Постанова № 32729933, 22.07.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2013 року Справа № 910/346/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Владимиренко С.В.

за участю представників:

Позивача: Вознюка Є.В., дов. № 14-61 від 22.03.2013 року;

Відповідача: Святюка С.П., дов. № 91/2013/01/17-1 від 17.01.2013 року;

розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київенерго" на рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2013 року

у справі № 910/346/13 господарського суду міста Києва

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до публічного акціонерного товариства "Київенерго"

про стягнення 20 959, 22 грн.

В С Т А Н О В И В:

У січні 2013 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Київенерго", просило стягнути з відповідача 5 204,77 грн. інфляційних втрат, 13 198,82 грн. пені, 2 555,63 грн. 3% річних та судові витрати, посилаючись на неналежне виконання основного зобов'язання (т. 1, а.с. 4-6).

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.03.2013 року (суддя Літвінова М.Є.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2013 року (головуючий Чорна Л.В., судді Гончаров С.А., Смірнова Л.Г.) (а.с. 90-94) позов задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Київенерго" 13 198,82 грн. пені, 5 194,38 грн. інфляційних втрат, 2 555,63 грн. 3% річних. Вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено (а.с. 64-66).

Судові акти мотивовано неналежним виконанням зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011 року № 14/2270/11.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права (а.с. 101-105).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.07.2013 року касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київенерго" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 22.07.2013 року (а.с. 99-100).

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Встановивши, що публічне акціонерне товариство "Київенерго" свої зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011 року № 14/2270/11 виконало неналежним чином, тобто, з простроченням, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що пунктом 7.3 договору, укладеному між сторонами, передбачається обов'язок покупця у разі порушення ним п. 6.1 договору сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Посилаючись на ст. 625 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про часткову обгрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Статті 614 Цивільного кодексу України, 218 Господарського кодексу України передбачають, що особа за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності).

Згідно ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтею 23 Закону України від 22.12.2011 року № 4282-VI "Про Державний бюджет України на 2012 рік" встановлено, що перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, приймаючи рішення, суди попередніх інстанцій не з'ясували, чи може відповідач, зважаючи на особливості здійснення господарської діяльності у сфері постачання та реалізації енергоносіїв та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що здійснюють господарську діяльність в енергетичній галузі самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ, та чи є наявною вина публічного акціонерного товариства "Київенерго" у простроченні платежів за газ.

Згідно ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Місцевий господарський та апеляційний суди не перевірили, чи може відповідач керуватися загальними принципами здійснення господарської діяльності на власний розсуд за наявності покладених на нього зобов'язань з безперебійного забезпечення тепловою та електричною енергією споживачів міста Києва, тоді як він повинен діяти виключно в межах дозволених або не заборонених норм чинного законодавства, що регулює енергетичну галузь.

За таких обставин судам слід з'ясувати можливість застосування до спірних правовідносин ст. 625 Цивільного кодексу України та встановити, чи мав місце в силу законодавчо передбачених особливостей проведення розрахунків за природний газ та теплову енергію факт користування або утримання відповідачем належних до сплати позивачу коштів та наявність вини боржника у невиконанні зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2013 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2013 року у справі № 910/346/13 підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київенерго" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2013 року у справі № 910/346/13 скасувати.

Справу № 910/346/13 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

С.В. Владимиренко