Постанова № 32727885, 23.07.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3586/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2013 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Соколенко О.М.

при секретарі - Громовій К.Д.

за участю: представника позивача - Міхно В.М. (за довіреністю),

представника відповідача - Трусова А.С. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Джерман-Автоцентр" до державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Джерман-Автоцентр" (далі - ТОВ "Джерман-Автоцентр", товариство або Позивач) до державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Київському районі м.Одеси) про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.01.2013 року № 0000062301 та №0000092301.

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що державною податковою інспекцією у Київському районі м. Одеси проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ "Джерман-Автоцентр" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ "ДОРМАШАВТО" (код ЄДРПОУ 36791493) за податковий період: вересень 2010 року. За результатами даної перевірки відповідачем складено акт перевірки від 28.11.2012 року №2360/22-34/26054401/125, яким встановлено порушення позивачем: п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого ТОВ "Джерман-Автоцентр" занижено податок на прибуток, що підлягає нарахуванню в розмірі 10416,00 грн., у т.ч. по періодах: 3 квартал 2010 року - в розмірі 10416 грн.; п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного (податкового) періоду всього в сумі 8333 грн., у т.ч.: вересень 2010 року у розмірі 8333 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняті: податкове повідомлення-рішення від 15.01.2013р. № 0000062301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 10416,25 грн., у т.ч. за основним платежем у розмірі 8333 грн. та на 2083,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення-рішення від 15.01.2013р. №0000092301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 13020 грн., у т.ч. за основним платежем - у розмірі 10416 грн. та на 2604 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями. Позивач вважає прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення незаконними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, з наступних підстав.

Так, з приводу встановлених перевіркою порушень позивач зазначив, що висновки про встановлені з його боку порушення, були зроблені відповідачем на підставі того, що позивач мав взаємовідносини з підприємством - постачальником ТОВ "ДОРМАШАВТО", що наведено у постанові старшого слідчого з ОВС Головного слідчого управління ДПС України Небелюк В.І. від 10.04.2012 "Про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження" за фактом фіктивного підприємництва та дотримання вимог податкового законодавства службовими особами ТОВ "Євро клас трейд" (код 36068723), у зв'язку із чим відповідачем зазначено, що всі господарсько-фінансові операції позивача із ТОВ "ДОРМАШАВТО" мають ознаки фіктивності.

В обґрунтування неправомірності прийняття оскаржуваних рішень позивач вказує на відсутність в його діях порушень, викладених в акті перевірки, посилаючись на те, що ним при включенні до податкового кредиту та до валових витрат відповідних спірних сум дотримано вимоги податкового законодавства, а реальність та фактичність здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом ТОВ "ДОРМАШАВТО" підтверджується первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, в тому числі, господарським договором, податковою накладною, актом виконаних робіт, рахунками на оплату, банківськими виписками по рахунках, товарно-транспортними накладними та іншими супутніми документами.

Крім того, на думку позивача, відповідач при проведенні перевірки не дотримався вимог ст.78, ст.79 Податкового кодексу України, що свідчить про неправомірність дій суб'єкта владних повноважень - ДПІ у Київському районі м Одеси щодо проведення невиїзної документальної перевірки відносно ТОВ "Джерман-Автоцентр".

Отже, враховуючи вищевикладене позивач просив суд задовольнити його позов.

Відповідач надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов (а.с.90-92), в яких зазначив про безпідставність позовних вимог, посилаючись на те, що ДПІ у Київському районі м. Одеси в ході проведення перевірки ТОВ "Джерман-Автоцентр" було встановлено, що згідно наданих до перевірки документів ТОВ "Джерман-Автоцентр" у перевіряємому періоді мало фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ "ДОРМАШАВТО". При цьому, згідно постанови старшого слідчого з ОВС Головного слідчого управління ДПС України підполковника податкової міліції Небелюка В.І. від 10.04.2012 "Про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження" за фактом фіктивного підприємництва та дотримання вимог податкового законодавства службовими особами ТОВ "Євро клас трейд" (код 36068723) вбачається, що через вказане підприємство з ознаками фіктивності учасниками злочинної групи проводились операції щодо незаконного переведення безготівкових коштів, перерахованих із поточних рахунків підприємств різної форми власності, у готівку. Фактично вказані товари (роботи, послуги) ТОВ "Євро клас трейд" від зазначених підприємств, у тому числі від ТОВ "ДОРМАШАВТО", не отримувало, а операції оформлялись між ними на підставі первинних документів, які не відповідали дійсності та були підроблені. Таким чином, правочин між позивачем і ТОВ "ДОРМАШАВТО" не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. З урахуванням зазначеного, відповідач зазначає, що актом ДПІ у Київському районі м.Одеси Одеської області ДПС правомірно встановлено, що позивачем по взаємовідносинах з ТОВ "ДОРМАШАВТО" завищено валові витрати у 3 кварталі 2010 року у сумі 41665 грн., що призвело до заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету в 3 кварталі 2010 року в розмірі 10416 грн., а також завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість у вересні 2010 року - у розмірі 8333 грн., що призвело до заниження ПДВ до сплати до бюджету - у розмірі 8333 грн. у вересні 2010 року. Отже, відповідач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням вимог чинного податкового законодавства, є правомірними, а отже скасуванню не підлягають.

В судовому засіданні 22.07.2013 року судом в порядку правонаступництва здійснено заміну відповідача - державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та на подані докази.

Представник відповідача в судовому засіданні заявлений адміністративний позов не визнав та просив суд відмовити в його задоволенні, посилаючись на обставини, викладені в запереченнях на адміністративний позов.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, ознайомившись із запереченнями відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Джерман-Автоцентр" зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Одеської міської ради 10.09.2001 року із подальшою перереєстрацію, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 250281 та довідкою АА № 802523 з ЄДРПОУ, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с.20,21).

Судом встановлено, що позивач станом на момент проведення перевірки перебував на обліку в державній податковій інспекції у Київському районі м. Одеси, та у період, за який проводилась перевірка, TOB "Джерман-Автоцентр" було зареєстровано, зокрема, платником податку на додану вартість згідно свідоцтва від 17.08.2004 №22460405 про реєстрацію платника податку на додану вартість та платником податку на прибуток, що підтверджується п. 2.4. акту перевірки, і не заперечувалось сторонами по справі.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.11.2012 року на підставі виданого ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС наказу від 28.11.2012р. №702-п (а.с.22,100), головним державним податковим інспектором відділу спеціальних, особливо важливих перевірок та зустрічних звірок ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС Лещук Н.П. та головним державним податковим ревізор-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС Печеним С.В. згідно із п.п.78.1.1, п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78, п.79.1, п.79.2 ст.79 Податкового Кодексу України проведена документальна невиїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю "Джерман-Автоцентр" (код ЄДРПОУ 26054401) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ "ДОРМАШАВТО" (код ЄДРПОУ 36791493) за період: вересень 2010 року.

За результатами вказаної перевірки ДПІ у Київському районі м. Одеси складено акт від 28.11.2012р. №2360/22-34/26054401/125 (а.с.25-38), яким встановлено порушення позивачем: п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого ТОВ "Джерман-Автоцентр" (код ЄДРПОУ 26054401) занижено податок на прибуток, що підлягає нарахуванню в розмірі 10416 грн., у т.ч. по періодах: 3 квартал 2010 року - в розмірі 10416 грн.; п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного (податкового) періоду всього в розмірі 8333 грн., у т.ч.: вересень 2010 року - в розмірі 8333 грн. Також, у висновках акту зазначено, що проведеною перевіркою не підтверджено реальність здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ "Джерман-Автоцентр" з суб'єктом господарювання - ТОВ "ДОРМАШАВТО" за період: вересень 2010 року. Разом з цим, як додаток до акту перевірки, перевіряючими складено розрахунок застосування штрафних санкцій (а.с.39).

Як зазначено в акті перевірки та вбачається з матеріалів справи, повідомлення про проведення документальної невиїзної перевірки від 28.11.2012 р. № 264/22-34 та копія наказу від 28.11.2012 р. №702-п надіслано позивачу « 28.11.2012 року» (а.с.101-102).

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняті: податкове повідомлення-рішення від 15.01.2013р. № 0000062301 (а.с.40), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 10416,25 грн., у т.ч. за основним платежем - у розмірі 8333 грн. та на 2083,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення-рішення від 15.01.2013р. №0000092301 (а.с.41), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 13020 грн., у т.ч. за основним платежем - у розмірі 10416 грн. та на 2604 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся із скаргою до ДПС в Одеській області від 08.02.2013 р. №321 (а.с.46-53), за результатами розгляду якої прийнято рішення від 08.04.2013 р. № 775/10/10-2007 про результати розгляду первинної скарги, яким скаргу товариства залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін (а.с.54-59).

Позивач, не погодившись із висновками податкового органу та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду із вказаним позовом.

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд виходить з наступного.

Так, із акту перевірки вбачається, що висновки відповідача про встановлені порушення пов'язуються із відсутністю реального характеру здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, на підставі яких позивачем формувались валові витрати за 3 квартали 2010 року та податковий кредит у вересні 2010 році, з огляду на дані, зазначені у постанові старшого слідчого з ОВС Головного слідчого управління ДПС України Небелюк В.І. від 10.04.2012 "Про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження" за фактом фіктивного підприємництва та дотримання вимог податкового законодавства службовими особами ТОВ "Євро класе трейд" (код 36068723), яка була використана відповідачем при проведенні перевірки.

В свою чергу, на вимогу суду відповідачем не було надано копії вказаної постанови, а лише надано копію постанови про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження від 19.01.2012 року, яка в подальшому була направлена до Головного слідчого управління ДПС України. Разом з цим, відповідачем не було надано до суду жодних доказів щодо наслідків розгляду вказаної кримінальної справи.

Дослідивши наведені докази у їх взаємозв'язку суд не погоджується з висновками відповідача в акті перевірки від 28.11.2012р. №2360/22-34/26054401/125 про порушення позивачем вимог податкового законодавства, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 15.01.2013 р. №0000062301 та №0000092301, та досліджуючи фактичність проведених господарських операцій позивача з його контрагентом, їх товарність, а також зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування податкового кредиту з податку на додану вартість, вирішуючи питання щодо нікчемності угод, зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Як вбачається з матеріалів справи, одним із видів діяльності позивача за КВЕД є: торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами (а.с.21).

Судом встановлено, що для здійснення своєї господарської діяльності, позивачем з ТОВ "Порше Україна" укладено договір поставки автомобілів від 01.07.2010 р. №VW 18 із додатком №1 до нього зі строком дії до 31.12.2010 року (а.с.187-192,193-195), відповідно до умов якого ТОВ "Порше Україна" (постачальник) зобов'язується на умовах, визначених цим Договором, поставити та передавати у власність позивача (покупця) автомобілі марки VW PKW (легкові автомобілі "Фольксваген" - товар), а покупець - прийняти та оплатити такий товар відповідно до специфікації.

Також, як встановлено судом, для здійснення своєї безпосередньої господарської діяльності - торгівлі автомобілями, між позивачем та ТОВ "ДОРМАШАВТО" укладено договір про перевезення вантажів (Україна) від 02.04.2010 року б/н (а.с.42-43), відповідно до умов якого ТОВ "ДОРМАШАВТО" (виконавець) зобов'язуються від свого імені та за рахунок ТОВ "Джерман-Автоцентр" (замовник) надати послуги, пов'язані з перевезенням вантажів до пунктів призначення та видавати їх уповноваженим на отримання вантажу особам. Вартість послуг за договором визначається згідно з кошторисами та актами виконаних робіт. Строк дії договору - з моменту підписання - до 31.12.2010 року.

На підтвердження факту надання послуг за вказаним договором, а також товарності операції з ТОВ "ДОРМАШАВТО" позивачем були надані до суду засвідчені копії: акту виконаних робіт від 30.09.2010 р. із зазначенням, що загальна вартість послуг з перевезення вантажу (автомобілів) складає 50000 грн., у т.ч. ПДВ - у розмірі 8333,33 грн. (а.с.45); податкової накладної від 24.09.2010 року №240911 на загальну суму 50000 грн., у т.ч. ПДВ - у розмірі 8333,33 грн. (а.с.44), товарно-транспортних накладних на перевезення автомобілів (а.с.147-150).

Разом з цим, позивачем на підтвердження наявної можливості для зберігання отриманого за договором перевезення товару - автомобілів, надано до суду копії: договору оренди землі від 15.07.2004 року, укладеного між позивачем і Одеською міською радою на оренду земельної ділянки загальною площею 3142 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 44, терміном на 25 років в тому числі й для будівництва, експлуатації, обслуговування автоцентру легкових автомобілів; акту встановлення меж земельної ділянки від 02.07.2004 року; акту прийому-передачі земельної ділянки від 15.07.2004 року (а.с.125-129), а також, свідоцтва про право власності ТОВ "Джерман-Автоцентр" на нежилу будівлю автоцентру легкових автомобілів від 24.07.2006 року, технічного паспорту на вказану будівлю автоцентру (а.с.130-139).

У якості доказів сплати за надані послуги з перевезення автомобілів в матеріалах справи наявні платіжне доручення від 24.09.2010р. №1066 на суму 50000,00 грн., в тому числі ПДВ - у розмірі 8333,33 грн. (а.с.112), а також банківська виписка про рух коштів за період 24.09.2010 р.(а.с.113).

Суму податку на додану вартість за вищезазначеною податковою накладною включено позивачем до складу податкового кредиту у податковій декларації з ПДВ за період - вересень 2010 року та відображено у додатку №5 до неї, а податкова накладна відображена у реєстрі отриманих податкових накладних (а.с.114-121,196-205,206-217). Разом з цим, позивачем до податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 3 квартали 2010 року включено суму витрат за отримані послуги по перевезенню автомобілів за вищевказаною господарською угодою (а.с.122-124).

Згідно п.3.4 Договору поставки автомобілів від 01.07.2010 р. №VW 18 визначено, що під товаром для складу, сторони розуміють товар, що замовляється покупцем у постачальника для пропонування його невизначеному колу клієнтів (кінцевим покупцям) з метою продажу в майбутньому.

На підтвердження того, що позивачем був придбаний вищевказаний товар (і відповідно були надані його контрагентом послуги по перевезенню цього товару) з метою його подальшого використання в межах господарської діяльності позивача - для подальшої реалізації (продажу) з метою отримання прибутку, останнім надано до суду копію витягу з книги обліку довідок-рахунків ТОВ "Джерман-Автоцентр" (а.с.142-146,161-177), в якій, зокрема, зазначається інформація щодо даних товару - автомобілів (марка автомобіля, рік випуску, колір, номер кузова, двигуна, об'єм двигуна, тощо), а також підстави та дата зняття транспортного засобу з обліку, дані продавця - ТОВ "Джерман-Автоцентр" та особисті дані покупців.

Таким чином, вищевказане свідчить про фактичне отримання позивачем від його контрагента послуг по перевезенню автомобілів з метою подальшого їх продажу для отримання прибутку.

Досліджуючи правомірність включення позивачем спірних сум ПДВ до складу податкового кредиту та включення спірних сум до витрат підприємства, суд виходить з наступного.

Правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а також віднесення сплачених платниками сум до валових витрат підприємств до 01.01.2011 року регулюються Законом України «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями) від 03.04.1997р. №168/97-ВР та Законом України від 22.05.1997р. №283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (зі змінами та доповненнями) відповідно. Ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон Про бухгалтерський облік).

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону Про бухгалтерський облік визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону Про бухгалтерський облік, на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Відповідно до п. 3.1. ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким на момент виникнення спірних правовідносин регулювались питання оподаткування податком на прибуток, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п. 5.1. ст. 5 зазначеного Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи з положень п. 5.2. ст. 5 Закону, до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з положеннями пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Зі змісту наведених норм права випливає, що витрати підприємства можна враховувати при обчисленні об'єкта оподаткування лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Відповідно до положення п.1.7 ст.1 Закону (який діяв на час формування податкового кредиту) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачено ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час формування податкового кредиту).

Відповідно до п.7.1 ст.7 вказаного Закону (який діяв на час формування податкового кредиту) поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час формування податкового кредиту) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені пп.а) - пп.и).

Згідно п.п. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час формування податкового кредиту) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до абз. 1 п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час формування податкового кредиту) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону (який діяв на час формування податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вищенаведеного Закону (який діяв на час формування податкового кредиту) передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час формування податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Тобто, як вбачається з викладеного, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

При цьому, як вже зазначено судом, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, суд зазначає, що нормами Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв, на час формування податкового кредиту) визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевіряємий період та включення спірних сум до валових витрат підприємства, були надані отримані від його контрагента належним чином оформлена податкова накладна, акт виконаних робіт, товарно-транспортні накладні та інші супутні бухгалтерські та первинні документи, відповідно до договору перевезення вантажів. Крім того, як встановлено судом, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому була отримана податкова накладна, що також підтверджується реєстром отриманих та виданих податкових накладних, та не заперечувалось відповідачем.

Водночас, суд зазначає, що єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідна податкова накладна у позивача на час перевірки була наявна.

Позивачем під час розгляду справи підтверджено належними доказами фактичність отримання від його контрагента послуг по перевезенню автомобілів з метою їх подальшого використання в межах господарської діяльності позивача.

При цьому, суд зазначає, що платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Якщо контрагенти позивача не виконали своїх зобов'язань по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем. Жодна норма Податкового кодексу України, жоден законодавчий акт не вимагає від платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ним бухгалтерського та податкового обліку. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.

Окрім того, суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальник був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями та їх постачальниками, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Під час розгляду справи з боку відповідача не було надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що позивач та його контрагент у спірний період не були платниками ПДВ та не мали статусу юридичних осіб.

Крім того, суд зазначає, що діючим законодавством, не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Проте, як вже встановлено судом право позивача на віднесення спірних сум до складу податкового кредиту та до валових витрат підприємства поставлено в залежність від даних про наявність порушень з боку контрагента позивача та інших суб'єктів господарювання, з якими мав господарські відносини саме контрагент позивача, що відображені у постанові старшого слідчого з ОВС Головного слідчого управління ДПС України Небелюк В.І. від 10.04.2012 "Про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження" за фактом фіктивного підприємництва та дотримання вимог податкового законодавства службовими особами ТОВ "Євро клас трейд".

При цьому, необхідно також враховувати і практику Європейського суду з прав людини, рішення якого, згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також враховуючи приписи ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", є джерелом права та є обов'язковим для виконання Україною.

Європейський суд з прав людини (п'ята секція) у своєму рішенні від 22.01.2009 р. (заява №3991/03) у справі "Булвес"АД проти Болгарії зазначив наступне: "Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються, до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами

Отже, виходячи з викладеного вбачається, що фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "ДОРМАШАВТО" і правомірність віднесення позивачем спірних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та за податковою накладною, яка виписана на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем у відповідності до вимог положень ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» віднесено до складу податкового кредиту податок, сплачений в ціні отриманих послуг, на підставі податкової накладної, оформленої належним чином та виданої підприємством, що на момент здійснення господарської діяльності мало статус платника податку на додану вартість та правомірно віднесені витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у декларації за 3 кв. 2010 року, у зв'язку із виконанням господарського договору, укладеного між позивачем та ТОВ "ДОРМАШАВТО".

Водночас, стосовно посилання відповідача в акті перевірки на те, що договори, укладені між ТОВ "Джерман-Автоцентр" та ТОВ "ДОРМАШАВТО" не спричиняють реального настання правових наслідків, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В даному випадку, виходячи з вищевикладених фактів та доказів, що їх підтверджують, суд встановив, що договір на перевезення вантажів укладений у письмовій формі, виконання вказаного договору підтверджується актом виконаних робіт, здійснення господарської операції контрагентом підтверджується виданою податковою накладною, а тому суд робить висновок, що сторони договору діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутку у відповідності до ст. 3 ГК України.

Таким чином укладена угода відповідає загальним вимогам, встановленим Цивільним кодексом України та додержання яких необхідно для чинності правочину.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язанні із його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В даному випадку договір на перевезення вантажів, як вже зазначалося вище, відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, недійсність такого договору прямо законом не встановлена, а також даний договір судом недійсними не визнавався, а отже є чинними.

Більш того, як вже зазначалось судом, в матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія договору поставки автомобілів між позивачем і ТОВ "Порше Україна", відповідно до умов якого ТОВ "Порше Україна"(постачальник) зобов'язується на умовах, визначених цим договором, поставити та передавати у власність позивача (покупця) автомобілі марки VW PKW (легкові автомобілі "Фольксваген"), а покупець - прийняти та оплатити такий товар, на поставку яких в подальшому позивачем і був укладений договір на перевезення вантажів з ТОВ "ДОРМАШАВТО".

Таким чином, під час розгляду справи судом не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст укладеного із ТОВ "ДОРМАШАВТО" договору не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним.

Суд зазначає, що укладений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за вересень 2010 року, а також про завищення валових витрат за 3 квартали 2010 року, що призвело до заниження податку на прибуток за 3 квартали 2010 року, - судом не встановлено.

Слід зазначити, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, їх безтоварності, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість та до складу валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи, надані позивачу його контрагентом, за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані.

Підстав для висновку про те, що позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та віднесені спірні суми до валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування в межах виконання угоди, яка суперечать вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому є нікчемною, судом не встановлено.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованості висновків акту перевірки, суд приходить до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Таким чином, судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, та зв'язок між фактом придбання позивачем послуг, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку. Як наслідок суд приходить до висновку про фактичність і товарність господарських операції щодо отримання позивачем послуг з перевезення вантажів, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.

Отже, виходячи з викладеного вбачається, що фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між ТОВ "Джерман-Автоцентр" та ТОВ "ДОРМАШАВТО" і правомірність віднесення позивачем спірних сум ПДВ до податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів, за податковою накладною, товарно-транспортними накладними, актом наданих послуг, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин. А відтак, з огляду на зазначені вище норми законодавства та встановлені обставини, суд вважає, що ТОВ "Джерман-Автоцентр" правомірно віднесено до складу податкового кредиту за вересень 2010 року суми податку на додану вартість у розмірі 8333,33 грн. та правомірно включено суму у розмірі 10416,00 грн. до складу валових витрат.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем цілком правомірно віднесено суму за отримані послуги за вищевказаним договором, укладеним із ТОВ "ДОРМАШАВТО", до складу податкового кредиту та до складу валових витрат, а також порушень законодавства, що регулює вказані питання судом не встановлено, суд приходить до висновку, що визначення відповідачем ТОВ "Джерман-Автоцентр" сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток є протиправним, а отже і накладення штрафних (фінансових) санкцій на підставі цих порушень, є також протиправним.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п.п. 20.1.4. п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право: проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

При цьому згідно з положеннями ст. 79 Податкового кодексу України, якою визначені особливості проведення документальної невиїзної перевірки, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

Слід зазначити, що хоча законодавчо не визначено за який час суб'єкт господарювання повинен бути повідомлений про початок проведення перевірки, разом з тим, суд вважає, що зміст норми ст. 79 ПК України спрямований не на дотримання певної формальності, а на дотримання права суб'єкта господарювання на прийняття участі у проведенні перевірки, або, щонайменше права подавати пояснення чи документи з приводу її проведення та виходячи з цього час, який повинен пройти з дня видання наказу про проведення перевірки до дати її початку повинен бути не менш ніж час, необхідний для доставляння рекомендованого листа з повідомленням, встановлений Наказом Українського Державного підприємство поштового зв'язку "Укрпошта" від 12 травня 2006 року № 211 «Про затвердження та введення в дію Порядку пересилання поштових відправлень».

Таким чином, суд приходить до висновку, що приписи діючого податкового законодавства визначають виключні умови проведення невиїзної документальної перевірки, - фактичне отримання платником податків наказу та повідомлення на перевірку засобами поштового зв'язку, про що свідчить поштове повідомлення про вручення, яке повертається на адресу податкового органу або розписка платника про особисте отримання наказу та повідомлення.

Судом встановлено, відповідачем 28.11.2012 року було проведено перевірку позивача та 28.11.2012 року було оформлено і направлено на адресу позивача і копія наказу від 28.11.2012 року №702-п, і повідомлення про проведення документальної невиїзної перевірки від 28.11.2012 року № 264/22-34, і, відповідно, акт перевірки.

Разом з цим, з аналізу наведених статей вбачається, що проведення позапланової невиїзної документальної перевірки допускається лише при виникненні підстав для проведення позапланової перевірки, вичерпний перелік яких наведений у п. 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України.

Поряд з цим, суд вважає, що для проведення перевірки не існувало достатніх підстав, за наявності яких допускається проведення позапланової невиїзної документальної перевірки платника податків, що обґрунтовується наступним.

Так, статтею 78 Податкового кодексу регламентований порядок проведення документальних позапланових перевірок. Згідно з пп. 78.1.1. п. 78.1 цієї статті визначено, що документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту, а згідно п.78.1.4. п. 78.1 цієї статті передбачено, що документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється у разі виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Підпунктами 78.1.1. та 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, які визначені відповідачем як підстава для проведення ним позапланової невиїзної документальної перевірки позивача, проведення перевірки ставиться у залежність не лише із отриманням результатів перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації, в яких встановлені факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, або у разі виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, а ще із ненаданням платником податку пояснень та їх документальних підтверджень на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Зі змісту цих норм випливає, що вказані норми можуть використовуватись як підстава для проведення позапланової перевірки, за умови, якщо проведенню такої перевірки обов'язково передує направлення відповідного запиту платнику податків, отримання ним цього запиту, а також ненадання на нього обґрунтованої відповіді із доданням необхідних документів протягом 10 днів з моменту отримання запиту.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було отримано постанову старшого слідчого з ОВС Головного слідчого управління ДПС України Небелюк В.І. від 10.04.2012 "Про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження" за фактом фіктивного підприємництва та дотримання вимог податкового законодавства службовими особами ТОВ "Євро клас трейд" (код 36068723).

Поряд з цим, судом встановлено, що відповідачем був складений запит від 22.10.2012 року №19080/10/22-34 на адресу керівника ТОВ «Джерман-Автоцентр» щодо надання пояснень та їх документального підтвердження (а.с.151), проте на вимогу суду з боку відповідача не надано жодних доказів його направлення позивачу та отримання його останнім, і як зазначив представник відповідача у судовому засіданні, докази направлення у відповідача вказаного запиту відсутні. Разом з цим, представник позивача зазначив, що вказаного запиту підприємство не отримувало.

Таким чином, без направлення запиту в даному випадку у податкового органу не виникає права на проведення позапланової невиїзної документальної перевірки на підставі пп.78.1.1, пп.78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України.

Тобто, виходячи з викладеного, суд вважає, що податковим органом не дотримано всіх умов, за наявності яких виникають підстави для проведення перевірки відповідно до вищенаведених положень Податкового кодексу України.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним рішень щодо нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість, а також - з податку на прибуток підприємств.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно п.1 ч.2 ст.162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи його окремих положень.

Таким чином, виходячи з викладеного, суд вважає, що податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 15.01.2013 р. № 0000062301 та №0000092301 підлягають скасуванню, як такі, що винесені протиправно, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 14, 70, 71, 72, 79, 86, 94, 158-163,167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Джерман-Автоцентр" до державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 15.01.2013 р. № 0000062301 та від 15.01.2013 р. №0000092301.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 23.07.2013 року.

Суддя О.М. Соколенко

22 липня 2013 року

Скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 15.01.2013 р. № 0000062301 та від 15.01.2013 р. №0000092301.

23 липня 2013 року.

.