Ухвала суду № 32724718, 25.07.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2013 р. Справа № 26207/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Кузьмича С.М.,

суддів Затолочного В.С., Ліщинського А.М.,

за участю секретаря Корнієнко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2010 року по справі № 2а-7662/09/1370 за позовом ПП "Компанія"Алмакс" до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Державної податкової служби про визнання дій протиправними,-

в с т а н о в и в :

В листопаді 2009 року позивач звернувся до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати винесені відповідачем податкові повідомлення-рішення № 0000072302/0/1221, 0000062302/0/1126 від 15.01.2009 року та № 000001282302/2/16684 від 18.06.2009 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2010 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова № 0000072302/0/1221, 0000062302/0/1126 від 15.01.2009 року та № 000001282302/2/16684 від 18.06.2009 року.

Не погоджуючись із даною постановою суду, відповідач, Державна податкова інспекція у Залізничному районі м. Львова подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати вищевказану постанову суду, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зокрема, вказують на те, що приймаючи рішення на користь позивача, судом порушено п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», у відповідності до якого доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи з договірних цін, але не менших за звичайні ціни за такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. Також вказує на те, що судом не застосовано п. 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якого база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Просить скасувати оскаржувану постанову суду та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Представники позивача в судовому засіданні заперечували проти апеляційної скарги та просили в її задоволенні відмовити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2010 року залишити без змін.

Апелянт в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, а тому, відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи у його відсутності.

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представників позивача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова, проводилась планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.10.2005 року по 30.06.2008 року.

За результатами перевірки складено Акт № 2553/23-2/13813130 від 23.12.2008 року про порушення ПП «Компанія «Алмакс»п.п.1.20.1 п.1.20.2 п.1.26 ст.1, п.п.7.4.1. ст.7 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що на думку відповідача, призвело до заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 34024,99 грн. та до заниження податку на додану вартість в сумі 15314,30 грн., що призвело до завищення рядка 26 (залишок від'ємного значення), який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту.

На підставі Акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення №№ 0000062302/0/1126, 0000072302/0/1221 від 15.01.2009 року за порушення п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.п.1.20.1 п.1.20.2 п.1.26 ст.1, п.п.7.4.1. п.7.4, ст.7 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств».

За результатами розгляду ДПІ у Залізничному районі м. Львова повторної скарги позивача на вищевказані повідомлення-рішення, відповідачем прийнято повідомлення рішення №000001282302/2/16684 від 18.06.2009 року, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість, оскільки, позивачем в порушення п.п.1.20.1, 1.20.2, п.1.26 ст.1, п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»занижено валовий дохід на загальну суму 136100,06 грн. при наданні послуг оренди приміщення по занижених цінах пов'язаній особі СПД-ФО ОСОБА_2, який являється директором ПП «Компанія АлМакс» та є сином засновника ОСОБА_3 та у зв'язку із продажем товарів по занижених цінах пов'язаним особам: СПД-ФО ОСОБА_2, СПД-ФО ОСОБА_4, що призвело до заниження податку на прибуток на 34024,99 грн.

В результаті здійснення вищевказаних господарських операцій в порушення п.п.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»ПП «Компанія «АлМакс» занизило на 14813,82 грн. податок на додану вартість та завищило на 11611,08 грн. залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПП «Компанія «АлМакс»(орендодавець) та СПД-ФО ОСОБА_2 (орендар) було укладено договори оренди приміщення № 9 від 01.02.2006 року, № 12 від 01.01.2007 року, № 14 від 01.08.2007 року згідно яких орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування відокремлені складські приміщення.

Також, ПП «Компанія «АлМакс»за період з 01.10.2005 року по 30.06.2008 року здійснило продаж товарів покупцям СПД-ФО ОСОБА_2 та СПД ОСОБА_4 на загальну суму 1967079,49 грн.

Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м.Львова встановлено, що ПП «Компанія «АлМакс»надавало в оренду власні нежилі приміщення СПД-ФО ОСОБА_2 та здійснювало продаж товарів СПД-ФО ОСОБА_2 та СПД ОСОБА_4., виходячи із договірних цін, але за цінами нижчими від цін, які були встановлені та зазначені в той же час при укладанні договорів з іншими субєктами господарювання, а отже, за цінами нижчими за звичайні ціни.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що зазначена позиція відповідача суперечить законодавчим нормам України з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Валовий доход включає, зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Однак, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарські операції з пов'язаними особами віднесено до оподаткованих операцій особливого виду.

Пунктом 1.26 ст. 1 цього Закону визначено, що повязана особа - фізична особа або члени сімї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сімї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (жружини).

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

У відповідності до п. 1.20 ст. 1 вказаного Закону, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пунктом 2.20.1 пункту 1.20 статті 1 вказаного Закону встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні, при укладанні угод між непов'язаними особами, надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що відповідач, на підтвердження своїх доводів, брав інформації про укладенні договори оренди приміщення шляхом порівняння показників різних договорів оренди укладених позивачем та порівняння показників накладних по продажу товарів різним покупцям, які не містять належного аналізу економічного обґрунтування застосованих відповідачем цін для донарахування податкового зобовязання та будь-якої оцінки зібраній інформації щодо ідентичних договорів.

Проаналізувавши положення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач правомірно задекларував податковий кредит на підставі податкових накладних, які самим Законом визначені як підстава для визначення такого кредиту.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку колегії суддів, апелянт не навів достатніх підстав та не надав належних доказів на підтвердження своїх вимог, які б були підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2010 року по справі № 2а-7662/09/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після набрання нею законної сили, а уразі складення такої в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Повний текст ухвали складений 30.07.2013 року.

Головуючий суддя : Кузьмич С.М.

Судді: Затолочний В.С.

Ліщинський А.М.