італтекс-Груп», за наслідками якої складено акт від 30.01.2013р. № 149/22-00/34877950 (далі по тексту акт перевірки).

Згідно висновку акту перевірки встановлено порушення позивачем п.198.1 ст. 198, п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI, у зв’язку з чим занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті у розмірі 25 000,00 грн., в тому числі за вересень 2011р. 25 000,00грн. та пп.138.2 ст.138, пп..139.1.9 п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI у зв’язку з чим занижено податок на прибуток, який підлягає сплаті у розмірі 28 750,00грн., в тому числі за ІІІ квартал 2011р. 28 750,00 грн.

За результатами проведеної перевірки та складеного акту контролюючим органом винесені податкові повідомлення-рішення:

№000022200 від 21.02.2013р. яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 31 250,00 грн., з яких 25 000,00 грн. за основним платежем та 6 250,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№000012200 від 21.02.2013р. яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 28 750,00 грн. за основним платежем.

Не погоджуючись з висновками ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС викладеними в акті перевірки, позивач оскаржив їх до державної податкової служби у Київській області. За результатими розгляду скарги, рішенням №1024/10/10-206/189 від 25.04.2013р. було залишено без змін оскаржувані рішення податкового органу, а скаргу – без задоволення. За результатами повторної скарги позивача, рішенням Міністерства доходів і зборів України №3582/6/99-99-10-01-15 від 27.05.2013р. було залишено без змін оскаржувані податкові повідомлення-рішення та рішення №1024/10/10-206/189 від 25.04.2013р.

Із змісту позовних вимог вбачається, що предметом доказування в даній справі є встановлення факту реальності здійснення господарських операцій позивача з контрагентом – ТОВ «Італтекс-Груп», на підставі укладеного між ними договору підряду № 19/09-11 від 19.09.2011р. про зобов’язання виконання робіт з монтажу трубопровідної арматури, газообладнання та газопроводу (а.с.50)

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Італтекс-Груп» було укладено договір підряду № 19/09-11 від 19.09.2011р. про зобов’язання виконання робіт з монтажу трубопровідної арматури, газообладнання та газопроводу (а.с.50), згідно якого замовник ТОВ “Будівельна компанія “Аском” доручив підряднику ТОВ «Італтекс-Груп» виконати роботи з монтажу трубопровідної арматури, газообладнання та газопроводу згідно робочого проекту 119-10-1-АТМК,ЕМ (котельня4). На підтвердження виконання умов договору позивачем надано до суду завірені копії:

- додатку договірної ціни від 19.09.2011р. (а.с.53-54);

- акту прийому-передачі матеріальних цінностей від 15.11.2011р. (а.с.55-56);

- підсумкової відомості ресурсів (витрат по факту) за листопад 2011р. (а.с.57-71);

- відомості ресурсів по локальному кошторису №2-1-1 на загально будівельні роботи (а.с.72-80);

- локальному кошторису №2-1-1 на загально будівельні роботи котельня, складений по поточних цінах станом на 19.09.2011р. (а.с.81-94);

- акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011р. на загальну суму 150 000,00грн. від 15.11.2011р.(а.с.95-106);

- довідки про вартість виконаних будівельних робіт за листопад 2011р.від 15.11.2011р. (а.с.107);

- банківські виписки по рахунку позивача від 28.09.2011р. та 30.09.2011р. (а.с.108-109);

- податкові накладні №2811 від 28.09.2011р. та 3021 від 30.09.2011р.(а.с.110-111).

Відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, виписаних ТОВ «Італтекс-Груп» позивачем було включено до складу валових витрат суму податку на прибуток у розмірі 28 750,00 грн. за ІІІ квартал 2011р. та включено до податкового кредиту з ПДВ за вересень 2011р. - суму зобов’язання у розмірі 25 000,00 грн.

Окрім даних акту транзитної перевірки ДПІ у Печерському районі м.Києвва ДПС від 11.01.2012р. №54/23-7/37193806 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Італтекс-Груп» нікчемність укладеної між позивачем та ТОВ «Італтекс-Груп» угоди, іншими доказами відповідачем в акті перевірки не доведено.

Разом з цим, суд вважає за необхідне відмітити, що фактично перевірка згідно акту від 30.01.2013р. № 149/22-00/34877950 була проведена відповідачем формально: контролюючим органом не досліджено документів первинного бухгалтерського обліку позивача у їх сукупності із проведеною господарською операцією.

Щодо висновку відповідача про нікчемність операції виконання робіт, згідно укладеного позивачем з ТОВ «Італтекс-Груп» договору, суд зазначає наступне:

частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно із частиною другою ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦК України недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦКУ, правочин, що порушує публічний порядок. Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Тобто визнання правочину нікчемним можливо лише за наявності наміру на порушення. Виходячи з правової позиції Верховного Суду України із цього питання, викладеної у постанові Пленуму ВСУ від 06.11. 2009 р. № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, у відповідності до постанови Пленуму “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Вина дістає вияв у намірі порушити публічний порядок з боку осіб, які вчиняють такий правочин. При цьому немає значення, чи такий намір був у однієї сторони правочину, чи він мав місце у обох чи більше учасників договору.

Водночас, умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Аналізуючи наведені норми суд дійшов висновку, що питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено відсутність позову податкового органу про визнання операції виконання робіт з монтажу трубопровідної арматури, газообладнання та газопроводу укладеного позивачем з ТОВ «Італтекс-Груп», а відтак відсутні судові рішення з цього приводу; кримінальні справи відносно посадових осіб позивача або за фактом скоєння злочину за ознаками ст.212 КК України або вироки суду, які набрали законної сили.

За законом платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (стаття 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності, - тобто відповідати має саме той, хто припустився порушення (стаття 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (стаття 129 Конституції України ).

Правомірність саме такого підходу підтверджується судовою практикою. Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що “несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту”. У рішенні від 31.01.2011 у справі № 21-47а10 “якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту”.

Вищевикладене узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у рішенні від 18.03.2010 р. по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії у п. 23 Європейський суд наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника податку на додану вартість, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Втім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Неможливість притягнення до відповідальності юридичних осіб за неправомірні дії їх контрагентів підтверджується й іншими рішеннями Європейського суду з прав людини.

Отже, Європейський суд констатує правило індивідуальної відповідальності платника податків, тобто добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через будь-які негаразди із його контрагентом.

Відповідно до положень ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до приписів ст.6 Про захист прав людини і основоположних своб від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено нікчемність операції згідно договору підряду №19/09-11 від 19.09.2011р. про зобов’язання з виконання робіт з монтажу трубопровідної арматури, газообладнання та газопроводу укладеної між позивачем та ТОВ «Італтекс-Груп» належними та допустимими доказами, оскільки посилання на інший акт, за яким встановлено факт відсутності необхідних умов у ТОВ «Італтекс-Груп» для досягнення результатів підприємницької, економічної діяльності, не може виступати доказом нікчемності правочину.

Оскільки, судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати у розмірі 600,00 грн. з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення №000022200 від 21.02.2013р. та №000012200 від 21.02.2013р.

Стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 600 (шістсот) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Брагіна О.Є.