Ухвала суду № 32726877, 24.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" липня 2013 р. м. Київ К-31982/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Кошіля В.В., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року

у справі № 2а-9603/09/2670

за позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція»

до Державної податкової інспекції у місті Енергодарі Запорізької області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Енергодарі Запорізької області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 квітня 2009 року № 0001001501/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2010 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Енергодарі Запорізької області № 0001001501/0 від 13 квітня 2009 року. Судові витрати в сумі 3,40 грн. присуджено на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2010 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Енергодарі Запорізької області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Також відповідач направив до суду касаційної інстанції заяву про заміну ДПІ у м. Енергодарі Запорізької області її правонаступником - Енергодарською ОДПІ Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АА № 607480 від 06 червня 2013 року.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

За таких обставин, колегія суддів ухвалила замінити ДПІ у м. Енергодарі Запорізької області її правонаступником - Енергодарською ОДПІ Головного управління Міндоходів у Запорізькій області.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Енергодарі Запорізької області була проведена невиїзна документальна перевірка своєчасності сплати податку з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин, за результатами якої складений акт № 121/15-208/19355964 від 07 квітня 2009 року.

За висновками акту перевірки, позивачем були порушені вимоги статті 5 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів», підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», які полягали у несвоєчасній сплаті податкового боргу з податку з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин за період з 12 лютого 2009 року по 07 квітня 2009 року на загальну суму 86568,99 грн. (кількість днів затримки від 62 до 90 календарних днів).

Зокрема, перевіркою було встановлено, що податкові зобов'язання позивача з податку з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин у розмірі 112207,00 грн., які були узгоджені згідно розрахунку суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (вх. № 1492 від 28 лютого 2008 року), були погашені із порушенням граничного строку сплати на 62 календарні дні згідно платіжного доручення № 2394 від 17 березня 2009 року на суму 88720,64 грн.

13 квітня 2009 року ДПІ у м. Енергодарі Запорізької області на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення - рішення № 0001001501/0, яким на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за затримку на 62 календарних дні граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин в розмірі 86568,99 грн. застосувала до позивача штрафні санкції в розмірі 20 % в сумі 17313,80 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що норма пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не встановлює право чи обов'язок саме органу державної податкової служби якимось чином змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 лютого 2008 року позивач подав до ДПІ у м. Енергодарі Запорізької області розрахунок суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (вх. № 1492), у якій задекларував до сплати 448814,00 грн., у тому числі: за 1 квартал 2008 року - 112207,00 грн. (до 15 квітня 2008 року), за 2 квартал 2008 року - 112207,00 грн. (до 15 липня 2008 року), за 3 квартал 2008 року - 112207,00 грн. (до 15 жовтня 2008 року), за 4 квартал - 112207,00 грн. (до 15 січня 2009 року) (арк. справи 73-79).

Факт сплати у повному обсязі та у визначений законодавством строк самостійно узгоджених податкових зобов'язань з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів підтверджується платіжними дорученнями № 2790 від 14 квітня 2008 року на суму 112207,00 грн., № 5405 від 14 липня 2008 року на суму 112207,00 грн., № 8510 від 07 жовтня 2008 року на суму 112207,00 грн., № 136 від 12 січня 2009 року на суму 112207,00 грн. з відповідним призначенням платежу (арк. справи 80-83).

Разом з цим, підставою для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 17313,80 грн. згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про сплату узгодженої суми податкового зобов'язання з плати за землю із затримкою до 90 календарних днів згідно платіжного доручення № 2394 від 17 березня 2009 року на суму 88720,64 грн. про сплату авансового платежу з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів, оскільки на особовому рахунку позивача обліковується заборгованість по податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів, яка виникла у зв'язку з несплатою позивачем визначених податковим органом податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій згідно податкових повідомлень-рішень № 0000402301 від 16 червня 2006 року та № 0000772301 від 15 травня 2008 року.

Згідно пункту 1.5 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Відповідно до положень підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах, зокрема, при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Отже, для застосування цього штрафу необхідна наявність двох підстав: 1) наявність узгодженої суми податкового зобов'язання; 2) несплата цієї узгодженої суми податкового зобов'язання при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.

Ці факти мають бути належним чином встановлені податковим органом. Інших підстав для застосування штрафу не передбачено.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Відповідно до пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Колегія суддів відзначає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

З огляду на те, що податкові зобов'язання з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, які були самостійно узгоджені позивачем згідно розрахунку (вх. № 1492 від 28 лютого 2008 року), були сплачені ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» у повному обсязі та визначений законодавством строк, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність визначення податковим органом позивачу штрафних санкцій у сумі 17313,80 грн. згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Енергодарської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Запорізькій області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2010 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ В.В. Кошіль

______ Т.М. Шипуліна